SOS ЗАГЛУШИЛИ ВІЙСЬКОВИМИ МАРШАМИ - Політика - dt.ua

SOS ЗАГЛУШИЛИ ВІЙСЬКОВИМИ МАРШАМИ

9 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 9 серпня-16 серпня

Трагедія 27 липня у Львові потрясла країну. Та до цієї трагедії вона йшла дуже давно. А держава, по суті, лише затикала їй вуха, аби не чула тих, хто намагався подати сигнал тривоги...

Трагедія 27 липня у Львові потрясла країну. Та до цієї трагедії вона йшла дуже давно. А держава, по суті, лише затикала їй вуха, аби не чула тих, хто намагався подати сигнал тривоги.

Ще шість років тому, у травні 1996 р. Український центр економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) під керівництвом Олександра Разумкова обнародував аналітичну доповідь «Збройні Сили України: проблеми реформування і сучасний стан». Ще тоді експерти УЦЕПД зробили висновок, що сучасні ЗСУ не в змозі виконати основне завдання — забезпечити захист держави. У державі є військові формування, котрі за якістю своєї організації, рівнем бойової підготовки, військово-технічним, морально-психологічним і політичним станом не можуть вважатися армією, здатною на реальне бойове застосування.

Щодо ВПС у доповіді 1996 р. зазначалося, що «рівень підготовки льотного складу вкрай низький. У бойових полках «умовно боєздатними» підтримують одну, максимум дві ланки». Нерідко наліт за рік у пілотів складає 15—10, навіть 5 годин... Підготовка льотчика — це надзвичайно дорога справа (за оцінками фахівців — мінімум 0 тис.). Льотчики ж залишають ЗС України десятками із причин соціального характеру. Ми «заощаджуємо» копійки на непобудованих квартирах, наголошували «разумковці», щоб потім витратити мільйони доларів на підготовку нових льотчиків. У окремих військових містечках зі звільнених у запас льотчиків 35—40 років можна було б сформувати цілі частини.

Ще тоді експерти Центру зазначали: «ніякого цілеспрямованого реформування в армії немає». «Складається враження, що керівництво держави не володіє реальними оцінками стану бойової готовності ЗСУ... У армії зростають негативні тенденції, що деформують свідомість військових, бойовий дух особового складу, його професійні якості... Армія з чинника, яким можна стабілізувати суспільство, дедалі більше перетворюється на потенційно дестабілізуючу силу». Ці слова було написано 1996 року...

Однак присутні на прес-конференції, де презентувалася доповідь, керівники Міністерства оборони України не лише висловили крайнє невдоволення «втручанням» недержавних структур у військову сферу, а й натякали на розголошення «секретних» даних. Хоча будь-який журналіст міг отримати подібну інформацію з іноземних джерел, і тільки в Україні вона залишалася закритою. А після прес-конференції УЦЕПД підконтрольним владі ЗМІ було віддано команду не поширювати інформацію «разумковців».

Щоправда, вже в грудні того ж року Президент Кучма, виступаючи на розширеному засіданні колегії МО, так оцінив стан боєздатності ВР: «Зі 191 механізованих і танкових батальйонів до виконання бойових завдань не готовий жоден... лише три льотні частини визнано готовими, 25 — обмежено готовими, а 17 — не готовими до виконання бойових завдань за призначенням».

І що після подібних оцінок нажахана держава схопилася за голову і терміново кинулася реформувати армію і підвищувати її боєздатність? Відповідь на це питання містилася в черговій аналітичній доповіді УЦЕПД «Військова реформа в Україні: старт чи черговий фальстарт», обнародуваній у лютому 2000 р. Сигнал тривоги звучав ще гучніше: «Повітряний, морський і польовий рівень підготовки нарощується занадто повільно. Не зменшується кількість «неготових» і «обмежено готових» частин. Серед причин — низький технічний стан озброєнь і військової техніки і недостатня забезпеченість матеріальними ресурсами. Є й інші причини: «зусилля командирів (і обмежені ресурси) часто спрямовуються не на підвищення рівня бойової підготовки, а на підготовку показових заходів, особливо тих, що проводяться за планами міжнародного співробітництва».

Згадуються в доповіді 2000 року і слова Віктора Стрельникова. «За даними командувача ВПС, до виконання бойових завдань зараз готові лише основні льотні екіпажі (близько 40%). Водночас генерал повідомив, що плани бойової підготовки за 1999 р. виконано на 99%. Як можна поставити поруч ці дві цифри? Можливо, плани у ВПС такі ж умовні, як і сама бойова підготовка?» — цікавилися експерти УЦЕПД два з половиною роки тому.

«Бойова підготовка стає дедалі умовнішою, навчання проводяться на картах і в класах, бойові стрільби — в основному з місця, — відзначали тоді «разумковці». — А чи може бути інакше, якщо пального військовим формуванням виділяється лише 5—15% від потреб? В Україні вже стало нормою, що бойова підготовка проводиться при обмеженому залученні військової техніки й особового складу, що встановлюються неприпустимі для повноцінних тренувань обмеження, що заняття і навчання проводяться в пунктах постійної дислокації, переважно методом «піший по-машинному»... Льотні екіпажі, котрі залучаються до бойового чергування, мають відносно непоганий рівень підготовки. Однак якщо його порівнювати не з тими українськими льотчиками, котрі літають в основному режимі «піший по-льотному», а хоча б із їхніми колегами із сусідніх країн (Туреччини, Білорусі, Росії), то порівняння буде не на користь наших пілотів. Маючи більше 900 літаків, Україна навряд чи зможе відібрати 10—15 льотчиків, здатних виконати бойові завдання вночі в складних метеорологічних умовах на рівні стандартів НАТО... З 543 вертольотів армійської авіації можна підняти в повітря лише 35 машин. У частинах ВПС справних літаків сьогодні менше 40%, у 2003 р. їх залишиться 15—25%... Починаючи з 2002—2003 рр. Україна може надовго забути про літаки, вертольоти і системи ППО — уся ця дорога техніка згодиться хіба що для музею під відкритим небом. Далі відкладати важливі рішення стає небезпечним». Сигнал тривоги звучав уже як сирена, що оповіщає про повітряний наліт...

Та й його спробували заглушити рапортами про «значні досягнення» і критикою на адресу незалежних експертів. На «круглому столі» 4 лютого 2000 р., де презентувалася аналітична доповідь УЦЕПД, старший із присутніх військових начальників — перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-лейтенант Микола Пальчук у виступі зауважив: «По суті… нічого нового, принципово нового ми тут не побачили…» А в інтерв’ю журналістам він заявив: «Мене особисто ображає така постановка питання (черговий фальстарт. — Ред.) тому, що ми, починаючи з 1996 р., виконуємо Державну програму будівництва та розвитку Збройних Сил. Зараз другий етап завершується цього року. Зроблено дуже багато. І просто так казати, що нічого не зроблено, що це черговий фальстарт, — це для мене особисто як автора цієї програми і виконавця, звучить як образа».

А 21 лютого 2000 р. на розширеній нараді робочої групи з уточнення Держпрограми будівництва та розвитку ЗСУ на період до 2005 р. тодішній міністр оборони генерал армії Олександр Кузьмук повідомив, що «сьогодні ми проводимо нараду... не для зведення рахунків із усякими популістськими фондами, «круглими столами» і центрами на чолі з «широкопрофільними спеціалістами» за ту неконструктивну критику нашої діяльності, яку вони розгорнули з проблем реформування Збройних Сил України. А останнім часом вона набула особливо масового характеру. Звідусіль — від ЗМІ до окремих так званих великих військових спеціалістів з’являється дедалі більше альтернативних пропозицій щодо реформування ЗСУ... Напевно, дехто хоче привернути до себе увагу як до принципових борців за майбутнє Збройних Сил, принизити авторитет їхнього керівництва, обвинуватити в непрофесіоналізмі і нездатності до рішучих змін. До того ж, дивіться як це робиться! На підставі окремо тенденційно підібраних фактів робляться оглушливі висновки, що можуть дійсно вразити обивателя, а не спеціаліста...»

Львівська трагедія потрясла всіх…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво