Сни - Політика - dt.ua

Сни

29 грудня, 2010, 18:35 Роздрукувати Випуск №49, 29 грудня-14 січня

Ніч. Сплять президент, прем’єр-міністр і голова Верховної Ради. Сплять правляча партія і опозиція. Сопуть уві сні чиновники різних рівнів...

Ніч. Сплять президент, прем’єр-міністр і голова Верховної Ради. Сплять правляча партія і опозиція. Сопуть уві сні чиновники різних рівнів. Крутиться податкова, й нервово здригаються підприємці. Сплять робітники, селяни, офісні працівники і таксисти.

Вночі приходять кошмари і сняться хороші казки. Втім, під Новий рік частіше — казки та мрії. Сниться світ, яким він має бути.

* * *

Кабінет. Входить підлеглий.

— Вікторе Федоровичу, прийшла статистика за рік. У нас ВВП зріс на 14%, інфляція — 0,2%. А профіцит бюджету буде десь мільярдів 30...

— Добре... Кабмін надіслав пропозиції, куди їх подінемо?

— Вони там рахують. Зарплату бюджетникам підвищувати поки що вважають за недоцільне, просять хоча б півроку ще почекати, щойно підвищували. Все-таки 8000 середня, не перегріти б попит.

— Так, проблема... З пенсіями все нормально? Дивіться, щоб усе до копійки і вчасно!

— Усе виплатили. І в уряді кажуть, що наступного року можна буде про 13-ту пенсію подумати. Тут МВФ листа надіслав, допомогти просить, у них там обсяг допомоги Португалії й Іспанії зашкалює.

— Ні, цим не треба, натерпілися ми від них. Ми краще Португалії й Іспанії самі допоможемо. Готуйте листи.

— Тут ще телефонували з Москви, з адміністрації. Просять подумати про збільшення прокачування газу на 20%. І ще промацують можливості зниження ставки транзиту.

— Прокачати зможемо. А щодо ставки — ти їм скажи, що ставка в нас економічно прорахована. І потім, це ж ринок, — вони покупець, ми продавець. Потім, у нас ставка нижча, ніж у Німеччині, чого вони ще хочуть?

— Зрозумів, ну ми їм м’яко так відмовимо.

— Так, але напиши, що ми братні народи там, усе таке... Тому підвищувати ставку не будемо. Поки що.

Інший підлеглий.

— Вікторе Федоровичу, Обама проситься переговорити.

— А чого хоче?

— Так, за нашими даними, у них знову проблеми з Росією. Порадитися хоче.

— А, ну порадитися можна. По шостій хай набере.

Третій підлеглий.

— Пане президенте, дуже просяться на прийом шахтарські профспілки, хочуть подякувати за підвищення зарплат і два нових санаторії.

— Ну, прийміть їх, навіщо ці подяки... Але прийміть душевно, проведіть, нагодуйте.

Наступний.

— Ну як там Юля? У Лондоні ще? Як там вона, не базікає зайвого?

— Та ні. Телефонувала недавно, проситься на кілька днів приїхати додому.

— Ну на кілька днів нехай приїжджає. Але щоб тихо приїхала, погостювала й поїхала. І скажіть їй, коли ще раз зустрінеться з Березовським, хай більше не просить. А ці, решта, як?

— Нормально сидять. Один ось минулого місяця норму перевиконав із рукавиць...

— От бачиш, і працювати може, не тільки красти. Подивіться там, може, йому послаблення яке зробити...

На столі фотографії внуків. І вони щасливі. І тепло стало якось на душі....

* * *

Вона в кабінеті й уважно дивиться iPad веб-трансляцію з прокуратури допиту «того самого». Вона скасувала всі зустрічі і з задоволенням спостерігає, як той хитрує й червоніє.

Вона набирає номер.

— Доброго дня! Ну що, все дуже красиво виглядає. Тільки щось про Межигір’я йому мало запитань. Ви його по зоопарку поганяйте. І про очні ставочки з усіма його спільниками не забудьте. І знаєте, нехай тепер перший допит у нього буде о 9.00, а другий — о 14.00. А інколи і ввечері нехай попрацює. Я знаю, що не зовсім законно. Але мені чомусь здається, що два-три допити в день він витримає. І так найближчих кілька тижнів. Ні, ви, звісно, вирішуйте самі, я ж на вас не тисну...

Дзвінок.

— Пані президент, президент Росії.

— Здрастуйте, дорогий Володимире Володимировичу! Та в нас тут нормально. Ось за допитом товариша одного спостерігаю. А в мене прямий зв’язок із камерою. По Інтернету. А у вас немає? То давайте я вам наших умільців пришлю, вони вам зроблять. Дорогий мій, ну я хотіла б, звісно, але як же я можу? І ми ж підвищуємо вам ставку всього на 20%! Невже велика Росія збідніє? А давайте ми вам прокредитуємо ваш дефіцит! І умови будуть найвигідніші у світі! А ви подумайте! А ще краще — приїжджайте в Крим! А завтра! Ні, післязавтра я не можу, у мене прес-конференція. То завтра? Ну, до зустрічі.

Дзвінок.

— Пані президент, прем’єр-міністр.

— Здрастуйте, дорогий. Я тут завтра з президентом Росії зустрічаюся. А куди він подінеться? Це ж у нього дефіцит бюджету, а не в мене. А як у нас справи? Ну, 15% зростання — непогано, але 20% було б краще. Пенсії всі виплатили? А п’ятнадцяту «тисячу»? Не розумію. Одне слово, вам два дні залишилося. На третій день буде указ. Самі розумієте який. Ну, до побачення, дорогий ви мій!

На столі — фотографія з внуками. І вони щасливі. І стало тепло на душі.

* * *

Недержавний офіс.

Він щойно послав «Газпром», і дуже далеко. Посилати «Газпром» стало доброю традицією, але досі це давало йому відчуття глибокого, як казали раніше, задоволення. Вони намагалися втримати ціну на газ на наступний рік, але він їм сказав, що тоді він підніме ціну на добрива вдвічі, і вони з’їхали.

Настрій був хороший. Вранці надійшли дані щодо телеканалу — він знову «зробив» ТРК «Україна» на п’ять пунктів. А все тому, що два місяці тому він купив задешево Познера. І це був такий самий сильний хід, як і всі його інші ходи.

А ще він учора домовився із Самим щодо прем’єра. І ці всі «віцики», які його діставали, тепер підуть у сад. А «Укрпідшипник» він забере тепер за борги. Якщо в них немає боргів, то вони будуть, і дуже швидко.

А завтра він полетить у Лас-Вегас. Тому що в паспорті в нього довічна американська віза.

* * *

Стадіон скандує: «Молодці!». Щойно у півфіналі Ліги чемпіонів вони «винесли» «Реал», і Моуріньо, цей ніби великий тренер, із похмурим поглядом бреде на прес-конференцію.

Це було гарно. Ще гарніше, ніж «винос» «Челсі» в попередньому раунді.

І тепер він може з чистою совістю відповісти на всі ці спроби продати йому Кріштіану Роналду. Він не потрібен! Бо мав рацію він, хто брав нікому не відомих бразильців і доводив їх до рівня зірок, а не палив божевільні гроші за готових.

Багато хто казатиме — пощастило, коли той-таки Кріштіану всадив у штангу. Але він знає, що щастить тим, хто рік у рік робить свою справу. Рано чи пізно пощастить. Не можна нічого залишати на півдорозі, не можна шарахатися туди-сюди.

І ось біжить щасливий румун, і ось вони обіймаються. І кому яке діла до Суркіса, що не приїхав, до заздрощів Бена. Вони у фіналі Ліги, і залишається тільки це щемливе відчуття останнього кроку, уже є перемога, але ще є адреналін. А він і є насправді — життя.

* * *

Він читає указ про призначення голови обласної адміністрації... Ось воно, збулося. Задля цього варто було ходити у «бригадирах», порпатися в цьому лайні, принижуватися, підливати горілку за столом, поставляти дівок...

Ось тепер він їм дасть. Вони в нього землю жертимуть. Вони оратимуть з ранку до ночі. Він їх раком поставить, «блакитну кров» цю...

* * *

А він сидить у кабінеті, і йому несуть, несуть, несуть.... І боятися нічого, бо «дах» залізобетонний. А вчора він закрив лотки якогось козла, що відмовився платити. І цей козел приповз, щось варнякав про два лотки, а він його віддав податковій міліції і попросив пацанів зробити з нього котлету.

* * *

До нього приходить податкова з квітами. «Дорогий Павле Павловичу! Дозвольте вам вручити диплом найкращого платника податків нашого району! І якщо які проблеми, звертайтеся! Ніхто не кривдить? Ще два лотки? Успішного вам розвитку!

* * *

А тим часом десь у хрущовці...

Вона прокидається. Ноги не болять, серце не бухкає так, як учора, коли хотіло вирватися з грудей. Вона йде в кухню. Сьогодні хороший день, погода не тисне. У холодильнику домашні котлетки і салати з кулінарії. І син учора привіз чудовий чай. «Ліптон» називається.

Треба сходити по пенсію. Вона переконана, що все отримає, всі півтори тисячі... Потім можна буде сходити в магазин і подивитися нові туфлі, тому що ці продірявилися геть.

Дзвінок.

— Так, добридень, лікарю. Ні, все гаразд. Вчора тільки тиск стрибав, а сьогодні все чудово. Так я завтра зайду, аналізи здам. Ну, до побачення.

А потім можна буде погуляти у парку, поговорити з подругами. І оскільки пенсія — можна навіть зайти в кав’ярню, випити чаю і з’їсти еклер, вони там такі смачні! Можна дозволити собі свято.

А вчора син телефонував, у нього хороша робота, водії тепер потрібні, і на 4000 можна спокійно жити.

На столі фотографії внуків. І тепло стало якось на душі...

* * *

Там, нагорі, якщо збудеться сон одного — не збудеться сон іншого. Їхній світ надто маленький для того, щоб реалізувалися всі мрії.

Але було б правильно, якби десь внизу сни ставали явою. Тому що це нікому не зашкодить.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво