Слабкі ворота Іраку - Політика - dt.ua

Слабкі ворота Іраку

17 квітня, 2009, 16:15 Роздрукувати Випуск №14, 20 квітня-28 квітня

Кожен по-своєму намагається вижити в умовах економічної кризи. Не звертаючи уваги на можливі ризики, «Українська будівельна асоціація» (УБА) вирішила пошукати підприємницького щастя в іракському Курдистані...

Кожен по-своєму намагається вижити в умовах економічної кризи. Не звертаючи уваги на можливі ризики, «Українська будівельна асоціація» (УБА) вирішила пошукати підприємницького щастя в іракському Курдистані. Там українські будівельні компанії, нарівні з турецькими, американськими, іранськими, російськими фірмами, братимуть участь у тендерах на будівництво об’єктів соціальної та промислової інфраструктури. Поки що мерія столиці Курдистану Ербіля пропонує українським компаніям розглянути підряд на будівництво двох міських лікарень. Невдовзі мають відбутися тендери. Самі ж іракці запевняють, що вони зацікавлені в залученні наших компаній до будівництва та відновлення гідроелектростанцій, житлових будинків, шляхів, мостів, до поставок сільськогосподарської продукції, будматеріалів і промислових товарів українського виробництва.

Сьогодні багато іноземних компаній ідуть працювати в цей північний регіон Іраку. Вони використовують територію автономії як плацдарм для руху в інші частини країни, яка має багаті запаси нафти. Не випадково західні дипломати називають Курдистан воротами до Іраку. А прибічники розвитку економічних відносин із цією країною запевняють: якщо компанії в майбутньому розраховують отримати тут великі дивіденди і контракти на видобуток нафти, то вони повинні вже зараз іти працювати на іракський ринок, не чекаючи остаточного поліпшення ситуації у сфері безпеки.

Ірак не є стабільною державою. І такою не буде ще довго. Звісно, американцям та їхнім союзникам удалося більш-менш нормалізувати ситуацію в країні. Це стало можливим, зокрема, і завдяки союзу, створеному військами коаліції з противниками «Аль-Каїди» — сунітськими бойовиками. Але як довго триватиме період відносного спокою? Чи не затишшя це перед бурею? І що буде в країні через два-три роки, якщо, відповідно до плану Обами, у 2010 році основна частина американського контингенту все-таки залишить Ірак? Адже на вулицях іракських міст так само вибухають бомби смертників, від яких гинуть десятки людей, шиїтські і сунітські бойовики нападають на солдатів та поліцейських, бандити викрадають бізнесменів і політиків. А суперечності між релігійними та етнічни­ми групами настільки серйозні, що загро­за громадянської війни та розпаду Іраку — більш ніж реальна перспектива.

І навіть Курдистан, у якому обстановка набагато спокійніша, ніж в інших іракських провінціях, може будь-якої хвилини стати дуже небезпечним регіоном. Адже один із найсерйозніших чинників, які ускладнюють обстановку в Іраку, — суперечності між арабами та курдами, Багдадом і Ербілем. Про небезпеку переходу цієї конфронтації у збройне протистояння постійно говорять як іракські політики, так і командування американського контингенту. Тим паче що араби і курди вже неодноразово готові були застосувати зброю одні проти одних. І тільки присутність американців сприяла врегулюванню конфліктів.

Сьогодні Курдистан — фактично квазідержава в географічних кордонах сучасного Іраку. Курдські політики неодноразово заявляли, що вважають іракський Курдистан частиною Іраку. Насправді ж лідери регіону роблять усе, щоб ця автономія стала незалежною державою, не допускаючи посилення впливу центрального уряду на підконтрольних курдам територіях. І, приховуючи частину доходів від продажу нафти, проводять незалежну від Багдада економічну політику.

Напруженість у відносинах Багдада і Ербіля особливо гостра в місцях змішаного проживання арабів та курдів. Зазвичай саме в цих районах містяться родовища, багаті на нафту й газ. Найгостріше протистояння — у Кірку­ку, в околицях якого міститься надзвичайно велике нафтове родовище: курди, араби, туркмени хочуть зберегти за собою контроль над цим районом, щоб брати участь у розподілі прибутків від продажу нафти. Доповнює картину перманентне внутрікурдське протистояння: курдські клани воювали один із одним навіть у часи Саддама Хусейна, чим дуже полегшували йому завдання контролю над бунтівною територією.

Сьогодні мир тримається великою мірою лише завдяки перемир’ю між двома партіями іракських курдів — Патріотичним союзом Курдистану (ПСК) Джалала Талабани, нинішнього президента Іраку, і Демократичною партією Курдистану (ДПК) Масуда Барзані, який очолює курдську автономію. Це перемир’я досить слабке, і конфлікт між давніми суперниками здатний відновитися будь-якої хвилини. Підірвати ситуацію може і Робоча партія Курдистану (РПК), яка ось уже близько чверті століття бореться за створення незалежної курдської держави на південному сході Туреччини.

Непідконтрольні уряду автономії бойовики цієї ліворадикальної партії ховаються у важкодоступних горах іракського Курдистану поблизу кордонів із Туреччиною, звідки здійснюють свої бойові вилазки. Ці райони періодично атакують турки, намагаючись розгромити бази РПК. Їхні інтервенції на північ Іраку загрожують порушити наявний баланс. І тоді крихка конструкція взаємовідносин племен, місцевих політичних лідерів та американської адміністрації може зруйнуватися й повергнути в хаос іракський Курдистан.

Проте така невизначена ситуація в Іраку і Курдистані не лякає тих, хто хоче ризикнути й отримати контракти не тільки на відновлення країни, а й на роз­відку та розробку нафтогазових родовищ. Українські компанії також хочуть одержати свій шмат апетитного пирога. Тим більше, як люблять згадувати прибічники розвитку україно-іракських торгово-економічних зв’яз­ків, у часи Ра­дянського Союзу Україна активно співробітничала із саддамівським Іраком: наші фахівці працювали у нафтогазовій сфері, будівництві, а підприємства поставляли труби та автомобілі.

Проте це бажання взяти участь у відновленні економіки країни може виявитися важкоздійсненним. Українські компанії впродовж останніх двох десятків років уже неодноразово намагалися прорватися на іракський ринок. Але без відчутних результатів. Довгі роки наша країна переважно постачала труби, арматуру, цемент, а українські підприємці в обмін на їхню антиамериканську риторику купували в саддамівського режиму нафту. А після повалення Саддама Хусейна українцям не дуже допомогла і присутність у країні півторатисячного українського миротворчого контингенту, а потім — десятьох офіцерів миротворчого персоналу. Тільки в 2004-му компанія «АвтоКрАЗ» підписала з американською компанією Nour-ANHAM контракт вартістю 78 млн. дол. на поставку в Ірак двох тисяч українських позашляховиків та півтори тисячі важких вантажівок.

Загалом, співробітництво Києва і Багдада найефективніше розвивалося саме у військово-технічній сфері. За даними Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, наступними роками були контракти на поставку до Іраку двох великих партій бронетехніки. На думку експертів, незважаючи на гостру конкуренцію, у майбутньому ця сфера залишиться перспективною для Києва. Адже армія Іраку в основному оснащена військовою технікою та озброєнням радянського виробництва, а багато офіцерів навчалися у радянських військових вузах.

При цьому товарооборот між країнами залишався низьким. Тільки у 2008-му він сягнув 272,8 млн. дол., зрісши удев’ятеро, порівняно з 2007-м. Це різке зростання в українсько-іракській торгівлі сталося за рахунок збільшення основної групи товарів українського експорту в Ірак — чорних металів, продукції хімічної промисловості, а також овочів, борошна, зерна тощо. Що ж стосується імпорту, то це переважно нафта, яку поставляли на початку 2008 року на замовлення Кременчуцького НПЗ.

Звісно, головна перепона на українському шляху в Ірак — відсутність безпеки, постійна загроза терористичних актів і напади на співробітників іноземних компаній. Тоді як послуги працівників приватних охоронних фірм коштують дорого, і часто буває так, що отримані дивіденди не варті витрачених коштів. Безумовно, свою роль відіграло й те, що практично всі генеральні підрядники — американські компанії, а українські підприємства могли виступати тільки як субпідрядники. До того ж слід враховувати специфіку іраксько­го бізнесу. За словами дипломата, який довгий час працював в українському посольстві у постсаддамівському Багдаді, «іракці кидають по-чорному. Ніколи не знаєш, наскільки надійний партнер. А в разі розбіжностей неможливо вирішити питання в суді, оскільки судова система в Іраку паралізована».

Утім, не слід випускати з уваги і специфіку самого українського бізнесу, який, швидше, працюватиме на внутрішньому ринку, ніж оперативно реагуватиме на оголошені тендери й вирушатиме за тридев’ять земель, щоб в умовах жорсткої конкуренції боротися за контракт на два-три мільйони доларів. При цьому підприємці, мало обіз­нані зі специфікою регіону, воліють не створювати спільних підприємств із міс­цевими компаніями. Тим часом останніми роками конкуренція за доступ на іракський ринок загострилася. І часто основну конкуренцію становлять ком­панії з сусідніх із Іраком країн — Туреччини, Ірану, Сирії. Вони добре освоїли місцевий ринок, їм близький менталітет іракців, а головне — вони зна­ють, як змастити громіздкі механізми державних структур. І сьогодні нерідко українські товари потрапляють до Іраку через посередників із цих країн.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво