Сказання про золото Іраку... а також про нетравлення шлунка української влади - Політика - dt.ua

Сказання про золото Іраку... а також про нетравлення шлунка української влади

27 листопада, 2009, 17:19 Роздрукувати Випуск №46, 27 листопада-4 грудня

Сполучені Штати не лише виділили Іраку 2,4 млрд. дол. на придбання нової військової техніки та озброєнь, а й з потенційних країн-експортерів — Польщі, Чехії, Болгарії, Словенії, України — вибрали саме Україну...

Розпочиналася ця суперечлива історія 2003 року, коли український військовий контингент у складі коаліційних сил приступив до виконання своєї нелегкої місії в Іраку. Виконуючи військові завдання в чужій країні, Україна втратила 11 життів своїх співвітчизників. З очевидним ризиком для життя працювали в цій державі також українські офіцери антитерористичної групи «Альфа», на щастя — без втрат. З самого початку було зрозуміло, що перебування в зоні підвищеного ризику для людей у погонах з України не було самоціллю; військові просували політичні й економічні інтереси держави, які полягали у виході та закріпленні на одному з найперспективніших ринків регіону. Платоспроможність цього партнера підкріплювалася вагомим словом Сполучених Штатів.

І що ж? Вашингтон дотримав свого слова. Зокрема, як стало відомо, Сполучені Штати не лише виділили Іраку 2,4 млрд. дол. на придбання нової військової техніки та озброєнь, а й з потенційних країн-експортерів — Польщі, Чехії, Болгарії, Словенії, України — вибрали саме Україну. 2,4 млрд. дол. — це найбільший в історії українського ВТС проект, до якого входить низка окремих контрактів. Поставки гігантської партії нових бронетранспортерів і великої кількості танків, солідна партія нової авіатехніки, високоточних засобів ураження, а також послуги на ремонт і модернізацію військової техніки. Особи, утаємничені в тонкощі військово-технічного співробітництва України з іноземними державами, стверджують: три контракти обсягом близько 40% названої суми вже підписано. Решта — на завершальній стадії докладного опрацювання. Але... Україна може залишитися, як мовиться, з носом.

Використання шансу

Насправді за словами «США вибрали саме Україну» стоїть стільки зусиль, що не сказати про них просто неможливо. Особливо якщо згадати: 2,4 млрд. дол. — це два річних обсяги торгівлі зброєю і чутливими послугами. Виконання серії таких угод — це гіперстрибок на ринку озброєнь і гарантована присутність у десятці лідерів, десь на шостій-сьомій позиції, протягом добрих трьох років. Це обґрунтоване завантаження понад 80 оборонних заводів із розширенням стійкого ядра ОПК країни від 30—35 нинішніх підприємств до 70—75, як мінімум. Це збройові підприємства Києва і Харкова, Черкас і Конотопа, Сум і Кам’янця-Подільського, Львова, Шостки та багатьох інших міст. І не тільки збройові: від металургійних до виробників шин. Одне слово, це конвертування діяльності військового відомства в колосальні економічні дивіденди.

Звісно, ніхто нічого не приносив Києву на тарілочці з блакитною облямівкою. Як кажуть люди, котрі готували контракт, можливість його підписання — це три роки напруженої праці українських розвідок і спеціалістів ДК «Укрспецекспорт». Це робота з усіма структурами американської влади, пошук конгресменів, готових сказати вагоме позитивне слово на адресу нашої країни. Це постійні нагадування про те, що Україна не відмовилася від болючої військової місії в Іраку і має моральне право бути серед пайовиків. Це пам’ять про те, як важко було вийти на цей ринок із КрАЗами, коли вчорашні партнери несподівано перетворилися на небезпечних конкурентів. Це безперервні переговори з іракським урядом, перетворення добрих відносин на політичному рівні на готовність дослухатися до настійних рекомендацій американців: вибрати саме Україну з переліку постачальників-претендентів. Це робота агентури, дипломатів, спецекспортерів, робота з американськими розвідниками, які навідувалися в Україну для уточнення ситуації. Втім, усього не перелічити, — ті, хто пройшов шлях від ідеї до підготовлених до підписання документів, не дуже балакучі...

Насправді й другу частину контрактів дочірня структура «Укрспецекспорту» могла б підписати до кінця року, у листопаді-грудні. Для цього було створено всі передумови. Проте не склалося. Та й виконання вже підписаних контрактів опинилося під загрозою. Чому?

Особливості національного сприйняття успіху?

Ключовий пункт іракської історії — необхідність надання гарантійного листа від уряду України. Логіка іракської сторони проста: якщо Україна не кредитує своїх підприємств, нехай уряд підтвердить державний рівень сприйняття угод. Справді, як стверджують у кулуарах Кабміну, такий лист і був підписаний главою уряду у вересні ц.р. Далі — цікавіше. Невідомо з яких причин іракська сторона почала наполягати на підписанні другого листа, в якому, як зазначають поінформовані учасники подій, підкреслювалося б, що кошти підуть виключно на створення на підприємствах України вказаної у контрактах військової техніки, і ні на що інше. Здавалося б, що тут неадекватного? Сам факт повторного запиту? Можливо. Але ж і гроші чималі. Замовник нервує й хоче підстрахуватися. Може, звісно, у чомусь і виявляє недовіру. Але, з іншого боку, нинішнього прем’єр-міністра важко звинуватити в незнанні законів лобізму на зовнішніх ринках. Наприклад, у Лівії Ю.Тимошенко виконала місію лобіста вітчизняної продукції першокласно, хоча потенційний обсяг тамтешніх контрактів у 2—4 рази менший від іракських. То чим їй Ірак не догодив, тим більше що їхати нікуди не треба... Доки непідписаний лист лежить у довгій шухляді монументальної будівлі на вулиці Грушевського, спробуймо розібратися.

Саме час згадати, що боротьба прем’єр-міністрів із главою держави за сферу ВТС — тема перманентна. Цим грішив і В.Янукович. Щоправда, діяв іншим, більш витонченим способом: намагаючись створювати у структурі виконавчої влади «надоргани», а до них — додаткові компанії, які б дублювали функції ДК «Укрспецекспорт». Доходило й до необхідності тлумачення Конституції в частині курирування військово-технічного співробітництва з іноземними державами.

Лихі язики стверджують, що повернення прем’єр-міністра до цієї теми пов’язане з президентською передвиборною кампанією. А саме — з побоюваннями, що значна частина грошей може бути спрямована на підтримку кандидата на посаду президента України В.Ющенка. Попри те, що весь проект із енної кількості контрактів супроводжує американська сторона, яка вміє турбуватися про прозорість угод. Тому згадані лихі язики наполягають, що розуміння успіху України в очах нинішнього її прем’єра розщеплене на успіх глави уряду і успіх глави держави. Наприклад, контракти з Лівією можуть належати до успіху глави уряду: в них зафіксовані її особисті небезуспішні зусилля, йдеться про компанії, які мають право зовнішньоекономічної діяльності без посередництва спецекспортера. Іракська ж справа — президентська вотчина. Оскільки реалізується по вертикалі військово-технічного співробітництва — через ДК «Укрспецекспорт». І тому не виключено, що тут спрацює відомий принцип: «Тож не діставайся нікому!» Звісно, це лише здогади автора, але, погодьтеся, як ще можна пояснити двозначну ситуацію? Недосконалістю бюрократичної машини? Бажанням відкласти рішення на час після виборів? Банально насолити президенту? Але якщо так, то чи не маємо ми справу з тим випадком, коли особисте превалює над суспільним, національним інтересом? У кожному разі, провал на іракському ринку, якщо такий станеться, означатиме невміння України скористатися навіть тими шансами, котрі вона здобула.

Інакше кажучи, якщо лист із гарантіями не буде підписано вже найближчим часом, Україна втратить не тільки підготовлені, а й підписані на цей час контракти. А можливі сподівання деяких піклувальників повернутися до проекту після президентських виборів можуть, швидше, призвести до того, що на Україну махнуть рукою як на партнера, неспроможного підтвердити зобов’язання. Причому не виключені втрати не тільки на іракському ринку, а на всіх фронтах ВТС. Можливо, політикам не все одно — структури під чиїм патронатом підпишуть контракти. Але Україні бай-ду-же, хто саме забезпечить замовлення підприємствам і робочі місця. Головне — не втратити шансу.

Чому Україна?

Ще одне нетривіальне питання: чому Вашингтон дав зелене світло саме Україні? Не Польщі, не Болгарії, не Чехії, не Словенії... Є думка, що відповідь криється під вуаллю великої політики. За великим рахунком, США могли б аргументовано заявити, що вже виконали свої зобов’язання перед Україною. Посткольчужну ізоляцію з України знято (чого гріха таїти, одним із чинників введення в Ірак бригади ЗСУ було прагнення Леоніда Кучми здобути прихильність Вашингтона), Україна отримала контракти на поставки вантажівок і бронетранспортерів (останній разом із Польщею, в ході якого перед поставкою спільно модернізуються машини з угорською пропискою). Замало? Певна річ, але хто говорив щось про кількість угод?

Проте у Вашингтоні давно прорахували, що провал операції із введення України до складу НАТО за умови відходу з арени В.Ющенка може означати тільки одне: початок нового витка зближення Києва з Москвою. Це особливо загрозливо на тлі відмови європейських гравців альянсу боротися за Україну. Та й нинішня адміністрація американського президента не дуже налаштована на відкриту боротьбу. Всі втомилися від непередбачуваності української влади. А якщо так, треба залишити до кращих часів якнайбільше різних зачіпок взаємодії з Києвом. Політичних, економічних, інформаційних. До речі, непрямо це підтверджує різке збільшення фінансування української служби Радіо «Свобода». Схоже, Вашингтон іде, хоч і обіцяє повернутися...

Вся ця історія вкотре продемонструвала: реальне відстоювання національних інтересів починається там, де закінчуються красиві жести, позування і революційні фрази. А справжній лідер — той, хто на ділі може задоволення власних потреб конвертувати в суспільний, державний інтерес. Поки що таких лідерів при владі ми, на жаль, не бачимо...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво