Силовий варіант: реальна загроза чи піар-технологія? - Політика - dt.ua

Силовий варіант: реальна загроза чи піар-технологія?

20 березня, 2009, 17:16 Роздрукувати Випуск №10, 20 березня-27 березня

Над важким запитанням разом із «ДТ» думали: перший віце-прем’єр Олександр Турчинов, міністр оборо...

Над важким запитанням разом із «ДТ» думали: перший віце-прем’єр Олександр Турчинов, міністр оборони Юрій Єхануров, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, глава СБУ Валентин Наливайченко, екс-міністр оборони, голова парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Анатолій Гриценко.

Щоб мати право ось так — у лоб — поставити запитання про можливість (неможливість) застосування сили однією зі сторін для вирішення політичної кризи, котра накрила Україну, досить жити в цій країні. І як мінімум бути небайдужим до того, що відбувається. А те, що відбувається, не може не насторожувати.

Отже, наростання невпевненості в собі ключових політичних гравців — очевидне.

Президент (за останніми даними Центру Разумкова, рейтинг 3,5%). Уже проявивши за час своєї каденції цілу низку тривожних ознак, які вказують на бойову рішучість його ближнього кола, Ющенко тепер важко усвідомлює неможливість пролонгації свого панського правління. При цьому мета переживань Віктора Андрійовича зводиться до одного — знайти спосіб якщо не втримати владу, то передати її в руки тому, хто може дати йому цілком визначені гарантії. Можливо, за будь-яку ціну.

Прем’єр (15,5%). Донедавна суперрейтингова й упевнена в демократичній перемозі Юлія Володимирівна сьогодні із відчутною швидкістю втрачає прихильників. І вибори в Тернополі це підтвердили. Нескладно припустити, що під тиском економічної кризи «всенародна улюблениця» дуже скоро може залишитися без: а) із труднощами утримуваних коаліційних голосів у Раді, б) лояльних судів, в) спонсорів-олігархів, котрі зробили ставку на її президентство. У цій ситуації і ми, і глава Кабміну не можемо не розуміти, що 2010 року вона або все отримає, або все втратить. Можливо назавжди. Залишається тільки здогадуватися, які комбінації із цього приводу народжуються в чарівній голівці прем’єра. Як, утім, і про те, скільки часу команда Тимошенко залишила собі для розмірковувань із цього аж ніяк не райдужного приводу.

Лідер опозиції (17,1%). Схоже, Віктор Федорович так і не зміг визначитися, у чийому човні і куди, власне, він пливе. Публічні сподівання на всенародне повстання в березні—квітні—жовтні (дані регіональних спікерів розходяться) поки що грузнуть у піску нерішучості й аморфності Януковича, внутрішньопартійних розбірках, перманентних переговорах із БЮТ про зміну Конституції та «метикуванні на двох». Однак, немов загіпнотизований власним непохитним (за його уявленням) рейтингом і президентською перспективою, Віктор Федорович жодних рішень ухвалювати не поспішає.

Як результат — у суспільстві зашкалює показник зневірених у трійці претендентів на президентське крісло. Переважає повсюдна переконаність у тому, що ці дорослі і надто амбітні люди, котрі претендують на вищий пост, ніколи не зможуть домовитися. Ні в ім’я розбудови нової держави, на що ми мали необережність сподіватися у 2005-му. Ні в ім’я її порятунку, якого жадаємо сьогодні.

Таким чином, політична війна на виживання, тотальна недовіра громадян до існуючих еліт, глибока економічна криза, котра ускладнюється бурхливим зростанням безробіття і, як наслідок, погіршенням криміногенної ситуації, а також ризиками масових протестів, яких цинічно очікують заповзятливі політики, не додають оптимізму. Шкірою відчуваєш, що Україна може опинитися на порозі непрогнозованих подій. При цьому поручитися за їхні результати не можуть навіть самі претенденти на трон, у технологічних штабах яких сьогодні, немовби в інкубаторах, плекають вибухонебезпечні ідеї щодо привласнення необмеженої влади. Бо самі не відають, що творять.

З одного боку, такі припущення можуть виглядати як небезпечні провокації чи маніпуляції, вигідні насамперед тим, хто бореться за владу. Адже топити опонента можна й у такий спосіб. З іншого боку — з урахуванням низки подій новітньої української історії, які вже продемонстрували бажання деяких політичних гравців побрязкати зброєю, силовий варіант видається невідворотною реальністю. Реальністю, котру посилено підживлюють своїми гучними й категоричними заявами самі політики. У тому числі й першого ешелону, вказуючи на:

а) імовірне запровадження надзвичайного стану;

б) спокусу запровадити пряме президентське правління;

в) спробу державного перевороту.

В останньому випадку помітне кивання найвідвертіших оповідачів від політики у бік якихось третіх осіб, котрі бажають скористатися розбродом і хитанням, що панують у суспільстві, а також силових структурах. Тож популярне на Майдані-2009 гасло «Геть усіх!» у цьому разі може набути конкретних обрисів. Путчу.

При цьому намацати грань між маніпуляціями та істинними планами політичних гравців, котрі виступають з телеекранів і перешіптуються в кулуарах, досить важко, а в нашій ситуації — уже практично неможливо. Ось чому, усвідомлюючи міру громадянської відповідальності за таку — в лоб — постановку питання, ми вирішили говорити й запитувати про це відкрито.

Варіант А.
Гарантії для гаранта

Об’єктивні оцінки діяльності та мотиваціям нинішнього президента країни, безперечно, дасть історія. Однак, проживши з ним разом у нашій країні останні чотири роки, наш суб’єктивний експрес-аналіз можна звести всього лише до однієї фрази: на жаль, багатообіцяючий колись лідер помаранчевої революції не зміг утілити в собі риси істинного і щирого дер­жавного діяча. Банальне сповзання в площину постійного з’ясовування стосунків зі своїми опонентами, а тепер і колишніми соратниками, унеможливило не тільки рух президента задекларованими десятьма кроками назустріч людям, а й будь-яке просування очолюваної ним країни до світлого європейського майбутнього.

Замість працювати над реформаторськими законами, а також удосконаленням розбалансованої відомим компромісом із Кучмою при передачі влади Конституцією (при лежачому біля ніг переможця парламенті), Віктор Андрійович продовжив боротися за владу. Яка, до речі, в нього не тільки завжди була, а є й зараз. Звідси його політична легковажність та людська непостійність, подвійні стандарти і нехтування Конституцією. Комуністи, до речі, досить ґрунтовно виклали деталі цих порушень у законопроекті про початок процеду­ри імпічменту президента. Але ми зараз не про це.

Радше про те, що саме перманентна і болюча боротьба за владу президента з прем’єрами (Тимо­шенко—Янукович—Тимошенко) за рамками правового поля провокувала досить серйозні події в українському політичному житті, котрі в одну мить ставали надбанням світової громадськості. Чого варте відоме протистояння бійців Управління державної охорони і «Беркута» (МВС) у Генеральній прокуратурі. Переламані ребра й вибиті зуби людей зі зброєю — принизлива правда тих днів. Битва гілок влади за «свого» прокурора в той момент могла вилізти боком усій країні. А, м’яко кажучи, не зовсім конституційний указ Ющенка про зняття регіонала Піскуна міг стати предтечею силового протистояння між президентом і Кабміном Януковича. Між Заходом і Сходом. У дворі Генпро­куратури вже стояла «Альфа», а до Києва підтягувалися внутрішні війська, коли хтось чи щось протверезило Банкову і президента, котрий в останній момент дав коман­ду «відбій». І слава Богу... Однак це був перший дзвіночок про те, що не все гаразд у нашому демократичному королівстві. Перший сигнал про те, що влада готова на радикальні заходи в ім’я себе самої.

Наступна ретроспектива схильності президента і його команди до утвердження в країні влади сили, а не закону, також має досить переконливий вигляд. Торік парламент не дозволив президентові прийняти чотири надзвичайно небезпечні рішення в цьому напрямі.

1. Передати президентський полк із бронетехнікою та озброєнням зі складу Збройних сил у підпорядкування генерал-полковнику Гелетею, начальникові Управління державної охорони, яке вже отримало бойове хрещення в Генпрокуратурі.

2. Перепідпорядкувати президенту прикордонні війська (адміністрацію державної прикордонної служби).

3. Перепідпорядкувати президенту війська урядового зв’язку (державну службу спеціального зв’язку і технічного захисту інформації).

4. Перепідпорядкувати президенту внутрішні війська МВС під виглядом національної гвардії.

Анатолій Гриценко Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Анатолій Гриценко Фото: Василь АРТЮШЕНКО
— Насправді бажання президента сконцентрувати всіх силовиків в одних руках було величезним і тиск на депутатів — надзвичайно жорстким, — розповідає екс-міністр оборони, голова парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Анатолій Грицен­ко. — Але наш комітет і в цілому парламент вистояли й не допустили прийняття цих явно помилкових і потенційно небезпечних рішень. Якби не вистояли, то в руках президента сьогодні був би весь силовий блок — Збройні сили, Служба безпеки, Служба зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, Головне управління розвідки плюс чотири згадані вище силові структури. Ось тоді спокуса застосувати силовий варіант і можливість його реалізації справді були б реальними. Тим більше що нинішній президент зазвичай у практичні питання особисто не дуже вникає і делегує важелі управління силовиками співробітникам свого секретаріату.

Несподіваним підтвердженням слів Гриценка про те, що президент безмежно довіряє своїм соратникам із СП, а вони, можливо, не завжди оповіщають його про кроки, до яких вдаються, можна вважати й коментар нинішнього міністра оборони Юрія Єханурова. На запитання «ДТ» про ставлення міністра до бажання президента колись перепідпорядкувати президентський полк Гелетею Юрій Іванович відповів буквально так: «Мій попередник Анатолій Гриценко справді інформував мене про таку ініціативу президента. Я поставив це питання у першій же доповіді главі держави в ранзі міністра оборони. На що президент відповів, що такої ініціативи не було і бути не могло. На цьому й скінчилося. Тобто дуже важлива пряма комунікація з президентом». Оскільки в екс-міністра оборони Гриценка на той час комунікація з президентом, м’яко кажучи, справді ослабла, а на руках у членів комітету, які зайняли категоричну позицію, були тільки листи, підписані Віктором Балогою, з вимогою виконати рішення Ющенка про передачу полку Гелетею, можна констатувати дві речі: або у Віктора Андрійовича погана пам’ять, або ініціативу з перепідпорядкування президентського полку лобіювали з його «відомства» без його відома.

Однак, попри такі нестикування, і самому Віктору Андрійовичу навряд чи можна відмовити у верховній завбачливості. Наполегливість президента, всупереч Консти­туції, закріпити за собою призначен­ня міністра МВС під час другого при­шестя Кабміну Тимошенко, а також тонкий політико-психологічний хід із в.о. глави СБУ Нали­вай­ченком із дворічним стажем, не можна не оцінити достойно. І річ не в тому, що зрештою міністр Лу­ценко опинився в орбіті впливу пре­м’єра, а підвішений на гачок Нали­вайченко утвердився на посаді голосами БЮТ. Річ у початкових намірах. До цього моменту ми ще неодмінно повернемося, в розборі силової стратегії прем’єра зокрема.

Проміжними моментами демонстрації м’язів президентської команди були: торішня метушня у ФДМ, коли Кабмін усунув Семе­нюк від посади, а той-таки начальник УДО Гелетей був оперативно призначений її охороняти; указ про розпуск парламенту у вересні
2008-го на противагу створенню можливої коаліції БЮТ і ПР, коли до складу РНБО різко був введений начальник Генерального штабу ЗС генерал Кириченко (чого не передбачено Конституцією), а поінформовані ЗМІ повідомили про таємну нараду, яка планувалася у приміщенні Міністерства оборони та готовність президента на все, тільки б не допустити конституційної більшості у ВР; непристойні інциденти в адміністративних судах, коли одним розчерком пера президент скасовував свої попередні укази і звільняв суддів, а підконтрольні бютівцям суди скасовували укази президента. Останній приклад брязкання президентської зброї — події в НАКу, про які писано-переписано. Маски-шоу, влаштовані СБУ в рамках розслідування кримінальної справи про привласнення «Нафтогазом» газу «РУЕ», дали черговий привід політикам, ЗМІ та експертам заговорити про операції в НАКу як репетиції СП і тоді ще підконтрольної президентові СБУ силового варіанта.

— Симбіоз економічної кризи, акцій протестів, погіршення криміногенної ситуації та реваншистських настроїв політиків, які розпочали президентську кампанію, — наявний. Насправді це і є передумова силового варіанта, — без еківоків заявляє «ДТ» очільник МВС Юрій Луценко. — У повітрі давно витає якесь рішення РНБО, яким буде відсторонено від влади прем’єра і ключових міністрів. Зокрема й Луценка. Як наслідок — надзвичайний стан і пряме президентське правління. Все це планується штучно накласти на масові протести, які можуть охопити всю країну. Такі плани справді існують. Але здійснені вони можуть бути виключно незаконним шляхом. Реалізувати їх можливо тільки захопивши посаду міністра МВС. Саме тому я так заважаю пану Балозі та його оточенню.

— Це єдиний можливий варіант?

— Про якісь інші прямі силові варіанти я не чув. Проте слід розуміти, що якщо хтось розглядає якісь авантюрні плани, вони мають бути реалізовані чиїмись руками. Ви ж розумієте, що сам Балога не захопить владу. І будь-який інший путчист не захопить. Знадобляться олов’яні солдатики.

— Хто ними може бути?

— По-перше, МВС. Нас 300 тисяч. І ми є в кожному районі. Проте ніхто не зможе віддати незаконного наказу МВС, доки я міністр. Ні президент, ні прем’єр. Я вам скажу відверто, що ніхто — ні Мороз, ні Ющенко, ні Тимошенко — ніколи не змогли нав’язати жодну посадову особу в керівництво МВС. Так само ніхто не зможе віддати мені незаконного наказу. Зізнаюся, були спроби. Як і розмови з вищим керівництвом країни, аж до матів. Проте тут, у МВС, говоритиме тільки закон. І я ніколи не кину своїх підлеглих на лаву підсудних для задоволення чиїхось амбіцій.

По-друге, у ролі солдатиків може бути використана армія. Теоретично. Але я в це не вірю. Тому що армія ніколи не брала участі в діях на вулиці. Міліція на вулиці — як удома, армія — ні. Та й танки посеред міста — це просто смішно. До того ж я переконаний, що міністр оборони Єхануров ніколи на це не піде. Надто він мудра й відповідальна людина. З хорошим досвідом і прогнозом.

По-третє, може бути використана СБУ. Але це надто нечисельна структура для таких справ. Дрібка їхніх спецпідрозділів розрахована виключно на роботу проти терористів. До того ж легітимний Наливайченко тепер ніколи не піде на це. Після його призначення скінчився незаконний вплив СП на Службу. І тому ми — «Самооборона» — за нього голосували. Наскільки мені відомо — незаконно призначені посадові особи в СБУ вже відсторонені від посад, а їхні електронні перепустки заблоковані для входу в будівлю. (За даними «ДТ», повноправний голова СБУ Наливайченко внутрішньовідомчим наказом позбавив свого першого заступника Валерія Хорошковського права командувати «Альфою». — Авт.)

— Якщо вам усе-таки доведеться приймати рішення, підете ви зі зброєю захищати Кабмін?

— Від кого? Від Балоги? Він у своєму улюбленому броньованому «ауді» боїться переїхати вулицю від дому до СП. Якщо будуть якісь групи, ми дамо їм відсіч.

— Кого ці групи можуть представляти?

— Та хіба мало на світі людей, за гроші здатних на все... Ми тримаємо під контролем усі громадські організації, які готові на радикальні кроки. Поки що це все слова — жодних проблем, але якщо вони перейдуть до дій, будуть затримані.

Валентин Наливайченко Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Валентин Наливайченко Фото: Василь АРТЮШЕНКО
На відміну від міністра внутрішніх справ, сьогодні захищеного законом і прем’єром від сторонніх зазіхань на його крісло, голова СБУ Валентин Наливайченко днями став легітимним керівником служби і забезпечив собі подвійний «дах» (президент дав подання на посаду, пре­м’єр — голоси своєї фракції). Що в нашій непростій політичній ситуації не може не хвилювати — «дах». Незважаючи на це, Валентин Олександ­рович був традиційно обережним у своїх оцінках і прогнозах:

— Жодного силового сценарію в Україні не буде. Ще 2007 року, коли було дуже складно, президент заявив, що в Україні все відбуватиметься тільки демократичним шляхом. Ігри з делегітимізацією влади слід забути, бо Захід хоче бачити нас прогнозованими. Інакше проект «Україна» буде знищений. Назавжди. І в цьому я переконаний як юрист-міжнародник. І ще: доки я на цій посаді, служба робитиме тільки те, що продиктоване законом.

Що стосується НС, то вся процедура введення надзвичайного стану виписана в законі. Якщо чогось не знаєш — подивися в закон. Там чітко зазначено, що НС може бути введений указом президента на термін до 60 днів і обов’язково затверджений парламентом. Крап­ка. Все решта — незаконно. Якщо не знаєш, як діяти, — дій за законом. Уже спробували 2007 року. Хоч хто тоді підштовхував СБУ, хоч хто що розказував — Служба не пішла на незаконні дії. І саме цим захистила країну. А не штурмами Генпрокуратури, як це зробила міліція. Ми тоді просто виконували свою роботу. Захищали учасників мітингу, які могли стати жертвами криміналітету, озброєного вибухівкою. Цих людей було затримано. Гранати не вибухнули. І добре, що всі поїхали живими й здоровими додому.

Те ж саме можу сказати й про передумови силового варіанта, які ви так посилено намагаєтеся відшукати. На законодавчому рівні їх немає. На рівні взаємодії силових структур і спецслужб теж немає. На рівні політиків? То це їхні проблеми. Їхня відповідальність. Мішура. Ідуть банальні маніпуляції для того, щоб впливати на нас із вами. Ну якщо щодня по телевізору вас лякають якимись змовами або силовими варіантами, хіба це нормально? Це те ж саме, як торік всю Україну лякали татарами. Розповідали, що вони жахливі терористи. Але, хлопці, покажіть там хоч одну терористичну організацію! Де письмові заяви від конкретного політика про підготовку силового варіанта? Де повідомлення про злочин? Ну як ще має чинити законослухняний громадянин? Нам, приміром, повідомляють, що в сусідній квартирі перебуває суддя Зварич. Ми заходимо, затримуємо його й віддаємо прокуратурі. Зробили і забули.

Є загроза? Покажіть — хто! У законодавчому полі це абсолютно біла пляма. Але правова відповідальність має бути. Я дуже багато працював за кордоном і ніде не бачив такої безкарності за свої слова. Зараз це політична відповідальність, але з часом її необхідно вивести на рівень закону.

— Ви плануєте виступити з таким законопроектом?

— До речі, дуже непогана ідея. Дякую за пораду.

— Якими можуть бути наслідки застосування силового сценарію будь-якою з конфліктуючих сторін для національної безпеки України?

— Президент ніколи на це не піде. І, як я вже сказав, цей сценарій згубний для проекту «Україна».

— Щось ви прем’єра не виключили...

— Та я й себе не виключаю, але в президентові впевнений на сто відсотків. Ось тільки не треба мене записувати на чийсь бік. Я поважаю всіх.

— І все ж таки, яку позицію займе СБУ на випадок такого розвитку подій?

— Захисту закону і громадянина. У рамках тих повноважень, які має СБУ.

— Тобто якщо президент вводить НС...

— Відповідно до закону про НС, він як Головнокомандувач має на це право. Водночас у законі про СБУ чітко передбачено, що жодного незаконного наказу мої підлеглі не повинні виконувати. Тому, якщо навіть мені й спаде на думку виявити суперпильність або ще щось у вигляді надзвичайщини, то хлопці мають право не виконувати мого наказу, якщо він незаконний. І вони про це добре знають.

Зізнаюся, такі неоднозначні позиції співрозмовників трохи насторожили. Адже якщо, за словами Наливайченка, передумов для силового варіанта в Україні немає, у тому числі й на рівні взаємодії силових структур, то чому професійні відчуття двох основних силовиків — голови СБУ і МВС — так різняться? І ще. Чи повинен Юрій Віталійович після таких слів Наливайченка принести йому заяву з конкретною адресою загрози? Щоб міністр не видавався голослівним політиком в очах Служби, а її шеф міг офіційно відреагувати на факти відкриттям кримінальної справи.

Що ж стосується третього силовика, котрий, власне, й замикає ланцюжок, здатний в Україні гори зрушити (МВС — СБУ — Збройні сили), то позиція міністра оборони Юрія Єханурова однозначна:

Юрій Єхануров Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Юрій Єхануров Фото: Василь АРТЮШЕНКО
— Що стосується внутрішніх подій, Міноборони дотримується чіткого й жорсткого нейтралітету. Насправді Україна отримала передозування демократії. Наша країна — підліток, як писав Маяковсь­кий. До того ж технології, про які ви кажете, всім виборчим штабам дуже добре відомі. І всі, хто працював у командах кандидатів, багато чого знають одне про одного. І якщо хтось намагатиметься щось робити, то інші, повірте мені, знайдуть спосіб протидії. Ось щось організувати разом українці не можуть! А завадити одне одному — не проблема... На мою думку, сьогодні ніхто не може вивести на вулицю якусь серйозну масу людей. Для цього потрібен порив. Він був 2004 року. Тепер — його немає. Може, і буде років через 20. Але якщо ви думаєте, що я не усвідомлюю всього тягаря відповідальності, а також того, скільки залежить від людини, у підпорядкуванні якої тисячі озброєних людей, то ви помиляєтеся. До того ж я дуже давно знаю Віктора Андрійовича. Це не та людина, котра дозволить країні з претензією на демократію остаточно себе дискредитувати.
Олександр Турчинов Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Олександр Турчинов Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Практично в унісон із міністром оборони відповідав на наші запитання і перший віце-прем’єр Олександр Турчинов. Щоправда, у той час як Юрій Єхануров повірив в остаточну й безповоротну демократичність Віктора Андрійовича, права рука прем’єра наполягає на тому, що навіть за великого бажання в «латентного диктатора Ющенка» відсутні будь-які можливості реалізувати силовий сценарій.

— Уже стали традиційними сплески балаканини, а не дій з боку СП, його прибічників або підлеглих працівників місцевих адміністрацій, — зазначає Турчинов. — Заходить мова то про можливе запровадження НС, то про відсторонення прем’єра від влади, то про пряме президентське правління... Та поки що це лише мрії слабких закомплексованих людей. Хоча у виконанні наділених владою чиновників такі розмови й розробки є фрагментами незаконних антиконституційних дій. Це елементи, які мають чітке визначення, зокрема й у Кримінальному кодексі. Водночас не можна не помітити, що в команди президента постійна сверблячка використовувати силові структури — СБУ і Генпроку­ратуру — для захисту своїх політичних і корпоративних інтересів. Але, повторюю, я не вірю, що люди, які не здатні якісно виконувати свої функції, спроможні взяти на себе непросту ношу новоспечених диктаторів і не побоятися піти цим шляхом. Отже, пряме президентське правління, як і все інше, залишиться на рівні розмов. На рівні «інтелектуальних» розробок якихось політичних штабів.

До речі, про пряме президентське правління. Низку доволі цікавих повідомлень щодо цього було помічено в медіа. Ідеться про маніфестацію, організовану 13 березня під стінами СП громадською організацією «Господарі землі України», а також про маніфест «Армію дістали!», розміщений в Інтернеті. Хоч як дивно, але ці два абсолютно різноформатні дійства об’єднує єдиний заклик і виразний натяк — запровадити президентське правління, і цим урятувати країну від кризи. На жаль, у нас уже немає можливості уточнити в Юрія Єханурова та Олександра Турчинова, до «поривів душі» чи «інтелектуальних» розбірок на рівні штабів віднести ці дві конкретні події

Проте нам вдалося з’ясувати, що, наприклад, громадську організацію, яка прийшла просити президента порушити Конституцію й запровадити пряме президентське правління, очолює якийсь Павло Федоров — пастор церкви «Посоль­ство Боже». Коментувати треба? А ноги армійського маніфесту, який закликає офіцерів «не забувати, що в них у руках зброя, а президента згадати про те, що він є Верховним головнокомандувачем», ростуть із громадського руху «Третя республіка», який нещодавно погудів у клаксони під стінами Кабміну в рамках однойменної акції підприємців. Питання є?

От і в нас так і залишилося нереалізованим бажання отримати на них відповіді. Зокрема й від людей, прізвища та посади котрих ніяк не вдається оминути на шляху нашого розслідування. Хочеться, наприклад, щоб глава СП Віктор Балога не тільки прокоментував конкретні обвинувачення, висунуті на його адресу в нашому випадку міністром Луценком, а й пояснив, навіщо він намагався оглянути президентський бункер на Печерську — запасний пункт командування, а також, чи правда, що за кілька днів до цієї спроби ЗПК оглядали лікарі ВАЮ? Непогано б довідатися, що з приводу можливого жорсткого рішення РНБО думає секретар цієї організації Раїса Богатирьова? І чи зможе вона у випадку незаконного тиску добровільно залишити свою посаду, як це зробив у 2007 році Віталій Гайдук? Непогано було б зустрітися і з генералом Гелетеєм, який зайнявся активною реорганізацією УДО. От навіщо раптом генералу знадобилося виділяти в окремий спеціальний підрозділ групу швидкого реагування зі звучною назвою «Булат»? До речі, повідомляємо Ва­лерію Вікторовичу, що «Була­том» і ще кількома реорганізованими ним підрозділами вже зацікавилися народні депутати. Особ­ливо стурбовані миром і порядком у країні навіть устигли підготувати подання до ВР про створення тимчасової слідчої комісії (ТСК). До всіх трьох згаданих вище чиновників «ДТ» звернулося з проханням про розмову. Всі троє категорично відмовилися. Вирішили відповісти не словом, а ділом?

Варіант В.
Вирішальний прорив

Обізнані депутати з табору Тимошенко пророкують, що ключовий момент протистояння визріє десь за три місяці до виборів. Багато хто з них вважає, що саме тоді стане остаточно зрозуміло, на що зможе зважитися команда президента, яку з’їдає бажання не допустити Тимошенко на Банкову.

Якщо ж рейтинг прем’єра впаде до оцінки, яка влаштовує всіх, давши Ющенкові шанс провести в президенти наступника чи Януковича (з яким його зшиває «РУЕ»), думати про те, що робити далі, доведеться Тимошенко. Якщо ж вона залишиться в силі, команда СП, за жорстким висловлюванням джерел, може почати діяти «по беспределу».

Серед найнадійніших прийомів знавці «беспредела» називають гори компромату, які спецслужби ховають у столах і які в результаті можуть об’єднати дії силовиків, котрі вирішать усе-таки підтримати президента. «А голоси БЮТ за кандидатуру Наливайченка?» — запитаєте ви і будете абсолютно праві. Проте відповіді на це запитання — дві. Перша — оптимістична — від групи бютівців, які ризикнули, за їхніми словами, провести психологічний тест із главою Служби, розбудивши його внутрішнє его, яке приставкою «в.о.» немилосердно пригнічував президент. Ті ж, хто не голосував за Наливайченка, уже зараз можуть цинічно посміхнутися, помітивши, що кредитна історія стосунків і довіри не будується за одну ніч. «Іншої схожої ночі вона може так само швидко розсипатися, як і склеювалася», — уточнюють скептики. Питання, що про це думає сам пан Наливайченко, залишається відкритим, попри те що президент у Брюсселі на нього вже поскаржився пресі. Сам глава СБУ, зрозуміло, заперечує будь-який політичний вплив на його структуру і прямо вказує на закон.

З відставки Тимошенко у вересні 2005 р. розпочався публічний етап заклятої дружби соратників по Майдану — Ющенка і Тимошенко. Власне, ця ворожнеча стала однією з основних причин, які завели сьогодні Україну в глухий кут. Не важливо, що іноді ця боротьба не на життя, а на смерть (країни, звіс­но) набувала лукавих рис воскреслої дружби і дозволяла вирішувати суто тактичні політичні зав­дання. Як це й сталося із достроковими парламентськими виборами в 2007 році, які вибили Януковича з крісла прем’єра. Саме тоді Ти­мошенко продемонструвала жорсткість свого характеру, помічену ще на Майдані. Як у 2004-му Юлія Володимирівна стала вольо­вим центром революції, сполучною ланкою із силовиками, а також докою в розробці секретних планів захоплення державних установ, так і в 2007-му, визначивши дострокові вибори головною стратегією своєї політичної сили, Тимо­шенко тримала руку на пульсі подій. Саме в ситуативній кімнаті БЮТ, помаранчева команда, яка тимчасово об’єдналася, обговорювала креативні рішення, від яких впадали в прострацію регіонали, котрих, здавалося, вже мало чим здивуєш. Проте й ні в 2004-му, ні в 2007-му жоден із силових сценаріїв Юлії Володимирівни не був реалізований. Схильна до компромісів нація вміла вчасно поставити рушницю на запобіжник.

Сьогодні ж плани лідера БЮТ, яка ціною неймовірних зусиль втрималася в кріслі прем’єра, можуть помітно відкоригувати економічну кризу. Через один-два місяці вона може накрити мідним тазом не тільки країну, а й основну амбіцію Тимошенко — президентство. Що ближче ми підходимо до дня голосування, то нижче опускається рейтинг глави Кабміну і тим більше в суспільства з’являється шансів відчути, яким може виявитися вирішальний «український прорив» Юлії Тимошенко. Усе або нічого. Прориватися ж Юлія Володимирівна може як мінімум у кількох напрямах:

— не допустити жодних прямих виборів шляхом союзу з ПР (Рада працює, Конституція переглядається, президент обирається парламентом);

— зірвати голосування, визнати президентські вибори незаконними (приклад — спроба в Тернополі)

— у разі перемоги конкурента не погодитися з результатами голосування і піти: а) шляхом відстоювання своїх позицій у підконтрольних судах; б) збирати новий Майдан.

Саме в контексті збирання нового Майдану й можуть відбутися певні дії, до яких політики постараються залучити силовиків. Для залякування чи конкретного застосування? Відповідь на це запитання прямо залежить від втрат, яких зазнаватиме особисто лідер БЮТ та її політична сила.

Проте сьогодні більшість прибічників Тимошенко стверджують, що навіть думки не допускають про якісь свої незаконні дії в період виборів, зосереджуючись в основному на поточних тактичних завданнях з утримання ситуації в країні та запобіганні незаконним планам опонуючої сторони.

— Я переконаний: якщо вибори відбуватимуться в рамках Конституції і закону, то ніяка зі сторін не зможе зробити жодних заяв, — коментує сьогоднішню позицію БЮТ перший віце-прем’єр Олександр Турчинов. — Крім того, для нас влада це не форма використання або розподілу ресурсів, а колосальна відповідальність. Так було і так буде завжди. Тому всі казки, байки та страшилки нехай залишать для себе політики на
кшталт Балоги і Ко. Ми діятимемо виключно в рамках закону та Конституції.

Юрій Луценко Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Юрій Луценко Фото: Василь АРТЮШЕНКО
Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко за традицією пішов іще далі:

— Вибори-2010 справді небезпечна ситуація, — каже Луценко. — Кандидати отримують усе або нічого. Саме тому я максимально усунувся від політичної діяльності. Заморозив навіть свій суспільно-політичний проект. Це болісне рішення. Але в МВС неприпустимий хаос. Усі силові структури розділені на удільні князівства навіть усередині. В МВС їх немає.

Сьогодні стоїть питання про проект «Україна». Демонтаж систем влади й дезінтеграція країни підійшли до критичної межі. Я відповідаю за 300 тисяч людей, які є силовим хребтом країни. Я собі ніколи не прощу, якщо не втримаю тут ситуацію. Безперечно, буде дуже важко відмовляти політикам. Я ніколи не забуду торішньої страсної п’ятниці та подій навколо Фонду держмайна. Які мені були дзвінки і яку лайку я чув. Але я відповідав тим самим. Ми не пішли на незаконні дії. Нехай хтось вважає, що я втратив шанс у політиці, що втратив багатьох друзів. Однак тут, у цьому кабінеті, надто багато інформації. І я чітко бачу, що країні загрожує хаос і дезінтеграція.

З ким я? Ні з ким. Нехай воюють самі. Я тримаю оборону тут. Я не готую запасних аеродромів. Я діятиму тільки за законом. Навіть якщо доведеться піти. Силою МВС захищати результати конкретної політичної сили ми не будемо. Жоден результат не вартий людського життя. Немає такої ціни, яку можна заплатити за остаточну руйнацію держави.

Водночас у ближньому колі ЮВТ присутня загалом схожа на всі попередні думка, яка, проте, вказує на можливі різкі кроки, апелювання до мас і готовність до протистояння з боку БЮТ, якщо результати голосування не співпадуть із волевиявленням народу. При цьому депутат, який виклав свою позицію в такому оригінальному формулюванні, не став уточнювати, хто і яким чином порівнюватиме офіційні результати голосування з волевиявленням народу. Заспокоює лише те, що в підсумку співрозмовник «ДТ» припустив, що після заворушень із силовиками опоненти обов’язково прийдуть до компромісу. «Сядуть за стіл переговорів, зустрінуть міжнародних посередників з Монголії (на той час ми вже тільки з Монголією дружитимемо) і знайдуть вихід, — невесело іронізує депутат. — Менталітет у нас такий. До того ж рейтинги довіри до політичних сил не залишають їм жодних шансів на підтримку будь-яких силових та антизаконних дій. Навіть заради наведення порядку. І тут я маю на увазі не тільки тривідсотковий рейтинг президента, який, на мою думку, виключає взагалі будь-які нелегітимні дії з його боку, — народ змете. Однак рейтинги БЮТ і ПР також котяться вниз під тиском кризи. Глухий кут».

Варіант С.
Варта втомилася?

Класичну фразу, свого часу вимовлену матросом Желєзняком, внесено до порядку денного антикризової програми в Україні. І як­що її ще мало хто озвучує вголос у кабінеті свого начальника чи командира, то на кухнях вона вже давно побила всі рейтинги популярності. Народ хоче порядку. При цьому як мінімум половина суспільства не бачить у вищій лізі політиків, які здатні його забезпечити. Народ зачаївся в очікуванні того, хто прийде і «прибере все це сміття» з політичної сцени. Хто нарешті підніме економіку і виконає свої обіцянки.

Теза про сильну руку і про освіченого диктатора множить своїх прибічників. На тих же кухнях дедалі частіше чути ім’я Піночета. І якщо старше покоління досі підраховує кількість життів, перерваних кривавим диктатором, то молодь не перестає дивуватися темпам зростання ВВП цієї найбіднішої в минулому країни, виведеної такою дорогою ціною на економічну вершину. Причому не тільки в Латинській Америці. Народ хоче знайти баланс. Між залізною рукою, демократією та розвитком економіки, котрий покликана забезпечити будь-яка влада.

І якщо цивільний люд самоорганізовується під стінами мерій і перекриває дороги, то люди в погонах і при кобурі, відчуваючи приблизно те ж саме (держава хоч і зобов’язала їх захищати її інтереси, проте не стала при цьому добре годувати, цінувати й поважати), здогадуються, яку потенційну роль можуть відіграти в історії своєї країни. Можуть, але навряд чи відіграють.

— У нас діє спеціальний підрозділ, що займається подібними питаннями, — каже Валентин Наливайченко. — Там є аж чотири генерали. Я не буду зараз деталізувати якісь оперативні речі, але в нас усе під контролем. Це стосується незаконних збройних формувань, найманців, змов... На всіх рівнях влади в тому числі. Навіть — насамперед — у владі. Повірте мені, що в цьому плані ми не за дільничним інспектором наглядаємо. У нашій державі таку функцію виконує саме СБУ. Тому ми не допустимо ніяких «військових навчань». Вибухівку вилучали і будемо вилучати. Розповісти, скільки кулеметів і гранатометів ми знайшли неподалік однієї з дер­жавних дач Кончі-Заспи? Зараз у Дніпропетровську розслідується дуже серйозна кримінальна справа із цього приводу.

— Ви це пов’язуєте з якимись політичними моментами?

— Я це пов’язую з тим, що ми маємо запобігати подібним речам, а не чекати, коли щось трапиться. Головне, щоб зброя і вибухівка не потрапили до рук криміналітету. Наміри в нас не є карним злочином. Але якщо генерал переходить межу, то нам про це відомо.

— А бували такі ситуації?

— Наприкінці лютого було передано до суду справу про державну зраду двох військових. Ст.111. Це серйозний військовий об’єкт. Офіцерів буде притягнуто до відповідальності. Це приклад того, що я не просто слова кажу. Це результати нашої роботи. Плюс у нас справно працює військова розвідка в усіх військових частинах.

— Чи існують якісь комунікації між силовиками із цього приводу?

— Як тільки виникають запитання — безперечно. Кожен із нас професіонал у своїй ніші. Ми надаємо силовикам всю запобіжну інформацію. У мене є представник, котрий перебуває безпосередньо біля міністра оборони і начальника Генерального штабу. От я зараз із вами розмовляю, і якщо в цю хвилину стане відомо про літак, котрий має намір незаконно перетнути кордон, про це відразу ж дізнається міністр оборони. СБУ працює на запобігання. Взаємодія СБУ, Міноборони, МВС, Генпрокуратури, Прикордонних військ, РНБО — це ключове питання.

— Справжніх буйних мало, — продовжує тему міністр МВС Юрій Луценко. — З переходом колишньої опозиції у владу їх стало ще менше. Усе блеф (змови студентів, спроби захоплення іноземною державою). Україна дуже миролюбна країна. На сьогодні я не бачу жодної серйозної системної сили чи авторитетної особистості, котра здатна кинути виклик дер­жаві. Але як міністр я публічно попереджаю дрібних авантюристів, котрі такі плани виношують. У нас чітко працює міліція громадської безпеки. Діють оперативні служби, у рамках вивчення ситуації вони надають певні дані. Всі папки на столі. Сьогодні більше від інших насторожують контакти низки організацій із закордонними країнами. Але ми постійно на зв’язку з Наливайченком.

І, тим не менш, передумови існують. Криза. Розбірки у верхах. Масове безробіття. Звісно, люди будуть протестувати. І ми повинні бути готові. Як і до погіршення криміногенної ситуації. 15-відсоткове зростання вуличної злочинності. Половина злочинів відбувається на Сході — промислові підприємства скорочують людей.

Тим часом я впевнений, що народ не збирається на війну, що криміналітет не має особливого впливу на політичне життя. Однак я розумію й те, що існує багато політиків, для котрих чим гірше, тим краще. Є і будуть спроби виштовхнути людей на вулиці і використати їх для захоплення влади. Специфіка в тому, що цим займається не опозиція, не реваншисти, а частина самої влади.

— Вибори в Тернополі можуть спричинити протистояння в регіонах (радикали — праві й ліві), — додає Юрій Єхануров. — На цих протиріччях можуть зіграти. Якщо вірити опитуванням, до третини населення готові взяти участь у масових протестах.

— Ви допускаєте, що протестними настроями народу може хтось скористатися?

— Думаю, що спроби можуть бути. І тут головне — як спрацюють наші колеги. СБУ насамперед. Гадаю, СБУ зміцніла, тому що отримала легітимного керівника. Ну а далі вже конкретна робота міліції, пов’язана з ВВ. Армія ж апріорі не є можливим учасником якихось внутрішніх розбірок. Ми можемо лише забезпечити, щоб складні внутрішні процеси обійшлися без втручання ззовні. І в цьому плані ми надійно стоїмо.

— А «треті особи»? Адже маніфест «Армію дістали!» існує?

— Ну, немає в нас «чорних полковників». А маніфест, про який ви кажете, ми не сприймаємо всерйоз. Люди, котрі за ним стоять (ми їх перевіряли), усередині армії не мають впливу. Українські військові далекі від політики. Вони не настільки просунуті в інтернет-технологіях. Однак ми тримаємо руку на пульсі, замовляємо соціологічні опитування. Із центром Разумкова працюємо. Однак для того, щоб держава на 100% була впевнена в кожному своєму офіцері та генералі, їх треба добре годувати й утримувати. Плюс не викидати на вулицю після ратної служби Батьківщині. Банальна істина, котра, втім, так і не здобула визнання в нашій країні. І це стосується не лише Збройних сил, а всіх силових структур. Тож висновки робіть самі.

— А висновки на поверхні. Народ розчарований глобально. Він жадає нових облич. Проте їхня поява в ситуації хаосу виглядає такою же маніпуляцією, як і все інше, до чого торкаються руки політиків, — каже один із високопоставлених екс-чинів СБУ. — Праві радикали «Свободи» приходять до влади в Тернополі, заявляючи про 70-відсоткову претензію на парламентські портфелі. Свою відповідь Тягнибоку неодмінно дасть Севастополь, Крим, Донецьк.

Контролювати події нема кому. Армія ледь животіє, міліція купує посади і бере хабарі, СБУ розтяглася в шпагаті між президентом і прем’єром. При цьому політики думають, що іще можуть спиратися на ці заржавілі запчастини державної репресивної машини. Вони можуть прораховувати будь-які варіанти захоплення влади, але при цьому мають пам’ятати, що будь-який наказ підконтрольного їм генерала може бути саботований на середньому і нижчому рівні. Офіцери читають маніфести, а політики продовжують рахувати доходи. Я згадую 2004 рік. Можна по-різному ставитися до колишнього глави держави, але не визнати, що Кучма виконав місію брокера силовиків і взяв на себе відповідальність, не можна. Хто зробить це сьогодні, якщо всі силові структури розподілено по кишенях? Досить одного сірника одного «чорного полковника». Єдина надія на нашу українську ментальність.

…Тепер стосовно нашої ментальності, реальності загрози і піар-технологій. Безперечно, теза про миролюбний український народ хороша. Однак наша влада здатна навіть «гарячого естонського хлопця» довести до сказу. Це, по-перше.

По-друге, навіть коли хто й наважиться на радикальний крок, то щоб заарештувати й кинути у в’язницю політичного опонента, багато розуму не треба. Запитання в іншому: що далі? Як лікувати країну, рятувати економіку від кризи, лікувати поранене суспільство, відновлювати систему влади в усій державі? На жаль, відповіді на це запитання немає не тільки в потенційних «чорних полковників», а й основних претендентів на президентське крісло.

І, нарешті, по-третє, саме з огляду на нашу ментальність багато хто з нас із легкістю ловиться на піар-технології, котрі дозволяють нам розслабитися в очікуванні якогось харизматичного дядечка в погонах, який прийде й усе за нас зробить. Та не прийде ж! А голов­не, без нас — котрі зміцніли і в себе повірили — не зробить!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво