Сектор Газа як бізнес-проект

Безперечно, те, що відбувається в секторі Газа, закінчиться. Найближчим часом буде досягнуто характерного тільки для відносин Ізраїль—ХАМАС стану, який перекладається як «затишшя». Проте для досягнення своїх цілей суть питання не зміниться. А складність полягає в тому, що палестинську проблему використовують як регіональні, так і світові гравці. Палестинцям же від цього, як мовиться в арабів, не дістається ні верблюдиці, ні верблюда. Проливання крові в Газі — всього лише бізнес-проект. Так охарактеризував голов­ний редактор впливової арабської газети «Аш-Шарк Аль-Аусат» Тарік Аль-Хамід початок ізраїльської операції «Литий свинець». Складно дати визначення більш точне, яке глибоко по суті описує події, що відбуваються впродовж десятиліть і нині загострилися в палестинському анклаві.

Ну а тепер, щоб зрозуміти причини кровопролиття, яке триває вже три тижні, спробуймо розібратися, які цілі і хто має на меті.

Розпочнемо з найбільш явного та активного учасника. Ізраїль практично ідеально вибрав час для початку операції. Попри те, що наближення силового варіанта ніхто й не намагався приховувати, він став несподіванкою передусім для ХАМАС. Бойовики чекали недільного засідання вузького кабінету безпеки Ізраїлю, де, як очікувалося, 28 грудня мало вирішитися питання про початок операції. Тому ізраїльські авіаудари за день до цього, тобто в суботу 27 грудня, стали для них громом серед ясного неба. Увесь інший світ, теж абсолютно обґрунтовано трохи «відключившись» від світової фінансової кризи, бігав по магазинах за новорічними та різдвяними подарунками. У Білому домі майже колишня адміністрація, в підтримці якої ізраїльтяни були впевнені, уже мало чим цікавиться, оскільки сидить на валізах, а новообраний президент США ще офіційно не став до виконання обов’язків. Прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Чехії, яка з нового року головує в ЄС, назвав операцію ізраїльтян оборонною. Подальші його виправдання, що його, мовляв, неправильно зрозуміли, ефекту вже не мали. Арабські країни вкотре показали, що загалом спроможні тільки на відособлені заяви, але про це поговоримо окремо.

Таким чином, повторимо, правильно вибравши час, Ізраїль дав собі добру фору. Через тиждень після початку операції, коли весь світ нарешті зрозумів, що відбувається, значні людські жертви серед палестинців сприймалися вже просто як статистика. В інший час ізраїльтянам було б важче розвивати свої дії в секторі Газа під шквалом критики гуманітарних організацій і всюдисущих об’єктивів світових ЗМІ. До часу ухвалення 8 січня резолюції Ради Безпеки №1860 Ізраїль уже не міг виконати положення документа про припинення вогню. Ставки надто великі, а тому все має бути зроблено для реалізації заявленої мети — припинити ракетні обстріли ізраїльських поселень палестинськими бойовиками. На кону — найближче політичне майбутнє лідерів правлячої ізраїльської коаліції: міністра закордонних справ Ціпі Лівні (центристська партія «Кадіма») і міністра оборони Ехуда Барака (лейбористська партія «Авода»).

Ці політики мають підійти до запланованих на 10 лютого парламентських виборів із певним результатом. І, як завжди, одним із найгостріших є питання обстрілів саморобними «касамами». До 19 грудня, коли закінчилося шестимісячне перемир’я з ХАМАС, ситуація з безпекою була більш-менш терпимою, але після того як бойовики відмовилися його продовжувати і почали масовані обстріли, вимагаючи зняття блокади, вона виявилася критичною. За таких умов потрібно було діяти швидко й жорстко, що завжди високо оцінюється ізраїльськими виборцями. Як наслідок — останні опитування свідчать про підвищення рейтингу Ціпі Лівні, чия популярність поступово наближається до рейтингу лідера нинішньої
передвиборної гонки Біньяміну Нетаньяху («Лікуд»).

З огляду на мінімальні втрати серед військових, а також досить високу ефективність знищення інфраструктури бойовиків, Ізраїль скористався досвідом Другої ліванської війни в 2006 році з «Хезболлою» та попередніх операцій у секторі Газа. Інтенсивність запусків «касамів» знизилася, але палестинські ракетники не припинили завдавати удари. Але цього ніхто в ізраїльському керівництві й не чекає. Ілюзій після Другої ліванської війни стало набагато менше. Там почали розуміти, що основа «мукавами» (опору) не склади ракет і не бойовики ХАМАС, а люди, які підтримують цей рух. Таких у секторі Газа занадто багато. З ними хамасівці знову відродяться як фенікс із попелу і продовжуватимуть запуски «касамів», виробництво яких не вимагає особливих зусиль. Проводити наземну операцію з метою глибокого зачищення, але все одно тимчасовим результатом, нині навряд чи хто наважиться. За оцінками ізраїльських військових, на це знадобиться близько року, а вибори на носі.

Повалення режиму ХАМАС теж не можна вважати вдалим варіантом. Хто прийде йому на зміну? Крім того, не можна забувати, що ісламістська структура багатоголова. Чого вартий керівник політбюро ХАМАС Халед Машааль, який живе в Дамаску й звідти від початку операції закликає до третьої інтифади. Імовірність того, що в секторі Газа визнають владу лідера ФАТХ і глави Палестинської національної адміністрації Махмуда Аббаса, близька до нуля. Тим паче що його самого зовсім недавно напівлегально переобрала на новий термін центральна рада Організації визволення Палестини, не маючи на те повноважень. Іншого політика, спроможного об’єднати Палестинську автономію, на даний час немає. Тому на сьогодні головним завданням Ізраїлю є досягнення тактичної переваги з метою схилити ХАМАС до чергового перемир’я. Потім можна буде легітимно припинити операцію, а лідери правлячої коаліції підуть на вибори з важливим козирем, яким є хоча й тимчасове, але затишшя, досягнуте з мінімальними втратами серед військових. У разі порушення ісламістами домовленостей це та будь-які інші прорахунки завжди можна буде списати на погане керівництво прем’єр-міністра Ехуда Ольмерта, який не балотуватиметься на виборах.

Спробуємо перебрати варіанти, чому ХАМАС відмовився продовжувати перемир’я з Ізраїлем і повів курс на відкриту конфронтацію. Розпочнемо з внутрішніх чинників. По-перше, це дуже складна економічна ситуація в секторі Газа. За тривалий час блокади неможливо забезпечити потреби 1,5-мільйонного населення тільки контрабандою через підземні тунелі на кордоні з Єгиптом, який до того ж під тиском Ізраїлю і США почав уживати посилені заходи для її припинення. Поставки ж гуманітарних вантажів через закритий КПП знизилися до мінімуму. Спроби прорвати кордон з Єгиптом жорстко припинялися єгипетськими прикордонниками. Вступ у конфлікт став тим єдиним виходом, із допомогою якого хамасівці сподіваються переглянути режим контролю над прикордонними переходами — насамперед Рафахом на кордоні з Єгиптом. Це найскладніший момент у переговорах, які проходять за єгипетського посередництва в Каїрі.

Єгипет висунув ініціативу, що складається з трьох основних пунктів: (1) негайне припинення вогню як основи для (2) переговорів про досягнення перемир’я і (3) палестинської національної єдності. ХАМАС передав єгипетським посередникам свій варіант умов припинення вогню, в яких наполягає на знятті блокади. Цього тижня для переговорів про перемир’я до Каїра мав прибути начальник військово-політичного відділу міністерства оборони Ізраїлю Амос Гілад. Очевидно, що від цього візиту залежить, чи буде операцію припинено чи продовжено, якщо умови ісламістів не влаштують Ізраїль. За матеріалами ізраїльської преси, Ціпі Лівні та Ехуд Барак схиляються до завершення бойових дій. Судячи із заяв президента Шимона Переса, котрий підкреслює, що Армія оборони Ізраїлю за 16 днів зробила практично неможливий обсяг робіт, він теж вважав би за краще повернути військових на місця дислокації. Тому є імовірність, що до моменту виходу матеріалу «Литий свинець» застигне, і з нього почнуть кувати хистке перемир’я. А поки що сторони випробовують одна одну. Ніхто не хоче першим викинути камінь та йти на поступки. Ізраїльтяни посилюють обстріли, а палестинці всіма силами намагаються не припиняти ракетні обстріли. Потягнути час більше зацікавлені хамасівці: вони мають надію, що прихід нового господаря в Білий дім може змінити ситуацію. З тих самих причин до 20 січня ізраїльтянам було б вигідно завершити операцію в Газі, адже вони не до кінця впевнені в безмежній підтримці з боку Барака Обами.

Другим внутрішнім чинником для ХАМАС стала необхідність підтримати «мукаваму». За ісламістським визначенням, перемир’я не може бути вічним, оскільки це зводить «мукаваму» нанівець. Просто виживши після сутички з Ізраїлем, ХАМАС переміг. Ісламісти отримали черговий заряд, чергове виправдання своєму існуванню, спрямованому на знищення «сіоністського ворога». Підживлення цією енергією отримають і радикали по всьому світу. Адже недаремно навіть Усама бін Ладен знову нагадав, що його ще не знайшли і глобальний джихад триває. Значні жертви серед мирного населення посилюють ефект ненависті до противника. На момент підготовки публікації загальна кількість загиблих перевищила тисячу людей, із яких більш як 300 дітей і 80 жінок. Кількість поранених обчислюється тисячами. Хоча й незрівнянно менше, але також зазнають втрат і страждають ізраїльтяни. У них загинули 10 солдатів і четверо мирних жителів. Свою ціну заплатила і, здавалося б, неблизька до епіцентру конфлікту Україна. У результаті обстрілу без видимих причин ізраїльським танком з відстані близько 200 метрів 8 січня у власному будинку в східній частині Гази загинула українка та її дворічна дитина.

Переходячи до зовнішніх чинників, які підштовхнули ХАМАС до зіткнення з ізраїльтянами, згадаємо його основних спонсорів — Іран, Сирію та «Хезболлу». Для зручності слід провести паралель між нинішніми подіями в секторі Газа та війною в Лівані.

Почнемо з Тегерана. Влітку 2006 року його дуже турбувала напруженість навколо ядерної програми. Бойовики ліванської «Хезболли» чудово впоралися із завданням і відвернули увагу світової громадськості від амбіцій Ісламської Республіки у сфері атома. Сьогодні Іран більше переймається зниженням цін на нафту, що за умов світової фінансової кризи особливо боляче б’є по його і так не надто квітучій економіці. До того ж на літо намічено президентські вибори. Отож можна спробувати відразу двох зайців підстрелити. По-перше, будь-яка напруженість на Близькому Сході позначається на світових цінах на нафту. По-друге, палестинсько-ізраїльська тематика є однією з найулюбленіших у Махмуда Ахмадінежада в передвиборних дискусіях на зовнішньополітичні теми.

Сирія практично відразу після початку ізраїльської операції заявила про вихід із непрямих мирних переговорів з Ізраїлем. Цим вона, з одного боку, дозволила вільно зітхнути Ірану. Останній давно з побоюванням стежить за цим переговірним процесом, який у перспективі може позбавити його єдиного союзника в арабському світі. З іншого боку, Дамаск у такий спосіб намагається посилити свою переговірну позицію, чинячи тиск на Ізраїль.

Розробкою способів тиску на ізраїльтян займається і «Хезболла». Побоювання, які спочатку були з приводу відкриття другого фронту на півночі Ізраїлю з її боку, певне, не підтвердяться. Генеральний секретар організації Хасан Насрулла, звичайно, не проти спробувати підштовхнути у свій бік баланс сил, який встановився після Другої ліванської війни, але вступати в новий конфлікт з Ізраїлем явно не готовий. Навіщо йому ризикувати досить стабільним становищем, яке зайняла «Хезболла» в політичній системі Лівану після конфлікту 2006 року? Є інші способи пограти на нервах сусіда. Два інциденти, які сталися під час ізраїльських дій, коли з території Лівану було запущено кілька ракет типу «Катюша», показують хід думок ліванських бойовиків. Їм потрібна свобода в запуску ракет у будь-який час, а не тільки в рамках конфлікту. Сама «Хезболла», усвідомлюючи можливу відповідальність, запускати «Катюші» просто так не може. Але давати вказівки невідомим угрупованням на півдні Лівану запустити дві-три ракети — зовсім інша річ. Ніякої тобі відповідальності, а клопоту Ізраїлю завдати можна.

Ну а тепер настав час поговорити про позицію арабських країн. У справі вирішення палестинської проблеми їх називають головними комерсантами. Спекуляції сягнули такого рівня, що цим країнам уже складно не те що виробляти загальний підхід до неї, а навіть визначити місце та час зустрічі. Кожний хоче виступити в ролі рятівника, а в результаті розкол арабського світу тільки поглиблюється. Здавалося, він досяг крайньої точки під час Другої ліванської війни, але це виявилося не так. Нинішні події в секторі Газа відкрили новий етап розвитку арабського регіону. Він ніколи не був єдиним. Єдність арабської «умми» (нації) завжди залишалася на рівні легенд, але розкол іще ніколи не носив характеру загрози. Адже нині арабські країни втрачають останні можливості хоч якось впливати на події в регіоні. Дійшло до того, що ХАМАС має більший вплив на арабські столиці, ніж вони на нього. Можна припустити, що арабські країни побоюються, щоб ця організація не стала прикладом для ісламістів, яких на Близькому Сході вистачає, і тому не поспішають виробляти позицію й у такий спосіб підтримувати хамасівців. Але, намагаючись відгородитися і залишитися осторонь, їм питання ХАМАС не вирішити. Ісламісти перехоплюють ініціативу. Вони не можуть напряму впливати на уряди арабських країн, але із допомогою натовпу легко досягають потрібного ефекту. Натовп ірраціональний, і часто діє за простим принципом «наших б’ють». На це й розраховані заклики лідерів ХАМАС і Хасана Насрулли до народу Єгипту — по суті, здійснити переворот, чим неабияк стривожили єгипетське керівництво. Демонстрації, які пройшли в арабських столицях на підтримку Гази, мають змусити уряди цих країн замислитися — і зрозуміти, що байдуже, де пройде саміт Ліги арабських дер­жав — у Досі, Кувейті чи іншій арабській державі. Важливими є рішення, які будуть ухвалені за столом переговорів. А сьогодні внаслідок роз’єднаності арабської «умми» ініціативу в ухваленні цих рішень перехоплює Туреччина. Анкара активно включилася в процес палестинсько-ізраїльського врегулювання. Після припинення переговорів між Ізраїлем і Сирією вона поруч із Єгиптом пропонує свою ініціативу регламентації конфлікту, так що вирішення арабських питань у майбутньому може вже «прозвучати» турецькою мовою. До того ж Туреччина має більше важелів реального впливу на Ізраїль, ніж усі арабські країни разом узяті, чиї розмови обмежуються нафтовим шантажем. Однак і він навряд чи має під собою підставу. Надто вже залежать нафтовидобувні країни від грошей від експорту «чорного золота», та й охорону нафтових ресурсів у Перській затоці забезпечують аж ніяк не вони, а США.

А тим часом спрямуємо погляди на Каїр, через який ізраїльтяни ведуть переговори з ХАМАС. Альтернативи укладенню перемир’я, причому близького за часом, немає. Реально досяжних за три тижні в секторі Газа цілей Ізраїль уже досягнув. ХАМАС зазнав певних втрат, але нікуди не зникне. Тому далі продовжувати операцію немає сенсу. Від цього тільки збільшуватимуться жертви по обидва боки, що не додасть очок Ізраїлю, але зіграє на руку ісламістам. Потрібно сідати за стіл переговорів і шукати взаємоприйнятні умови співіснування. Звичайно, вони будуть тимчасовими. І можна тільки поспівчувати палестинському народові, який безвідповідально використовують для досягнення своїх цілей не тільки регіональні гравці, а й уряд ХАМАС, ним же обраний.