Саміт незгодних

Саміт «групи восьми» у німецькому містечку Хайлігендамм з повним на те правом можна назвати однією з найцікавіших і найбільш інтригуючих зустрічей світових лідерів протягом останнього часу. Ні шотландські посиденьки в Гленіглсі 2005-го, ні зустріч у Санкт-Петербурзі торік не привернули до себе такої уваги, як було цього разу. Втім, усупереч очікуванням, лідери змогли спокійно обговорити насущні проблеми. І тут слід віддати належне канцлерові Німеччини й хазяйці саміту Ангелі Меркель, яка скидалася на гостинну господиню, що намагається випередити будь-яку примху гостей. Помічниками пані Меркель були 16 тисяч працівників спецпідрозділів армії та поліції Німеччини, які також постаралися, щоб «вісімку» ніщо не турбувало у межах 12-кілометрової зони.

Технічно організувати саміт було значно простіше, ніж врятувати від провалу саму зустріч. Меркель не посоромилася вже першого дня прямо сказати Путіну і Бушу, що особиста суперечка Джорджа й Володимира навколо систем ПРО та стану демократії в Росії цікавить її менше, ніж майбутнє глобальної угоди про параметри зменшення шкідливих викидів в атмосферу, яка має стати обов’язковою до виконання. Прикметно, що Меркель на засіданнях саміту зайняла стратегічну позицію, постійно перебуваючи між Путіним і Бушем.

Із Бушем у неї виникла основна суперечка. Її гостроту визначило те, що саме індустріальні країни G-8 відповідальні за 80% викидів вуглекислого газу в атмосферу протягом минулих років, а сьогодні на них припадає, за даними організації «Грінпіс», — 40%. США забруднюють атмосферу найбільше. А Німеччина жорстко наполягає: до 2050 року емісія шкідливих газів має бути зменшена вдвічі, порівняно з рівнем 1990 року. Більше того, слід не допустити підвищення середньої температури на планеті вище двох градусів Цельсія.

Свою ідею Меркель послідовно втілювала в життя, навіть попри те, що напередодні зустрічі було очевидно — такого підходу не сприймають більшість учасників саміту. На її боці був лише новачок серед лідерів G-8, президент Франції Ніколя Саркозі. Він, як відомо, навіть погрожував економічними санкціями тим країнам, котрі відмовляються дотримуватися Кіотського протоколу.

Позиція Буша була жорст­кою: він вважає, що чітких обмежень нині запроваджувати не слід. Британія, Японія і Канада поділяли американську позицію в тому, що обмежувальні заходи самі собою результатів не дадуть. І якщо німецький канцлер не могла дохідливо пояснити, як досягти запланованого, то в американського президента, навпаки, такий варіант був: необхідно зробити ставку на тривалий і не такий обтяжливий для економіки перехід на екологічні технології та біопаливо.

У цій ситуації, схоже, Буш має рацію, кажучи, що G-8 не може вирішувати за всіх. Що замість нав’язування своєї позиції іншим вона має стати локомотивом обговорення цього питання в ООН. До речі, і сама Меркель, яка обстоює жорсткі підходи, визнала резон за позицією Буша. Зрештою зійшлися на тому, що ідею Меркель переполовинити обсяги викидів «буде серйозно розглянуто». Проте, на думку антиглобалістів усіх мастей, і насамперед «Грінпіса», лідери зазнали поразки. Крім того, з рішення саміту випала згадка про два градуси Цельсія, а без цієї згадки багато речей у глобальних зусиллях втрачають сенс.

Самі ж учасники зустрічі не вважають рішення провалом. «Я дуже і дуже задоволена», — сказала Ангела Меркель, однак додала: «Це максимум, якого ми могли досягти». Принаймні, кажуть аналітики, США тепер не створюватимуть альтернативний європейському клуб борців із глобальним потеплінням. Росія рада, що США вдалося повернути за спільний стіл переговорів стосовно проблем клімату. Британський прем’єр Тоні Блер, який першим порушив кліматичну тему на саміті в Шотландії два роки тому, теж задоволений. На його думку, такого політичного рішення цілком достатньо.

Для Блера це останній саміт, і його завдання в Хайлігендаммі — піти гарно. Він приїхав, щоб закрити друге головне питання саміту 2005 року в Гленіглсі — збільшення допомоги країнам Африки. Тоді лідери «групи восьми» обіцяли до 2010 року її подвоїти й довести до 50 млрд. дол. загальну суму своїх пожертвувань найбіднішим.

Щедрість G-8 на заяви та обіцянки цього разу збентежила членів російської делегації. Так, адміністрація Білого дому розглядає ідею збільшити допомогу Африці до 60 млрд. дол. на боротьбу зі СНІДом та малярією. Для Росії нові американські ініціативи можуть вилитися в кругленьку суму, що становила б 0,5% річного ВВП. (До речі, антиглобалісти вважають: якби всі країни «вісімки» робили такі відрахування на користь бідних, то Африка впоралася б зі своїми проблемами.) Для партнерів же Росії сума відрахувань на благодійність не перевищує 0,1—0,15% ВВП.

Тому, коли зайшло про те, чи готова Росія підтримати спільні зусилля на цьому напрямі, заступник міністра фінансів РФ Сергій Сторчак, який супроводжував Путіна в Німеччині, сказав, що «це рішення про збільшення фінансової допомоги було несподіваним не так по суті, як за масштабом суми». І визнав: «…у федеральному бюджеті її немає», хоча суто по-людськи африканців російському чиновникові жаль.

Росія, яка пишається тим, що приймає рішення з глобальних питань нарівні з іншими індустріальними країнами, поступається їм своїми реальними можливостями. Втім, її багатші партнери також не квапляться розщедритися. Насправді обсяги допомоги Африці з боку G-8 торік навіть зменшилися на 700 млн. дол., порівняно з 2005-м, і це стало серйозним відходом від раніше озвучених домовленостей.

Загалом, на нинішньому саміті йшлося про те, що Африці не потрібні дорогі гуманітарні операції, до яких світова спільнота вдається тоді, коли катастрофа вже настала або стає неминучою. Африканські лідери примусили групу замислитися над певним африканським варіантом «плану Маршалла». «Вісімці» запропоновано підтримувати ті ініціативи африканських урядів, які можуть дати найшвидший ефект в економіці та гуманітарній сфері. А для цього сильні світу цього мусять відмовитися від практики використання гуманітарної допомоги й інвестиції як засобу політичного тиску.

«Група восьми» також оголосила про нові принципи в діалозі з найбільшими країнами світу, котрі поки що не дотягують до статусу індустріальних. Ідеться про Китай, Індію, Бразилію, ПАР, Мексику та ряд інших держав, які вже відіграють помітну роль у світовій економіці та політиці. Так званий хайлігендамський процес зробить діалог у рамках цієї групи країн активнішим і постійним. На думку експертів, можливо, в його рамках надалі відбуватиметься підготовка до подальшого розширення G-8.

Однак навіть сьогодні цей клуб уже поспішили назвати таким собі новим прообразом Радбезу ООН, який, на відміну від останньої, не ухвалює рішення, а тільки намагається знайти їх варіанти, які потім, цілком можливо, будуть прийняті і схвалені всією світовою спільнотою. У Хайлігендаммі саме така дискусія відбулася не лише з питання Дарфура (проблеми, яку ООН не може вирішити вже протягом кількох років), а й Косово, ядерних програм Ірану та Північної Кореї.

Тема Косово, як було зрозуміло вже в перший день, стояла на пріоритетному місці у російського лідера. Проте компроміс, покликаний відстрочити вирішення проблеми, запропонував Ніколя Саркозі. На його думку, із затвердженням плану Ахтісаарі про надання Косово «обмеженої незалежності» слід зачекати, а Белграду і Пріштіні потрібно дати ще півроку на те, аби вони самостійно виробили компроміс щодо статусу провінції. З цією ідеєю «вісімка» погодилася, чим уникнула чергового конфлікту з Росією, яка погрожувала застосувати вето на рішення з цього питання в РБ ООН. Однак тепер Москва і Белград мусять придумати, що запропонувати натомість.

Великою мірою цей та інші компроміси на зустрічі стали можливими завдяки тому, що вдалося утримати від відкритого кон­флікту західних лідерів із російським президентом. А ще ж першого дня саміту всі припускали, що лідери Європи й Америки накинуться на Путіна, щойно він дасть найменшу підставу протиставити себе іншим.

Однак, до честі останнього, він «не справдив очікувань», а завбачлива пані Меркель зробила все, аби питання, в яких Путін не мав наміру поступатися, не були внесені до порядку денного саміту. Саме тому питання про американську ПРО в Європі й ідею використати для неї радар в Азербайджані де-факто обговорювали поза програмою саміту — на зустрічі тет-а-тет Буша і Путіна. Так само, як потенційно вибухонебезпечна дискусія Блера і Путіна про «справу Литвиненка» та ситуацію з дотриманням прав людини в Росії відбулася вже тоді, коли саміт «групи восьми» формально був закритий.

…Зустрічі в Хайлігендаммі скептики прогнозували провал. Але вона розчарувала й тих, хто вірив, що лідерів країн «групи восьми» можна буде вперше заслужено похвалити за історичні рішення у сфері боротьби з глобальним потеплінням та нові підходи в боротьбі з бідністю. І тим, і іншим свою досить чітку відповідь дала Ангела Меркель. Канцлер вважає: попри будь-які розбіжності, лідери G-8 завжди знаходять можливість вислухати один одного і потім дійти спільного рішення. Саме це і є головною метою проведення таких зустрічей.