Саміт декларацій - Політика - dt.ua

Саміт декларацій

16 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 16 вересня-23 вересня

Організація Об’єднаних Націй уже давно потребує рішучих реформ. Вони повинні осучаснити міжнародний орган, аби він максимально ефективно виконував покладену на нього гуманітарну місію...

Організація Об’єднаних Націй уже давно потребує рішучих реформ. Вони повинні осучаснити міжнародний орган, аби він максимально ефективно виконував покладену на нього гуманітарну місію. А саме — запобігати конфліктам, захищати права людини і забезпечувати людям різних країн безпеку, процвітання та свободу. Але суперечності, що існують між багатими й бідними країнами, антагонізм у поглядах самих держав, що розвиваються, і розбіжності в позиціях країн «великої вісімки» не дозволяють повною мірою здійснити задумане. Адже ООН — «дзеркальне відображення нашого світу». І це визначало результати всесвітнього саміту на найвищому рівні, що відбувся у рамках 60-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Лідери понад 170 країн, які зібралися у Нью-Йорку з нагоди шістдесятиріччя ООН, мали, взявши до уваги нові реалії, схвалити конкретні рішення щодо реформування цієї організації та зміцнення міжнародного співробітництва у сфері безпеки, прав людини і розвитку. Принаймні такими були наміри ініціаторів проведення зустрічі глав держав і урядів. Проте з наближенням дня початку роботи саміту сподівання на те, що буде ухвалено всеосяжний документ, який стане дорожньою картою ООН у XXI столітті, танули. У дипломатичних колах дедалі частіше констатували: підсумковий документ буде слабшим, ніж на те заслуговує ООН. Прогнози справдилися. У тексті занадто багато загальних слів, що стали платою за консенсус багатих і бідних країн. Як дипломатично зазначив представник Сполучених Штатів при ООН Джон Болтон, «ми з самого початку розуміли, що документ не матиме вичерпного характеру, але це хороша відправна точка».

За рамками декларації, яка на час здачі статті в номер іще не була формально схвалена президентами та прем’єрами, залишилася низка принципових питань. Держави так і не змогли досягти згоди з питань ядерного роззброєння і нерозповсюдження. (Незгадування цієї проблеми в документі Кофі Аннан назвав ганьбою і найбільшим провалом переговорного процесу.) Так і не було визначено поняття «тероризм»: для багатьох країн, що розвиваються, слово «терорист» ідентичне «борцям за свободу та незалежність». Наслідком компромісу стало лише засудження у документі тероризму у всіх його проявах. При цьому визнається право на самовизначення народів, які перебувають під іноземною окупацією.

Втім, оонівські дипломати обіцяють, що питання з визначенням змісту терміна «тероризм» буде вирішене до кінця року. І звертають увагу на те, що на засіданні Ради Безпеки ООН на вищому рівні було ухвалено резолюцію про недопущення підбурювання до тероризму, а в рамках саміту понад шістдесят держав підписали конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму. (Серед країн-підписантів і Україна.) Втім, правозахисні організації вже тепер критикують обов’язкову для всіх резолюцію, стверджуючи, що вона дає можливість урядам придушувати політичних опонентів.

Не приділено належної уваги в декларації й адміністративній реформі ООН. Корупція чиновників організації і неефективне використання коштів — давні проблеми, що набули особливої актуальності у світлі скандалу з програмою «Нафта в обмін на продовольство». Він, до речі, збагатив аргументами ті країни, які виступали за вжиття заходів, спрямованих на підвищення ефективності та поліпшення контролю за фінансовою діяльністю ООН, а також на зміну структури менеджменту. І найактивнішими прибічниками такої реформи є Сполучені Штати. Більше того, у Вашингтоні навіть вважають, що адміністративна реформа важливіша за реформування Ради Безпеки ООН. Однак в результаті — після бурхливих дебатів — у декларації лише підтверджується необхідність реформи системи управління ООН.

Що ж до реформування РБ ООН, то вирішення цього одного з ключових питань узагалі було винесене за рамки саміту, а в підсумковому документі розділи, присвячені цьому органу, було сформульовано у найзагальніших фразах. Річ у тому, що жоден із трьох проектів, запропонованих «групою чотирьох» (до якої входять Німеччина, Японія, Індія і Бразилія), Африканським Союзом і групою «Об’єднання заради консенсусу» (куди входять Італія, Іспанія, Канада, Південна Корея, Мексика, Пакистан), не може набрати на свою підтримку дві третини голосів Генасамблеї. Хоча, звісно ж, під час двосторонніх зустрічей лідерів держав ці проекти обговорювали. Адже кожна з груп має потребу у прибічниках. Україна, до речі, підтримує проект «групи чотирьох», що передбачає включення в раду шістьох постійних членів із правом вето та чотирьох непостійних.

З огляду на гостроту дискусій під час підготовки декларації, досягненням уже можна вважати те, що вона передбачає створення ради з прав людини, яка має замінити комісію з прав людини. Заведено вважати, що діяльність останньої у минулі роки була неефективною. А членство в комісії таких тоталітарних країн, як Судан і Куба, і взагалі її дискредитувало. Щоправда, не зовсім зрозуміло, як обиратимуть раду (більшістю у дві третини голосів чи простою більшістю) і яким буде механізм її роботи. Адже принципово, щоб до цього органу не ввійшли країни, які постійно порушують права людини. Зате до декларації було включено положення про створення Фонду розвитку демократії, покликаного надавати допомогу державам в утвердженні верховенства права, заснуванні незалежного правосуддя, забезпеченні свободи ЗМІ тощо. (Цього разу слово не розійшлося з ділом: фонд створили на другий день роботи саміту.)

Окрім того, підсумковим документом передбачається формування комісії з миротворчості, покликаної допомагати країнам у повоєнній відбудові, а також зобов’язання міжнародного співтовариства вдаватись до силових дій у відповідь на геноцид і військові злочини щодо цивільного населення. Примітно, що промислово розвинені країни обіцяли робити більше для вирішення економічних проблем країн, що розвиваються. Саме цю ідею відстоював Кофі Аннан у своїй березневій доповіді «При більшій свободі: до розвитку, безпеки і прав людини для всіх». Утім, щось конкретніше на цю тему в підсумковому документі знову не з’явилося.

Такими є підсумки нью-йоркського саміту, який замість реформ запропонував світовій спільноті чергові декларації. Проте для кожної окремої делегації, яка приїхала на урочистості, результати були змістовнішими. Такі форуми на найвищому рівні — не лише можливість для глав держав виступити з почесної трибуни ООН із п’ятихвилинною промовою. Зібрання в одному місці лідерів багатьох країн — чудова можливість зустрітися з колегами і поговорити про насущне. І тут українська делегація планувала повною мірою використати саміт. Під час перебування у Нью-Йорку Віктор Ющенко зустрівся з кількома президентами і главами урядів. Але для українців ключовими були зустрічі з двома політиками — держсекретарем Сполучених Штатів Кондолізою Райс і генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном.

Із генсеком Віктор Ющенко обговорював не так проблеми реформування ООН чи тему СНІДу, як питання, пов’язані зі збиранням коштів на будівництво саркофага для Чорнобильської АЕС і скандалом навколо українського миротворчого контингенту в Лівані. Головним завданням було переконати оонівського функціонера в необхідності подальшого перебування нашого контингенту в цій країні. Однак схоже, що в ситуації, коли сам Кофі Аннан втягнутий у скандал навколо програми «Нафта в обмін на продовольство», від українського президента залежить мало що. Стосовно зустрічі з Кондолізою Райс, то завдання, які стояли перед Віктором Ющенком під час сорокахвилинних переговорів, були на порядок складнішими. Ця зустріч мала внести ясність у двосторонні відносини: останніх кілька місяців Київ і Вашингтон відчувають зростання взаємного розчарування.

Воно зумовлене, з одного боку, відсутністю прогресу у вирішенні Вашингтоном таких питань, як скасування поправки Джексона-Веніка, надання Україні статусу країни з ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів і послуг. У Сполучених Штатах, своєю чергою, дедалі більше відчувається нова втома від України, що переходить у наростання скепсису стосовно можливостей теперішнього українського керівництва проводити реформи в економіці, політиці та судовій сфері, а також ефективно боротися з корупцією. Стурбованість викликає і стрімкий розвиток внутрішньополітичної кризи. Тоді як успіх України має для Вашингтона важливе значення з погляду національних інтересів США. Оскільки наша країна стала для Джорджа Буша-молодшого живим і наочним підтвердженням успішності його політики просування демократії у світі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво