Росія і ЄС: співпраця без порозуміння

Саміт Росія — ЄС у Самарі ввійде в історію російсько-європейських відносин як найбільш безрезультатна зустріч за останні роки. Безумовно, до неї готувалися, як до будь-якого побачення лідерів. Хоч і була велика спокуса скасувати зустріч узагалі, щоб не викликати хвилю нових спекуляцій з приводу труднощів, які виникли у відносинах Москви і Брюсселя останніми місяцями. Проте такий крок був би саме на руку недоброзичливцям європейсько-російських відносин. Тому вирішили проводити саміт навіть попри те, що кожен із його учасників цілком усвідомлював повну безперспективність майбутнього діалогу. Втім, відсутність практичних результатів жодною мірою не слід трактувати як абсолютну відсутність сенсу в таких зустрічах. Зрештою, навіть негативний результат не можна скидати з рахунків. А ще росіянам і європейцям потрібна була саме така зустріч, щоб зупинитися, перепочити і спробувати по-новому подивитися на проблеми, в надії знайти позитив.

Саміт у Самарі російські політики, і насамперед особисто президент Росії Володимир Путін та його оточення, використали сповна (хоч і не дуже насичено), аби ще раз заявити: тимчасові труднощі у відносинах із Європою аж ніяк не позначаться на російській політиці стосовно ЄС. А точніше: Європа не примусить Росію відмовитися від обраного нею курсу самоствердження на світовій арені в образі потужної держави з власними інтересами й намірами щодо того ж таки Євросоюзу. Цю думку намагалися нав’язати обивателю російські ЗМІ, які спочатку тиражували примирливі заяви Володимира Путіна, що, мовляв, конфлікту між Москвою і Брюсселем немає, а є лише різні погляди на спільні проблеми. З іншого боку, утверджувалася думка, що Росії, у принципі, взагалі байдуже, чи почнуться переговори про нову рамкову угоду з ЄС на саміті в Самарі, чи їх не буде взагалі. До того ж, як натякало російське МЗС, крім заблокованих Польщею переговорів про нову угоду з ЄС, у лідерів буде достатньо тем для обговорення — реалізація дорожніх карт по чотирьох спільних просторах Росія — ЄС, зокрема у форматах галузевих діалогів у сфері енергетики, транспорту, промислової політики і підприємництва, космосу, науки й техніки, митного співробітництва. Плюс зовнішньополітичні питання: від вирішення конфліктів у Придністров’ї та на Кавказі, а також обговорення проблеми політичного статусу Косова, питань ядерної програми Ірану і ситуації на Близькому Сході — до проблем вступу Росії в СОТ.

Спецпредставник російського президента з питань відносин із ЄС Сергій Ястржембський також висловився в тому дусі, що ніхто не намагався «підігнати» підписання якихось документів та угод спеціально до зустрічі. Зустріч сама по собі була важлива як можливість поговорити і розставити крапки над «i». Він також назвав перебільшенням спроби ЗМІ європейських країн, а також держав — сусідів Росії подати російсько-європейські відносини в чорних тонах. Пан Ястржембський солідарний із тією частиною експертів, котрі обвинувачують європейських політиків у тому, що ті просто не готові зрозуміти Росію і прийняти її в новій якості як державу, що стає активною на світовій арені, консолідованою зсередини, на яку слід надалі зважати і узгоджувати дії стосовно найважливіших проблем сучасності та розвитку континенту. Була озвучена навіть думка, що, не визнаючи Росію рівноправним
партнером, ЄС сам позбавляє себе багатьох переваг ключового гравця на світовій арені. На­приклад, підтримавши Варшаву в суперечці через м’ясо, Брюссель поки що не може розраховувати на швидке приєднання Росії до Європейської енергетичної хартії, європейські компанії позбудуться бажаного доступу до російських енергоресурсів. Загалом Європа втратить набагато більше як економічно, так і політично.

Загалом усі російські експерти вслід за політиками кажуть, що, незважаючи на тимчасові труднощі й непорозуміння, Європа приречена на співіснування з Росією. А отже, приречена будувати з нею відносини стратегічного партнерства, навіть з урахуванням усіх нинішніх сумних реалій та обставин, які ці відносини обтяжують.

Аналіз російської преси і висловлювань російських чиновників свідчить, що тут менше песимізму, ніж у їхніх колег європейців. Це очевидно. Адже навіть у такій ситуації в російської сторо­ни залишається більше можливостей зберегти обличчя і демон­струвати свою силу. Проте слід прислухатися й до аргументів Європи, яка, до її честі, втрималася від спокуси (а Москва активно планувала використати суперечності між старими і новими членами ЄС, між керівництвом Німеччини і менш проросійськи налаштованими політиками Європи) бути розколотою через внутрішні розбіжності у питанні побудови відносин із Росією. Хоча Німеччина ще на етапі підготовки до саміту в Самарі справді відкрито намагалася примусити замовкнути партнерів із недавно прийнятих країн ЄС, які вимагали від керівництва Євросоюзу говорити Путіну і неприємні для нього речі.

Російські експерти й політики мають рацію в одному. У Європі справді не до кінця розуміють, куди рухається путінська Росія, але впевнені, що всі ці спроби Росії бути (або здаватися) чимось більшим, ніж вона є насправді, викликані не лише амбіціями політиків (котрі намагаються оформити їх у нову великодержавну доктрину), а й наближенням виборів. Та й як європейцеві можна зрозуміти цю країну, якщо у своєму посланні з нагоди 50-річчя створення Європейського Союзу Володимир Путін каже: «...ми цілком розділяємо ті базові цінності, які становлять світовідчування більшості європейців», — і тут-таки в російських містах розганяються мирні «марші незгодних»?

Саме розбіжності в розумінні принципів та цінностей, на думку європейських політиків, і є причиною того «тертя» з Росією, на яке прозоро натякає Путін і яке, зрештою, позначається як на ряді цілком конкретних процесів, так і, що важливіше, на сприйнятті Росії в Європі.

Ще одним слабким місцем РФ є нездатність Кремля підтвердити свої амбіції, прагнення і бажання, навіть заяви хоч якимись дійовими кроками й заходами політичного та економічного характеру. Європейці це теж добре засвоїли в останні місяці.

Погрози на адресу Естонії вилилися в бурхливу антиестонську пропагандистську кампанію, яка у Євросоюзі нікого не злякала, а, навпаки, відштовхнула від Росії, що вимагала від ЄС осуду дій естонської влади. Нічого не домігшись, росіяни назвали це лицемірством. Але навіть постійний представник РФ при ЄС Володимир Чижов, якому належить ця оцінка, був змушений визнати, що «принцип внутрішньоєесівської солідарності» виявився важливішим за співробітництво з Росією і навіть, за його словами, «важливішим за елементарну об’єктивність». Важко сказати, чи об’єктивний Євро­союз, заявляючи, що ембарго Росії на постачання польського м’яса — «надто жорсткий захід». Проте саме полякам у своїй суперечці з Росією вдалося апелювати до європейських правил, принципів та норм, а також і солідарності. І тому саме Польщі вдалося домогтися хай і не простого, але консенсусу всіх членів ЄС щодо питання про м’ясо. Напередодні самарського саміту Варшава висунула нову умову — підписати політичну декларацію про гарантії енергетичної безпеки для Польщі та інших країн Євросоюзу, котрі залежать від постачання російських енергоносіїв. На думку представника польського МЗС Роберта Сзаньяв­ського, якщо Росія знову розпочне енергетичний шантаж, то Євросюз міг би захистити й забезпечити ці країни із власних запасів. Однак натомість керівники Євросоюзу вирішили запропонувати Росії ідею створення системи раннього попередження про можливі проблеми у сфері транспортування енергоносіїв. Що видається досить дивним, коли взяти до уваги, як активно Москва й особисто Володимир Путін намагаються поховати європейські проекти з диверсифікації маршрутів постачання енергоносіїв з Азії. Можливо, Європа впевнена, що ці намагання Кремля приречені на провал, але при цьому сама не докладає жодних зусиль, аби, наприклад, підтримати групу президентів «незгодних» країн, які на конференції в Кракові намагалися вирішити енергетичні проблеми Польщі і частково Європи без Росії.

У Самарі гості з Брюсселя і Берліна також не змогли домовитися щодо питання транссибірських перельотів для літаків європейських авіакомпаній. Росія зволікає з підписанням відповідної угоди, яка б дозволила європейцям істотно здешевити трансконтинентальні рейси над Євразією. Також залишається неясність у питанні спрощеного візового режиму. Так, він, як було оголошено на саміті, формально почне діяти з 1 червня 2007 року. Проте ідея Росії відразу ж почати переговори про перехід до безвізових поїздок навряд чи здійсненна доти, доки не повною мірою виконується договір про реадмісію і доки Росія не запровадить у себе нові паспорти з біометричними даними їх власників.

Що ж стосується головного проблемного питання двосторонніх відносин — Угоди про дружбу і співробітництво, то, схоже, всі вже змирилися з тим, що у грудні нинішнього року, навіть якщо переговори між Росією і ЄС не розпочнуться, відносини не опиняться в правовому вакуумі. Буде продовжено нині чинну угоду. Втім, і тут немає однозначності: Росія пригрозила, що може відмовитися від автоматичної пролонгації підписаного 1997 року договору і певний час жити взагалі без нього. Такий розвиток подій вочевидь не на руку Брюсселю, адже тоді відносини будувалися б не на загальних узгоджених принципах, закріплених договором, а сторони обмежилися б лише виконанням уже підписаних дорожніх карт.

Але, навіть усвідомлюючи цю загрозу, єврочиновники намагаються зберегти хорошу міну при поганій грі. Брошура, яку видав Євросоюз до саміту в Самарі, вочевидь давала зрозуміти, що є чимало замовчуваного позитиву. Так, наприклад, Росія вийшла на третє місце серед торгових партнерів ЄС, а сукупно країни Євросоюзу значно випередили головних торгових партнерів Росії — Україну і Китай. 57% російського експорту йде в ЄС. Європейські інвестиції в Росію зростають — понад 76% іноземних інвестицій у російську економіку здійснюють 25 країн Євросоюзу. Збільшується кількість обмінів у науковій та культурній сферах. Усе це невміло підноситься публіці, і про це взагалі мало хто знає. І виходить, що всі ці досягнення не можуть бодай частково компенсувати те політичне нерозуміння і розрядити ту емоційну напруженість, які зберігаються у відносинах Росії і ЄС і які одним самітом тепер навряд чи вдасться розв’язати.