РОЛЬ ПОЛЬЩІ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОРИВАННЯХ УКРАЇНИ - Політика - dt.ua

РОЛЬ ПОЛЬЩІ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОРИВАННЯХ УКРАЇНИ

29 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №46, 29 листопада-6 грудня

Як Польща обстоює українські інтереси в Європі? Чим Польща реально може допомогти в європейських пориваннях України?..

Як Польща обстоює українські інтереси в Європі? Чим Польща реально може допомогти в європейських пориваннях України? Навіщо це Польщі, і чим їй це може «загрожувати»? — про все це йшлося на дводенній конференції у Варшаві під назвою «Європейські устремління України». Конференцію організували Польсько-українська парламентська група сейму та Фонд «Знати Як» під патронатом маршалека сейму РП.

Конференція відбулася в межах співдіяльності трохи віртуальних організацій «Українсько-польський форум» (Київ) та «Польсько-український форум» (Варшава), які часом ініціюють цілком реальні заходи. Цей захід був реальним не тільки тому, що він справді відбувся в приміщенні сейму, з участю польських та українських парламентаріїв та інтелектуалів, а ще й тому, що розмови, які велися під час конференції, мали характер «стійкого реалізму».

Щоправда, українська делегація знову виявилася вкороченою на представників влади та пропрезидентських фракцій, які відмовилися від участі буквально в останній день з причини нового етапу поділу міністерських портфелів у Києві. Отже, до Варшави знову приїхали самі майже представники опозиції, яким, імовірно, жодні «портфелі не світили». Не виключено, що через це не було привітального виступу на конференції і маршалека (спікера) сейму Марека Боровського, який, втім, прислав учасникам листа, а українських депутатів запросив на розмову до свого кабінету.

Для опозиції відсутність політичних опонентів стала черговим свідченням того, що «українська влада глуха і сліпа щодо пропозицій співпраці».

Однак «добре ім’я» влади було хоч частково захищене позитивними словами на адресу працівників українського посольства, які безпосередньої участі в роботі конференції не брали, але сама їхня присутність сприймалася як факт позитивний. Голова Українсько-польського форуму Микола Жулинський подякував посольству за увагу, з якою «представники влади» поставилися до делегації, що «де-факто» складалася з представників опозиції. Навіть влаштоване для них скромне прийняття в посольстві колись було неможливе — ще рік тому зустрічі у Варшаві посла Дмитра Павличка, наприклад, з Віктором Ющенком огорталися чомусь таємницею — таємницею полішинеля, зрозуміло. Депутат сейму Ян Бира та віце-міністр закордонних справ РП Анджей Залуцкі, у свою чергу, нарікали на українського посла за те, що «дістає» як політиків, так і урядовців вимогами дати точне визначення декларованих поляками умов «легкодоступності та дешевизни» майбутніх віз для українських громадян. Насправді ж ці нарікання звучали як комплімент для дипломата, порівняно з похвалами на адресу попереднього посла за зусилля, спрямовані, наприклад, на побудову у Варшаві пам’ятника Шевченкові.

Щоправда, ці добрі слова для «форпосту української влади» у Варшаві були лише «ложкою меду у бочці дьогтю», яким протягом двох дискусій про європоривання України були помазані ворота київської влади. Набір висловлених звинувачень добре знаний із виступів лідерів опозиції і в Україні: «декларації влади про євроустремління не мають нічого спільного з реальними намірами та діями», «політика Києва довела до втрати довіри до України західних партнерів», «несприйнятність для українського президента та його оточення європейських стандартів як таких» тощо.

Особливо цікавою видалася третя дискусія на тему «Роль Польщі в європейських устремліннях України». Тут чи не вперше на форумі такого рівня було сказано і про ціну, яку Польща платить за послідовне лобіювання українських інтересів у ЄС, членом якого вона ще формально не є. «Представники Польщі часто чуються самотніми, захищаючи Україну серед європейських партнерів», — сказав у своєму виступі Анджей Залуцкі. Часто таке наполегливе обстоювання східного сусіда викликає приховане чи й відкрите роздратування у представників як країн-членів, так і країн-кандидатів. Кілька місяців тому на конференції «Україна і Веймарський трикутник» німецький науковець Дітер Бінген відверто заявив, що «Польща ризикує залишитися аутсайдером серед новоприйнятих до ЄС країн, тільки те й знаючи, що боронячи Україну», яка у Європі не може радіти з особливої поваги. Однак Польща і надалі підтримуватиме Україну у її європейських пориваннях, — запевнив польський віце-міністр закордонних справ, хоч і не приховував: Варшава сподівається, що Київ їй це завдання полегшуватиме.

У свою чергу, члени української делегації сформулювали власне бачення ролі Польщі. Головне — це те, що наш найбільший західний сусід залишається єдиним, хто від нас ще не відвернувся. Польща може нам надати теоретичну і практичну допомогу у впровадженні європейських стандартів, зокрема в правовому аспекті (Ющенко). Польща може допомогти у створенні інституціональної бази для розвитку двосторонніх відносин — в перспективі Україна—ЄС (Тарасюк). Польща могла б посприяти у виробленні цілісної політики ЄС щодо України (Матвієнко).

Загалом же ці українсько-польські розмови були позначені на рідкість високим рівнем компетентності й прагматизму, а також відкритості та щирості. Свідченням цього може бути мінімальна наявність на форумі тем «важкого спільного минулого». Образно кажучи, партнери розмовляли, можливо, як неоднаково сильні, але однаково гідні. Це особливо приємно відзначити в контексті того, що офіційні відносини Києва і Варшави протягом останніх двох років асоціювалися з виставою Романа Віктюка «Любов з придурком», де молодий здоровий красивий мужчина опікується інвалідом у візку, терплячи його примхи, комплекси і депресії.

Такі конференції зазвичай не дають конкретних результатів, але сам процес... На думку Віктора Ющенка, такі дискусії і зустрічі допомагають українським політикам знаходити дедалі більше точок дотику не тільки з польськими партнерами, а й один з одним. «Ми тепер чіткіше вміємо сформулювати те, чого очікуємо, і впевненіше говоримо про те, що ще недавно було для нас не цілком зрозуміле», — сказав нам лідер «Нашої України». Для Юлії Тимошенко ці дискусії були цікаві й тим, що дали їй можливість краще зорієнтуватися в рівні поінформованості співрозмовників. «Деякі люди, які вважають себе експертами, насправді дуже поверхово оцінюють те, що діється в Україні», — відзначила лідер БЮТ.

Завдяки безпосереднім зустрічам у Варшаві та в інших містах, представники української опозиції протягом останніх двох років стали найкраще знаними українськими політиками як у середовищі польської влади й опозиції, так і в польському суспільстві, серед журналістів та представників третього сектора. Таким чином «руйнується монополізування польсько-українських відносин на президентсько-урядовому рівні», — сказав лідер сеймової фракції Громадянська Платформа Мацєй Плажиньський після підписання із Віктором Ющенком договору про співпрацю між ГП та «Нашою Україною». Вже сама наявність такого договору свідчить про те, що найбільше опозиційне угруповання в польському парламенті бачить в «НУ» адекватного собі партнера, чого не скажеш, наприклад, про керівний блок лівих партій. Нещодавно один із лідерів Союзу лівих демократів (нинішньої «партії влади» у Польщі) розповів нам про проблеми зі знаходженням в Україні адекватного політичного партнера. Для польських лівих, які визначають себе як соціал-демократія європейського зразка, соціалісти Олександра Мороза є надто «ортодоксальними» послідовниками ідей марксизму-ленінізму, а так звані соціал-демократи (о) — надто скомпрометовані наявністю олігархів у керівництві партії. Отже, такі постаті української політичної сцени, як Ющенко чи Тарасюк, Тимошенко чи Матвієнко, викликають жвавий інтерес як у представників сьогоднішньої влади, так і в представників опозиції (читай — влади завтрашньої) Польщі.

Тому українські політики на такого типу форумі можуть почуватися «серед своїх», тобто в доброзичливій атмосфері. Однак досвід підказує, що це не повинно дозволяти політикові розслаблюватись, внаслідок чого трапляються «ляпсуси». Так, наприклад, коли Віктор Андрійович хоче в середовищі поляків процитувати Папу Римського — поляка, то він не повинен його називати Іоаном Другим (який був головою церкви у 533—536 рр. і не був поляком). Коли Юлія Володимирівна хоче підкреслити першочерговість економічного співробітництва між нашими країнами, то вона не повинна завершувати свій емоційний виступ словами типу: «а ми якихось кладовищ не можемо поділити». Для поляків львівський «цвинтар Орлят» є не «якимось кладовищем», а символом, і вшанування цього символу — справа принципова.

З цього, до речі, може випливати ще один аспект «ролі Польщі в європейських устремліннях України» — може, наші політики, перш ніж починати серйозні розмови з політиками європейськими, на поки що доброзичливих поляках «обкатають» елегантність та стиль у висловлюваннях.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво