Робін Гуди за роботою - Політика - dt.ua

Робін Гуди за роботою

10 липня, 2009, 16:34 Роздрукувати Випуск №26, 10 липня-31 липня

Страшенно хочеться попрацювати — вирвалося якось в одного політичного діяча горбачовської епохи...

Страшенно хочеться попрацювати — вирвалося якось в одного політичного діяча горбачовської епохи. Не менш гостре бажання, схоже, опанувало напередодні й депутатів одразу двох найбільших фракцій українського парламенту. Принаймні і Партія регіонів, і БЮТ уже відзвітували про те, що зібрали підписи, необхідні для скликання позачергової сесії Ради. На випадок, якщо чергова закриється. Правда, спікер Литвин одразу попередив, що поспішати із закриттям теж не має наміру. Епідемія підвищеної працьовитості? Якби ж то! Досить згадати, як саме минають робочі будні народних обранців в останній тиждень. Рада знерухомлена. Її символом поступово стає крісло, яким щоранку підпирають двері в парламентській президії.

Депутати відверто нудяться знічев’я. Найбезпосередніший із регіоналів, Михайло Чечетов зізнається — кров застоюється в м’язах. Руки і язики розминають хто як може. Геннадій Москаль демонструє глибоку поінформованість про те, хто працював сутенером на трасі Луганськ—Антрацит на початку 90-х, Катерина Лук’янова зізнається, що боїться заходити в зал засідань від страху перед Нестором Шуфричем, сам Шуфрич із Сергієм Льовочкіним проводять «жорстку дискусію» про засади внутрішньопартійної товариськості, Микола Азаров навчає Олега Зарубінського математики, а той у відповідь нагадує про мавп та голі сідниці — із посиланням на Френсіса Бекона, зрозуміло. Попутно вказуючи колишньому першому віце-прем’єру на відсутність у того профільної освіти...

Миколі Яновичу, щоправда, не звикати. Років п’ять тому його вже називала презирливо «маркшейдером» Юлія Тимошенко. Тоді ще опозиціонерка. Сьогодні Юлія Володимирівна при владі. І тепер величає регіоналів не інакше як «фінансовими терористами». А все тому, що біло-сині оголосили: роботу Верховної Ради блокують виключно для того, щоб домогтися підвищення мінімальної зарплати і пенсії. На які — підвищення тобто — в Тимошенко, за її словами, грошей у бюджеті просто немає.

Прем’єр звинувачує опозиціонерів у «чорній невдячності» — замість дякувати урядові за те, що в умовах кризи нинішні зар­плати та пенсії виплачуються вчасно й у повному обсязі, намагаються загнати Кабмін у фінансову яму. Регіонали парирують тим, що забезпечувати своєчасну виплату зарплат бюджетникам — прямий обов’язок влади, а індексація базових соціальних стандартів — вимога закону. Загалом, поступово опановують «робінгудівську» риторику, справжнім майстром якої вважають саме Юлію Володимирівну. Ми ж не забули, як вона відповідала на закиди президента про те, що роздача грошей вкладникам Ощадбанку СРСР розкручує інфляцію. І розрахунок загалом виявився соціологічно правильним — навіть якщо Ющенко й був правий по суті, люди все одно були вдячні прем’єру. Як мінімум — у перші місяці виплат.

Певна річ, тоді ще не було світової кризи, і в Тимошенко зберігалася можливість на будь-які популістські вимоги опонентів відповідати ще більш соціально привабливими ініціативами. Та нескінченно тривати це не могло. Навіть попри світову кон’юнктуру. І хоч скільки прем’єр ремствувала б із приводу «малодушності» Віктора Пинзеника, вона по суті сама себе загнала в пастку. Нинішні аргументи Юлії Володимирівни — мовляв, потрібно «по своєму ліжку простягати ніжки» — публіка вже не сприймає не тому, що громадяни не люблять владу чи не готові дослухатися голосу розуму. Просто вони звикли чути від прем’єра зовсім інше...

Тимошенко розгублена. Настільки, що навіть спробу з боку блоку Литвина підіграти їй — шляхом внесення «альтернативної» постанови про підвищення мінімальної зарплати до 3000 гривень і доведення ситуації до абсурду, — сприймає як випад проти уряду. І навіть обвинувачує спікера в «жорстокості у ставленні до людей». Не «тероризм», звичайно, але все одно прикро... Зате регіонали почуваються цілком комфортно. Хіба що Азарову, котрий раніше неодноразово зізнавався в нелюбові до роздачі грошей населенню, довелося наступити на горло власній пісні. Але це — порівняно невелика жертва, якщо згадати про те, що принести її потрібно заради перемоги на президентських виборах. А більшість регіоналів і до цього були схильні до добродійності за державний кошт. І хто їм за це дорікне? Адже Робін Гуд теж не свої гроші роздавав, але народу подобалося...

Можна, звичайно, згадувати, як регіонали, бувши при владі, намагалися не те що не збільшувати, а навіть скорочувати мінімум, як іще недавно обвинувачували Тимошенко в шаленому популізмі й вимагали грошей не на зарплати, а на «інновації», яких простим громадянам у руку не покладеш, але які дуже дохідні для окремих народних обранців. Можна навіть підраховувати, у скільки обходиться платникам податків кожен день «простою» Верховної Ради. Та тільки не бютівцям.... Які встигли запам’ятатися виборцям не менш масовими й абсурдними акціями саботажу на кшталт захоплення парламентської електрощитової. Бюджету ці дії обходилися дешевше? Хіба що за рахунок економії на світлі. У дусі «Шкідливих порад» Остера, з його «бийте лампочки в під’їздах — ви допоможете народу електрику берегти».

Литвинівці хоч можуть пишатися, що в блокадах участі не брали. Правда, із тією кількістю депутатів, яку вдалося провести в Раду нинішньому спікеру, це навіть на думку не мало спадати. Але натомість тепер Володимир Михайлович може грати в улюблену гру, удаючи із себе «третю силу», яка — знову і знову — «потрібна країні». Та «бути третім» тепер хоче не тільки Литвин. Арсеній Петрович, скажімо, націлився на цю нішу не менш рішуче — з усім ентузіазмом неофіта.

Може, це карма така — в українській історії ще не було спікера Верховної Ради, який рано чи пізно не захотів би балотуватися в президенти. І те, що вдалося це тільки одному з них, нікого поки що не зупинило. Але одна справа завішати півкраїни смугастими білбордами, і зовсім інша — намагатися бути реальним посередником між непримиренними силами в парламенті.

У Литвина, за всього його досвіду, поки що виходить з великими потугами. Хоча чимало його пропозицій не позбавлені раціонального зерна і навіть видаються досить дотепними — скажімо, голосування за підвищення соціальних стандартів з одночасним призначенням нового міністра фінансів. Якби ще цю посаду запропонувати регіоналам — виглядало б набагато ефектніше за тимошенківські обвинувачення в «тероризмі». Тільки прем’єр на таке навряд чи зважиться, а біло-сині — не погодяться. Навіщо бра­ти на себе відповідальність, коли до виборів залишилося всього нічого, а залишатися в опозиції вигід­ніше в кілька разів. Зрештою, регіонали ще півроку тому пропо­нували змінити прем’єра. І якщо тоді депутати з інших фракцій не погодилися, то які тепер можуть бути претензії до ПР?

Тепер біло-сині зосереджені виключно на виборах. Янукович узагалі заявив, що збирається перемогти в першому турі. Це, звичайно, зі сфери ненаукової фантастики, зате зрозуміло, які настрої панують у штабі. Регіонали навіть до ідеї дострокового переобрання Ради охололи. Лідер заявив про це в характерній для нього двозначній манері: «Ми не ставимо перед собі за мету дострокові парламентські вибори, наша мета — якнайшвидше відсторонити цю команду від влади. Це можна зробити на президентських... і парламентських виборах». Більшість експертів зійшлися на тому, що Віктор Федорович говорив усе-таки про президентську кампанію, а парламент, так би мовити, — «це просто до слова». Тим паче що всі офіційні рішення партії стосуються тільки підготовки до виборів президента. Зрештою, до питання про Раду можна повернутися вже після січня, коли стане відоме ім’я майбутнього глави держави, і регіоналам буде зрозуміло, що їм вигідніше — розпустити парламент чи зберегти його в нинішньому вигляді.

Це, до речі, цілком відповідає й інтересам БЮТ. На тому, щоб поквапитися з перезавантаженням Ради, наполягали тільки на Банковій, але її вустами Януковича вже оголошено «ненадійним партнером». Утім, в умовах розпочатої кампанії надійних партнерів не може бути за визначенням. Як мінімум — серед тих, хто бере участь у перегонах. Та й виборцям потрібно демонструвати рішучість і принциповість, а то конкуренти по «східному» електоральному полю не прогають випадку обвинуватити регіоналів в угодовстві із чинною владою. Доведеться щось робити і з традиційними гаслами біло-синіх про російську мову та недопущення втягування України в НАТО. Недарма, ой недарма несподівано з’явився «рояль у кущах» у вигляді судового рішення, де написано, що Ющенко повинен провести референдум щодо НАТО та ЄЕП. Блокувати в цьому зв’язку будинок секретаріату біло-сині навряд чи будуть, але зайвою ця тема точно не стане.

До речі, роботу Верховної Ра­ди Робін Гуди з вулиці Липської зрештою теж можуть розблокувати. Коли в глядачів, читачів і слухачів фраза «регіонали вимагають підвищення зарплат і пенсій» закріпиться на рівні підсвідомос­ті. Після цього витрачати час на облогу вже не буде сенсу. А у відпустку навіть депутатам хочеться. Точніше — депутатам особливо. Але, поклавши руку на серце, хто насмілиться стверджувати, що навіть розблокований парламент буде набагато працездатнішим? Річ навіть не в канікулах, яких ніхто не скасовував (війна — війною, але обід за розкладом). Реальної більшості в Раді як не було, так і немає. І у вересні навряд чи з’явиться. Виборча кампанія вже буде в розпалі — навіть якщо на той час набере чинності норма про скорочення її офіційного строку. І немає різниці — чи підпиратимуться двері президії кріслом, чи на ньому кра­суватиметься віртуальна табличка «парламент зачинено, всі піш­ли на передвиборний фронт»?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво