РОБЕРТ БРІНКЛІ: «НЕ ТРЕБА НАМАГАТИСЯ БІГТИ ДО ТОГО, ЯК ВИ НАВЧИТЕСЯ ХОДИТИ» - Політика - dt.ua

РОБЕРТ БРІНКЛІ: «НЕ ТРЕБА НАМАГАТИСЯ БІГТИ ДО ТОГО, ЯК ВИ НАВЧИТЕСЯ ХОДИТИ»

6 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 6 грудня-13 грудня

Посол Великобританії в Україні Роберт Брінклі народився 21 січня 1954 р. Здобув освіту в школі Стоуніхерст і коледжі Корпус Крісті Оксфордського університету...

Посол Великобританії в Україні Роберт Брінклі народився 21 січня 1954 р. Здобув освіту в школі Стоуніхерст і коледжі Корпус Крісті Оксфордського університету. Дипломатичну службу почав 1977 р. Р.Брінклі вільно володіє російською мовою, два терміни пропрацював при британському посольстві в Москві (у 1979—1982 і 1996—1999 рр.). Вивчав українську мову в Лондоні, готуючись обійняти посаду посла Великобританії в Україні.

Р.Брінклі також працював у Женеві й Бонні. Його попередня посада — глава об’єднаного департаменту міністерства закордонних справ і міністерства внутрішніх справ Великобританії в Лондоні, відповідального за візову політику Об’єднаного Королівства в усьому світі.

Пан Брінклі одружений, він — батько трьох синів. Його улюблені заняття на дозвіллі — піші прогулянки, книжки й музика.

Навряд чи новий посол Її Величності в Україні, вирушаючи до нашої країни, міг припустити, наскільки «захоплюючим» виявиться початок його дипломатичної місії в Києві.

29 серпня 2002 року Роберт Брінклі вручив вірчі грамоти Президенту Кучмі. А менш як через місяць вибухнув «кольчужний скандал». І понеслося: приїзд експертів, очікування доповіді, перепалка з українською владою з приводу «відкритості» та «прозорості», необхідність будувати відносини з країною, розмежовуючи поняття «Україна» і «Кучма», «підвішеність» українсько-натовської зустрічі в Празі, зміна уряду, наступ на свободу слова і знову, і знову «Кольчуги»...

— Пане посол, складається враження, що «кольчужна» справа вже зайшла в безвихідь. І українська, і британсько-американська сторони вже ходять по колу, залишаючись кожна при своїй думці. Чи допускаєте ви, що «кольчужний» скандал може вщухнути сам собою? Приміром, українська сторона не відповідатиме на запитання експертів, які в них залишилися, американцям із британцями набридне їх повторювати, і всі зрештою заспокояться. Такий варіант розвитку подій можливий?

— Президент Кучма запросив американських і британських експертів приїхати в Україну для того, щоб продемонструвати: радари «Кольчуга» не було передано Іраку. Як відомо, експерти не змогли дійти висновку, що «Кольчуги» не були передані або що вони не могли бути передані Іраку. Питання залишається відкритим, і, як ми з послом Сполучених Штатів уже говорили на прес-конференції минулого тижня, якщо українська влада зможе надати додаткові докази того, що «Кольчуги» не передавалися в Ірак, ми будемо раді одержати таку інформацію. Звіт експертів уже перебуває в комітеті з питань санкцій Ради Безпеки ООН (так званий комітет №661) і там його мають розглянути нинішнього тижня.

— І які, на вашу думку, перспективи розгляду «українського питання» на цьому комітеті? Чи провадитиметься ще якесь розслідування в Україні?

— Це повинен вирішити комітет №661. Україна запросила Об’єднані Нації прислати сюди експертів. Але, очевидно, якщо вони зіштовхнуться з тими самими труднощами, що й британські й американські експерти, і також не одержать доступу до тієї самої документації, то питання залишиться, як і раніше, відкритим.

— Ви знаєте, в Україні навіть люди, далекі від думки захищати вище керівництво країни, здивовані тим, що американська та британська сторони змушують українських чиновників порушувати українське ж законодавство, зокрема закон про держтаємницю. Як такі дії стикуються з настійливими закликами західних країн дотримуватися щодо України принципу верховенства права?

— Тут очевидне непорозуміння, нерозуміння. Ніколи ми не змушували українську владу порушувати закон. Американські та британські експерти приїжджали сюди на запрошення Президента й на основі того, що він пообіцяв повну прозорість і співробітництво. І, як сказано в доповіді, у деяких сферах ми справді успішно співпрацювали, нам показали раніше таємні устаткування й документи, але українська влада зробила їх доступними. І проблема полягає не в спробах одержати доступ до інформації, яку не можна надавати з огляду на її таємність, а в тому, що українська влада надала доступ до одних таємних документів і не надала до інших.

— Українська сторона також часто згадує про те, що ні Сполучені Штати, ні Великобританія не хочуть підписувати з Україною угоду про обмін таємною інформацією та її захист. Чому ви відмовляєтеся це зробити?

— Ця проблема не має ніякого стосунку до питання про «Кольчуги». Як я вже говорив, американські та британські експерти приїжджали сюди на запрошення Президента й на основі обіцянок про повну прозорість і відкритість, незалежно від того, існують якісь двосторонні угоди чи ні.

— Чи збираються уряди Великобританії і США звертатися до Китаю і Росії з проханням надати їм інформацію про укладені контракти з Україною на поставку «Кольчуг» і про дислокацію радарних систем у цих країнах?

— Росія і Китай є членами комітету №661 і, таким чином, братимуть участь в обговоренні звіту американських і британських експертів.

— Але конкретні звернення до урядів цих держав ваші уряди вже готують чи це залежатиме від результатів обговорення в комітеті №661?

— Так, це залежатиме від того, як пройде обговорення в комітеті №661.

— Я все-таки хочу повернутися до першого запитання і нагадати слова генсека НАТО лорда Робертсона, котрий минулого тижня заявив: «кольчужний» скандал не може вщухнути сам собою, і НАТО, і Великобританія зі Сполученими Штатами, як і раніше, чекають на відповідь. Чи можна припустити, що ви постійно підніматимете цю тему, поки не одержите відповідей, які вас задовольнять?

— Я згоден із лордом Робертсоном, ми все ще очікуємо відповідей. Без них питання залишається відкритим. Слід нагадати, чому нас так турбує ця проблема. Останні одинадцять років американські та британські пілоти патрулюють зони над північним і південним Іраком, заборонені для польотів. Іракці постійно намагаються збити ці літаки. Й Ірак дуже хотів роздобути радари «Кольчуга», які значно посилили б його оборонні можливості. Бо «Кольчуги», оскільки вони працюють як пасивні системи й нічого не випромінюють, неможливо запеленгувати. Тож якщо Ірак роздобув або роздобуде «Кольчуги», то це, за оцінкою наших експертів, значно підвищить загрозу для наших пілотів. Ось чому мій уряд і уряд Сполучених Штатів настільки стурбовані й намагаються дізнатися, було передано «Кольчуги» Іраку чи ні.

— Привертає до себе увагу те, що і на прес-конференції, і сьогодні з приводу «Кольчуг» ви говорите «були або будуть передані». Ваші уряди мають якусь інформацію про те, що радари ще не було передано, але така передача досі може відбутися?

— Нам відомо ось що: Президент Кучма 10 липня 2000 р. схвалив таємну передачу «Кольчуг» в Ірак. Ми точно не знаємо, дійшла «Кольчуга» до Іраку чи ні. Ми сподівалися, що візит групи експертів дасть відповідь на це питання. Але, на жаль, цього не сталося.

— Минулого тижня ви повідомили, що у вас є докази того, що іракські фахівці побували на заводі «Топаз». Ви не могли б конкретизувати, що то за докази: якісь документи, показання свідків, щось ще?

— Я нічого не можу додати з цього питання. Це відомий факт: делегація Іраку побувала в Донецьку в той час, про який ідеться.

— Як наслідок «кольчужного» скандалу, американська та британська сторони дають зрозуміти, що в подальшій політиці щодо нашої країни вони відмежовуватимуть державу Україна та Президента Кучму. Яким конкретно чином відбуватиметься цей поділ, особливо з огляду на те, що в нашій країні Президент наділений величезними повноваженнями?

— Ми вже дали зрозуміти, що ситуація з «Кольчугами» погіршила відносини Великобританії з керівництвом України. Тож представникам британського уряду буде складно мати контакти з Президентом Кучмою.

Однак Україна залишається важливим партнером для Великобританії з усіх тих причин, що існували й до скандалу з «Кольчугами». Україна — велика європейська держава. Це найбільша країна після Росії за територією з населенням близько 50 млн. чоловік. Це держава з розвиненими технологічними можливостями, вона має надзвичайно важливе розташування як для транзиту нафти й газу, так і для вигідної торгівлі, а також, на жаль, для транзиту людей і наркотиків.

Україна вже є східним сусідом НАТО, і після наступного розширення вона межуватиме з чотирма членами альянсу. А після очікуваного розширення ЄС стане безпосереднім сусідом і Європейського Союзу. З огляду на все це в нас є дуже багато вагомих причин для того, щоб мати хороші, сильні двосторонні відносини, що грунтуються на широкому спектрі сфер: взаємній вигоді від торгівлі, від інвестицій, подорожування людей із країни в країну, співробітництва в питаннях боротьби з організованою злочинністю, із трафіком наркотиків, із нелегальною міграцією. Британські платники податків виділяють млн. щороку на програму технічної допомоги, спрямованої на розвиток реформ в Україні. Великобританія виділяє майже стільки ж грошей, якщо не більше, на технічну допомогу Україні через міжнародні донорські організації. Відповідно до української статистики, Британія є третім за розміром інвестором в українську економіку. Торік британський експорт у вашу країну зріс на 13%. В Україні активно діє Британська Рада, що має мережу ресурсних центрів, крім основного центру в Києві, у Харкові, Одесі, Львові, Донецьку. Британська Рада працює в сфері освіти, викладання англійської мови, крім цього вона надає інформацію про Британію та британські цінності. Також існує програма двостороннього співробітництва в сфері оборони — найбільша програма в країнах Центральної та Східної Європи, у рамках якої проводяться спільні навчання, зокрема й за участю Польщі, здійснюються обміни візитами кораблів, відбувається багато конференцій, семінарів, зустрічей, поїздок, також реалізується масштабна програма навчання українських військових англійської мови. Уся ця діяльність спрямована на допомогу Україні в реалізації демократичних, економічних і соціальних реформ і в остаточному результаті — на більш тісне зближення з європейськими структурами й НАТО. У британських інтересах так само, як і в українських, продовжувати працювати в цьому напрямі.

— Ви згадали, що Великобританія займає третю позицію в списку інвесторів в українську економіку. А чи відомо вам про бажання якихось британських компаній узяти участь у міжнародному газовому консорціумі, угоду про створення якого недавно підписали Україна і Росія?

— Я вже говорив про те, наскільки важлива Україна в плані транзиту газу, зокрема з Росії та Середньої Азії, у Західну Європу. І споживачі цього газу в Західній Європі дуже зацікавлені в тому, щоб українська газотранспортна система була сучасною та ефективною. Я знаю, що є британські компанії, які могли б зацікавитися роботою з модернізації української ГТС. Але якщо вони інвестуватимуть у цей напрям, то повинні бути впевнені, що середовище буде прозорим і сприятливим, що можлива вигода від такої роботи переважить усі можливі ризики. Тож мені хотілося б, щоб у формуванні консорціуму було більше прозорості, ніж ми могли спостерігати протягом останніх кількох місяців.

— Наскільки відомо, це була британська ініціатива — надати спеціальний статус сусіда ЄС для України, Білорусі й Молдови. Ви, певне, знаєте, що в нашій країні досі багато хто ображається й дивується з цього приводу: невже в ЄС вважають, що всі три держави перебувають на одному щаблі розвитку і мають однакові цілі? Недавно Євросоюз дещо конкретизував цей сусідський статус. Не могли б ви докладніше про це розповісти?

— Навесні нинішнього року міністр закордонних справ Великобританії Джек Стро запропонував Європейському Союзу пильніше подивитися на країни, що невдовзі стануть сусідами ЄС, і розробити більш ясну та послідовну політику щодо них. Цю пропозицію обговорювали члени ЄС, і недавно вони дійшли висновку, що справді хочуть мати більш динамічну, більш конкретну політику щодо цих країн. Це питання географії — саме вони стануть новими сусідами розширеного Євросоюзу. У ЄС усі чудово розуміють, що згадані країни перебувають на різних щаблях розвитку і реформ і, можливо, навіть дивляться в різних напрямках. Політика ЄС щодо них буде різною і залежатиме від їхнього інтересу та стану реформ. Це не буде політика «один розмір підходить усім». Для України саме тут є можливість показати себе лідером у регіоні, зокрема лідером у проведенні реформ і наближенні до європейських цінностей та стандартів.

— Але ж ви знаєте, що Україна хоче бути не просто сусідом Євросоюзу, а в перспективі повноцінним його членом. У цьому зв’язку, як ви розцінюєте слова глави Єврокомісії Романо Проді, сказані минулого тижня в тому сенсі, що «немає підстав говорити про потенційний вступ у ЄС Марокко, України чи Молдови» і що «той факт, що українці чи вірмени почуваються європейцями» нічого для нього не означає, оскільки «точнісінько так само європейцями почуваються новозеландці»? Ви згодні з такою оцінкою?

— І в Європейського Союзу, і в НАТО в договорі про створення записано, що всі європейські країни можуть бути членами ЄС за умови, що вони поділяють його цінності та принципи ринкової економіки й демократії. Безперечно, Україна географічно й історично — європейська країна. Їй варто поділяти цінності Європейського Союзу й НАТО і жити за цими стандартами. Великобританія не хоче, щоб розширення Європейського Союзу чи НАТО створювало нові роздільні лінії в Європі. Я не лицеміритиму і не говоритиму, що шлях України до членства в Європейському Союзі та НАТО буде простим і коротким. Але я не хотів би й виключати можливість членства вашої країни в цих структурах на певному етапі в майбутньому.

— Коли йшов у відставку уряд Ющенка, країни Європейського Союзу давали зрозуміти, що подальше поглиблення відносин України з ЄС можливе за умови продовження новим урядом курсу реформ тощо. Таким чином Україні давали зрозуміти, якого роду людей ЄС хотів би бачити в її уряді. А нинішня зміна складу українського Кабінету міністрів подібних заяв із боку ЄС не викликала. Це означає, що інтерес до нашої країни ослаб, чи Євросоюз цілком задоволений особливостями процесу формування нового українського уряду?

— Хто повинен бути в уряді вашої країни — це справа України й українців. Але незалежно від їхніх особистостей, програма реформ — цей порядок денний необхідних змін — залишається незмінною, і вона добре всім відома. Її було узгоджено з Україною і записано в низці ключових документів — Угоді про партнерство та співробітництво з ЄС, Плані дій Україна—НАТО і зобов’язаннях, узятих Україною перед Радою Європи.

— Але термін дії Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) спливає 2004 року. Чи замислюється Європейський Союз над установленням якихось нових форм відносин із нашою країною? Українська сторона, приміром, досить довго пропонувала підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Ви вважаєте це прийнятним для ЄС чи буде подовжено УПС?

— В англійській мові є таке прислів’я: «Не треба намагатися бігти до того, як ви навчитеся ходити». Ще дуже багато потрібно зробити для реалізації Угоди про партнерство та співробітництво. Я думаю, зараз було б правильніше зосередитися на виконанні того, про що вже говорилося в підписаних угодах, ніж перейматися тим, що буде, коли термін дії цих угод спливе. Справи говорять більше, ніж слова. Відносно легко підписати папери — хоч міжнародні угоди, хоч законодавчі акти. Але набагато складніше провести реальні зміни. Вже існує дуже багато документації. І тепер потрібні не нові папери, а конкретні дії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво