Рекорд прем’єра Туска - Політика - dt.ua

Рекорд прем’єра Туска

14 жовтня, 2011, 13:44 Роздрукувати Випуск №37, 14 жовтня-21 жовтня

Уперше в незалежній Польщі правляча партія змогла вдруге поспіль перемогти на парламентських виборах.

© en.wikipedia.org

Рекорд Дональда Туска встановлено: уперше в незалежній Польщі правляча партія змогла вдруге поспіль перемогти на парламентських виборах. Причому з істотним відривом від свого головного конкурента — майже 10% голосів. І чи не вперше в незалежній Польщі головна опозиційна сила вшосте поспіль програє вибори. Перемога «Грома­дянської платформи» (39,18% голосів) Дональда Туска над «Правом і справедливістю» (29,98%) Ярослава Качинського — це справді перемога передбачуваної, стабільної і, безперечно, європейської Польщі над Польщею непередбачуваною, турбулентною й охочою до пошуків внутрішніх і зовнішніх ворогів. Це, безумовно, перемога сучасної й світської Польщі над Польщею, яка живе минулим — неважливо, періоду Другої світової чи смоленської трагедії. Польські вибори — це й свідчення того, що в Польщі рано говорити про добре зцементовану двопартійну систему на базі «Громадянської платформи» та «ПіСу». Вражаючий результат антиклерикального і соціально ліберального «Руху Палікота» (10% голосів) продемонстрував, наскільки польське суспільство відкрите до нових рухів, нових облич та нових ідей. І яка світоглядна прірва утворилася між старшим і молодим поколіннями поляків.

Хто б ще кілька років тому міг уявити, що такого шаленого успіху в консервативній Польщі з її гаслом «Bog, Honor, Ojczyzna» досягне партія, яка виступатиме за відмову у фінансуванні католицькій церкві, легалізацію гомосексуальних шлюбів, абортів та легких наркотиків. Партія, яку уособлюватимуть, крім самого одіозного Януша Палікота — донедавна партнера Туска по «Грома­дянській платформі», — транссексуали та лідери гейських рухів. Партія, яка формувала свої списки за спеціальною системою балів (один бал за 30 записів в Інтернеті, які вихваляють Рух, або один бал за кожну здобуту для партії на виборах тисячу злотих).

«Рух Палікота» обіцяв стати не дуже доброю новиною для «Громадянської платформи», бо погрожував відщипати в неї голоси молоді, яка великою мірою сприяла перемозі «Платформи» під час попередніх виборів, але до виборів нинішніх встигла розчаруватись у Туску та команді (25% безробіття серед поляків віком до 30 років — як не крути, серйозний аргумент проти). У результаті, справжнім виборчим кошмаром Палікот став для польської «лівиці» — Союзу демократичних лівих сил. За деякими оцінками, через «Рух Палікота» партія Гжегожа Наперальського не долічилася майже мільйона голосів. Хто міг передбачити такий поворот подій після тріумфального третього місця Наперальського на минулих президентських виборах і прогнозів такого ж самого тріумфального повернення «лівиці» на політичну сцену Польщу з обов’язковим включенням до правлячої коаліції. Тепер уже майже очевидно, що в Польщі залишиться — теж своєрідний рекорд — стара коаліція «Платформи» з Польською народною партією, яка славиться тим, що набирає голосів більше, ніж їй прогнозують опитування. Причому Туск обіцяє до кінця польського президентства в ЄС (тобто до кінця року) навіть не вносити жодних кадрових змін до уряду.

Проте справжній переможений — не «лівиця», а «ПіС». Ярослав Качинський, як і Гжегож Наперальський, не зумів перенести блискучий результат президентських виборів на парламен­т­­ські. Цьому є своє пояснення: два роки тому, вражені смоленською катастрофою, багато поляків повірили: Качинський змінився. Після президентських виборів вони переконалися, що мають справу з колишнім Качинським. Від його нового образу залишився лише чорний костюм із чорною краваткою, який став своєрідною політичною уніфор­мою лідера «ПіСу» після трагіч­ної загибелі брата-президента. Цього разу, коли Ярослав знову старанно всміхався і входив як не в образ «Містера Рівновага», то в образ «Містера Лагідність», поляки розуміли, що насправді він лише надіває маску, призначену для використання у вибор­чій кампанії. Якщо ж Качинсь­кий-опозиціонер не здатний змінитися, то як він може зміни­тися, знову обійнявши пост прем’єр-міністра. А чи треба нагадувати, яким було урядування Качин­ського-прем’єра? Нагадаю хіба, що в окремих сюжетах воно досить скидалося на теперішнє правління Партії регіонів в Україні. Тоді теж під виглядом боротьби з корупцією заводилися судові справи на політично нелояльних опонентів, спецслужби значилися серед найкращих друзів уряду, а репутація Польщі в Європі впала до такої позначки, що багатьом полякам було соромно зізнаватись, із якої вони країни.

Тоді ж Польща також опинилася за два кроки від власної «справи Луценка» — коли було заарештовано міністра внутрішніх справ Януша Качмарека. Полякам і Качмареку, на відміну від Луценка, пощастило значно більше, бо в Польщі є незалежні суди, чиї рішення ні в кого не викликають підозр у їхній політичній заангажованості. І скільки б Качинський та Ко не закликали, що «ПіС» боятися не потрібно (явно намагаючись демобілізувати електорат «Платформи»), у виборців виявилася дуже добра електоральна пам’ять.

Чи не єдиним вдалим кроком Качинського була спроба візуально «перезавантажити» свою партію. Його піар-хід полягав у тому, що на всіх рекламних майданчиках «ПіС» представляла молода кров — приємної зовнішності дівчата з різних регіонів Польщі, а колишні одіозні обличчя партії повністю зникли з кадру. Хай там як, 30% голосів, відданих за «ПіС», — це третина польського населення, яка не може вписатись у ту прогресивну, суперліберальну, злиту в єдине ціле з Євросоюзом Польщу, яку уособлюють «Платформа» чи «Рух Палікота». І це серйозний виклик для прем’єра Туска та його майбутньої коаліції.

Що стосується найбільш вдалих ходів «Платформи», то вона зробила ставку на кілька трюків, які так чи інакше вже були задіяні під час попередніх місце­вих, а також президентських виборів. Це постійні апеляції до Польщі як до острівця стабіль­ності в океані єврокризи. Той факт, що Польща не бере участі в зоні євро, позбавив її важливого інструменту впливу на період нинішньої президенції в Євро­союзі, але виявився більш ніж доречним у електоральному пла­ні. Під час нинішньої кампанії «Платформа» додатково наголосила на тому, що, крім неї — а точніше її доблесних представ­ників у ЄС єврокомісара з питань бюджету Януша Леван­довського та президента Євро­парламенту, — ніхто в Польщі так не зможе вибити кошти з євросоюзівського бюджету.

Цим, очевидно, планувалося залучити на свій бік тих виборців, котрі вважають, що комісар з питань бюджету може ділити фонди Євросоюзу як тільки йому заманеться, а президент Євро­парламенту — йому в цьому допомагає. Взагалі, підкрес­лений прагматизм ниніш­нього польського уряду інколи просто зашкалює. Чи йдеться про «бартерні» пропо­зиції для «бацьки» Лука­шенка (гроші в обмін на чесні вибори та звільнення політв’язнів), чи, наприклад, про гроші батькам першокласників у Литві (230 євро ), які вибрали польську, а не литовську школу для навчання (деякі представники сейму сусідньої республіки вже назвали цей жест польського МЗС хабарем для громадян Литви).

Успіх Польщі в Євросоюзі, яким поляки мають завдячувати представникам «Платформи», — фішка, котра виявилася затребуваною на нинішніх парламентських виборах так само, як і на минулих президентських. Хоча, здавалося, комфортна позиція Варшави на європейській політичній сцені вже стала нормою для поляків, зважаючи на віддаленість часів дипломатичної поножовщини у брюссельських кабінетах періоду урядування Качинського, — останній зробив усе для того, аби поляки гідно оцінили теперішнє позиціювання Польщі в ЄС. Зробив він це з допомогою своєї книжки. А точніше — фрагменту, який стосується Німеччини і персонально канцлера Ангели Меркель. Качин­ський, зокрема, розповів страшилку про те, що розмір інвестицій Німеччини в західній Польщі загрожує Варшаві втратою контролю над частиною власної території («одного дня ми можемо прокинутись у Польщі меншого розміру»). А головний рейтинговбивчий пункт книжки — пасаж про те, що Ангела Меркель стала канцлером за «не зовсім ясних обставин», натякаючи на роль у її кар’єрі штазі.

Цей пасаж спровокував появу листа всіх колишніх (окрім Анни Фотиги) міністрів закордонних справ Польщі, які різко засудили такі випади. Ось чому присутність на саміті «Східного партнерства» Ангели Меркель стала суперважливим елементом передвиборної кампанії в Польщі для Дональда Туска. І ось чому дружні фото Туска з Меркель прикрашали тими днями перші сторінки польських видань, які симпатизують «Плат­формі». Випад із Меркель важливий не тільки тому, що багатьом полякам уже важко уявити прем’єра своєї країни, який би перебував у відкритій конфрон­тації з країною, котра під час євро­кризи фактично перебрала на себе керування Євросоюзом. Випад із Меркель — переконливе свідчення того, що Качинський не змінився після смоленської трагедії.

Останні польські вибори виявились украй персоналізованими виборами. Прем’єр Дональд Туск проти екс-прем’єра Ярослава Качинського. Хто-хто, а нинішній польський прем’єр уміє правильно себе подати. Головного спеціаліста Туска з піару називають найкращим піарником країни після… самого Туска. Чого вартий його автобусний тур Польщею. Не в сенсі самої ідеї — у комфортному автобусі містами й селами перед виборами вже роз’їжджали Обама і Коморов­ський, хоча автобуси й не було названо на їхню честь, як, скажімо, «Тускобас». Показовим був напис на автобусі: «Прем’єр Туск». Коротке і зрозуміле програмування виборця: не кандидат від «Громадянської платформи», не лідер партії, а саме «прем’єр». Щоб ніхто й не сумнівався, «ху із ху» у країні, що має назву «Республіка Польща». Правда, депутат Європарламенту Міхал Камін­ський, який раніше тісно спів­працював з командою Качин­ських і вважається в польських партійних колах своєрі­д­ним політтехнологічним гуру, вважає, що «Платформа» могла ще більше розкручувати фактор Туска в кампанії. Він на їхньому місці взагалі розвісив би білборди лише з одним запитанням: «Кого ти хочеш бачити очільником Польщі у складні часи — Туска чи Качинського?».

Попередні парламентські вибори у Польщі зафіксували й деякі нові акценти у східній політиці Польщі, з приводу якої між ключовими польськими партіями завжди спостерігався консенсус (за винятком хіба відносин із Росією останніми роками). Так, зокрема, стало очевидно, що «Платформа» і «ПіС» по-різному оцінюють ініціативу «Східного партнерства». У партії Туска вважають цю ініціативу основним інструментом польської східної політики, «ПіС» вважає, що цей проект нав’язаний Польщі та Швеції Німеччиною. Партія Качинського більше наголошує на підтримці членства Грузії в НАТО і будь-яких євроатлантичних рухів України. Для «Руху Палікота» зовнішня політика на Сході базується передусім на збільшенні польського експорту в Росію та інші пострадянські країни.

Окремо на Україні ключові польські партії під час виборчої кампанії не акцентували уваги, але вона зримо чи незримо була присутня. Передусім у робочих графіках «Платформи», яка сама себе загнала в пастку, фактично пов’язавши успіх свого головування в ЄС зі «Східним партнерством», а успіх «Східного партнерства» — з парафуванням Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Очевидно, як мінімум до кінця польського президентства в Євросоюзі (тобто до кінця грудня) Польщі доведеться грати роль такого собі мимовільного союзника української влади у питанні «оформлення» відносин України та ЄС із таких, які ні до чого не зобов’язують, на серйозні. Недавно у Брюсселі від високоповажного представника дипломатичної служби ЄС автору цих рядків доводилося чути нарікання на те, що країни «Східного партнерства» у питанні оцінки режиму Лука­шенка стали на бік Білорусі, а не європейських цінностей. Польща, натомість, вимушена у питанні оцінки дій Януковича в Києві стати на бік України, а не євро­пейських цінностей. Із багатьох поважних причин. Це і розуміння того, що зрив Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом буде не ударом по Януковичу, а ударом по Україні загалом. Це і один із найвищих в ЄС рівнів усвідомлення того, яким подарунком такий зрив стане для Росії Путіна-2. Це і впевненість у тому, що без України розвалиться, як картковий будиночок, уся конструкція «Східного партнерства». Це, нарешті, врахування громадської думки в Польщі: хоч вона, як стверджують в розмовах польські експерти, у світлі останніх подій налаштована до України дуже скептично, все ж переважною більшістю вважає, що махнути на неї рукою не можна. Така собі віра у приречену місію Польщі щодо України.

Звісно, звинувачувальний вирок Тимошенко ускладнює цю місію в рази. Як сприйняли вирок Тимошенко у Варшаві, найкраще свідчить не заява польського МЗСу, а заголовки авторських колонок провідних польських оглядачів, котрі багато років займаються Україною. «Янукович як Лукашенко» і «Янукович не хоче до Європи» — найкрасно­мовніші з них.

Вирок Тимошенко — дзвінкий ляпас Польщі загалом і польському керівництву зокрема. Це ж Броніслав Коморовський мало не за руку підводив Януковича до Обами у травні на саміті країн Центрально-Східної Європи, — такої честі не удостоївся від польського президента жоден інший колега, учасник саміту. Це Радослав Сікорський попросив Александра Квас­нєвського вирушити з важливою місією до Києва, аби поговорити з Януковичем тет-а-тет після арешту Тимошенко (полякам здалося, що розмови з Коморовським на балтійському узбережжі явно замало). Це польське керівництво на саміті у Варшаві вирішило не роз’ят­рювати ще більше україн­ську рану і публічно навіть не згадувати про справу Тимо­шенко, аби не переборщити з тиском на Януковича і не відштов­х­­­нути його від ЄС.

Янукович цього не оцінив і допустив, щоб Україна, як влучно висловився Марчін Войцеховський із Gazeta Wyborcza, вистрелила собі в коліно. Це означає, що вона не вбила себе для Євросоюзу, проте кульгатиме на шляху до нього дуже серйозно. У такому «кульгавому» стані вона навряд чи зможе засвоїти найбільш цінний урок останніх польських виборів для українського керівництва: стабільність необов’язково має забезпечуватися напівавто­ритарними методами, а моно­полія однієї партії при владі не обов’язково мусить дорів­нювати поглинанню інших гравців на політичній сцені та маргіналізації, а то й знищенню ключових представників опо­зиції.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво