Регіональне партнерство з Австрією: які перспективи?

Поділитися
З чим у нас асоціюється Центральна Європа? Передусім із Віднем, Дунаєм і традиціями габсбурського минулого, які є інтегральною частиною й української історії.

З чим у нас асоціюється Центральна Європа? Передусім із Віднем, Дунаєм і традиціями габсбурського минулого, які є інтегральною частиною й української історії. Хоча сучасна політична Центральна Європа - це передусім Вишеградська четвірка, проте говорити про Центральну Європу й не згадати про роль Австрії в цьому регіоні було б несправедливо.

Про це слід пам’ятати у контексті євроінтеграційних устремлінь України, які однозначно пов’язані з центральноєвропейською регіональною співпрацею. Австрія, правда, не належить до посткомуністичних країн і не межує з Україною, однак Відень відіграє в регіоні не меншу роль, ніж Варшава чи Будапешт.

Австрійський шлях до Європи

Попри те, що Австрія розташована в самому серці ЄС, належить до єврозони і є однією з найзаможніших країн Європи, її геополітичне значення далеко менше, ніж схожих за розмірами Бельгії чи Данії. Це наслідок того, що Відень довго мусив балансувати між Заходом і Сходом, до того ж ще й сьогодні не відмовився цілком від свого нейтрального статусу.

Тут варто трохи зануритися в історію. Австрія як частина ІІІ Рейху після війни була окупована і здобула незалежність лише в 1955 році. Доти у східній частині країни перебували радянські війська. Сталін погодився на незалежність Австрії лише на умовах збереження цією країною нейтралітету й відмови від тісної співпраці з Німеччиною. Авст­рійсь­ке керівництво дотримувалося цих обмежень послідовно аж до 1989 року: саме тому Австрія не ввійшла ні до НАТО, ні до Європейської спільноти й мала надзвичайно інтенсивні економічні відносини з комуністичним блоком, зокрема з Угорщиною та Югославією.

При тому Австрія була інтегрована з економіками Західної Європи завдяки членству в Європейській асоціації вільної торгівлі. Однак часи холодної вій­ни сприяли створенню в Австрії специфічної економічної моделі з великою участю держави в економіці та сильною орієнтацією на Східну Європу.

Австрійці подали заявку на членство в ЄС у 1989 році, 1995 р. стали членом цієї організації, а в 1999 р. прийняли євро. Процес євроінтеграції не був таким складним, як для посткомуністичних країн, та все ж означав великі зміни. До 1995 року Австрія була країною, в якій багато що (передусім робота) здобувалося по-знайомству, за рекомендацією однієї з двох найбільших партій - народнярів (ОVP) або соціалістів (SPО). Вступ до ЄС означав болісне для багатьох прощання з колишніми звичками та з соціальною стабільністю, відбулася масова приватизація великих корпорацій та відкриття нових ринків. Австрійці скористалися цим, однак сам процес змін не був безболісним. Спочатку зростали антиєвропейські настрої, на ґрунті яких здобувала політичний рейтинг неофашистська партія FPO Йорга Хайдера.

Конфлікт із сусідами як каталізатор для партнерства

Утворення коаліції з партією Хайдера у 2000 році стало причиною міжнародної ізоляції Австрії, фактично - замороження її членст­ва в ЄС. Причому причиною санкцій були не так конкретні дії нового уряду, як антиєвропейські, ксенофобські висловлювання Хайдера та членів його коман­ди. Швидко з’ясува­лося, що реакція ЄС була перебільшеною, оскільки в часи коаліції Вольф­ганга Шюсселя обмеження демократії не сталося, а відносини з центральноєвропейськими сусідами, хоч як це парадоксально, навіть інтенсифікувалися.

Під час цієї ізоляції віденські політики помітили, що Австрія фактично не має в ЄС союзників. Відень не належав до жодної регіональної коаліції (такої як Скандинавські країни чи Бені­люкс), не міг він розраховувати й на допомогу Берліна, який орієнтується, швидше, на союз із великими державами (наприклад із Францією) і не вважає Австрію важливим партнером. Відтак у Відні зародилася ініціатива самому створити таку регіональну коаліцію з країнами Центральної Європи, які на той час готувалися до вступу в ЄС.

У 2001 році міністр закордонних справ Австрії Беніта Ферре­ро-Вальд­нер офіційно представила проект Стратегіч­ного партнерства, яке згодом перейменували на Регіональне партнерство. До цієї ініціативи запросили Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину та Словенію. Австрія вийшла з пропозицією сприяти цим країнам інтегруватися в ЄС, надаючи технічну та експертну допомогу, а також бути своєрід­ним «адвокатом» нових країн у «старій» Європі. Згодом країни Регіо­нального партнерства мали створити в рамках ЄС Централь­но­європейський блок, мета якого - спільне лобіювання інтересів Цент­раль­ної Європи.

Ідея Регіонального партнерства не викликала особливого ентузіазму у Варшаві і Празі, ос­кільки поляки та чехи сприйняли її як конкурентну Више­градській групі. Важило й те, що в 1995 - 2001 роках Австрія належала, радше, до держав, які найбільш скептично підходили до розширення ЄС. Власне кажучи, політична еліта була «за», однак суспільство ще не вийшло з шоку після вступу Австрії до ЄС і боялося подальшого розширення, що використовували популісти з FPO.

Тут слід зауважити, що Авст­рія найбільше з-поміж країн старого ЄС відчула на собі як позитивні, так і негативні наслідки розширення з 2004 року. Тож не дивно, що в австрійському суспільстві панували великі побоювання, що словаки або угорці можуть забрати в австрійців робочі місця або затоплять австрійський ринок дешевшим товаром. Проте нічого з цього не сталося, і від розширення ЄС найбільше виграли східні прикордонні землі Нижня Австрія, Бургенланд і Відень, а їх населення з против­ників східного розширення перетворилося на великих ентузіастів інтеграції з центральноєвропейськими сусідами.

Регіональне партнерство чи Вишеградська співпраця?

Попри початкову стриманість, країни Центральної Європи прийняли австрійське запрошення і взяли участь у Регіональному партнерстві. Воно не таке відоме, як Вишеградська четвірка, і більшість людей про нього навіть не знає, однак співпраця розвивається. Кожних півроку відбу­вається зустріч спікерів парламентів країн-учасників, які намагаються координувати свої позиції перед європейськими самітами. Окрім того, проходить низка технічних, експертних зустрічей і реалізуються різні проекти, наприклад спрямовані на підтримку євроінтеграційного процесу Балкан. Важливий напрям співпраці становить «інтеграція через культуру»: австрійське МЗС вважає, що спільна культурна спадщина може бути каталізатором інтеграційних процесів у регіоні, й охоче виділяє кошти на спільні культурні проекти. Тут, до речі, є вели­ка перспектива для ширшого залучення до цієї співпраці міст і не­урядових організацій із За­хідної України, яка також належить до цього культурного кола.

Чи має Регіональне партнерство перспективу? Тут багато що залежить від Варшави, оскільки важко уявити дієву регіональну коаліцію в Цент­ральній Європі без активної участі найбільшої країни регіону. Тобто можна сказати, що успіх зазначеної ініціативи буде можливий лише за умови, що Польща й Австрія перестануть вважати одна одну конкурентками, а натомість налагодять тісну співпрацю й «поділяться» роллю колективного лідера Центральної і Східної Європи.

Однак поки що все відбувається з точністю до навпаки. В офіційних документах, які визначають напрями польської закордонної політики, є багато слів про Центральну Європу, однак зовсім не йдеться про Австрію. Відень для Варшави неначе не існує, польські дипломати й незалежні експерти з міжнародних відносин не цікавляться цією країною і не мають уявлення, якими б могли бути взаємні відносини.

Зі свого боку, Австрія теж не орієнтується на співпрацю з Польщею, а зміцнює свій вплив у Чехії, Словаччині, Угорщині, Словенії та Хорватії, а також меншою мірою - в інших Балканських країнах. Тут можна зауважити, що тоді як Польща для чехів, словаків та угорців є справді лідером у світі дипломатів, то в реальному житті в регіоні однозначно домінує Австрія. Маю на увазі економічні відносини і повсякденне жит­тя жителів Центральної Єв­ропи, яким Австрія однозначно ближча й цікавіша, ніж Польща.

Ось декілька прикладів. Че­хи, словаки та угорці користуються віденським аеропортом, в Австрії працюють, тут відпочивають у аквапарках, катаються на лижах в Альпах та їздять на шопінг до австрійських торгових центрів (наприклад до бургенландського «Парндорфу»). Авст­рійсь­кий капітал відіграє велику роль у фінансовому й логістичному секторі в перелічених вище країнах, на Віденській біржі (а не на Варшавській) торгують акціями найважливіших словацьких чи угорських товариств. У Чехії, Словаччині та Угорщині дуже поширена німецька мова (в її авст­рійському варіанті), що також сприяє співпраці. І насамкінець - транспортна інфраструктура та логістика: з Братислави до Відня кожних 20 хвилин відбуває якийсь автобус, потяг або пасажирське судно, а приміські транскордонні автобуси їздять так часто, що багато людей живуть в одній країні, а працюють - в іншій. До Кракова чи Варшави ведуть погані, вузькі дороги, тоді як із Братислави, Любляни та Будапешта можна доїхати до Відня зручними автобанами.

На протилежному полюсі - Польща, яка, попри мовну і культурну близькість та спільне комуністичне минуле, залишається для чехів і словаків зовсім невідомою. Досить сказати, що зі Словаччини до Польщі не їздить жоден прямий поїзд, між цими країнами немає автобанів і майже немає транскордонних автобусів. Польські інвестиції в Чехії та Словаччині не відіграють жодної істотної ролі, торговий обмін - низький, навіть туризм обмежується прикордонними поїздками. Тобто коли говоримо, що Польща є лідером Центральної Європи, - то це стосується лише світу великої політики, бо з зазначеним твердженням не погоджуються звичайні люди та бізнес. Польща наразі не має що запропонувати чехам, словакам, угорцям та жителям Балкан, на відміну від Австрії, яка в цих країнах присутня у повсякденному житті і чия роль рік у рік зростає.

Насамкінець варто згадати про роль Австрії та Регіонального партнерства у підтримці євроінтеграційних процесів на Балканах. Тут дуже дієвою виявилася спів­праця у форматі «Регіональне партнерство плюс Балканські країни», коли кожна держава Партнерства опікується якимсь напрямом євроінтеграційних процесів країн Західних Балкан. Наприклад, за Польщею закріплено допомогу у здобуванні європейських грантів, за Австрією - охорону довкілля, Угорщина допомагає в реформуванні юстиції тощо. Цей досвід годилося б використати і для співпраці у форматі «Регіональне партнерство плюс країни Східного партнерства», особливо якби офіційний Київ вийшов із такою ініціативою.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі