Реанімація за рахунок Придністров’я - Політика - dt.ua

Реанімація за рахунок Придністров’я

6 березня, 2009, 16:39 Роздрукувати Випуск №8, 6 березня-13 березня

Росія, схоже, знайшла спосіб, як реабілітуватися за визнання Південної Осетії та Абхазії: вона впритул візьметься за вирішення іншого замороженого конфлікту на пострадянському просторі — придністровського...

Росія, схоже, знайшла спосіб, як реабілітуватися за визнання Південної Осетії та Абхазії: вона впритул візьметься за вирішення іншого замороженого конфлікту на пострадянському просторі — придністровського. Саме він має довести всьому світу (і західному насамперед), що Москва вміє розв’язувати тугі дипломатичні вузли не тільки з допомогою танків, а й за столом переговорів. Намічені ж на 5 квітня парламентські вибори в Молдові та складне економічне становище в Придністров’ї їй у цьому лише сприятимуть.

Однак тішитися особливими ілюзіями з приводу успішної розв’язки найближчим часом не варто: миротворчі подвиги Кремля скоріш за все обмежаться черговою зустріччю президентів Росії, Молдови та лідера Придністров’я і, можливо, підписанням якоїсь декларації. Нагадаємо, це буде вже третє рандеву Володимира Вороніна та Ігоря Смирнова з благословення Кремля за останні півтора року. І якщо перше з них у квітні 2008-го мало цінність лише тому, що відбулося (адже вдалося відновити втрачений на сім років контакт між лідерами двох берегів Дністра), то нинішня поява «трійки» матиме сенс тільки в разі, якщо в підписаній ними декларації будуть зафіксовані принципи, на яких у майбутньому і відбудеться об’єднання країни.

В іншому разі ця зустріч ризикує перетворитися на чергову телекартинку, покликану вирішити конкретні завдання кожного з лідерів. А саме: Володимир Воронін напередодні виборів у своїй країні зможе покрасуватися перед телекамерами рука об руку з російським президентом; Ігор Смирнов — продемонструвати своїм опонентам, що в Москві його не «списали» і він, як і раніше, там бажаний гість; Дмитро Медведєв дасть зрозуміти Євросоюзу і США, що Росія й сама, без допомоги інших посередників, спроможна посадити обидві сторони конфлікту за один стіл і домовитися. Навіщо скликати формат «5+2», якщо все можна вирішити в трикутнику «2+1»?

Сказати, що останнє анітрохи не насторожує інших учасників переговорного процесу було б неправдою. Україна, ОБСЄ, Європейський Союз і США ось уже другий рік змушені спостерігати, як Росія намагається звести нанівець будь-які спроби поновити офіційні переговори у форматі «5+2», які востаннє відбулися в лютому 2006 (!) року. Звісно ж, робить вона це не своїми руками, а придністровськими. У той час, коли Сергій Лавров заспокоює європейських та інших стурбованих колег, що «5+2» є «всіма визнаним форматом», Ігор Смирнов дає зрозуміти, що цей формат — не більше ніж консультаційний механізм, який тільки затягує переговори.

Чим же керується Росія, уникаючи офіційних переговорів у рамках «сімки»? Усе досить просто: перш ніж учасники процесу врегулювання зможуть повернутися за стіл переговорів, Москві необхідно мати «в кишені» згоду двох сторін конфлікту на реалізацію своїх власних ініціатив, які, по суті, є реанімацією відкинутого свого часу Володимиром Вороніним Меморандуму Козака. Ключові пункти, за наявною інформацією, залишилися незмінними: територіальна цілісність Молдови на основі федералізації країни, збереження нейтрального статусу та російської військової присутності. Щойно сторони конфлікту під цими пропозиціями підпишуться, Росія зможе спокійно «скликати» «5+2» і легалізувати досягнуті домовленості в загальновизнаному форматі. І найцікавіше, що ніхто з посередників не матиме права заперечити російський план, оскільки його визнали прийнятним сторони конфлікту, а їхнє слово у процесі врегулювання, як відомо, закон.

Тобто фактично йдеться про реалізацію Плану Козака в полегшеному варіанті: Росія робить чорнову роботу, отримує дипломатичні дивіденди і благородно передає справу в «5+2». Те, що саме такий варіант квазіврегулювання придністровського конфлікту є на сьогодні для Москви оптимальним, опосередковано підтверджує і недавня заява Сергія Лаврова під час візиту до Кишинева. Коментуючи ефективність формату «5+2», він сказав дослівно таке: «Дуже важливо, щоб не було імпровізацій, коли сторони збираються в такому форматі». Що ж, якщо Росія узгодить із сторонами конфлікту все у форматі «2+1» і навіть зафіксує це в якійсь декларації, у форматі «5+2» імпровізацій уже точно вдасться уникнути...

Інше питання — наскільки швидко Росії вдасться свій сценарій реалізувати? Сепаратні домовленості (називатимемо речі своїми іменами) Росія веде з Вороніним і Смирновим другий рік, але, як бачимо, реанімації Плану Козака ні в повній, ні в полегшеній версії так і не відбулося. У чому ж річ? Передусім у молдавському президенті. Так, він іще раніше погодився на те, щоб обміняти дружню допомогу Росії в об’єднанні країни на невходження Молдови в НАТО. З легкістю він міг би пожертвувати й членством своєї країни в ГУАМ. І йому нічого не варто переконати Москву в тому, що після об’єднання країни всі приватизовані російськими компаніями в Придністров’ї підприємства залишаться у власності нинішніх хазяїв. Але є два ключові пункти в російських пропозиціях, на які йому, наскільки нам відомо, ніяк не вдається заплющити очі: це перетворення Молдови на федеративну державу та надання її керівництвом гарантій збереження російської військової присутності.

Чому так важливо для Росії зробити з Придністров’я не автономію, навіть із найширшими правами, а саме рівноправного партнера по федерації? У Кремлі, судячи з усього, виходять із того, що в Молдові політичні вітри можуть змінюватися, а Придністров’я завжди залишатиметься надійним провайдером російських інтересів у регіоні. І було б недалекоглядно не спробувати зробити так, щоб цей провайдер зміг обстоювати російські інтереси не на одному, а на двох берегах Дністра. Тобто, якщо проект федеративної Молдови буде запущено, придністровські представники у владі (а Москва вже постарається, щоб у Кишиневі опинилися найдостойніші з її «синів») могли спрямовувати внутрішню і зовнішню політику об’єднаної держави в потрібному їй річищі.

Чи зуміє скористатися Росія майбутніми виборами в Молдові, щоб усе-таки схилити Володимира Вороніна на свій варіант статусу Придністров’я, поки що невідомо. Однак те, що зробити їй це буде дуже важко, — факт. Хоча б тому, що підтримка Росії на майбутніх виборах не є критичною для партії Вороніна. Так, комуністи втратили в РМ колишню популярність, але вони, як і раніше, можуть розраховувати (і результати соціологічних опитувань це підтверджують) на більшість голосів у парламенті. Отже, на право обирати президента. Не виключено, що наступником Вороніна стане Володимир Цуркан, колишній посол Молдови в Росії.

Не є критичною і економічна ситуація в Молдові. Принаймні приводу звертатися по допомогу до новоспеченого донора пострадянського простору — Росії — у Кишинева сьогодні немає. З усіх пострадянських країн тільки в Молдові та Естонії в січні цього року було зафіксовано дефляцію.

Інша річ, що наслідки світової фінансової кризи в Придністров’ї зроблять — і це вже майже очевидний факт — невизнану республіку ще більш залежною від РФ. За нашою інформацією, Ігор Смирнов, перебуваючи нещодавно в Москві, уже попросив у традиційних покровителів фінансової допомоги, і вони нібито пообіцяли її надати. Слід зауважити, що в останні роки РФ і так «спонсорує» щомісячну 10-доларову доплату до пенсій придністровців, що для останніх дуже істотно. Вплив світової фінансової кризи в Придністров’ї посилюється ще й тим, що на продукцію головного наповнювача тамтешнього бюджету — Молдавського металургійного заводу — запроваджено додаткове мито при експорті продукції в країни ЄС і США.

А тепер про те, з яких позицій у придністровському врегулюванні сьогодні виходить Україна. По-перше, вона проти ухвалення будь-яких рішень щодо врегулювання конфлікту поза форматом «5+2». Адже йдеться про майбутнє країни, з якою Україна, на відміну від Росії, безпосередньо межує. По-друге, Київ, як і Кишинів, не влаштовує об’єднання Молдови на основі федералізації країни. Україна не бажає створювати небезпечні прецеденти у вигляді надання Придністров’ю статусу повноцінного федеративного суб’єкта хоча б тому, що на її власній території є Крим. Оптимальним варіантом в українській столиці вважають надання Придністров’ю автономії з широкими правами. По-третє, Україна виступає за демілітаризацію Молдови: тобто проти подальшої військової присутності РФ в регіоні. Як бачимо, реанімація Плану Козака не зовсім вписується в українські інтереси. Інша річ, чи може хтось у даний момент про ці інтереси подбати?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво