РЕАЛЬНІ УСПІХИ ГОРА НОТАТКИ ПРО ВИБОРЧУ КАМПАНІЮ В США - Політика - dt.ua

РЕАЛЬНІ УСПІХИ ГОРА НОТАТКИ ПРО ВИБОРЧУ КАМПАНІЮ В США

22 вересня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 22 вересня-29 вересня

В одному з передвиборних роликів кампанії кандидата в президенти США від Республіканської парті...

В одному з передвиборних роликів кампанії кандидата в президенти США від Республіканської партії Джорджа Буша-молодшого, який критикує план його суперника-демократа Ела Гора щодо реформування тамтешньої системи охорони здоров’я, на 1/30 секунди великими білими літерами на чорному тлі висвічується слово «RATS» («пацюки»). Цим неприємним епітетом творці ролика скористалися нібито для того, щоб «візуально відтінити» текст, у якому глядачів у той самий момент лякають «bureaucRATS» («бюрократами»), на чиї плечі такий-сякий Гор покладає виконання своєї реформи. Безумовно, коли хитрість виявили, вибухнув величезний скандал зі звинуваченнями Буша в спробі впливати на підсвідомість потенційних виборців. Це неприємне для республіканців викриття «брудної гри» й наступний до кумедного незграбний захист — лише один випадок у низці невдач, яких зазнала кампанія Буша за останні кілька тижнів. Результат очевидний: якщо на початку серпня Буш-молодший упевнено лідирував в опитуваннях громадської думки з відривом близько 10%, то тепер, за 47 днів до виборів 7 листопада, він уже відстає від свого основного конкурента, нинішнього віце-президента країни Ела Гора на 4—8% і продовжує поволі здавати позиції.

Заради справедливості необхідно відзначити, що ця кардинальна зміна в електоральних симпатіях сталася не тільки через проколи Буша, а й значною мірою завдяки зусиллям Гора, чия кампанія помітно пожвавилася після конвенції Демократичної партії 14—17 серпня. На початку літа ініціативу міцно тримав Буш, котрий будь-що прагнув довести, що, попри свою недосвідченість у політиці й посередні успіхи в студентські роки в елітному Йєльському університеті, попри мільйонні збитки у власному нафтовому бізнесі й патологічне пияцтво, яке припинилося лише 14 років тому, він — цілком підходящий кандидат на пост президента світової супердержави. З цією метою його команда видавала нові й нові плани: створення персональних пенсійних рахунків, у перспективі покликаних замінити гарантовану пенсію — основну складову і так вельми благенької (порівняно з соціальними державами Західної Європи) системи соцзабезпечення; повальне зниження прибуткового податку, що обійдеться федеральному бюджету в ,6 трильйона(!) недоотриманих доходів за наступні 10 років тощо. Ел Гор, який бере активну участь у проведенні політики адміністрації Клінтона за 8 років її правління, зі зрозумілих причин назвав такі прожекти «ризикованими», чим викликав звинувачення в безініціативності й пустопорожньому критиканстві. Отже, що більшість вважала Гора зразка початку літа невдалою копією Клінтона в плані платформи й нецікавою, скутою людиною в плані особистісному. А оскільки демократи — народ волелюбний, багато хто з них закомизився й вирішив відмовити «ніякому» Гору у своїй підтримці. Деякі ліберали-радикали переметнулися до кандидата від Партії зелених Ральфа Нейдера, котрий стрімко набирав очки на хвилі нового антикорпоративного руху, який уже гучно заявив про себе протестами проти засідань ВТО в Сіеттлі в листопаді 1999-го і МВФ у квітні 2000-го. Рейтинг останнього в ключових для Гора штатах Каліфорнія та Мічиган досяг 7—8%, що змусило віце-президента схвилюватися й нагадати виборцям вустами своїх наближених, що голос за Нейдера — те саме, що голос за Буша. Але такі заяви навряд чи допомогли б, не зміни Гор свій імідж. І він його змінив — на конвенції.

Її, конвенцію, чекали. Наприкінці липня вона була в республіканців, де ті наочно продемонстрували бутафорську сутність одного з улюблених гасел кампанії Буша — «інклюзивності» або «вмикання». Пристрасно бажаючи змінити давній і цілком заслужений імідж Республіканської партії як лобіста інтересів заможного білого населення країни, що здебільшого не полюбляє расові меншини з їхньою нав’язливою ідеєю «мультикультуралізму», команда Буша відкрила конвенцію своєї партії... виступом чорношкірих танцюристів. Усе було б добре: ну, опам’яталися консерватори, 2000 рік надворі, що не кажи! Та не так усе це, не опам’яталися: якщо на сцені переважали негри й латиноамериканські іммігранти, то майже всі в залі — ті самі білі консерватори. Ця мімікрія людей Буша, котрі створюють «нову Республіканську партію», розрахована на пересічного американського центриста, якого трішки відлякувала яскраво права орієнтація партії Слона, дійшла до того, що ключовим діячам партії, таким, як екс-спікер Палати представників Ньют Гінгріч, було відмовлено в слові! І що найбільше вражає, вони це проковтнули. Чого не зробиш заради перемоги...

Гору на демократичній конвенції, що відбулася невдовзі, довелося зробити вибір: боротися за заповітні голоси середнього класу й залишатися малопривабливим, неоригінальним загалом кандидатом, обрушити потік багнюки на свого опонента (підстав для критики не бракувало б) або, не побоюючись відштовхнути «середняків» чи здобути славу популіста, повернутися обличчям до кістяка його партії — профспілкових й інших робітників, котрим нинішній хвалений (самим же Гором, до речі) «найдовший період безперервного економічного зростання в історії США» приніс украй мало відчутних благ. І він вибрав третє. У 51-хвилинній промові на конвенції Гор багато разів згадав «робітничі (або працюючі, залежно від перекладу) родини» й те, що за них потрібно боротися. «Боротися» — загалом улюблене слово Гора в нинішній кампанії. Виразна невідповідність між частим використанням цього революційного терміну й тим, що Гор справляє враження досвідченого, обережного політика, — мабуть, одна з причин того, що багато виборців вважають його нещирим. Що б там не було, але в Гора є конкретні плани дій, і ці плани виборцям подобаються. Його успіх на конвенції був результатом добре спланованого виступу, який поєднував достатню кількість демагогічної риторики для підтримки належного шумового рівня й конкретних пропозицій, що дозволили одному з делегатів конвенції Біллу Інглішу заявити по її закінченні: «Я знаю, де тепер Ел Гор. Я знаю, на чому він стоїть».

То на чому ж усе-таки стоїть Ел Гор? У яких питаннях розходяться думки двох кандидатів? Загалом-то в багатьох, але більшість виборців це не цікавить. Чи варто дивуватися, що, приміром, про протилежні позиції кандидатів стосовно Кіотської угоди про зміни клімату (Гор, захисник природи зі стажем, його підтримує, а Буш, обстоюючи інтереси американських індустріалістів, — ні) не повідомляють газетні передовиці, якщо половина(!) опитаних американських виборців думає, що США вже мають систему захисту від ядерних ракет? Не цікавлять відносно абстрактні проблеми цей народ, який прагне вичавити максимум із «найдовшого періоду». Поки грім не прогримить... Питання, що справді хвилюють електорат, вельми тривіальні: високі ціни на ліки, які поглинають неабияку частину сімейних бюджетів літніх громадян США, і низька якість освіти в міських публічних школах. В обох питаннях демократ Гор є прихильником активного державного втручання, передусім у формі федеральних субсидій. Буш, продовжуючи традиційну лінію своєї партії та її знаменитого представника Рональда Рейгана, котрий за вісім років свого президентства охоче скорочував державні видатки на все, крім оборони, послідовно виступає за підвищену роль приватного капіталу й вільного ринку в розв’я- занні соціально-економічних проблем. Експлуатуючи природну недовіру виборців до «вашингтонських бюрократів», Буш висунув план фінансування з федерального бюджету приватних страхових компаній, які на конкурентних засадах надаватимуть програми покриття вартості медикаментів для літніх. Демократи звинувачують свого опонента в тому, що такий план вигідний радше страховим і фармацевтичним корпораціям, ніж бідним старим людям. А республіканський проект реформи середньої освіти, який передбачає перекриття федеральних субсидій школам, «що не справляються», і передачу цих грошей батькам учнів у вигляді ваучерів, якими можна було б оплачувати навчання навіть у приватних і релігійних школах, загалом загрожує серйозними наслідками для всього американського соціуму. Він може не тільки перетворити на фарс ідею батьків-фундаторів США про відокремлення церкви й держави, а й остаточно доконати міські публічні школи, що потерпають від перевантаження класів і низьких зарплат учителів, браку підручників і низької мотивації бідних учнів, котрі представляють переважно расові меншини. Гроші платників податків почали б фінансувати приватні підприємства сфери освіти, яка цілком перетворилася б на бізнес. Отже, прихід Буша й переобрання республіканської більшості в Конгресі можуть покласти край багатовіковій мрії прогресивних американців про рівні освітні можливості, яка, втім, уже давно стала ілюзією...

Однією з найгарячіших тем кампанії стало те, як краще розпорядитися... багатомільярдним профіцитом бюджету! За наступні 10 років він, за різними прогнозами, має досягти від 3 до 4,6 трильйона доларів. Завдяки стабільній фіскальній і монетарній політиці адміністрації Клінтона—Гора (особливо голови Федерального резерву Алана Грінспена), уже третій рік у бюджет надходить більше грошей, ніж витрачається. Тільки 2000 року профіцит становитиме 1 млрд. Але ця тенденція може змінитися, якщо кандидат у президенти, прийшовши до влади, вирішить виконати всі свої передвиборні обіцянки. Особливу критику викликає вже згадуване повальне зниження прибуткового податку за всіма ставками, запропоноване Джорджем Бушем. Гор давно й наполегливо засуджує цей план, наголошуючи, що він зменшить профіцит до такого ступеня, що нічим буде платити за інші потрібні програми. До того ж таке зниження допоможе передусім не найбіднішим: 43% виграних у результаті податкової реформи а-ля Буш грошей поповнять заощадження лише 1% населення США з найвищими доходами. Доцільність такого заходу вельми сумнівна в країні з величезною майновою поляризацією населення, де найбідніші 20% одержують менше 4% сукупних доходів. Це визнають навіть американці, котрі традиційно побоюються масштабного втручання влади в економіку. За даними недавнього опитування, більшість респондентів віддала б перевагу погашенню частини нагромадженого у вісімдесяті шеститрильйонного державного боргу й підтримці системи пенсійного й медичного забезпечення літніх, яка похитнулася під важким поступом старіючої нації, перед великим податковим «подарунком» Буша.

Попри відверто невдалі останні три тижні, у Буша залишаються шанси на захоплення Білого дому. Лояльні республіканці, на відміну від різношерстих демократів, проголосують практично за будь- якого «свого», висунутого рідним консервативним істеблішментом, кандидата. Тож поки що мало хто в Америці береться пророкувати результат виборів. Тим паче що тут важко покладатися на всенародні опитування, позаяк у США, на відміну від більшості країн, зокрема України, вибори президента — не прямі, а двоступінчасті. За підсумками голосування 7 листопада в кожному з 50 штатів визначать делегацію електорів, що складатиметься, залежно від того, який кандидат набрав відносну більшість голосів, винятково з демократів або з республіканців. А вже електори простою більшістю оберуть президента. Кількість електорів дорівнює кількості конгресменів від цього штату і пропорційна населенню. За такої системи, створеної Конституцією 1789 року, кандидат теоретично може перемогти в 50 штатах із більшістю в 50,1% і бути обраним одноголосно на зборах електорів! Тож метою кандидата є хоча б мінімальна більшість у максимальній кількості штатів, і кампанія зосереджується в кількох т.зв. «штатах, що коливаються». Для перемоги необхідно 270 електоральних голосів із 538, а, за даними впливового американського тижневика U. S. News and World Report за 11 вересня ц.р., у Буша «в капелюсі» їх 209 — від традиційно консервативних штатів Півдня та Середнього Заходу, у Гора — поки що 194 від Північного Сходу й Каліфорнії. За 135 голосів, що залишилися, від 14 штатів і розгорнулася боротьба. Новини для Буша поки що малообнадійливі: днями «коливання» Флориди, приміром, змістилися в бік Гора.

«У Буша є шанс перемогти... якщо він не припуститься ніяких помилок до самісіньких виборів. А це буде непросто», — так днями охарактеризував ситуацію один республіканський(!) аналітик. Час грає проти Буша: схоже, зробивши ставку на простецьку людину, якій, за ідеєю, мали віддати перевагу перед рафінованим політиком ситі американські обивателі, республіканський істеблішмент схибив. Недооцінили республіканці розум і гнучкість Гора, недооцінили далекоглядність виборців, недооцінили некомпетентність обраного ними простецького кандидата (помилки Джорджа Буша в вимові «складних» слів, таких, як «підсвідомий» чи «грецький», — одна з головних розваг в одноманітному житті американців). Зараз Гор помітно розслабився й упевнено проводить свою кампанію: їздить у шкільних автобусах, допомагає перед камерами менським старшокласникам вивчати Конституцію, виступає перед тріумфуючими студентами в Огайо. Йому вдалося, як пишуть тамтешні репортери, «вийти з тіні Клінтона» й зосередити увагу мас-медіа на своїх пропозиціях — таких, як повна виплата держборгу до 2012 р. (це замість велетенського зниження податків, запропонованого Бушем), полегшення для рядових американців вартості дедалі дорожчої вищої освіти, бюджетні субсидії на ліки літнім тощо. Пересічному американцеві ці пропозиції просто краще підходять і більше імпонують, ніж альтернатива від Буша. Останньому нічого не залишається, крім розгорнути кампанію особистих нападок на Гора. Але й це стає дедалі складнішим, бо що більше хтось подобається виборцям, то склад- ніше їх переконати, що він чимось поганий (пригадайте цькування Ющенка «олігархічними» ЗМІ — дуже подіяло?). Буш продовжує з урочистим виглядом заявляти, що він «поверне порядність у Білий дім», прозоро натякаючи, що на Гора поширюється «аморальність» поведінки Клінтона під час горезвіс- ного скандалу з Монікою Левінськи. Але ця абсурдно обтічна фраза вже малоефективна, оскільки Джо Ліберман, обраний Гором кандидат у віце-президенти, свого часу одним із перших демократів засудив поведінку Клінтона.

Вибори-2000 важливі, хоча питання, що на них дебатуються, привертають незаслужено слабку увагу благополучних, а відтак, аполітичних американців. Вони важливі тим, що покажуть, чи відійшла нарешті Америка від неоконсерватизму, який охопив Захід у вісімдесяті роки, чи тимчасове «вигнання» республіканців із Білого дому — виняткова заслуга харизматичної особистості Клінтона, що не має нічого спільного з фундаментальною зміною політичних поглядів середнього американця. Вони визначать, можливо, чи залишиться в американських жінок право на аборт, а в американських дітей — на безпечні та якісні публічні школи. Вони визначать, можливо, шануватимуть Америку в світі чи просто боятимуться й ненавидітимуть за її мільярдні борги перед ООН (до речі, «заслуга» республіканської більшості в Конгресі й особисто голови Комітету з іноземних справ ультраконсерватора Джессі Гелмса) й мілітаристську гігантоманію. Вибір цього разу не наш.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво