РЕАЛЬНІ ПОВНОВАЖЕННЯ

Отже, сталося. З четвертої спроби США та Британії вдалося провести через Раду Безпеки ООН резолюцію щодо Іраку. Остання версія документа, затвердженого Радою Безпеки, врахувала майже всі вимоги Росії, Франції та інших противників окупації.

Перший проект резолюції з мирного врегулювання в Іраку американці з британцями запропонували Раді Безпеки ООН ще 25 травня. Франція, Росія та Китай тоді заявили, що не підтримають його, оскільки він не передбачає повної передачі суверенітету новому іракському уряду, а також не встановлює термін, до якого в Іраку зможуть залишатися збройні сили міжнародної військової коаліції. Друга редакція, що надійшла 31 травня, уточнювала, що мандат коаліційних сил закінчується «після завершення політичного процесу» в Іраку (у грудні 2005 р.). Проте опоненти дорікали, що і в цьому документі залишається чимало неясностей, зокрема, коаліція має право «вживати всіх необхідних заходів» для забезпечення стабільності — деталі резолюції мали уточнюватися «на місці окремими угодами». Третя версія резолюції з’явилася в понеділок, а виправлення в неї вносили аж до ранку вівторка.

Каменем спотикання, як і раніше, залишалося питання про відносини між іракським урядом та іноземними збройними силами. Спільними зусиллями в новому варіанті резолюції усунули останні перешкоди до прийняття угоди.

Тепер у резолюції йдеться про те, що міжнародна коаліція на чолі зі Сполученими Штатами консультуватиметься з новим урядом щодо основних бойових операцій в Іраку. Саме цього вимагала Франція, яка погрожувала скористатися своїм правом вето й заблокувати прийняття документа.

Однак прийнята редакція не лише зобов’язує сили міжнародної коаліції консультуватися з іракським урядом з цього питання. Сам уряд отримає контроль над силами безпеки, що діють у країні. Крім того, Вашингтон та іракська влада мають розробити конкретну програму співпраці при проведенні «складних наступальних операцій».

На цих поправках наполягали й самі іракці. Тому міністр закордонних справ Іраку Хошіяр Зебарі не приховував задоволення від внесених змін. «Йдеться про великі наступальні операції, які можуть призвести до серйозних політичних наслідків, як це було в Фаллуджі. Ми вважаємо, що іракці на місцях розуміють ситуацію краще», — сказав він.

Проте представники коаліції не в усьому пішли на поступки своїм опонентам. Зокрема, в остаточному варіанті резолюції не було враховано вимогу Франції надати іракській стороні право вето в разі проведення коаліцією великомасштабних воєнних операцій. Однак попри те, що міністр закордонних справ Франції Мішель Барньє до останнього моменту заявляв, що його країна все ж таки має деякі претензії до нового проекту, це не перешкодило представнику Парижа проголосувати на підтримку документа.

Ось деякі деталі. Рада Безпеки підтвердила правомочність присутності у країні багатонаціональних сил — як свідчить резолюція, вони перебувають там на прохання іракського уряду. Таким чином, легітимного статусу набула й українська бригада в Іраку, що вибило серйозний козир із рук прихильників негайного виведення наших військовослужбовців із цієї країни. Командування коаліції письмово оповіщатиме іракську владу про плани операцій. Крім того, в підсумковому варіанті чітко прописано, що окупаційні війська мають залишити Ірак, якщо таке прохання надійде від уряду країни після передачі йому суверенітету.

Прийняте рішення наділяє іракський уряд правом вільно й самостійно визначати політичне майбутнє країни й контролювати всі фінансові та природні ресурси. При цьому іракський уряд зобов’язується докласти всіх зусиль заради створення «демократичного Іраку, в якому повністю дотримуються політичних свобод та прав людини».

Було враховано й пропозицію Росії про проведення міжнародної конференції з питань Іраку. Згідно з текстом документа, Рада Безпеки ООН розгляне таку можливість, якщо про це попросить Ірак.

Виступаючи перед початком обговорення проекту резолюції, посол ООН в Іраку Лахдар Брахімі сказав, що після формування тимчасового уряду мине не менше восьми місяців, перш ніж можна буде проводити вибори. Примітно, що у своїй квітневій доповіді Брахімі заявив, що «на вирішення нинішніх проблем Іраку знадобляться роки, а не місяці». Очевидно, представники коаліції змогли довести іракському послу, що ситуацію вдасться взяти під контроль значно раніше.

Аналітики, втім, скептично ставляться до цього прогнозу. Експерти зазначають: хоча іракський уряд за резолюцією й отримає контроль над збройними силами у країні, безпечнішою іракська держава не стане. Більшість із них дотримуються думки, що резолюція щодо Іраку має швидше політичний характер. На їхню думку, вона посилює законодавчу базу присутності у країні міжнародного військового контингенту, але що стосується забезпечення безпеки, то навряд чи її прийняття «зробить погоду».

Справді, одностайне схвалення американо-британського проекту, котрий чотириразово переглядали впродовж останніх двох тижнів, не означатиме безпосередню ліквідацію загрози, якою є терористи й місцеві повстанці. Вона також не гарантує безхмарного розвитку ділових відносин між різними політичними й етнічними групами, представленими у призначеному ООН тимчасовому уряді Іраку, який перебирає кермо влади 30 червня терміном на сім місяців. Адже ті самі шиїтські та курдські члени уряду мали розбіжності з конституційних питань ще до того, як прийшли до влади.

Однак резолюція надає тимчасовому уряду міжнародну законність, якої не мав її попередник — правляча рада Іраку, призначена американською цивільною адміністрацією. І це зовсім непогано для тимчасового уряду, який очолює ставленик ЦРУ, схвалений американцями та їхніми іракськими союзниками і підтриманий повноважним представником ООН Лахдаром Брахімі.

Маючи міжнародне схвалення, новий уряд почуватиметься впевненіше у спробах здобути підтримку і з боку режимів арабських країн, більшість з яких не бажали мати справи з колишньою правлячою радою, розглядаючи її як агента американських окупаційних сил.

Міжнародне визнання, можливо, не приверне на бік нового тимчасового уряду консерваторів на кшталт шиїтського радикального клерикала Муктади ас-Садра або тіньових натхненників заколоту з-поміж мусульман-сунітів. Але воно має задовольнити гордість іракського народу та, ймовірно, завоювати голоси тихої більшості, яка хоче покласти край як насильству й беззаконню, так і присутності у країні коаліційних сил.

Якщо прийнята резолюція здобуде схвалення і всередині Іраку, вона надасть новій адміністрації можливість і час для вирішення найнагальнішої проблеми — проблеми безпеки.

Однак так вважають в Іраку далеко не всі. Наприклад, президент Асоціації арабських адвокатів у Британії Сабах Мухатар заявляє, що новому уряду бракує незалежності та довіри народу, а тому весь процес передачі влади іракцям виглядає непереконливо. Він називає іракський уряд «маріонетковим режимом», подібним до другого вішистського уряду у Франції. І мабуть, згодом у нього виявиться досить багато прихильників.

У західному ж суспільстві панує прямо протилежна думка. Значна частина спостерігачів переконана: надання іракському уряду всеосяжних повноважень є жорстокою помилкою, а віра в те, що іракські органи безпеки зможуть приборкати іракський опір, є не більш ніж ілюзією. На їхню думку, безпеку в Іраку на нинішньому етапі можуть забезпечити лише окупанти.

Така позиція виглядає вельми переконливо. Справді, іракські політики різних спрямувань вже протягом року невпинно повторюють, що все стане гаразд, щойно вони переберуть на себе контроль за ситуацією в країні. При цьому умовчують, що для здійснення цієї функції вони хочуть використати свої озброєні формування, які грунтуються майже виключно на етнічній та політичній лояльності: курдські пешмерга, загони «Бадр» шиїтської Вищої ради ісламської революції, шиїтські ж бійці партії «Дава», загони руху «Хезболлах» та бійці Муктади ас-Садра. Згідно з тимчасовою конституцією, ці загони, за винятком пешмерга, до 30 червня слід роззброїти. Але про це зараз воліють не згадувати.

За досвідом Курдистану можна судити, наскільки важко в аналогічній ситуації створити незалежні від партійної приналежності сили безпеки. Там дві великі партії виснажили себе довгою боротьбою і, попри всі запевнення про курдську єдність, зусилля з об’єднання роз’єднаних адміністрацій досі залишаються безуспішними. Проте з іншого боку, досвід Курдистану свідчить, що будівництво державного апарату безпеки може бути конструктивним лише за умови опертя на партії та їхні озброєні формування, а не протидії їм.

Ідея використання їх проти диктатури заслуговує на визнання. І пропозицію коаліції забезпечити їм як колишнім солдатам утримання або оплатити навчання — це крок у правильному напрямі. Бо лише той, в кого є майбутнє, погодиться скласти зброю. Інших можна інтегрувати в нову поліцію, національну гвардію або армію. На формування цих структур у будь-якому разі знадобляться ще роки. А поки що ніхто не може дати гарантій, що люди, які взяли в руки зброю, захочуть швидко її облишити.

Тому союзники, як потопаючі за соломинку, хапаються за ідею, що вступ на посаду тимчасового уряду 1 липня буде великим політичним поворотом. Не буде. Здобуття міжнародного визнання іракської влади — це вирішення лише однієї з проблем. Серйознішим є те, що не лише в Іраку, а й у сусідніх країнах є сили, які не зацікавлені в тому, щоб ця держава в доступному для огляду майбутньому стала стабільною й демократичною.