РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА - Політика - dt.ua

РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА

1 грудня, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 1 грудня-8 грудня

За останні шість років стратегічними (особливими, ключовими) проголошено відносини України з 19 країнами світу...

За останні шість років стратегічними (особливими, ключовими) проголошено відносини України з 19 країнами світу. Сьогодні ми стратегічно дружимо з Азербайджаном, Аргентиною, Білоруссю, Болгарією, Угорщиною, Грузією, Німеччиною, Ізраїлем, Канадою, Китаєм, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною, США, Туреччиною, Узбекистаном і Фінляндією.

Проведений експертами УЦЕПД аналіз дає підстави стверджувати, що за важливими показниками співробітництва в ключових для України сферах (економічній, енергетичній, політичній і військовій) двосторонні відносини лише з чотирма державами — Росією, США, Німеччиною і Польщею наближаються до рівня стратегічного партнерства. З іншими 15 країнами з наведеного списку вони не вийшли за рамки пересічних партнерських контактів. Варто замислитися: чи завжди зважено та обгрунтовано використовується такий серйозний інструмент міжнародної політики — стратегічне партнерство.

Власне, метою дослідження Центру Разумкова (цілком його опубліковано в №12 часопису «Національна безпека і оборона») були: по-перше, визначення суті та принципів стратегічного партнерства; по-друге, аналіз відповідності стану сьогоднішніх двосторонніх відносин України в пріоритетних сферах рівню стратегічного партнерства.

Паралельно експерти УЦЕПД провели загальнонаціональне соціологічне опитування 100 українських експертів (представників адміністрації Президента, секретаріату Кабінету міністрів, РНБО, МЗС, Міноборони, Мінекономіки, профільних комітетів ВР, аналітичних центрів, впливових ЗМІ). Також узагальнено позиції лідерів усіх парламентських фракцій і груп. Найважливіші положення дослідження ми пропонуємо увазі читачів «ДТ».

Суть стратегічного партнерства, умови та принципи

Узагальнення міжнародного досвіду, позицій експертів і парламентаріїв дозволяє сформулювати умови та принципи встановлення відносин стратегічного партнерства. По-перше, це наявність принципово важливих для країн-партнерів стратегічних цілей, досягнення яких у рамках звичайного співробітництва неможливе, але здійсненне лише шляхом виведення відносин на рівень стратегічного партнерства. Такими цілями можуть бути: забезпечення господарського комплексу життєво важливими ресурсами (енергетичними, товарними, фінансовими); забезпечення надійного та безпечного доступу до життєво важливих регіонів; спільне розв’язання проблем безпеки (протидія організованій злочинності, нелегальній міграції, контрабанді зброї та наркотиків, агресивному сепаратизму, тероризму). По-друге, наявність спільних поглядів і підходів у ключових проблемах міжнародної політики, глобального й регіонального розвитку. Стратегічне партнерство передбачає поглиблений розвиток міждержавних контактів, як правило, не в одній, а в кількох важливих сферах.

Відносини стратегічного партнерства будуються на таких принципах:

— спільна зацікавленість партнерів у плідному співробітництві, взаємне визнання стратегічного характеру відносин;

— готовність враховувати інтереси іншої сторони, йти на компроміси для досягнення стратегічних цілей, навіть коли такі дії неоднозначно доцільні з погляду власної вигоди;

— взаємна відмова від дискримінаційних (більше того — ультимативних) дій одного проти одного;

— довготерміновий характер партнерських відносин, оскільки стратегічне партнерство встановлюється не на два-три роки, а на тривалу перспективу;

— наявність дійових механізмів реалізації такого формату відносин;

— правове закріплення змісту й механізмів стратегічного партнерства в двосторонніх документах, оскільки стратегічні цілі співробітництва не повинні змінюватися залежно від зміни керівництва в обох державах;

— дисциплінованість, послідовність і прогнозованість, неухильне виконання партнерами своїх зобов’язань;

— висока ефективність стратегічного партнерства — віддачу від такого співробітництва мають відчувати обидві сторони, причому не тільки державно-політичні еліти, а й суб’єкти економічної діяльності, рядові громадяни обох країн.

Таким чином, на думку експертів УЦЕПД, суттю стратегічного партнерства є наявність такої міждержавної взаємодії, яка дозволяє партнерам, об’єднавши зусилля, досягнути життєво важливих внутрішніх і зовнішньополітичних цілей. Стратегічна взаємодія — комплексна, вона охоплює кілька важливих сфер співробітництва та має довгостроковий характер. Надійність стратегічного партнерства визначається взаємною готовністю сторін враховувати інтереси одна одної, наявністю дійових механізмів реалізації співробітництва, дисциплінованістю партнерських відносин.

Особливості співробітництва в контексті інтересів України

Серед ключових сфер стратегічного партнерства України можна виокремити такі — економічна, енергетична, сфера політики та сфера безпеки (військова).

Ознаками важливості партнерства в економічній сфері можуть бути: значна частка країни- партнера в експорті/імпорті товарів і послуг, обсяг інвестицій, наявність великих спільних проектів у пріоритетних для України галузях. Важлива також структура торгівлі. Навряд чи можна вважати стратегічним партнером країну, в імпорті з якої (навіть при значних обсягах) переважає пересічний ширвжиток, який може виготовлятися й в Україні. Та коли країна навіть у невеликих обсягах постачає нас новітніми технологіями, сучасним устаткуванням — її можна буде віднести до наших стратегічних партнерів. Важливий момент — можливість країни-партнера впливати на прийняття міжнародними організаціями (МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄС) вигідних для України рішень.

Значимість партнерства в енергетичній сфері визначають: істотна частка країни партнера в експорті/імпорті енергоносіїв і послуг, обсяги інвестицій і кредитів, що спрямовані на розвиток українського ПЕКу, участь у великих міжнародних енергетичних проектах, можливість одержання нових технологій. При цьому враховується й необхідність диверсифікації джерел поставок енергоносіїв в Україну.

Рівень важливості контактів у політичній сфері визначається зокрема: можливостями держави- партнера істотно сприяти просуванню інтересів України на міжнародній арені, ставленням до України як до стратегічного партнера, рівнем розвитку співробітництва в контексті регіональної інтеграції.

У військовій сфері стратегічне партнерство передбачає: надання Україні адекватної військової допомоги в разі агресії, або реальне сприяння зміцненню обороноздатності країни та створення умов, за яких Україна була б у змозі власними силами локалізувати можливий воєнний конфлікт.

* * *

Отже, визначившись з умовами та принципами, основними сферами та найважливішими для України критеріями стратегічного партнерства, спробуємо проаналізувати нинішній стан і перспективи відносин із країнами, проголошеними стратегічними партнерами України. При цьому аж ніяк не зайве звернути увагу й на інші держави, які не входять до «стратегічного кола». Почнемо з економіки.

Економічний вимір стратегічного партнерства

За обсягами експорту товарів можна умовно виділити три групи країн. До першої групи входить лише Росія — головний торговельний партнер, який споживає п’яту частину (20,69%) українських товарів. Друга група складається з восьми країн — важливих торговельних партнерів, котрі імпортують не менше 2% наших товарів, — Китай (6,43%), Туреччина (5,81%), Німеччина (4,84%), США (3,76%), Білорусь (2,98%), Польща (2,6%), Болгарія (2,54%), Угорщина (2,4%). Третя група — інші десять країн, частка яких в українському товарному експорті незначна (приміром, в Азербайджан надходить 0,25% українських товарів, в Аргентину — 0,12%). У торгівлі з більшістю цих країн переважає негативна динаміка. Причому найвідчутніше українські експортери втрачають позиції на ринках Росії та Білорусі. Аж ніяк не блискучі справи й у торгівлі з країнами ГУУАМ (1999 р. поставки в ці країни становили якихось 2,34% українського експорту). У свою чергу, за структурою важливого для України експорту лідируючі позиції належать Росії (74% українських турбореактивних і турбогвинтових двигунів, газових турбін, 50% обладнання для автомобілів, 32% трансформаторів тощо). Важливі позиції у США (30% експорту за статтею «авіаційна й космічна техніка») і Білорусі (15% обладнання для автомобілів).

Стосовно імпорту товарів в Україну, то поставки з Росії перевищують обсяг поставок решти країн, проголошених стратегічними партнерами. Картина виглядає так: Росія (47,21%), Німеччина (7,96%), США (3,39%), Білорусь (2,9), Польща (2,18%). Ці чотири країни — основні імпортери товарів в Україну. Коли проаналізувати структуру імпорту (стратегічно важливі для України товари), то картина загалом не зміниться — Росія (82% устаткування для АЕС, 100% ядерного палива тощо), Німеччина (28% медапаратури, 15% машин автоматичної обробки інформації), США (16% медапаратури, 12% машин автоматичної обробки інформації).

З експортерів послуг з України можна виділити лише три країни — Росія (60%), США (2,84%) і Німеччина (2,76%). (Утім, тут варто враховувати плани Росії щодо переорієнтування в обхід України своїх експортних перевезень.)

В імпорті послуг фігурують ті самі країни: США (23,36%), Росія (18,04%), Німеччина (5,22%). Відзначимо такий момент: якщо за останні п’ять років частка Росії вдвічі зменшилася, то за цей самий час частка США збільшилася вчетверо.

Серед основних країн-інвесторів провідні позиції займають США (18,15% загального обсягу інвестицій), Росія (8,86%) і Німеччина (7,07%). У сумі їхні вкладення в українську економіку становлять близько ,1 млрд., що втричі більше від усіх інших країн, проголошених стратегічними партнерами. За структурою інвестицій до згаданих держав варто додати Канаду і Словаччину, чия частка значна в інвестиціях в атомну промисловість, науку, медицину, чорну металургію.

Стосовно можливості підтримки інтересів України в міжнародних організаціях (МВФ, Світовий банк, ЄБРР, ЄС), то, виходячи з квот країн у керівних органах цих структур, можна виокремити США й Німеччину, а також Великобританію, Італію, Францію.

У номінації «великі спільні проекти» вирізняються поки що тільки дві держави — США й Росія (космічна сфера, комерційні запуски ракет, ВПК). У свою чергу є умови для реалізації великих проектів за участю й інших країн. Приміром, Росії, Азербайджану, Грузії, Польщі (транспортні коридори), Росії, Німеччини, Узбекистану, Китаю (літакобудування, озброєння та військова техніка), Росії, Туреччини, Узбекистану, Туркменістану (будівництво й модернізація газопроводів), Росії, Китаю, Канади (будівництво АЕС).

Таким чином, за сукупністю показників сьогодні до стратегічних економічних партнерів України можна віднести лише Росію, США й Німеччину. Потенційні можливості виходу на такий рівень відносин мають країни ЄС — Великобританія, Італія, Голландія, Франція. На більш високий рівень може піднестися економічне співробітництво з Китаєм.

«Енергетичність» співробітництва на міжнародній арені

Авжеж, для України рівень співробітництва в енергетичній сфері з державами, проголошеними її стратегічними партнерами, серед головних пріоритетів. По-перше, позаяк енергетика — базова галузь економіки будь-якої країни, а по-друге, Україна — держава енергодефіцитна (внутрішні джерела покривають лише 47—49% потреб). Для початку визначимо частки країн-партнерів в експорті/імпорті основних видів паливно-енергетичних ресурсів. Головний експортер газу в Україну — Росія. Поставки становлять близько 25—30 млрд. куб. м, ще близько 30 млрд. куб. м надходять у рахунок оплати транзиту російського блакитного палива. Значні поставки газу з Туркменістану. У різні роки вони становили близько 15% загального споживання в Україні.

Головні експортери нафти в Україну — Росія і Казахстан. Їхня частка становить приблизно 70% і 30%. Основні постачальники вугілля в Україну — Росія і Польща. Їхні частки у структурі українського імпорту — 75% і 25%. А серед головних споживачів українського вугілля — Росія і Молдова. Провідні позиції в поставках електроенергії займає Росія. Вона ж забезпечує 100% експорту ядерного палива і, відповідно, його утилізацію.

Річний імпорт нафтопродуктів в Україну становить 10—12 млн. тонн (близько 50% внутрішнього споживання). Основний постачальник знов-таки наш північний сусіда. Значні обсяги надходять із Білорусі й Литви. У номінації «переробка нафти» домінує Росія. Обнадіюють і перспективи співробітництва з Казахстаном.

Картина нафтогазового транзиту не вимагає особливих пояснень. Головний споживач українських послуг — Росія. Через нашу територію транспортується близько 90% експортного російського газу. Річний прибуток від надання цього виду послуг — ,5 млрд. У свою чергу нашою нафтотранспортною системою користуються Росія і Казахстан.

У сфері будівництва та обслуговування енергетичних проектів можна виділити Росію, Білорусь, Туркменістан. Крім того, наш «Турбоатом» виконує поставки енергоустаткування в Індію, Фінляндію, США. Перспективним видається співробітництво з Туреччиною, Азербайджаном, Казахстаном, Узбекистаном, а також із Лівією й Іраком.

Проблема диверсифікації поставок газу пов’язана з нормалізацією контактів з Росією, оскільки через її територію можуть здійснюватися стабільні й вигідні поставки газу з Туркменістану, Казахстану чи Узбекистану. У свою чергу серед перспективних проектів поставок газу в Україну можна виокремити такі: з Норвегії (через Польщу); з Ірану (через Вірменію, Грузію, Росію або через Туреччину, Болгарію, Румунію); з Азербайджану (через Туреччину).

Одним з реальних шляхів інтеграції України в загальноєвропейський ринок нафти є створення Євразійського нафтотранспортного коридору Баку—Супса—Одеса—Броди—Європа.

Стосовно спільних проектів, кредитів для розвитку вітчизняного ПЕКу, то можна відзначити співробітництво з Канадою, Німеччиною, Росією, Туреччиною.

Сьогодні в сфері енергетики до стратегічних партнерів можна віднести лише Росію. Проте нинішній стан двосторонніх відносин у цій царині не дозволяє вважати стратегічне партнерство з РФ надійним і взаємовигідним. У свою чергу за умови реалізації великих проектів, які забезпечуватимуть диверсифікацію енергопоставок, співробітництво з Азербайджаном, Грузією, Німеччиною, Польщею, США, Туреччиною і Узбекистаном може перейти у стратегічний вимір.

Дружба «по-стратегічному» у політичній сфері

У сфері політичних відносин України з державами, оголошеними її стратегічними партнерами, важливим критерієм є потенціал реальної підтримки українських інтересів на міжнародній арені. У цьому плані можна виділити США як країну, що найпомітніше впливає на розвиток ситуації у світі та має сильні позиції в міжнародних організаціях. У свою чергу для реалізації зовнішньополітичних інтересів України вельми важливими є і контакти з Росією і Китаєм — впливовими державами, постійними членами РБ ООН. Для просування України в ЄС життєво важливим є поглиблення контактів з Німеччиною, Великобританією, Францією і Польщею.

У свою чергу знаковим є ставлення інших країн до України як до стратегічного партнера. На думку експертів, Україну як стратегічного партнера сприймає лише Польща (67%). Дещо виділяються на тлі загальних скептичних оцінок Росія (38%), Грузія (36%), Азербайджан (26%) і США (24%).

Таке ставлення значною мірою визначається комплексом внутрішніх і зовнішніх чинників, серед яких сьогодні переважають негативні. Саме внутрішні проблеми, на думку експертів УЦЕПД, — головний чинник гальмування розвитку партнерства такого формату.

При цьому вельми важливо й те, що окремі стратегічні партнери України мають конкуруючі цілі й Україна часто опиняється на перехресті конфліктних інтересів. Причому такі «проблемні ситуації», навіть коли їх розв’язують шляхом поступок української сторони, нерідко ускладнюють її відносини з одним партнером, й аж ніяк не покращують з іншим.

Стосовно регіональної інтеграції, то тут перспективними видаються контакти України з Польщею, Німеччиною, країнами ГУУАМ. У свою чергу за рівнем організаційного забезпечення двостороннього співробітництва виділяються Польща, США й Росія. За деякими показниками стану договірно-правових відносин можна виокремити контакти з Росією, США, Польщею, пострадянськими республіками.

Таким чином, для зміцнення міжнародних позицій України безумовно важливим є співробітництво зі США, Росією, Німеччиною, Польщею, Китаєм, Великобританією і Францією. Найдинамічніше сьогодні розвиваються контакти України з країнами ГУУАМ. При цьому стан відносин із Росією не може задовольнити обидві сторони. Неповно використовується потенціал співробітництва зі США, Китаєм, західноєвропейськими країнами.

Дружба по-військовому або партнерство кольору хакі

У військовій сфері нинішній рівень контактів і подальші перспективи співробітництва України з групою країн, проголошених її стратегічними партнерами, визначаються за такими критеріями.

Сьогодні жодна з країн-партнерів не має стратегічних зобов’язань перед Україною у військовій сфері. Потенційно такі зобов’язання з усіх країн могли б узяти на себе лише Росія чи США. Але зустрічні зобов’язання України вийшли б за рамки її позаблокового статусу. Складний характер відносин США й Росії ставить інтереси України у військовій сфері в залежність від розвитку контактів між цими країнами. У разі воєнної агресії Україна може розраховувати на допомогу політичного, економічного, дипломатичного, інформаційного характеру з боку практично всіх країн, проголошених стратегічними партнерами (очевидно, вагомішою, виходячи з потенціалу країн, була б підтримка США, Росії, Китаю, Німеччини, Канади). Проте жодна держава не зможе надати Україні справді вирішальну військову допомогу.

У сфері військового співробітництва українська сторона найактивніше взаємодіє з країнами, готовими забезпечити фінансову підтримку такому співробітництву. Це передусім США, Великобританія, Канада, Нідерланди, Німеччина. (Причому за обсягами фінансування (з 1994 р. — близько млн.) і кількістю проведених заходів українсько-американська програма порівняна з усіма разом узятими програмами співробітництва з країнами—стратегічними партнерами). Останні роки розширюється військове співробітництво з Росією (1998 р. проведено 28 спільних навчань, 1999 р. — 31, 2000 р. заплановано понад 50). Активно розвиваються контакти з Польщею.

Проте навіть найдинамічніше на загальному тлі співробітництво в цій сфері зі США поки що не можна вважати стратегічним.

Головним партнером України в царині військово-технічного співробітництва є Росія. Слід відзначити, що обсяги торгівлі торік у цій галузі помітно збільшилися. Проте дуже істотно обмежують контакти політичні суперечності (партнерство з НАТО, Ташкентським договором). З іншого боку, активність на російському напрямі по суті блокує виведення на високий рівень співробітництва з країнами—членами НАТО — США, Німеччиною й ін.

Є перспективи розширення військово-технічного співробітництва з Узбекистаном, Азербайджаном. У свою чергу дуже важливими партнерами в цій сфері для України є «нестратегічні» Пакистан, Конго, Греція (приміром, член НАТО Греція підписала з Україною угоду на придбання двох малих десантних кораблів на суму 0 млн.)

У військовій сфері жодну з країн сьогодні не можна назвати справді стратегічним партнером України. З погляду створення умов для зміцнення обороноздатності України, порівняно ефективнішим виглядає військове співробітництво зі США й Польщею та військово-технічне з Росією. Серед інших держав найперспективнішими є контакти з Великобританією, Нідерландами й ін.

Громадськість звужує стратегічне коло

Зі списку держав (до яких входить і група вказаних вище 19 країн-партнерів) наші громадяни виокремлюють вісім пріоритетних зарубіжних партнерів України — Росія (86,9% опитаних), США (65,5%), Білорусь (64,5%), Німеччина (62%), Казахстан (59,9%), Польща (56,8%), Канада (50,5%) і Узбекистан (48,8%). Відзначимо лідерський відрив Росії, а також потрапляння в число пріоритетних країн «нестратегічного» для нас Казахстану.

Експерти скупіші в оцінках. До країн, співробітництво з якими для України є пріоритетом №1, на їхню думку, належать Росія (80%), США (66%), Німеччина (62%) й Польща (52%). В експертному рейтингу привертають увагу два моменти. По-перше, більшість опитаних не вважають пріоритетом відносини з сусідніми країнами. (Важливість співробітництва з Грузією відзначили тільки 9% респондентів, Туреччиною — 7%, Угорщиною — 3%, Болгарією — 2%, Румунією — 2%, Молдовою — 0%, Словаччиною — 0%). По-друге, попри те, що відносини стратегічного партнерства з Узбекистаном закріплені в базовому двосторонньому договорі, 91% експертів не відносять співробітництво з Ташкентом до числа пріоритетних.

Більшість парламентських лідерів серед пріоритетних міжнародних партнерів України виділяють Росію, Білорусь, США, Польщу та країни—члени ЄС (Німеччину, Францію і Великобританію).

Таким чином, стосовно Росії, США, Польщі й Німеччини сьогодні в українському суспільстві на рівні населення, державно-політичного істеблішменту й парламентаріїв склався певний консенсус.

А тепер (увага!) більшість (51%) української еліти, яка бере безпосередню участь у підготовці й реалізації зовнішньополітичних рішень, переконана, що сьогодні нашій країні потрібно мати відносини стратегічного партнерства максимум із 2—5 державами. І лише 4% опитаних вважають, що два десятки стратегічних партнерів це нормально.

* * *

Загальні висновки такі. По-перше, у більшості випадків проголошення (і навіть закріплення в документах) відносин стратегічного партнерства не привело до істотного поліпшення двостороннього співробітництва. Не підкріплене помітними досягненнями, «стратегічне» партнерство з ефективного інструмента зовнішньої політики перетворюється на політичну риторику. Це викликає певні сумніви щодо збалансованості зовнішньополітичного курсу України.

По-друге, за показниками співробітництва в чотирьох ключових сферах серед 19 держав, проголошених стратегічними партнерами, явно виокремлюються чотири країни — Росія, США, Польща, Німеччина. Відносини з іншими 15 країнами (зокрема з тими, з якими такий формат відносин зафіксовано документально: Азербайджан, Болгарія, Узбекистан) не відповідають рівню стратегічного партнерства. Оцінки за чотирма сферами зведено в загальну таблицю «Відповідність нинішнього стану двосторонніх відносин рівню стратегічного партнерства».

По-третє, серед «нестратегічних» країн перспективним бачиться співробітництво: в економічній царині — з Великобританією, Італією, Нідерландами, Францією; в енергетичній — з Великобританією, Казахстаном, Нідерландами, Норвегією, Туркменістаном; у політичній — з Великобританією, Францією, у військовій — з Великобританією, Нідерландами й іншими.

По-четверте, нинішня ситуація вимагає цілеспрямованих і послідовних дій для наповнення практичним змістом стратегічного партнерства з іншими країнами. Необхідно провести потужну інформаційну кампанію, спрямовану на подолання негативних стереотипів, створених попередньою практикою.

Що потрібно для зміцнення стратегічної дружби?

На думку експертів УЦЕПД, Україні на шляху до стратегічного партнерства можна було б зробити кілька таких кроків.

По-перше, уточнити стратегічні цілі й зовнішньополітичні пріоритети. Для цього потрібно розробити й ухвалити такі три документи.

Закон України «Про основні напрями зовнішньої політики України». Чинний документ (ухвалений 1993 р.), м’яко кажучи, не цілком відповідає сьогоднішнім реаліям. За ці роки відбулися сер- йозні зміни у світі, у Європі, у країнах-сусідах. Угорщина, Чехія і Польща стали членами НАТО, розширюється Євросоюз, створено Євразійське економічне співтовариство, планується інституалізація ГУУАМ. Плюс до цього багато актуальних для того часу завдань, прописаних в «Основах...», давним- давно виконано. Україна позбулася ядерної зброї, підписала базові договори з сусідніми державами, угоду з ЄС, вступила до Ради Європи. Реалізовано і дрібнішу конкретику документа, приміром, створено Дипломатичну академію при МЗС.

У новому документі, крім цілей і пріоритетів зовнішньої політики, слід чітко викласти умови та принципи стратегічного партнерства.

Закон України «Про концепцію енергетичної політики України до 2020 р.» Тут потрібно чітко визначити економічні, правові й організаційні умови розвитку галузей вітчизняного ПЕКу, закласти основи для розширення його експортного і транзитного потенціалу, надійного забезпечення України енергоносіями. Окремий розділ слід присвятити розв’язанню проблем диверсифікації джерел енергопоставок. Тоді стануть зрозумілими перспективи енергоспівробітництва з сьогоднішніми й майбутніми стратегічними партнерами.

Постанова КМ України «Про основні напрями військового й військово-технічного співробітництва України».

На думку експертів УЦЕПД, основними цілями військового й військово-технічного співробітництва слід визначити: підвищення обороноздатності України; поетапне досягнення взаємної сумісності зі Збройними Силами країн—стратегічних партнерів; підготовка до спільних дій для локалізації можливих воєнних конфліктів; зміцнення довіри у відносинах із сусідніми країнами, зниження рівня воєнної загрози в регіоні; забезпечення ЗС України новими комплексами озброєнь, підтримка вітчизняного ВПК, спільний з партнерами вихід на перспективні ринки озброєнь; використання позитивного досвіду реформування Збройних Сил.

По-друге, відмовитися від довільного використання терміну «стратегічне партнерство» та проголошення нових стратегічних партнерів. Посадові особи, котрі офіційно представляють Україну на міжнародній арені, повинні використовувати термін «стратегічне партнерство» стосовно тих країн, із якими такий формат відносин закріплено документально. У свою чергу, установлення такого роду відносин з іноземною державою має бути результатом всебічного аналізу стану й перспектив двостороннього співробітництва, відповідних консультацій з країною-партнером. Очевидно, підготовчу роботу має проводити під егідою МЗС спеціальна міжвідомча група (комісія), створена за рішенням Президента.

По-третє, треба провести інвентаризацію відносин зі стратегічними партнерами. Йдеться про докладний аналіз поточного стану й перспектив співробітництва України з країнами, оголошеними її стратегічними партнерами. Такий аналіз дозволить дійти висновків про стратегічність контактів з тією чи іншою країною. Очевидно, коло задекларованих 19 стратегічних партнерів звузиться до реальних рамок. За оцінками УЦЕПД, як уже відзначалося вище, відносини лише з чотирма державами (Росія, США, Німеччина, Польща) можуть найближчим часом вийти на рівень справді стратегічного партнерства. Стратегічний характер партнерства з РФ, США й Польщею вже закріплено в двосторонніх документах. Очевидно, на нинішньому етапі було б доцільно запропонувати цим країнам зробити наступний крок у формалізації двосторонніх відносин — підписати з ними меморандуми про стратегічне партнерство.

На думку експертів УЦЕПД, у цих документах слід визначити: спільні інтереси партнерів; перелік сфер співробітництва, спільні підходи до розв’язання міжнародних проблем; зобов’язання сторін; чинники, які можуть суперечити інтересам партнерів, зокрема їхнім відносинам із третіми країнами (міжнародними організаціями); організаційні механізми реалізації стратегічного партнерства.

Причому серед зобов’язань сторін має бути взаємна відмова від дискримінаційних (тим паче ультимативних) дій проти одне одного.

З трьома державами (Азербайджан, Болгарія, Узбекистан), із якими стратегічне партнерство закріплено документально, але вагомих результатів поки що немає, потрібно спільними зусиллями сторін наповнювати його конкретним змістом. З іншими країнами, проголошеними стратегічними партнерами, потрібно поглиблювати взаємовигідне співробітництво в рамках традиційних партнерських відносин.

На думку експертів УЦЕПД, після проведення відповідних консультацій із німецькою стороною, згодом можна було б вийти на встановлення рівня стратегічного партнерства з ФРН. Нинішній рівень відносин, перспективи його поглиблення в контексті курсу України на євроінтеграцію свідчать на користь такого рішення.

Необхідна оцінка дієвості двосторонніх механізмів. Якщо спільні робочі органи працюють не досить ефективно, потрібно виявити причини (низький статус, недостатня кількість співробітників, низький фаховий рівень і якість керівництва, складна схема взаємодії та координації, брак ресурсів) і внести конкретні пропозиції для підвищення їх ефективності.

По-четверте, потрібно організаційно зміцнювати стратегічне співробітництво. У цьому плані видаються конструктивними такі кроки.

Поглиблювати політичний діалог зі стратегічними партнерами на вищому рівні. Це сприятиме зміцненню довіри, запобіганню конфліктів, врегулюванню кризових ситуацій у двосторонніх відносинах, ухваленню й реалізації оперативних рішень.

Привести у відповідність із пріоритетами та обсягами завдань — статус, структуру й чисельність державних органів, які забезпечують співробітництво зі стратегічними партнерами. Йдеться про двосторонні робочі органи, профільні підрозділи адміністрації Президента України, секретаріату уряду, МЗС, Мінекономіки, Міноборони, інших міністерств і відомств. Якщо відносини з тими чи іншими державами визначаються Україною як справді пріоритетні, то саме на цих напрямах треба концентрувати організаційні й кадрові ресурси, у цих країнах мають працювати дипломати найвищої кваліфікації.

Створити при Президенті України інституцію радників для координації діяльності на пріоритетних зовнішньополітичних напрямах. На нинішньому етапі доцільно призначити радників з питань РФ, США й Польщі. (Ці посади могли б обіймати за сумісництвом фахівці адміністрації Президента, МЗС, інших структур).

Виділити з територіальних управлінь МЗС окремі відділи (США, РФ, Польща) з підпорядкуванням їх безпосередньо заступникам міністра. Паралельно з нарощуванням співробітництва з іншими стратегічними партнерами, підвищувати статус і зміцнювати чисельність співробітників про- фільних відділів.

Стимулювати взаємне інвестування економік, приміром, шляхом створення для стратегічних партнерів системи преференцій у тендерах (за інших рівних умов). Такі преференції повинні мати винятковий характер і стосуватися тільки стратегічно важливих сфер взаємодії (високі технології, оборонна промисловість).

Поглиблювати військове й військово-технічне співробітництво зі стратегічними партнерами шляхом: підписання угод про взаємний захист таємної інформації з окремими країнами, приміром, зі США, Німеччиною, Польщею тощо; використання нетрадиційних форм військово-технічного співробітництва, приміром, лізинг і оренда військової техніки й озброєнь. Україна могла б сама надавати такі послуги й активно ними користуватися для підвищення боєготовності військ.

Розвивати контакти з бізнес-елітами стратегічних партнерів. Розглянути можливість створення двосторонніх торговельних палат, торговельних домів, бізнес-центрів у країнах-партнерах. Сприяти зміцненню контактів між об’єднаннями промисловців і підприємців, приміром, відкриттю відділень УСПП у США, Польщі.

Активізувати міжрегіональне співробітництво зі стратегічними партнерами. Розглянути можливість створення торговельних представництв у федеральних округах РФ, установити практику робочих візитів прем’єр-міністра України в регіони РФ, проводити регулярні зустрічі керівників облдержадміністрацій з керівниками воєводств Польщі та суб’єктів РФ.

Сформувати постійно діючі канали співробітництва між державно-політичними, підприємницькими, науковими та творчими елітами стратегічних партнерів. Виконанню цього завдання сприяло б створення за підтримкою держструктур, спільних громадських рад із питань двосторонніх відносин. Координацію такої роботи можна було б покласти на МЗС.

Посилити інформаційне забезпечення розвитку стратегічного співробітництва. Укласти двосторонні угоди в царині обміну інформацією, якими передбачити можливість створення спільних інформаційних центрів, механізми обміну блоками програм і ефірного часу для їх трансляції в країнах- партнерах. Регулярно проводити теле- й радіомости. Повніша поінформованість про життя в країнах— стратегічних партнерах, про стан двосторонніх відносин сприятиме широкій громадській підтримці стратегічного партнерства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво