Путівник по мінному полю

Рветься, як відомо, там, де тонко, а вибухає — де вчасно не розмінували. Найтонше місце в нас — уже не новина — влада в країні, не спроможна навіть у разі війни біля кордону самоорганізуватися й функціонувати без проявів політичного метаболізму. Територія країни, яку можна вздовж і впоперек засіяти табличками «Заміновано!», — звісно ж, Кримська автономія і місто Севастополь. Однак складів «боєприпасів», які потребують негайної утилізації, насправді не так багато, щоб центральна влада, навіть у її нинішньому стані, не змогла впоратися. Головне — щоб запанував порядок навіть не в країні в цілому, а в головах тих, хто зобов’язаний ухвалювати рішення. Це перша умова, необхідна для чіткого формулювання й постановки завдань з «розмінування» завалів у потенційно небезпечному для безпеки країни регіоні.

Найнагальніше на сьогодні питання — впорядкувати перебування та функціонування Чорноморського флоту в Криму, що необхідно для встановлення контролю держави за іноземними військовими орендарями, — здається, зрушило з мертвої точки. Не повторюючи того, що вже було написано в «ДТ» на цю тему до і після початку нової кавказької війни, зупинімося на принциповому моменті — фінансові умови базування ЧФ РФ на території України. Нагадаємо, в «ДТ», №26 (705) ми аргументовано наполягали: для зняття багатьох проблем Україні потрібен новий формат відносин у цьому питанні. Починаючи з 1997 року розрахунки за використання ЧФ земельних ділянок з об’єктами берегової інфраструктури, акваторій бухт у Севастополі та Феодосії провадяться «шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу України», який в угоді 1997 року був зафіксований у сумі три мільярди сімдесят чотири мільйони доларів. Це борг за держкредитами 1993 та 1995 років. Сума щорічного погашення держборгу України, визначена угодою, — 97,75 млн. дол. Проте в статті 2 угоди сказано: «Після погашення Україною державного боргу перед Російською Федерацією орендна плата здійснюється російською стороною прямими платежами». Боргу залишилося, як нам підтвердили в Міністерстві фінансів, близько 1,3 млрд. доларів. Експертні підрахунки підводять до висновку: знайшовши сьогодні цю суму, Україна могла б вимагати за оренду бази ЧФ від півмільйона доларів до півтора мільярда. Але гроші в цьому випадку, підкреслюємо, навіть не головне. Нова ситуація посилила б позиції України по всьому комплексу проблемних переговірних питань щодо ЧФ і не тільки. І для початку — перехід до прямих платежів примусив би нарешті зняти з мертвого якоря інвентаризацію землі та об’єктів, що їх використовує Росія в Криму, і такий крок — до укладання дійсно договорів оренди, згідно з якими 2017 року й прийматиметься все тимчасово використовуване. Безперечно, це має спонукати орендарів до скорочення займаних наділів землі та об’єктів, особливо в дорогій прибережній зоні. Так що поетапне виведення ЧФ може стимулюватися і таким шляхом.

Цього тижня президент України нарешті озвучив свою позицію щодо потреби переглянути розрахунки за базування ЧФ на території України. Країна дізналася про це з інтерв’ю агентству Reuters. «Безперечно, я хотів би, щоб ми виконали угоду, якою передбачена дислокація російського Чорноморського флоту до 2017 року, це зобов’язання України, ми маємо бути передбачуваними партнерами», — сказав В.Ющенко. Але щоб перебування ЧФ було для України «комфортним, прозорим, зрозумілим», необхідно «багато зробити в режимі, процедурах перебування ЧФ у Севастополі, зокрема, безумовно, питання, які стосуються орендної плати, нових фінансових умов», — заявив президент Ющенко.

Заступник глави секретаріату президента Андрій Гончарук, відповідаючи на запитання журналістів, чи справді Україна домагатиметься підвищення ціни за оренду бази ЧФ в Севастополі, повідомив таке: «Президент України кілька днів тому написав лист президенту Медведєву щодо врегулювання всіх питань, пов’язаних із Чорноморським флотом. У тому числі, пов’язаних з усіма запитами на пересування, і ваше запитання також не зняте з порядку денного» (цитується за повідомленням «Нового Регіону»).

А тепер увага — аргументи української сторони з приводу необхідності переглянути розрахунки за базування ЧФ. В інтерв’ю Reuters Віктор Ющенко говорить про те, що нинішню вартість оренди визначали тоді, коли земля в Україні і Росії оцінювалася за нульовою ставкою. А «більшість активів, які використовують російські військові підрозділи, взагалі не враховувалися як активи, за які потрібно платити». А.Гончарук наводить інший аргумент: «Якщо пам’ятаєте, то раніше дуже часто це питання пов’язували з ціною на газ для України. От ми вам даємо газ по 50 доларів за тисячу кубометрів, а навіщо тоді з нас брати за світовою ціною за оренду квадратного метра землі? Думаю, що нині ці часи вже минули. Тепер уже немає газу по 50 доларів, тепер газ уже по 179,5 дол., і це поки що точно. Ми знаємо заяви та переговори, і йдеться про те, що Україні потрібно готуватися, про що каже президент, до підвищення ціни. Ми гаємо час, оскільки вже почався бюджетний процес, і хотілося б знати ціну на газ, оскільки її потрібно закладати. Поки що ціни на газ немає, але очевидно, що майбутня ціна свідчить про те, що на порядку денному ваше запитання».

Приїхали. Те, про що каже президент і чиновник його секретаріату, звичайно, має місце. Проте десь у другому-третьому ешелоні аргументів та обґрунтувань, через кому. На першому місці — залізно, виходячи з букви угоди, яку Росія так підкреслено публічно поважає, має сьогодні стояти виконання зобов’язання України згаданий борг погасити. Причому треба було ще торік. Тому питання залишається відкритим: чи має намір керівництво України угоду виконувати в цій частині? Якщо так, то де проект змін до бюджету з метою розрахуватися з боргом, який висить на шиї не стільки у фінансовому значенні, скільки в політичному, і стосується національної безпеки? І, зауважте, жодних переговорів, змін в угодах щодо ЧФ це не вимагатиме. Лише — політична воля, а додаткових надходжень до бюджету, як запевняє уряд, країна має в достатній кількості. Проте в інтерв’ю президента про це — ані слова. Тема погашення держборгу та перехід до прямих платежів за базування ЧФ взагалі не порушується. Хоча в правовому плані це найбільш безпрограшна позиція для України.

До речі, про інвентаризацію. Чи порахує хтось у країні, скільки ж громадян РФ проживає в Україні, для захисту яких Росія, як уже зрозуміло, готова на все. Офіційні особи називають цифру то три з половиною, то чотири тисячі людей. І, мовляв, некритична ця кількість, усе під контролем. Наводимо офіційні дані грудня минулого року — періоду російських виборів. Як повідомив агентству «Інтерфакс-Україна» генеральний консул Росії в Сімферополі Олексій Ніколаєв, усього в консульському окрузі, до якого входять Крим і Севастополь, на обліку перебувають понад 20 тис. росіян, які мають право голосувати. Він підкреслив, що до цієї цифри не входять військовослужбовці Чорноморського флоту РФ. Додам, до цієї цифри певно не входять усі колишні власники т.зв. вкладишів у паспорти, які в мєшковські часи виїзні консульства РФ роздавали буквально на вулицях і які потім обміняли на паспорти — другі, оскільки від українського громадянства ніхто не відмовлявся. Серед них — і депутати ВР автономії всіх скликань. Хоч їх хто-небудь назве поіменно?

Наступний момент, який діагностує ефективність влади у спробі вирішувати кримські проблеми. «Кримчани мають відчувати, що Україна — це їхня Батьківщина, що Україна піклується про Крим, що Україна піклується про кожну людину, котра живе в Криму», — заявила Юлія Тимошенко після засідання Кабміну, на якому було розглянуто питання про посилення соціальної політики в Криму. Прем’єр зазначила, що Кабмін зробить усе можливе, щоб населення Криму відчуло підтримку держави. Зворушливо, але що конкретно — не повідомляється.

Тепер порівняймо повідомлення цих днів. Московська влада розглядає можливість будівництва нової школи й дитсадка для дітей військових Чорноморського флоту в Севастополі, у районі «Льотчиків», де за останній час було споруджено нові будинки...

У кримські бібліотеки надійдуть книжки українською мовою — по 500 у кожну на загальну суму 10 мільйонів гривень...

Розумію, що приклади видаються маніпулятивними. Але так їх бачить кожен кримчанин, читаючи газети за сніданком чи дивлячись у блакитний екран увечері. Тому, якщо уряд справді хоче допомогти Криму вирішувати соціально-економічні проблеми, то тільки урочистим врученням спецавтотранспорту інвалідам на площі Леніна в Сімферополі поїздка прем’єра до Криму, запланована на сьогодні, напевно, не мала б обмежитися. Чи зараз не та ситуація, коли потрібне виїзне засідання Кабміну?

Тим часом поки Київ збирається закохати в себе Крим, люди щодня чують:

Об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення ЧФ узято під посилену охорону після отримання інформації про намічені провокації з боку низки громадських організацій України....

Військкомати України почали розсилати повістки резервістам і пропонують прибулим громадянам вирушити до Грузії. «За нашими даними, у Севастополі, на південному сході України, наші резервісти стали отримувати повістки з військкоматів. Усім їм пропонують вирушити до Грузії. Грузини працювати не вміють, воювати на вміють. Наших хлопців хочуть використати як гарматне м’ясо», — заявляє депутат Севастопольської міськради Євген Дубовик...

Про інформаційну політику Києва в Криму, точніше, про її відсутність, — наступного разу. Тут зауважу, всі спекуляції й розмови закінчуються, коли на противагу люди бачать РЕАЛЬНІ СПРАВИ.

Воно на сьогодні для кримчан будь-якої національності і будь-якої політичної симпатії, будь-якого статку та сфери зайнятості формулюється як боротьба з корупцією. Бо вона — корінь більшості проблем, що їх люди змушені долати. Дерибан землі чиновниками, мільйонні хабарі, відкоти до 40 відсотків, госпрозрахункові суди. А над горами сміття, над забудованими особняками виноградними плантаціями та вирубаними садами, вмираючими селами й зневодненими містами линуть мантри політиків про російську мову, НАТО, Росію, загрозу ісламського екстремізму...

До речі, ще одне мінне поле. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив під час перебування в Криму, що до осені буде покінчено із самозахопленнями в Сімферопольському районі. «Якщо проллється кров...» — відразу відгукнулися кримськотатарські газети. Ну скільки ж можна? Невже все ще незрозуміло, що вирішити земельну проблему репатріантів силовим методом можна лише в одному випадку: в результаті тотальної зачистки корумпованих чиновників, які легалізують схеми тіньової приватизації та продажу землі. Кому ще невідомо, що в Сімферопольському районі, де зосереджено до 80 відсотків усіх самозахоплень кримських татар, ціна гектара уздовж трас сягнула цього року 200 тисяч доларів. Земля, до того ж сільгосппризначення, роздається десятками гектарів під будівництво великих комерційних об’єктів. І хтось вірить, що, бачачи таке свавілля, репатріанти зійдуть із своїх шести-восьми соток без опору?

Це тліюче вогнище, котре, як показує навіть досвід останніх трьох-п’яти років, дуже легко перевести в міжнаціональну сутичку, погасити можна легко, хоч і не назавжди. Просто влада повинна працювати, а не заробляти. Сценаріїв про «Крим—Осетію» політологи вже написали багато. Але жоден із них не спрацює, якщо з нього випаде кримськотатарська, ісламська чи як завгодно її назвіть складова. І Київ зобов’язаний її усунути ще до того, як гра почнеться. Про відсутність системної політики центру стосовно кримськотатарської проблеми говорилося безліч разів і без якихось результатів. На практиці — торгівля посадами впереміш із політикою, яка призвела в тому числі й до того, що частина еліти репатріантів ефективно інтегрувалася в корумповане середовище чиновництва і по-своєму вирішує питання, зокрема й земельні. (Як вам «переуступка прав» на самозахоплення за два мільйони доларів?) Меджліс, який втрачає в останні роки не лише вплив, а й контроль за процесами у своєму середовищі, вже зневірився чекати чергового засідання Ради при президенті. Останнє було в травні 2005 року! Що має статися, аби діалог із владою поновився? Вахабіти захопили владу в муфтіяті, пролилася кров на самозахопленнях чи просто наснилося: йду я по мінному полю…