Путінізація пільг

Коли реформа пільг російських пенсіонерів тільки готувалася, один із журналістів, який висвітлював консультації членів уряду з депутатами Державної думи, сказав мені, що вигляд у нових міністрів — тоді щойно був сформований кабінет Михайла Фрадкова — якийсь надто метушливий: обдурять, точно обдурять! Я і сам був дещо розгублений. Насамперед через те, що коли по телебаченню розповідали про реформу, я зовсім нічого не міг зрозуміти — що на що заміняють, чому, як і що отримувати. І я роздумував: якщо нічого не розуміє працююча людина з вищою освітою — ну, нехай навіть я і тупий — то як розбереться в належних йому відрахуваннях пенсіонер із незакінченою середньою — ну нехай навіть і найрозумніший? Від усього цього великого соціального експерименту так і віяло духом якоїсь малозрозумілої афери. Звичайно, всі розуміли, що пільги необхідно скасовувати, що саме їхнє існування призводить до збереження утриманського суспільства й деградації цілих галузей економіки — один громадський транспорт, який зубожіє з кожним роком, чого вартий! Та водночас ще ніхто не довів, що саме монетизація врятує Росію і не виявиться черговим здирництвом. Точно так само в роки перебудови всі розуміли, що фінансова активність необхідна й означає швидке пришестя капіталізму. Та ніхто не сказав, що поява МММ й інших знаменитих пірамід була кращим показником цієї фінансової активності...

Коли колега розповів мені про своє враження від повадок представників нового уряду, все стало на свої місця: я зрозумів, що реформа для того й незрозуміла, щоб ніхто нічого не зрозумів. Крім того, прагнення центру покласти левову частку відповідальності за майбутнє пільговиків на регіони, які не мали для цього необхідних коштів, теж обіцяло конфлікт інтересів. Залишалося лишень, як у літаку, що пікірував вниз, зручно відкинутися на спинку крісла та чекати на м’яку посадку. Щоправда, літак явно сідав носом. Та по телевізору цього не показували, навпаки, стверджували, що політ нормальний. Тому перші ж акції пенсіонерів, які протестують проти монетизації пільг, застали владу зненацька.

Ці акції протесту тривають і донині — попри запевнення влади, що всі проблеми вирішено. Були дні, коли акції російських пенсіонерів охоплювали практично всю територію Російської Федерації, перетворюючись на справжню загальнонаціональну маніфестацію опору урядовій реформі. При цьому реакцію уряду на події важко назвати адекватною. Жодних комплексних пропозицій зі зміни ситуації так і не вироблено, Кабінет і сам визнає, що працює, по суті, в авральному режимі, на ходу коригуючи свої ж рішення недавнього минулого. При цьому втрачає логіку сама реформа. Монетизацію затівали під гаслом необхідності зупинки деградації важливих галузей економіки. Проте нині давайте подивимося, наприклад, на транспорт. Вважалося, що пільговики почнуть за нього платити й у галузь спрямуються гроші, яких так не вистачає на покупку нових трамваїв й автобусів і ремонт ветеранів, які вже відслужили свій початковий ресурс. Проте після початку акцій протесту багато регіонів стали вводити пільгові проїзні на транспорт, покликані замінити пенсіонерські посвідчення, що канули в Лету, які давали право на безкоштовний проїзд. Ця ініціатива підтримана центром. З огляду на значну — у рази — різницю в ціні між пільговим проїзним і нормальним, можна прогнозувати, що ніякого серйозного припливу коштів у транспорт не піде. І це лише один, найнаочніший приклад. Адже потрібно пам’ятати, що нинішньоло року монетизацію пільг відмовилися проводити 16 регіонів — коли вони приєднаються до учасників мітингів, розпочнуться нові протести...

Міністр охорони здоров’я та соціального забезпечення Росії Михайло Зурабов уже заявив про те, що в здійсненні реформи були недоліки. Та чи могла стати вдалою реформа, автори якої свідомо не враховували розбіжності в потребах між міськими та сільськими пенсіонерами — звичайно, якщо в селі їхати нікуди, то для міського пенсіонера скасування пільг на транспорт — справжній кінець світу, захід, що позбавляє літніх людей можливості поїхати до лікаря, до дітей, на дачу, та хоча б на могили родичів — нікуди? Чи могла стати вдалою реформа, автори якої не враховували очевидні розбіжності в можливостях між російськими регіонами — якщо Москва повернула своїм пільговикам усі їхні привілеї та ще й пенсії підвищила, то Московська область уже не має таких столичних можливостей — не випадково акції протесту розпочали саме підмосковні пенсіонери? Іноді здається, що автори реформи все це задумували не з метою змінити божевільну ситуацію з пільгами, а для переспрямування якихось фінансових потоків — і прорахувалися з глобальними наслідками... Тому що, навіть якщо напрями фінансових потоків поки невеликі, то неадекватність і непрофесіоналізм урядової реакції наявний. Нагадаю читачу, що весь цей кошмар із млявою реакцією чиновників і змерзлими бабусями та дідусями відбувається в країні, яка продовжує насолоджуватися найвищими цінами на нафту за весь час російського нафтовидобутку.

Природно, що ситуацією, яка склалася, поспішає скористатися опозиція. От прийнято вважати, що в Росії її немає. Справді, ще кілька місяців тому було ясно, що і КПРФ, і ЛДПР, і «Родина» протоптали доріжки до кремлівських кабінетів. Проте на тлі навіть не самих протестів пенсіонерів, а, скоріше, реакції влади на події багато кишенькових опозиціонерів розуміють, що настав їхній час ставати великими політичними постатями. І от уже комуністи збирають підписи за обговорення в Державній думі питання про вотум недовірі уряду Михайла Фрадкова — і вже домоглися свого, а депутати від «Родины» голодують прямо в кабінеті глави парламентської фракції Дмитра Рогозіна. Депутати ж від партії влади весь цей час продовжують вперто доводити, що реформа, за яку вони проголосували, хороша. А виконавці в регіонах погані. Може, воно й так. Проте, коли готували реформу, не знали, що інших виконавців немає?

Для того щоб зрозуміти, що ми маємо справу швидше з системною кризою, ніж просто з акціями протесту пенсіонерів, досить простежити за реакцією Володимира Путіна. Вона дуже нагадує реакцію президента на будь-які кризові події. Мовчання, потім вимогливий тон стосовно відповідальних за монетизацію членів уряду — але відсутність будь-яких кадрових рішень. Як і силовики після Беслана, міністри, які готували провальну реформу, залишилися на своїх місцях. Не гадатимемо чому — чи тому, що лінійка запасних у Володимира Путіна майже вичерпана, і він просто не довіряє людям, здатним замінити невдах чи тому, що президент вважає, що не дії міністрів призвели до провалу реформи. Та важливо те, що влада жодним чином не хоче відгукнутися на вимоги суспільства — іноді навіть здається, що населення просто заважає владі, що краще було б без нього. І ще влада продовжує жити в умовах віри в змову. Вийшли пенсіонери — змова. Перекрили трасу родичі загиблих у Беслані — змова! Природно, при такому ході думки говорити про серйозне коригування перетворень не доводиться. Якщо потрібно захистити президента від змовників — які вже тут корективи! Монетизаційна криза не вивела російську владу з того затишного світу, який вона собі придумала, не викликала бажання подивитися навсібіч. А це означає, що виступи пенсіонерів — далеко не останні акції часів другого терміну Володимира Путіна...