Процес Тимошенко: процес пішов?

Один досвідчений політик ще в травні переконував мене, що Тимошенко обов’язково візьмуть під варту задовго до винесення вироку по її справі. Співрозмовник ані секунди не сумнівався, що Віктор Янукович неодмінно розпорядиться, щоб на час процесу екс-прем’єра запроторили в СІЗО. І головною причиною буде підсвідомий страх перед її майже містичною спритністю.

Про ірраціональний вплив, який справляє Тимошенко на Віктора Андрійовича, писано-переписано. Він її ненавидів, він від неї ховався, він упирався, але однаково дуже часто виходило саме так, як бажала вона. Значно менше знають і ще менше говорять про забобонний острах перед Юлією Володимирівною, який відчуває Янукович. Саме забобонний. Кажуть, що він не дуже високої думки про її лідерські задатки й організаторські здібності. Але його (як і багатьох інших, утім) дивувала її здатність викручуватися з неймовірних ситуацій, уміння змінювати ситуацію на свою користь за найбільш несприятливих розкладах, майстерність домагатися свого.

Наскільки можна судити, у Януковича до його недавньої суперниці в президентських змаганнях змішане почуття страху, заздрості й ненависті. До Ющен­ка таких сильних почуттів у Вік­тора Федоровича немає. Віктор Андрійович, на його думку, просто улюбленець долі, що ліниво пожав плоди чужих зусиль. Янукович свято вірує, що перемогу 2004-го в нього банально вкрали. І зробили це Кучма, який не дав розігнати Майдан. І Тимо­шенко, яка цей самий Май­дан зібрала. Думаю, що чинний гарант трохи перебільшує справжню роль Юлії Володи­мирівни в «помаранчевій революції». Але хто ж його захоче й зможе переконати?

Не знаю, вірити цьому чи ні, але дуже багато хто думає: Янукович сховав Тимошенко за ґрати зовсім не тому, що боявся її втечі за кордон. Не тільки тому, що хотів показати всім, хто в домі господар і наскільки серйозні в нього наміри. Знайшлося чимало тих, хто впевнений: він усерйоз побоювався, що, залишившись на волі, вона якось та й вислизне. І твердо вірив у те, що найліпший спосіб боротьби з магією - надійні запори Лук’я­нівки. Насправді, Банковій було б політично вигідніше залишити Тимошенко на волі й додати процесу хоч якісь ознаки здійснення. Але прагматичні міркування, схоже, перекреслили міркування суб’єктивної властивості, ірраціо­нального порядку.

Ми ніколи достеменно не довідаємося, чи це так. Але якщо так, то забобонний страх Януковича перед Тимошенко загрожує перерости в забобонний жах. Тому що з кожним днем зростає ймовірність того, що вона не тільки покине в’язницю, а, й скоріш за все, уникне карного переслідування.

Скільки б вища посадова особа не розумувала про незалежність судів і брак впливу Банкової на «справу Тимошенко», для всякого поміркованого (і всередині країни, і за її межами) очевидно, що «посадці» лідера «Батьківщини» передувало «відмашка» Януковича. І якщо вона в підсумку опиниться на волі, то й у цьому разі без санкції керманича не обійтися.

Якщо процес завершиться для екс-прем’єра благополучно, то вдячною вона має бути, передусім, Заходу. Переговори про підписання договору про асоціацію з ЄС і створення зони вільної торгівлі з Євросоюзом для нинішньої вітчизняної влади вкрай важливі. І з політичного, і з економічного (а якщо бути точним, то скоріше, з меркантильного) погляду. Однак й у Брюсселя були свої, цілком очевидні (й неодноразово нами описані) резони домагатися подальшого зближення України з об’єднаною Європою. Тому, чемно нагадуючи про потребу дотримуватися демократичних норм і неприйнятність вибіркового застосування закону, європолітики й єврочиновники у масі своїй доволі стримано коментували «справу Тимошенко».

Ситуацію змінило помітне похолодання у відносинах Києва з Москвою, і ще більш помітна розгубленість вітчизняного керівництва, яке чомусь виявилося не готовим до такого повороту подій. У підсумку побажання Брюсселя всі частіше почали набирати форми вимог. А останнім часом, як стверджують люди обізнані, вимоги всі частіше почали скидатися на ультиматуми. Тиск на Київ, публічний і (що в політиці значно важливіше) кулуарний, набув масового й організованого характеру.

Оптимісти бралися стверджувати, що певна ясність у справі Тимошенко з’явиться вже до кінця цього тижня. Але вони трохи погарячкували.

Влада взяла тайм-аут. Причин для цього досить. По-перше, Банкова до останнього моменту сподівалася на якийсь прорив у складних переговорах із Кремлем. Будь-який, навіть тактичний, успіх у цій грі давав козирі в партії з Євросоюзом. Але поки що на Північно-Східному фронті - без перемін. По-друге, міг спрацювати суб’єктивний фактор. Як можна судити, поки що Янукович нікому з численних західних візаві не давав твердої обіцянки, що Тимошенко в найближчому часі опиниться на волі. Тим більше, що її виправдають і допустять до парламентських виборів. Але, зважаючи на все, він уже досить чітко позначав готовність іти на поступки. Поки хтось із переговорників, що називається, «не перетиснув клієнта». Достеменно не відомо, хто саме з заморських політиків припустився надмірної жорсткості, й узагалі чи мав такий факт місце. Але з Банкової доносяться чутки, що в останні дні їхній лідер украй роздратований тиском, який чинять на нього. Занадто вже неприємно розписуватися в залежності й уразливості. Влада шукає (і це третя причина затримки) максимально комфортний для себе вихід із ситуації. Їй треба звільнити Тимошенко й зберегти обличчя.

Найбільш легкий спосіб - невеличка корекція законодавства, здійснювана з подачі супротивників режиму. Останнє є обов’язковою умовою. І опозиція цю умову прийняла. Наскільки відомо, підготовлено три відповідні проекти. Перший (авторства Віктора Швеця й В’ячеслав Кириленка) припускає витяг із ст. 365 КК, яка припускає кримінальну відповідальність за перевищення влади або службових повноважень. Цей спосіб виглядає найпростішим, але трохи двозначним (докладніше - у матеріалі юриста Андрія Нечипо­ренка). Другий проект, наскільки можна судити, з’явився з подачі соратників Арсенія Яценюка. Він пропонує вважати перевищення влади або службових повноважень правопорушенням, але не карним, а лише адміністративним. Такий сценарій улаштовує владу, але не надто по смаку прихильникам Тимо­шенко, які в її вчинках жодних порушень не вбачають зовсім (про те, чи є склад злочину в діях екс-прем’єра - у матеріа­лі адвоката Миколи Сірого).

Нарешті, творці третього проекту (Іван Кири­ленко й Володимир Мой­сик) рекомендують змінити суб’єктність. Тобто, не вилучати з КК ст. 365, а підправити ст. 364, уточнивши, хто саме підпадає під визначення «посадові особи». Відповідно до Закону «Про Кабінет міністрів», члени уряду є не держслужбовцями, а політичними діячами. І за свої діяння, за логікою, мають нести не карну, а політичну відповідальність. Якщо, зрозуміло, не вчинили очевидного карного злочину. На думку авторів цього (ймовірно, найперспективнішого проекту) КК і закон про Кабмін слід привести у відповідність, позбавивши політичних діячів загрози карного переслідування за політичні діяння.

Саме цей документ нині є предметом найбільш пильного вивчення Банкової. Але гарантувати, що в прагматичні міркування не втрутиться ще якийсь ірраціо­нальний фактор, не може ніхто.