Прощання з майбутнім? - Політика - dt.ua

Прощання з майбутнім?

26 жовтня, 2007, 15:48 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Не треба думати, що вибори — тільки через два роки. Досить трохи відійти від змагань у коридорах влади й просто проїхати Україною чи навіть київськими вулицями, щоб зрозуміти — президентська кампанія вже триває...

Подейкують, коли арабський полководець Амр ібн Аль-Ас захопив Олександрію Єгипетську, він запитав у халіфа Омара, як вчинити із всесвітньо відомою бібліотекою. Халіф відповів: якщо всі ці книжки повторюють Коран — вони непотрібні, якщо суперечать Корану — шкідливі, тож їх у будь-якому разі ліпше знищити.

Блок Юлії Тимошенко, звісно, нічого проти своїх стратегічних партнерів із «Нашої України» та «Народної самооборони» не має. Принаймні на словах. Та хто винен, що обставини складаються не на користь «НУ—НС»? Адже якщо блок слідуватиме строго у фарватері БЮТ, він невдовзі стане непотрібним. А якщо почне боротися з Тимошенко — стане жертвою її гніву. Як завжди, «найсправедливішого». Нашоукраїнці, звичайно, щосили шукають третій шлях. Запекло борючись поміж собою. Але тим самим, схоже, тільки прискорюють розв’язку.

Троянди з шипами й без

Президент розчарувався у своїх недавніх фаворитах. Чорна кішка між Віктором Ющенком і Юрієм Луценком пробігла в ніч на 1 жовтня, коли перший номер списку «НУ—НС» примчав до штаб-квартири БЮТ вітати Юлію Тимошенко з перемогою. Із букетом троянд без шипів. Можливо, це ревнощі, але занадто вже очевидним було бажання Юрія Віталійовича сподобатися Юлії Во­лодимирівні. На Банковій такі демарші розцінюють однозначно — як спробу «здатися на милість переможця». Але ж іще недавно президент бачив у Луценкові політич­ну противагу Тимошенко, і сам головний «самбіст» давав чесне піонерське, що разом із колегами «стримуватиме БЮТ від зайвого популізму». Та варто було почути результати екзит-полу — поспішив на Турівську, навіть не узгодив­ши свій візит із президентом. І, що прикро, — Луценку ж відома історія з Романом Без-смерт­ним, який у таку саму ніч 2006-го був набагато стриманіший. Він лише визнав, що БЮТ набрав більше, ніж «Наша Україна», й відразу одержав від президента «за повною програмою». Луценко про це знав, не міг не знати. Та однаково поїхав.

Постфактум «самбісти» намагалися виправдатися. Казали, що це, мовляв, такий хитрий хід і вони «задушать Тимошенко в обіймах». Якщо це правда, то звучали пояснення непереконливо. Досить порівняти кількість представників «Самооборони» й БЮТ у майбутньому парламенті, щоб зрозуміти — навіть обійняти фракцію Тимошенко буде складно. А вже задушити... Чим це закінчується, Ющенко знає не з чуток. 2005 року в уряді Тимошенко не було жодного представника БЮТ. А до моменту відставки прем’єра симпатизували їй мало не більшість міністрів. Тому Юрію Віталійовичу на Банковій і не вірять, підозрюючи, що той веде власну гру.

Утім, якщо Луценко обіймався з Тимошенко з корисливою метою, особливої користі від цього він поки що не одержав. Навіть такі привабливі для головного «самбіста» поправки до закону про Київ бютівці погодилися підтримати тільки в разі, якщо перевибори відбудуться ще до нового року. Але такі стислі строки навряд чи реальні з погляду законодавства, а Луценку й узагалі невигідні. Він просто не встигне розкрутити маховик кампанії. У БЮТ у відповідь натякають, що вони й не зобов’язані проштовхувати «Термінатора» у київські мери. А на виборах можуть підтримати не його, а, скажімо, Віталія Кличка. Та, скоріше за все, висунуть власну кандидатуру. Олександр Турчинов, щоправда, брати участь у забігу вже відмовився. Зате Михайло Поживанов, кажуть, завжди готовий. Не дивно, що зрештою київське питання — від гріха подалі — взагалі винесли за дужки пакета першочергових законопроектів.

Луценко після цього спробував помиритися з Банковою, але теж невдало. Інакше навіщо Юрію Віталійовичу потрібно було вередувати й вимагати від президента прізвище нового генпрокурора? Люди втаємничені стверджують, що Ющенко просто дав зрозуміти — на висування Віктора Шемчука «самбісти» можуть не розраховувати (йому на Банковій досі не можуть пробачити травневу «нерішучість» у боротьбі з Піскуном і Цушком), а іншим кандидатам від Луценка він довіряє ще менше. Раптом вони теж побіжать із трояндами без шипів до перспективнішого кандидата в президенти?

У підіграванні Тимошенко підозрюють й іншого президентського фаворита — В’ячеслава Кири­лен­ка. Він, щоправда, букетами не розкидався. Зате надто швидко підписав проект коаліційної уго­ди, кудись при цьому подівши «протокол суперечностей». А тепер ще й наполягає на його безумовному виконанні, погрожуючи незгодним позбавленням мандата.

Та найбільше дратує президента заявка Кириленка на спікерське крісло. І річ навіть не в тім, що на Банковій цю посаду встигли пообіцяти ще як мінімум двом людям — Івану Плющу та Віктору Януковичу. Іван Степанович, кажуть, спересердя навіть відмовився підписувати коаліційну угоду. Ющенком, утім, керує не стільки образа за свого «хрещеного батька», скільки обурення тим, що рішення щодо спікерства Кириленка було ухвалене без участі президента, а отже, може розцінюватися як політичний хабар «молодому та перспективному» лідерові «НУ—НС» із боку Тимошенко. Кажуть, Ющенко навіть узяв Кириленка з собою до Лісабона, щоб переконати його відмовитися від крісла. Та марно. І зовсім не тому, що до Португалії полетіла й лідерка БЮТ. Перспективи спікерства свого часу запаморочили голову навіть такому досвідченому бійцеві, як Мороз, а вже Кириленку — й поготів. До того ж про впертість «без п’яти хвилин спікера» ходять справжні легенди — хоч як, приміром, вмовляли його перед виборами відмовитися від педалювання теми УПА, він наполіг на своєму й президента переконав.

Цього разу, щоправда, йдеться про особисті інтереси Ющенка. І тому Кириленка вирішили за впертість «добряче покарати». Для цього потрібно зробити так, щоб у вирішальний момент за кандида­туру спікера «несподівано» віддали менш як 226 необхідних голосів. Завдання полегшується тим, що голосування таємне. І водночас ускладнюється — якщо врахувати, що провал першого ж голосування може стати сигналом до розвалу помаранчевої коаліції, а в цьо­му не зацікавлена Юлія Тимошенко. Недарма регіонали поспішили радісно повідомити — бютівці, мовляв, уже натякали окремим товаришам із ПР, що «батьківщина про них не забуде», якщо вони так «несподівано» проголосують за «націоналіста» Кириленка. Було це чи не було — зацікавлені люди не зізнаються, але, судячи з виразу облич переговірників, голосів регіоналів і «литвинівців» В’ячеслав Анатолійович справді може не дочекатися. А якщо при цьому ще й Тимошенко не стане прем’єром, на Банковій плакатимуть далеко не всі.

Закарпатська «фракція»: перезавантаження

Самі бютівці вже нині пильно спостерігають за реакцією Віктора Балоги, який останнім часом справді піднісся духом. Керівник президентської канцелярії, який стояв у двох кроках від призначення послом до однієї з європейських країн (як оцінки його роботи як керівника виборчого штабу нашоукраїнців), усе-таки зумів переконати шефа в тому, що відповідальність за провал мають нести «обличчя» блоку та губернатори, які проводили кампанію на місцях. Двоє керівників облдержадміністрацій уже зволіли «перейти на роботу» в іще не сформований парламент, а лідери блоку, які раніше спілкувалися з президентом безпосередньо, вже не завжди можуть потрапити до Ющенка на прийом.

Щодалі, то більше. Тепер Ба­лога вже відверто кепкує над Ки­риленком, натякаючи, що навіть за можливий провал його кандидатури на посаду голови ВР відповідатиме сам незатверджений спікер. «Під угодою про створення коаліції стоять власноручні підписи лідерів двох блоків, — наголосив керівник СП у четвер. — Отже, саме на них лежить уся повнота відповідальності за остаточне оформлення більшості. Тільки вони повинні протидіяти можливим ризикам у цій справі, тільки вони повинні забезпечити стійкість і ефективність майбутньої коаліції (курсив мій. — О.М.)». Показово, що при цьому Балога зажадав, аби підписалися під угодою всі депутати від БЮТ і «НУ—НС» персонально. Проте відповідальність, вважає він, усе одно нестимуть двоє — Тимошенко і Кириленко.

Водночас Балога перетворився практично на головного критика змістовної частини коаліційної угоди. Саме він наполіг на включенні до пакета першочергових законопроектів закону про Кабмін — причому в редакції, яка істотно розширює повноваження президента та його секретаріату. Саме Балога вимагав виключити з програми уряду пункти, що «стосуються сфери прерогатив глави держави», — простіше кажучи, не поспішати зі скасуванням військового призову. І той-таки Балога назвав «нездійсненними» зобов’язання щодо повернення вкладів у Ощадбанку СРСР. Тимошенківці, зрозуміло, дотримуються іншої точки зору, але під їхню гарячу руку потрапляють... Луценко з Кириленком. «Ми вважали, що домовляємося з людьми, які мають відповідні повноваження. Тому нехай змінюють переговірників або дають нинішнім реальні повноваження», — поскаржився журналістам бютівець Євген Корнійчук.

Утім, головний сюрприз тижня для «сердечників» був попереду. Спочатку Івано-Франківську область очолив 36-річний мер Ярем­чі Микола Палійчук. Журналіс­ти відразу запідозрили, що новий призначенець, окрім ордену «За заслуги» III ступеня за «внесок у збереження гуцульської культури», цінний ще й невсипущою турботою про дачі високопоставлених нашоукраїнців у Прикарпатті. Наступного дня керувати Тернопільщиною призначили 33-річного Юрія Чижмаря, багаторічного особистого референта Балоги, котрий в останній рік служби встиг попрацювати керівником служби глави президентської канцелярії.

У БЮТ ці призначення сприй­няли як ляпас. Адже напередодні тимошенківці відкрито заявили про претензії на губернаторські крісла в тих областях, де вони здобули більшість голосів. А в Тернополі та Івано-Франківсь­ку в «сердечників» не просто більшість — вони, по суті, відвоювали ці області в нашоукраїнців. Утім, Микола Томенко не був би Миколою Томенком, якби побачив у призначеннях тільки бажання Банкової дошкулити його однопартійцям чи прагнення Балоги зміцнити власні позиції. Колишній гуманітарний віце-прем’єр звинуватив президентських канцеляристів... у створенні «коаліції з Вік­тором Януковичем». Неформальної. До таких висновків його підштовхнула підозріло радісна фраза Івана Плюща про те, що «всі кандидатури узгоджені з Януковичем».

Томенко, вочевидь, думав, що узгоджувати кандидатів потрібно з іще не призначеним прем’єром Тимошенко. Балога у відповідь попросив «не тиснути на президента» і керуватися «логікою дер­жавного управління». А люди із секретаріату тільки знизали плечима й поцікавилися — чому бютівці вважають, що прем’єром стане саме Тимошенко?

Колективне несвідоме та його повноважні представники

У нашоукраїнців тим часом стався новий напад плюралізму. 22 жовтня екс-прем’єр Юрій Єхануров висунув однопартійцям ультиматум. Мовляв, або вони домагаються від Тимошенко згоди на новий закон про акціонерні товариства, істотне коригування закону про державні закупівлі та перегляд закону про Кабінет міністрів, або прямують до коаліції без нього. «Якщо я програю на з’їзді, мені в такій партії робити нема чого. Тоді, даруйте, я кладу на стіл свій партійний квиток і заявляю, що помилився в партії, яка не виконує своїх програмних принципів», — дещо пишномовно пояснив Юрій Іванович свою позицію журналістам у Дніпро­петровську. Щоправда, наступного дня прес-секретар Єханурова пом’якшив формулювання шефа. Та всі, кому треба було почути, сигнал почули. І розшифрували.

Андрій Шкіль із Анатолієм Семиногою невдоволено пробурчали щось на кшталт «якщо Єхануров хоче завершити політичну кар’єру — ми не заперечуватимемо». Зате Тимошенко, не соромлячись раніше посилати Юрія Івановича ліпити пельмені й розповідати «бурятські казки», багатозначно промовчала. Все ж таки 228 голосів — надто хистка більшість, аби розкидатися депутатами. А якщо Єхануров виступив відкрито — отже, має підтримку у фракції. Яку — поки що сказати важко. Віктор Небоженко, наприклад, нарахував цілих 22 особи. Від імені яких Юрій Іванович нібито й виступає як «мікроспікер». Чому саме він? Просто йому втрачати нема чого, особливо в разі прем’єрства Тимошенко. Інші поки що перестраховуються. Тому, загалом, багато експертів воліють казати про «колективне несвідоме» «НУ—НС», яке просто говорить голосом Єханурова, але не має ані найменшої можливості самоорганізуватися.

Показовою в цьому сенсі є поведінка Порошенка. У вівторок він зізнався, що також сумнівається у стабільності створюваної помаранчевої коаліції. Мовляв, знову всі захопилися розподілом портфелів, котрих, як завжди, не вистачило на всіх. Журналісти припустили, що Петро Олексійович так реагує на те, що без крісла залишився він сам. Адже Володимир Стельмах, на місце якого сватали шоколадного короля, зненацька звільнятися відмовився. До того ж, як з’ясувалося, Нацбанк встигли пообіцяти ще й Валерію Хорошковському.

Президент очікував справжнього шквалу обурення і, кажуть, навіть просив Івана Васюника — про всяк випадок – побути на зустрічі з екс-секретарем РНБО. Проте, на подив Ющенка, Поро­шен­ко був спокійний. Не сталося нічого схожого на сцену вересня 2005-го, так яскраво описану свого часу Юлією Тимошенко. Петро Олексійович запевнив президента в лояльності й готовності чекати на обіцяне крісло як завгодно довго. Чим, загалом, ще більше спантеличив Ющенка. Порошенко, звичайно, не депутат, і не стане ним у найближчі місяці. Але в нього у фракції є довірені люди. І за бажання — з огляду на перевагу гіпотетичної помаранчевої коаліції лише у три голоси — може підіграти будь-якій стороні. Не виключено, що президенту, але цілком імовірно — й Тимошенко.

Зрештою, Петро Олексійович іще дуже добре пам’ятає події дворічної давнини, коли його звинуватили й у кризі, й у розладі союзу революціонерів. «Любі друзі» й досі побоюються, що їх можуть укотре використати втемну. Адже президент привселюдно навряд чи виступить проти Тимошенко, а за негласно санкціоновану партизанщину нашоукраїнців за першої ж нагоди засудить. Кому нині хочеться перетворюватися на об’єкт полювання з боку Ющенка й Тимошенко одночасно?

Бунт «ошуканих вкладників»

Утім, окрім «любих друзів» у «НУ—НС» є ще й «міноритарні акціонери» — дрібні та середні партії, які входять до блоку. І їхня позиція теж є неоднозначною. Ще на слуху історія з Юрієм Костенком, якого на сайті «Нашої України» мало не зробили прихильником широкої коаліції, а потім прес-служба УНП без особливого успіху домагалася спростування.

Уже після парафування угоди з БЮТ обурився Владислав Каськів. За його словами, члени політради «НУ—НС» бачили тільки назви законів, за які Кириленко від імені блоку вже пообіцяв проголосувати. А лідери партій, які увійшли до «НУ—НС», категорично проти імперативного мандата, що позбавляє їх будь-якої самостійності. Каськів навіть назвав прізвища деяких незадоволених — Володимира Стретовича, Миколи Катеринчука та — знову! — Юрія Костенка.

Пізніше, щоправда, учасники бунту «ошуканих вкладників» спробували трохи згладити враження. Катеринчук оголосив, що чутки стосовно розколу в «НУ—НС» поширюють вороги, і запевнив, що сам він коливатиметься виключно разом із лінією партії, тому що... обов’язково буде прем’єром тоді, коли Україна вступатиме до ЄС. Каськів до такого оригінального виправдання не додумався. Зате пообіцяв, що голосуватиме і за Кириленка-спікера, і за Тимошенко-прем’єра навіть у разі, якщо 12 обіцяних законопроектів ухвалено не буде. Питання, щоправда, в тім, чи дійде в такому разі справа до голосування — зрештою, ухвалення «великого пакета» було вимогою самого Ющенка. І тільки в разі виконання цієї умови президент обіцяв внести кандидатуру прем’єра від коаліції.

Утім, у середу естафету невдоволення підхопив недавній бютівець, а нині один із головних помаранчевих критиків Тимошенко Анатолій Матвієнко. Політрада його партії «Собор» звинуватила лідерів списків БЮТ і «НУ—НС» у тому, що вони формують коаліцію «підкилимово, поза контролем громадськості». Ба більше, у самій угоді «соборяни» виявили не більше не менше як «федералізацію України»! Як вихід Матвієнко запропонував вести переговори не у форматі «1+1», а за круглим столом, з участю всіх 12 партій, які входять до «НУ—НС» і БЮТ. З огляду на те, що помаранчевий блок складається з дев’яти партій, а «серцевий» — лише з трьох, тимошенківці запідозрили, що їх намагаються грубо обдурити. Ще сильнішими стали підозри, коли прозвучала пропозиція «соборян» замість великого пакета ухвалити малий — із трьох законів, у котрому, як і варто було очікувати, власне бютівських законів не залишилося.

Утім, у БЮТ оптимізму не втрачають. Натякаючи, що це зараз малі партії «приндяться», відчуваючи підтримку Банкової. А коли зберуться в залі — просто не зважаться проголосувати проти. «Та ви погляньте на цих лідерів, — запевняв один зі штабістів. — Вони ж дивляться на Юлю, наче кролики на удава. Навіть якщо підозрюватимуть, що голосують за самоліквідацію, однаково натиснуть кнопку «за». І, за великим рахунком, усі ці перипетії із законами тимошенківців їх цікавлять дуже мало. Для них головне — голосування за прем’єра. Якщо ним стане Юлія Володимирівна, відставити її буде практично неможливо. А закони — теоретично — завжди можна відіграти назад. Якщо вони не влаштовуватимуть регіоналів, голосів вистачить навіть для подолання президентського вето.

Про співробітництво з ПР — нехай і негласне — у БЮТ замислюються і на той випадок, якщо Тимошенко прем’єром не стане. Адже тоді в уряд можуть не пустити і Януковича. А отже, обоє, не ставши керівниками Кабміну, будуть зацікавлені в нових дострокових виборах. Хоча б через рік.

Каламутні хвилі

Про те, що деякі консультації з БЮТ ведуться, кажуть і регіонали. Знає про це навіть не надто близький до центру прийняття рішень Тарас Чорновіл. Щоправда, він чомусь додає — «хоч як смішно це звучало б». Можливо, тому, що в ПР усе ще сподіваються на широку коаліцію. У те, що вона буде створена в перші дні роботи парламенту, Чорновіл, зрозуміло, не вірить. А ось коли — цитую — «каламутними дніпровськими хвилями пропливуть трупи мертвонароджених надій на помаранчеву коаліцію, розпочнуться нормальні, серйозні розмови про створення іншого варіанта об’єднання».

Чекати такого видовища на березі регіонали наміру не мають. Навпаки — обіцяють активно цьо­му процесу посприяти. Приміром, не давши опонентам ухвалювати закони пакетом. А коли голосуватимуть за кожний окремо, то не виключено, що або «Наша Україна» кине БЮТ із законом про імперативний мандат, або тимошенківці — «НУ—НС» із законом про Кабмін.

З другого боку, якщо помаран­чеві справді розсваряться, пар­ламент може працювати й без коа­ліції. По-перше, протягом року Ра­ду, обрану на дострокових виборах, розпустити не можна. А по-дру­ге, навіть після цього терміну президент може й не розпускати парламент — це його право, а не обо­в’язок. Регіонали переконані, що в цьому разі прем’єром залишиться Янукович — або за поданням нової, широкої, коаліції, або як виконуючий обов’язки — через те, що Рада неспроможна знайти йому заміну. В другому випадку — ще й з нинішніми широкими повноваженнями відповідно до поки що чинного закону про Кабмін.

Правда, на Банковій упевненості ПР не поділяють. Там уже кілька місяців пропрацювується варіант призначення в.о. третьої осо­би. І, зважаючи на окремі натяки, риси цього обличчя дуже нагадують Віктора Балогу. Зрозуміло, така маніпуляція не зовсім відповідає Конституції. Однак і в роз­пуск парламенту вірили не всі, посилаючись на той самий Основний Закон. А вибори відбулися. Отже, і з прем’єром усе може вийти схоже.

Дивує інше — на що сподіваються у такому разі на Банковій? Що Тимошенко з Януковичем «проковтнуть пілюлю» і зроблять вигляд, наче нічого не було? Що «проблема двох опозицій» розсмокчеться сама собою? Чи помаранчеві теж керуються логікою «нам би день простояти, і ніч протриматися»? Дотепер така короткозорість була характерна для біло-синіх, які замість цілком логічного рішення перейти в опозицію вважають за краще чіплятися за владу за всяку ціну. По суті, це нагадує добровільну відмову від будь-якого політичного майбутнього заради примарних тактичних переваг. Примарних — оскільки переможець майбутньої виборчої гонки завжди може відіграти назад.

Не можна сказати, що в «НУ—НС» цього не розуміють. Той самий Олесь Доній уже зауважив, «Тимошенко-опозиціонер, як і Тимошенко-прем’єр, — це килимова доріжка для неї до поста президента». І не треба думати, що вибори — тільки через два роки. Досить трохи відійти від змагань у коридорах влади й просто проїхати Україною чи навіть київськими вулицями, щоб зрозуміти — президентська кампанія вже триває. Просто не всі політики беруть в ній участь.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво