Прощання з Косово

Серби знову залишають Косово. Цього разу їх змушують утікати не погрози албанських бойовиків і не бомбардування НАТО, як 1999-го. Так вони реагують на початок розгляду питання щодо статусу Косово в Раді Безпеки Об’єднаних Націй. У селищі Бресже в центральній частині краю, за сім кілометрів від Пріштіни, на будинках сербів з’явилися написи «Продається», а в місті Печ місцеві серби почали викопувати з поховань своїх померлих родичів, щоб перевезти їх до Сербії. На кадрах, розповсюджених агенцією «Рейтер», жінка, котра стоїть поруч із розритою могилою, каже: «Ми робимо це тому, що 3 квітня Рада Безпеки ООН почала розглядати питання щодо статусу Косово, навіть не побажавши заслухати нашу думку». Тепер її доля і майбутнє інших жителів краю повністю в руках іноземних політиків.

За останні 10 днів у Косово сталося п’ять вибухів, спрямованих як проти сербів, так і проти ООН (було спалено джип із оонівськими номерами). Кричущим актом вандалізму та порушенням досягнутих домовленостей світова спільнота визнала ракетний обстріл минулої п’ятниці православного монастиря XIV століття Високі Дечани, котрий входить до переліку пам’яток світової спадщини під охороною ЮНЕСКО.

Серби, які проживають у Косово, не вірять, що будь-які їхні сподівання на політичну автономію справдяться. Так, глава Сербської національної ради Косово Мілан Іванович сказав: «якщо албанці хочуть незалежності, і це вершина їхніх сподівань, то чому вони нам відмовляють у цьому праві? Тільки так будуть дотримані принципи справедливості та стабільності. Буде логічно, якщо те, що дадуть албанцям, отримаємо також ми. І на менше ми не погодимося».

Белградські видання останніми днями сповнені закликів до сербів, які проживають у Косово, не коритися «злій долі» й рішенню іноземних держав. Мусується теза, що, в разі проголошення незалежності Косово, свою незалежність від цього державного утворення мають проголосити населені пункти з компактним проживанням сербів. За іншою версією, серби можуть зажадати поділу самого Косово на дві частини по річці Ібар і сформувати тут самостійне утворення для половини з приблизно 100 тисяч сербів Косово. Пріштіна гнівно відреагувала на подібні спекуляції сербської сторони, попереджаючи, що такі дії підірвуть стабільність на Балканах. У Белграді сміються з таких аргументів, адже наслідків появи самого Косово на карті світу як незалежної держави поки що також ніхто не може передбачити.

Вочевидь, уявляючи собі ці побоювання, а також беручи до уваги певний ступінь ескалації ситуації в регіоні, 2 квітня (за добу до першого засідання Ради Безпеки ООН щодо Косово) Пріштіну відвідав генсек НАТО Яаап де Хооп Схеффер. Він чітко дав зрозуміти, що насильство чи загроза застосування сили не вплинуть на остаточне вирішення питання щодо статусу Косово. Такі дії лише ускладнять процес урегулювання.

За даними, які надходять із Косово, НАТО посилює там свій 17-тисячний контингент. Міністр оборони ФРН Франц Йозеф Юнг повідомив: на початку квітня туди вирушать ще 500 військовиків бундесверу. За словами міністра, їхня місія триватиме «доти, доки не буде угоди щодо майбутнього краю і поки ситуація не стабілізується».

У такій обстановці 3 квітня 2007 року Рада Безпеки ООН роз­почала обговорення косовського питання. Як стало відомо пізніше (а засідання відбувалося за зачиненими дверима), спеціальний представник ООН щодо Ко­сово Марті Ахтісаарі представив свій план членам Ради Безпеки. Та відразу стало зрозуміло: положення документа щодо поступового створення албанської держави не здобули загального схвалення, хоча їх підтримали представники США, Великобританії, Франції, Бельгії. Презентація плану тільки ще раз продемонструвала глибокі розбіжності в позиціях між країнами, котрі підтримали план, і, з іншого боку, — Росії, котра відмовляється погодитися з його положеннями. Було вирішено продовжити розгляд цього питання на інших засіданнях Ради Безпеки. Також, як зазначив британський представник при ООН Емір Джонс Перрі, учасники домовилися: перш ніж Рада Безпеки прийматиме своє рішення, члени Контактної групи щодо Косово (Британія, Франція, Німеччина, Італія та США) мають визначити для себе, наскільки план Марті Ахтісаарі підходить для врегулювання конфлікту.

На засіданні окремо заслухали докази сербської й албанської сторін щодо цього питання. Албанський лідер Фатмір Седжіу, якому на настійну вимогу Росії не дозволили виступити у ході засідання Ради Безпеки, висловився за однозначне ухвалення резолюції Ради Безпеки ООН на основі плану Ахтісаарі, і додав, що можливості подальших переговорів із сербською стороною повністю вичерпані.

Прем’єр-міністр Сербії Воїс­лав Коштуніца у свою чергу заявив, що план Ахтісаарі не є прийнятним для Белграда, оскільки ставить під сумнів суверенні права Сербії на Косово. Він запропо­нував розпочати новий раунд переговорів, а замість Ахтісаарі при­значити нового представника, котрий розробив би новий план із урахуванням сподівань сербів.

Окрім того, сербський прем’єр запропонував генсеку ООН Пан Гі Муну відправити до Косово своїх представників для підготовки звіту щодо стану виконання умов резолюції РБ ООН №1244 від 1999 року, і на цій основі виробити резолюцію стосовно статусу Косово.

На даному етапі Белград і Москва прагнуть затягнути роз­в’яз­ку. Посол Росії при ООН дав зрозуміти, що восьми років не вис­тачило, аби врегулювати проблему, а ідеї Ахтісаарі назвав «упередженими й недоречними». Водночас Росія заспокоює сербів, стверджуючи, що з обговорення косовської теми в Нью-Йорку вони можуть одержати вигоду для себе.

Так, за словами посла Росії в Белграді Олександра Алексєєва, Москва вже займається практичними пошуками людини, яка замінила б фінського дипломата Ахтісаарі на посту спецпредставника з Косово, котрий ще рік тому здавався неупередженим і безстороннім посередником. Тепер, вважає російський дипломат, саме з його вини переговори між сербами й албанцями зайшли в глухий кут. На думку Алексєєва, ООН насамперед має усвідомити, що будь-яке рішення стосовно поділу Сербії суперечитиме статуту ООН. Окрім того, зазначає дипломат в інтерв’ю сербським ЗМІ, рішення, спущене згори і нав’язане учасникам конфлікту силою, у будь-якому разі спричинить загострення ситуації. Кілька країн, наприклад, Болгарія та Греція, заявили, що вже сумніваються, чи варто втілювати в життя план Ахтісаарі, а, за словами прем’єр-міністра Болгарії Сергія Станишева, від самісінького початку Ахтісаарі взявся за діло, котре було йому не до снаги.

Західні дипломати, зазнавши нищівної поразки на першому засіданні Ради Безпеки, стверджують протилежне: план Ахтісаарі можна взяти за основу. Так, Алехандро Вольф, дипломат, який представляє США в ООН, сказав, що в документі немає положень, що суперечать статуту ООН, і заявив: слід виходити з того, що в Косово «склалася унікальна ситуація», коли вже вісім років ця територія управляється Об’єднаними Націями. Саме тому США вважають, що визначення статусу Косово (шляхом перетворення його на державу) не стане прецедентом для розв’язання проблем в інших регіонах планети, де провінції окремих країн домагаються незалежності. Французький представник Жан-Марк де ля Саблер пішов іще далі. Він вважає, що «зберігати статус-кво (Косово) неможливо... На карту поставлено стабільність Європи. Це завершення процесу розвалу колишньої Югославії».

На тлі цієї дискусії (а також у зв’язку з бурхливими внутрішньополітичними подіями) практично непоміченою виявилася кардинальна зміна позиції Києва щодо косовського врегулювання. Нагадаємо, що з 1999 року Україна завжди надавала пріоритет принципу суверенітету та непорушності кордонів Сербії. Це не раз підтверджував екс-міністр Борис Тарасюк, який торік відвідував як Пріштіну, так і Белград, і одного разу навіть зустрічався з Ахтісаарі. А в Пріштіні на початку минулого року Борис Тарасюк припускав, що знадобиться років п’ять, аби ООН, НАТО й ОБСЄ підготували косоварів до управління автономним краєм. Водночас Київ виступав за забезпечення прав сербів у Косово і за їхню участь в управлінні краєм. Однак 30 березня на брифінгу в МЗС новий міністр Арсеній Яценюк виклав журналістам зовсім іншу позицію стосовно цього питання. «Офіційна позиція України полягає от у чому: ми просили б усіх учасників цього процесу бути надзвичайно обережними у косовському питанні. Ми не хотіли б проводити певні паралелі, хоча вони самі напрошуються, однак розв’язання косовського питання не повинно стати міжнародним прецедентом... адже кожен регіональний конфлікт має свої особливості». Та головним, за словами Яценюка, є те, що Ук­раїна підтримує позиції Ахтісаа­рі стосовно «права кожного народу на самовизначення», і «самостійність Косово під наглядом Європейського Союзу». Із цих слів зрозуміло, що тепер у Києва право народу на самовизначення домінує над правом інших народів на суверенітет і територіаль­ну цілісність. Деякою мірою це є найбільшим відступом від підходів, що їх Київ сповідував в останні роки під час врегулювання всіх локальних конфліктів на теренах колишнього СНД, включаючи, насамперед, придністровський, а також абхазький і нагірно-карабахський. Арсеній Яценюк, утім, не приховував, що тему Косово він за кілька днів до цього обговорював із загальновизнаним гуру європейської дипломатії та генсеком НАТО 1999 року Хав’єром Сола­ною і, можливо, ідеї й позиції, висловлені молодим міністром, були враженням від цієї розмови. (Підкрес­лимо також: думку про те, що Косово не повинно стати прецедентом, вперше висло­вили американські дипломати.) Однак така різка зміна в позиції Києва, по суті, нічим не мотивована і поки що не отримала оцінки президента та Верховної Ради.

Звісно, колишня позиція Києва навряд чи була б врахована при вирішенні косовського конфлікту, проте давала Україні багато переваг як «країні-миротворцю» не лише на Балканах, а й в інших регіонах планети. Нинішня солідаризація Києва з позицією переважної більшості в даному випадку не обіцяє їй таких дивідендів.