ПРОЩАЛЬНІ ГАСТРОЛІ

На відміну від минулих років, одноденний візит в Україну генсека НАТО Джорджа Робертсона не став топ-новиною для українських мас-медіа. Є кілька причин того. З одного боку, сьогодні вся увага українського політикуму прикута до ситуації навколо острова Коса Тузла. З іншого — Україну генсек НАТО відвідав у рамках своїх прощальних поїздок у країни, що є членами і партнерами Північноатлантичного альянсу: у грудні шотландець Робертсон передасть віжки правління голландцю Яапу де Хоопу Схефферу...

Для Києва Джордж Робертсон залишиться тим генеральним секретарем НАТО, при якому перспектива членства в Північноатлантичному альянсі стала для України реальністю. Його приїзди в нашу країну (що часто припадали на непрості для офіційного Києва періоди), як правило, знаменували собою перехід україно-натовських відносин на новий рівень. Однак цього разу у Києві не пов’язували з приїздом Джорджа Робертсона якихось особливих надій: при тому, що генсек альянсу зустрічався з вищим керівництвом країни, протокольний формат візиту не спонукав до докладного обговорення питань, які стосуються відносин України та НАТО. Під час свого перебування в Києві Робертсон, швидше, окреслив теми, на які альянс вестиме діалог з Україною при новому генсеку.

З іншого боку, у Києві зараз роблять ставку на семінари і спільні засідання українських і натовських делегацій. Зокрема на спільне засідання політичного і військово-політичного комітетів НАТО, що пройде в Україні 5—7 листопада, де планується розглянути виконання положень Цільового плану дій Україна—НАТО за 2003 рік. Крім того, у полі зору і заплановане на першу декаду грудня засідання комісії Україна—НАТО на рівні міністрів закордонних справ та міністрів оборони, де, як очікується, відбудеться узгодження Цільового плану на 2004 рік. На цих зустрічах Київ має намір також «розвідати» можливість приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ або MAP, Membership Action Plan) на стамбульському саміті Організації Північноатлантичного договору.

Наскільки реалістичні ці очікування офіційного Києва, великою мірою залежить від розвитку внутрішньополітичної ситуації в нашій країні. Але під час свого візиту Робертсон ще раз нагадав: двері НАТО відчинені для України. Водночас, як і рік, і два тому, він невтомно підкреслював, що вступ в альянс — питання не лише здатності інтегрувати свої збройні сили у військову структуру НАТО, а й забезпечення державою стандартів демократії: свободи преси, незалежності судової влади, стабільної внутрішньополітичної ситуації, вільних і справедливих виборів.

Наскільки можна судити, тема майбутніх президентських виборів — вільних, відкритих і чесних — була однією з ключових під час зустрічей політичного лідера альянсу з українським керівництвом. Зокрема Брюссель цікавить питання, чи балотуватиметься чинний Президент на третій термін.

У контексті цього Робертсон заявив журналістам, що під час зустрічі з українським Президентом Леонід Кучма запевнив його у відсутності наміру балотуватися на посаду глави держави 2004 року. «Президент Леонід Кучма сьогодні чітко говорив мені, що я (Робертсон. — В.К.) піду зі своєї посади в грудні, а він (Кучма. — В.К.) із посади президента — наступного року», — цитує «Інтерфакс-Україна» генсека НАТО. (До речі, серед політологів поширена думка, що до проведення президентських виборів малоймовірно очікувати від альянсу згоди на приєднання України до ПДЧ.)

Хоча візит Робертсона і мав протокольний характер, не обійшлося без заяв, які не можуть не викликати подиву. Йдеться про позицію НАТО в «тузлинській кризі» і репліку генсека про подвійні стандарти. Так, під час зустрічі з Леонідом Кучмою, повідомляє прес-секретар українського Президента Олена Громницька, Джордж Робертсон сказав: НАТО всіляко прагне, щоб у відносинах з Україною «не було подвійних стандартів, а відносини були прозорими».

Однак трохи згодом, виступаючи на засіданні першої Всеукраїнської асамблеї громадських організацій «Україна — у НАТО: діємо разом», генсек експромтом заявив уже ось що: «Президент України сьогодні вранці сказав мені, що були часи, коли він хвилювався, що в нас існують подвійні стандарти стосовно України й інших країн. Я відповів йому: є два стандарти, безперечно. Україна проголосила своє прагнення стати членом НАТО і Європейського Союзу, а інші країни, що містяться поруч, не висловили таких намірів. Тому до держав, які хочуть стати членами альянсу, потрібно пред’являти вищі стандарти. І це пояснює той факт, що ми справді іноді приділяємо більше уваги Україні, аніж іншим країнам цього регіону». «Ніхто не повинен хвилюватися з цього приводу. Це має бути навіть компліментом, має слугувати виявом нашої зацікавленості Україною», — продовжив далі лорд Робертсон.

Звісно, чудово, що альянс виявляє до України таку пильну увагу. Але, з іншого боку, цей «комплімент» Робертсона для українців і образливий: хоч би якими добрими намірами керувалися в Брюсселі, мало приємного в тому, що позиція НАТО щодо України базується на офіційно визнаній політиці подвійних стандартів. Було б цікаво знати реакцію на такі заяви країн, котрі претендували і претендують на членство в НАТО, — Чехії, Польщі, Румунії, Болгарії, Хорватії, Македонії, — якби вони почули їх свого часу.

Що стосується «тузлинської кризи», то в Києві очікували почути від представника НАТО публічну підтримку територіальної цілісності і державного суверенітету України у його виступах. Як, наприклад, це зробив посол Сполучених Штатів Джон Хербст. Натомість лорд Робертсон обмежився заявою, що наявний конфлікт — предмет «двосторонньої дискусії» України і Росії, яку можна розв’язати і на двосторонній основі, і з залученням таких міжнародних організацій, як ООН. «Я гадаю, що НАТО не буде задіяне у вирішенні цього питання, і такого прохання не буде», — сказав далі Робертсон, пообіцявши порушити це питання під час свого візиту до Москви на переговорах із главою російського зовнішньополітичного відомства Ігорем Івановим.

Цілком імовірно, позиція «відсторонення», викладена Робертсоном, є наслідком того, що Північноатлантичний альянс вважає малоймовірною загрозу переходу конфлікту з політико-дипломатичної площини у військову. Проте в очах Києва розвиток ситуації навколо острова Коса Тузла виглядає не так однозначно. І якщо вже представники НАТО постійно заявляють, що «незалежна, демократична і стабільна Україна є одним із ключових чинників забезпечення стабільності в Центральній і Східній Європі та на континенті в цілому», то Київ має підстави очікувати і конкретніших слів на підтримку стабільності країни. Яка, серед іншого, залежить і від відносин України з Росією. Чи для того, аби НАТО виступило з чіткішою позицією, має статися прикордонний конфлікт?

До речі, нагадаємо, що в «Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО» у статті 15 записано: «Україна і НАТО створять кризовий консультативний механізм для проведення спільних консультацій у будь-якому разі, якщо Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності чи безпеці». І, наскільки відомо «ДТ», в указі Президента про заходи зі стабілізації ситуації навколо острова Коса Тузла передбачається проведення консультацій з альянсом щодо ситуації в Керченській протоці.

…Епоха Робертсона завершується, і в НАТО настає час голландця Яапа де Хоопа Схеффера. Нідерланди в цілому і голландські політики зокрема налаштовані до України досить прихильно. Не випадково Голландія посідає четверте місце за обсягом інвестицій в українську економіку.

Але, як свідчить практика, хоч би які були особистісні якості генеральних секретарів Північноатлантичного альянсу, їхні симпатії та антипатії, НАТО проводить стосовно України політику, на яку політичний глава організації мало впливає. Втім, є надія, що саме Яап де Хооп Схеффер стане тим генеральним секретарем НАТО, при якому Україна подасть заявку на вступ у Північноатлантичний альянс і отримає на неї з Брюсселя позитивну відповідь. Усе залежить від самої лише України...