ПРОКУРОР ВСІЯ РУСІ

Поділитися
Генеральний прокурор Росії Володимир Устинов під час планового виступу в Державній думі, від яког...

Генеральний прокурор Росії Володимир Устинов під час планового виступу в Державній думі, від якого не чекали особливих сенсацій, накинувся з несподіваною критикою на запропоновану президентом Володимиром Путіним судову реформу. Прокурор не обмежився тільки обуреною реакцією на законопроекти, внесені в ДД. Він повідомив депутатам, що й далі розслідуватиме справи, пов’язані з порушеннями в процесі приватизації. Нещодавно Володимир Путін досить чітко дав зрозуміти, що виступає проти перегляду результатів приватизації. Проте Устинов, хоча і сказав, що з повагою ставиться до президентської позиції, заявив, що генеральна прокуратура не припинить своєї роботи у цьому напрямі.

На перший погляд, відбувається щось неймовірне. Генеральний прокурор, який перетворив своє відомство на безвідмовний інструмент у руках Кремля — до речі, після свого сенсаційного виступу в Думі Устинов знову пообіцяв журналістам не давати спокою Володимиру Гусинському, — несподівано дозволяє собі виступати проти президента країни зі справжньою політичною заявою, адресованою лівій частині депутатського корпусу й витриманою в найгірших популістських традиціях. Але, якщо пригадати історію призначення Устинова, неважко буде помітити, що генеральний прокурор аж ніяк не є людиною Володимира Путіна.

Як відомо, практично до останнього дня перед голосуванням у Раді Федерації Володимир Путін обговорював із сенаторами іншу кандидатуру — свого близького соратника Дмитра Козака. Дехто з сенаторів, приміром чуваський президент Микола Федоров, поспішив повідомити журналістам, що кандидатура Козака всіх влаштовує, нарешті не буде конфліктів між президентом і генпрокурором, які особливо загострилися в останній період перебування при владі Бориса Єльцина, та й узагалі Козак — справжній професіонал... Проте вранці перед голосуванням із Кремля до Ради Федерації надійшов лист із пропозицією призначити генеральним прокурором Володимира Устинова, що вже виконував ці обов’язки відтоді, як попереднього в.о. генпрокурора Юрія Чайку призначено міністром юстиції. Сенатори були здивовані: призначення Устинова виявилося одним із численних «сімейних» призначень. Устинов уже встиг прославитись і своєю карколомною кар’єрою — від прокурора Сочі до заступника генерального прокурора за кілька років, і своєю фешенебельною квартирою, ордер на яку виписав особисто Павло Павлович Бородін. Якщо пригадати, що у Володимира Путіна кар’єра не менш карколомна, а в Кремль його привів той самий Павло Павлович, легко зрозуміти, що до «свого» генерального прокурора президент ставиться без особливої симпатії... До того ж за Устиновим особливої наближеності до Кремля не помічали. Так, запекло цькував Гусинського, ворога не тільки путінського, а й «сімейного». Але дуже спокійно ставився до Березовського, обвинувачуваного на словах, та не оголошеного в розшук... Зрозуміло, що в Путіна визріло бажання змінити сформовану з прокуратурою ситуацію. Але він пішов в обхід: доручив Дмитру Козаку готувати судову реформу, що значно обмежує сьогоднішні наглядові функції прокуратури. Можна сказати, що запропонована реформа приведе функції російської прокуратури у відповідність до загальновизнаних в усьому цивілізованому світі норм. І якщо Путін у такий спосіб хоче переважити своїх опонентів, то його можна тільки привітати!

Проте зрозуміло, що така логіка розвитку подій не влаштовує ні самого генерального прокурора, ні співробітників його відомства, ні сили, що стоять за ним. Адже судова реформа, за яку виступає президент, практично позбавляє генеральну прокуратуру політичної влади, можливості впливати на еліту з допомогою своїх слідчих і бути потрібною владі.

Якщо поміркувати, то з часів радянської влади, відомої своїми химерними правовими нормами, які перетворили прокурора на головну фігуру слідства та процесу — потім уже суддя, десь під ногами адвокат і ніяких присяжних, — прокурорські функції не дуже змінилися. Але якщо за радянської доби прокурорам не давав розгулятися всюдисущий обком-міськком, то в постсоціалістичному суспільстві прокурор виявився не дуже залежним від влади: він отримав можливість вибирати собі покровителів і вже з їхньою допомогою викривати й карати представників усіх інших угруповань, навіть якщо вони мають посади, зв’язки й можливості. А від закону куди дінешся? Тож у Росії, як, утім, і в Україні, прокурор — передусім політична постать. Адже Устинов не перший такий «дисидент». До нього був Юрій Скуратов, який шантажував Кремль з допомогою швейцарських документів, до яких Устинов виявився абсолютно байдужим. А перед Скуратовим обов’язки генпрокурора довго виконував так і не затверджений парламентом Олексій Ільюшенко, людина Коржакова, послана на нари в результаті політичної поразки покровителя... Попередник Ільюшенка Олексій Казанник також пішов у відставку з політичних мотивів — президент Єльцин вимагав від нього не амністувати учасників жовтневих подій 1993 року. За законом, Казанник не міг не підкоритися рішенню Держдуми, але вважав себе людиною Єльцина — того самого Єльцина, якому він романтичного 1989 року поступився своїм місцем у Верховній Раді СРСР. Тож амністію він підписав, але водночас із заявою про відставку... А чому Казанник став генпрокурором? А тому, що його попередник Валентин Степанков під час осіннього протистояння між Єльциним і З’їздом народних депутатів розривався між двома таборами, явно схиляючись до останнього... Оце й уся коротка історія генпрокурорів — вочевидь історія політичних діячів, а не юристів... Недавно один з українських політологічних центрів надіслав мені опис діяльності генпрокурорів незалежної України — це теж історія про політиків... Тож Володимир Устинов захищає не тільки свої особисті інтереси, не лише інтереси «сім’ї». Цього разу він захищає саму систему, що формувалася десятиліттями. Захищає свою владу, захищає право громадян на безправ’я...

В адміністрації президента стверджують: цього зриву генпрокурора чекали, щоб почати боротися відкрито й не підтримувати більше Устинова публічно, а вести справу до його відставки.

Проте мені здається, що генеральному прокуророві не страшно буде піти у відставку, якщо його відомство реформують і позбавлять теперішніх величезних можливостей. Навіщо прокурору всія Русі ставати якимось там чиновником? А в герці за значущість можна й ва-банк піти.

Сподіваюся, що Володимир Устинов програє. Навіть якщо влада у своєму рішенні змінити функції прокуратури керується передусім мотивами боротьби за владу, ці реформи позитивно позначаться не на розкладі сил у верхах, а на самому російському суспільстві. Бо не може бути нормальним суспільство, за яким наглядає невсипуще прокурорське око. Не може бути нормальним суспільство, у якому прокурор звинувачує президента за спробу навести лад у судочинстві. І не може бути нормальним судочинство, у якому люди в мантіях відсунуті на другий план людьми у формі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі