ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ ПІД ЗАГРОЗОЮ - Політика - dt.ua

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ ПІД ЗАГРОЗОЮ

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

У квітні ц.р. Леонід Кучма своїм указом затвердив запропоновану військовими концепцію переходу Збройних сил України на контрактну основу до 2015 р...

У квітні ц.р. Леонід Кучма своїм указом затвердив запропоновану військовими концепцію переходу Збройних сил України на контрактну основу до 2015 р. Відповідно до указу, уряд до 25 грудня ц.р. подасть на розгляд Президентові проект Держпрограми переходу Збройних сил України до комплектування військовими контрактної служби, що передбачає і певне скорочення кількості військових.

Інакше кажучи, 2015 р. в Україні має з’явитися професійна армія. До того часу необхідно виконати всі пункти Програми розвитку й реформування ЗСУ до 2005 р. і здійснити перехід нинішньої армії на «Модель ЗСУ-2010». Проте якщо ще кілька років зберігатиметься диспропорція в системі «фінансування-реформування» ЗСУ, то доведеться говорити або про зовсім інші терміни професіоналізації, або про зовсім іншу якість української армії.

Dictus facta respondeant!

 

Ще в березні начальник Головного оргмобуправління Міноборони Микола Матюх повідомив, що до 2015 р. чисельний склад ЗСУ буде скорочено на третину — із теперішніх 310 тис. до 200 тис. При цьому кількість офіцерів має зменшитися з нинішніх 32% загальної чисельності ЗСУ до 20% у 2015 році. Генерал зазначив, що в 2015 р. солдат-контрактник має отримувати близько 500 — 700 дол. щомісяця, тобто наблизитися до європейського рівня утримання військових (поки що вони отримують 250—400 грн.). На сьогодні у ЗСУ 30 тис. контрактників, або 9,7%. За розрахунками військового відомства, після 2001-го щорічно кількість майбутніх профі збільшуватиметься на 2,5 тис. чоловік. У 2010 р. їх чисельність планують довести до 50% усього складу армії, а з 2015-го повністю перейти на службу за контрактом.

Майже такі самі цифри назвав тиждень тому голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони Борис Андресюк. Він, зокрема, зазначив, що одним із результатів військової реформи повинно стати «істотне» скорочення кількості військових — до 2015-го в 260-тисячній армії має бути не менше 40—60 тис. цивільних. Утримання в Україні професійної армії чисельністю до 200 тис. чоловік, відповідно до підрахунків Міноборони України, має коштувати державі 3,2—3,4 млрд. дол. Нагадаємо, що в 2001 р. на утримання ЗСУ виділено 2,7 млрд. грн., що приблизно дорівнює 0,5 млрд. дол.

Коментуючи можливість скорочення армії до 2015 р. до 200 тис. військових, міністр оборони України Олександр Кузьмук сказав авторові цих рядків, що такі дії практично повністю «залежатимуть від економічної ситуації». Військові люблять нагадувати істину, яка вже стала банальною: скорочення однієї військової одиниці (полку, дивізії і т.п.) коштує вдвічі дорожче, ніж її утримання.

Приміром, Б.Андресюк вважає, що для України чисельність Збройних сил у 375 тис. чол. «обтяжлива, але її заплановане скорочення до 200—220 тис. чол. потребує значних коштів, яких у бюджеті України поки що немає». На думку глави профільного комітету парламенту, у ході реформування армії може виникнути соціальна напруга, уникнути якої, щоправда, можливо — за рахунок створення конверсійних програм. Однак на практиці все не так добре.

Проте це лише надводна частина айсберга проблем. Зменшення чисельності необхідно компенсувати поліпшенням якості і озброєнь і проведенням бойової підготовки. Попри наміри провести широкомасштабну модернізацію наявної зброї (про закупівлю нової взагалі говорити не варто), виділені фінанси дозволяють лише латати найочевидніші діри. На думку першого заступника голови Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України Олега Уруского, аналіз сучасного стану озброєнь та військової техніки ЗСУ свідчить, що переважна частина технічно складних комплексів і зразків уже вичерпала свій ресурс з термінів експлуатації або ж їх ресурс закінчується у 2001—2005 роках і тому «цілком реальна загроза втрати боєздатності цілих видів, родів військ». Щоб запобігти цим негативним моментам, за найскромнішими розрахунками, потрібно майже 16 млрд. грн., а в Держбюджеті на 2001 р. передбачено близько 200 млн. грн. Крім того, вважає О.Уруский, поки що немає підстав сподіватися на істотне збільшення можливих відрахувань.

На запитання про оснащення військ новою зброєю О.Кузьмук відповідає лаконічно: «З цим у нас є проблема». Приміром, випускники Харківського військового інституту льотчиків 2001 р. жодного разу самостійно не злітали в небо. І ще. Тоді як західні армії в середньому в п’ять-вісім разів збільшили використання нових тренажерів для бойової підготовки, у ЗСУ за роки незалежності не надійшло жодного. Навіть така унікальна й відносно недорога високоточна зброя, як артилерійський керований снаряд «Квітник», що викликав справжній переполох на світовому ринку високоточної зброї, ЗСУ купити для себе поки що не в змозі. А спостерігачі ще пам’ятають, як через відключення енергії в середині минулого року під загрозою опинялося виконання бойових завдань ППО, єдиного, до речі, роду військ, який виконує бойові завдання в мирний час.

Цього тижня відбулася перша публічна презентація Концепції «Модель ЗСУ-2010». Перший заступник командуючого Сухопутними військами Віктор Гудим повідомив про намічені істотні зміни й у структурі ЗСУ. По-перше, завершиться повний перехід на бригадне формування. По-друге, скоротять ряд дивізій, корпусів, управлінських органів, військкоматів і з’являться окремі оперативні групи, приміром ОГ «Карпати», ОГ «Південь» тощо. По-третє, розформовані частини армійського корпусу в Криму ввійдуть до складу Військово-морських сил України. По-четверте, замість Тилу ЗСУ й Озброєння ЗСУ з’явиться одне Управління логістики, а замість двох видів ЗСУ — Військ протиповітряної оборони та Військово-повітряних сил — буде один. По-п’яте, істотно зміняться нормативи бойових статутів і самої тактики ведення бою українськими військовими одиницями. По-шосте, чітко розмежовуватимуться функції Генштабу й Міноборони. Нарешті, по-сьоме, завершиться підготовка автоматизованої системи управління ЗСУ.

 

Замкнуте коло?

 

Економічна ситуація в українській армії справді трохи поліпшилася. Зокрема вперше вдалося погасити заборгованість по грошовому утриманню особового складу. Проте деякі тенденції набули такого розмаху, що без «оперативного хірургічного втручання» армії навряд чи обійтися.

Річ у тім, що співвідношення динаміки скорочення армії та можливостей держави її фінансувати призводить до того, що остання просто проїдає бюджет на національну оборону. Так, відповідно до підрахунків Держкомісії з питань ОПК, озвучених уже цитованим О.Уруским, сьогодні очевидний факт невідповідності складу й чисельності ЗСУ фінансово-економічним можливостям держави: в Україні склалася стабільна тенденція зростання витрат на утримання особового складу. Так, якщо 1999 р. ці витрати становили 85% оборонного бюджету, то в 2000 р. — уже понад 90%.

Тим часом, за словами О.Уруского, світова практика свідчить, що розвиток збройних сил можливий лише за умов дотримання таких пропорцій розподілу ресурсів: утримання особового складу — близько 50%, бойова підготовка й матеріально-технічне забезпечення — майже 20%, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи та закупівля озброєнь — близько 25%, інші витрати — приблизно 5%.

А далі починаються суперечності. З одного боку, пропонують терміново скоротити армію до «прийнятних» розмірів і розпочати її інтенсивно озброювати. З другого — зменшити бюджетне фінансування потреб оборони до 1—1,35% ВВП. Оскільки, як зробила висновок спеціальна Міжвідомча робоча група, «сьогодні держава не має змоги фінансувати оборону в розмірі 3% ВВП», як це передбачено Законом України про оборону. Витрати на потреби національної оборони зменшуватимуться поступово, зокрема, якщо в 2001 році вони становлять 1,39% ВВП, то в 2002-му — 1,35% ВВП, у 2003-му — 1,07% ВВП, у 2004 р. — 1,03%, а в 2005 році — 1,01% ВВП. Хоч одночасно, відповідно до дуже оптимістичних прогнозів Мінфіну, фактичні суми на потреби оборони, порівняно з поточним роком, мають збільшуватися. Так, якщо в 2001 р. вони становлять 2,886 млрд. грн., то в 2002-му — мають становити 3,235 млрд. грн., а в 2005 р. — уже понад 3,6 млрд. грн. Мінфінівські оптимісти впевнені: у 2010 р. бюджетні витрати на національну оборону зростуть до 7,153 млрд. грн. Цікаво, що витрати на потреби безпосередньо Міноборони, починаючи з 2004 року, будуть менші 1% ВВП.

Не дивно, що реакція військових, які замислили великі перетворення, була різкою. «Міністерство оборони України ніколи не погодиться з антизаконними діями, а Закон про оборону передбачає бюджетне фінансування потреб національної оборони України на рівні не менше 3% внутрішнього валового продукту», — сказав глава військового відомства.

Можливо, цікаво буде довідатися, що в сусідній Росії сьогодні розглядають два варіанти фінансування армії: збільшення бюджетних асигнувань до 3% ВВП або 3,5% ВВП. Причому російські аналітики стверджують: якщо цього не станеться, то армія не зможе відбити агресію на кшталт «балканської», а через 10 років розрив у рівні технічного оснащення й озброєнь досягне двох або навіть трьох поколінь. Чи слід говорити, що ситуація з оснащенням і озброєнням армії України схожа на російську? І що з того, що в ЗСУ втричі більше танків, ніж у Франції чи в Британії (4000 проти відповідно 800 і 600 одиниць)? Очевидно, немає рації згадувати, що військові витрати Німеччини (яка з-поміж усіх європейських держав має армію, чисельність якої можна порівняти з українською) на 2001 р. передбачені в обсязі 46,8 млрд. DM (приблизно 23,4 млрд. дол.). Не на користь України будуть порівняння і з азіатськими державами: на 2001—2002 рр. Індія збільшила витрати для заміни застарілого озброєння і наземних пересувних установок на 13%, що становить
13,3 млрд. дол. Оборонний бюджет тепер становить 2,5% ВВП Індії (і якого ВВП!). Відповідні витрати Пакистану також перевищують українські — 2,8% ВВП, а про 3% ВВП Китаю Київ може лише мріяти.

Залишається додати, що за реформуванням оборонної сфери України пильно стежать західні партнери. Говорячи про це на початку травня ц.р. у Києві, заступник генсекретаря НАТО з питань оборонного планування й операцій Едгар Баклі висловив думку, що реорганізація Збройних сил України потребуватиме 5—10 років, а головним у цьому процесі є «аналіз стратегічного середовища, визначення завдань, покладених на ВР, а також чітке уявлення, для чого Збройні сили в Україні існують». Що ж до останнього, то, як здається автору, про це Захід має набагато чіткіше уявлення, ніж Київ.

Отже, слід поміркувати, чи буде солдат-контрактник, отримуючи 400 грн. і думаючи про те, як зводити за ці гроші кінці з кінцями, професіоналом?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво