Пробний камінь. Київ і Тбілісі вибудовують вісь демократичних країн - Політика - dt.ua

Пробний камінь. Київ і Тбілісі вибудовують вісь демократичних країн

26 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 26 серпня-2 вересня

Для Києва й Тбілісі підтримка розвитку демократичних процесів у країнах СНД стала одним із пріоритетів зовнішньополітичного курсу...

Для Києва й Тбілісі підтримка розвитку демократичних процесів у країнах СНД стала одним із пріоритетів зовнішньополітичного курсу. У контексті цієї політики лідери України й Грузії вже довгий час виношують ідею створення організації, яка б опікувалася питаннями поширення та захисту демократії й водночас закріпила б лідерство цих двох країн у демократичних процесах на пострадянському просторі. У серпні цей амбіційний задум став оформлятися: у Боржомі Віктор Ющенко й Михайло Саакашвілі заявили про намір створити в рамках Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону Спільнота демократичного вибору. Якщо це вдасться, можна очікувати появи нової регіональної співдружності, що виходить за рамки пострадянського простору.

Щоб бути вдало реалізованою, будь-яка ініціатива по створенню міжнародної організації або неформального клубу повинна не просто вчасно з’явитися. Проект повинен мати ґрунтовно пророблену змістовну частину з чітким з’ясуванням мети і пріоритетів, а також ураховувати реальне співвідношення сил у регіоні й можливі реакції з боку негативно налаштованих до нього країн. На жаль, саме цього й не можна сказати про боржомську ініціативу двох президентів.

Як витікає із їхньої спільної заяви, витриманої в дусі декларуючої прихильність демократії карпатської декларації, мета співтовариства — «у перетворенні цієї співдружності на потужний інструмент для звільнення нашого регіону від усіх розподільчих ліній, що залишилися, порушень прав людини, від будь-якого духу конфронтації, від заморожених конфліктів». Віктор Ющенко й Михайло Саакашвілі запросили приєднатися до ініціативи «всіх лідерів Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, які поділяють наше бачення нової Європи, нашу віру в майбутнє й потенціал цього простору, а також наші демократичні прагнення». І, нарешті, всім лідерам цього регіону пропонується взяти участь у саміті, що пройде нинішньої осені. Примітно, що Росія разом з Європейським Союзом і Сполученими Штатами запрошується на цей захід як спостерігач.

Перше враження від боржомської ініціативи після прочитання спільної заяви двох президентів — проект невиразний і туманний, потребує серйозного опрацювання, оскільки подібна розпливчастість може стати причиною провалу досить привабливої ідеї демократизації регіону. Так, якщо абстрагуватися від самої назви проекту, то не зовсім зрозуміло, який зміст ініціативи: прописана в тексті спільної заяви мета спільноти досить амбіційна. І настільки ж декларативна. Поки що неясно, якими механізмами будуть прибирати розподільчі лінії й домагатися дотримання прав людини. Визначеності не вносять і посилання в тексті заяви на таку поважну, але маловідому організацію, як Спільнота демократій, і документ — Сеульський план дій. Незрозумілий також формат співдружності й принцип формування. До того ж у заяві не зовсім коректно згадана Росія: погодимося з Леонідом Кравчуком, що Москві демонстративно відмовили в праві брати участь у цій ініціативі. А це ще один фактор подразнення в і без того непростих україно-російських відносинах. (Втім, пізніше Київ підкорегував свою позицію. Перший заступник МЗС України Володимир Огризко заявив, що Спільнота демократичного вибору відкрите для приєднання до нього Росії.)

Подібних кострубатостей боржомської ініціативи, які дозволяють трактувати її як пробний камінь, можна було б уникнути. Тим більше що сам задум зрів у Києві й Тбілісі ще з зими 2005-го. Так, Михайло Саакашвілі був одержимий ідеєю проведення в Криму конференції «Нова Ялта», щоб у Лівадійському палаці обговорити питання демократії й громадянського суспільства. Пізніше грузини, ґрунтуючись на пропозиціях Брюса Джексона, який часто виражає неофіційну позицію Білого дому, запропонували створити організацію в складі Грузії, Румунії й України, тобто тих країн, де протягом останнього часу відбулися внутрішньополітичні зміни.

У свою чергу Київ виступав за розширення функцій ГУАМ. Під час кишинівського саміту глав держав цієї організації Віктор Ющенко запропонував створити на її базі міжнародний регіональний орган, де окрім економіки були б і такі елементи, як безпека й демократія. «На базі ГУАМ була б створена коаліція держав, яка стала б оплотом і гарантом демократичних перетворень і стабільності в Чорноморсько-Каспійському регіоні», — сказав тоді наш президент. А Борис Тарасюк один час навіть говорив про перейменування цього об’єднання чотирьох на «Співдружність за демократію й розвиток». Врешті-решт відбувся симбіоз українських і грузинських пропозицій, у результаті чого в Боржомі пролунав заклик створити Спільнота демократичного вибору як підініціативу Спільноти демократій...

Ми далекі від думки, що «сирий» вигляд оприлюдненої ініціативи викликаний банальним наміром оцінити реакцію деяких країн. Насамперед Росії, яка підозріло ставиться до демократичних процесів на пострадянському просторі в цілому й до політики Грузії й України зокрема. Швидше праві ті, хто думає, що в розроблювачів боржомської ініціативи не було досить чіткого уявлення, на що й на кого повинен орієнтуватися проект. І кострубатості обумовлені тим, що автори ідеї виходили з залежності майбутнього формату Спільноти від тих країн, які захочуть восени цього року приєднатися до ініціативи Ющенка й Саакашвілі.

Що ж стосується останнього, є всі підстави стверджувати, що на теперішній час ця ініціатива задумається як неформальний клуб, де країни, які поділяють загальні цінності, зможуть обговорювати проблеми безпеки й демократії в регіоні, виробляючи спільну позицію по ключових проблемах. При цьому для Києва й Тбілісі неформальний клуб буде мати сенс тільки в тому випадку, якщо співтовариство не обмежиться Україною, Грузією і тими країнами Балто-Чорноморського регіону, які вже є або в найближчому майбутньому стануть членами ЄС і НАТО. Оскільки мається на увазі, що участь у цій ініціативі деяких пострадянських країн Південного Кавказу, що розвиваються, і Центральної Азії буде сприяти їхній демократизації. Наприклад, Азербайджан: у Києві думають, що цю південно-кавказьку країну, котра має багаті запаси нафти, не слід ізолювати від демократичних процесів. У той же час під сумнівом участь у цій ініціативі Білорусі.

У попередні місяці глава українського зовнішньополітичного відомства не раз звертався до цього проекту під час своїх зустрічей з колегами з країн СНД і Східної Європи. Однак глибокі й предметні консультації з цього питання ще не проводилися. Отже, не у всіх столицях країн Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону знають, про що йдеться. І в цьому випадку доводиться констатувати слабку дипломатичну підготовку ініціативи.

На сьогодні поки що лише литовський президент Валдас Адамкус привселюдно підтримав боржомську ініціативу. Втім, Валдас Адамкус послідовний у питаннях посилення регіональних зв’язків і підтримки демократичної трансформації суспільства. Інші президенти поки що втрималися від публічної підтримки або критики пропозиції Ющенка й Саакашвілі. Можливо, очікуючи реакції Росії на пропозицію стати спостерігачем на запланованому саміті. І якщо офіційної реакції Кремля ще не було, то коментарі російських експертів пролунали миттєво: вони думають, що Спільнота демократичного вибору є альтернативою Спільноти незалежних держав.

Але набагато цікавіше те, що промовчав і Олександр Квасьнєвський. На відміну від Валдаса Адамкуса, польський президент навіть не торкався теми Співтовариства демократичного вибору під час свого перебування в Криму на святкуванні вісімдесятиліття «Артека», будучи більше стурбованим проблемами, що виникли в Польщі у відносинах з Білоруссю й Росією. Але ж без Польщі, як визнають балтійські дипломати, ініційоване Ющенком і Саакашвілі співтовариство не буде мати перспектив. Причини подібного мовчання поляків полягають не тільки у внутрішньополітичній ситуації в Польщі, де через кілька місяців відбудуться президентські вибори, чи в зовнішньополітичних проблемах, пов’язаних із кризою у відносинах з Росією. Свою роль зіграв і особистісний фактор: Олександр Квасьнєвський претендує на посаду генсека ООН. Москва ж не готова віддати свій голос за польського лідера. І в сформованій ситуації не в інтересах Квасьнєвського привселюдно підтримувати ініціативу, яка загрожує ще більшими ускладненнями у відносинах Варшави й Москви. У той же час польська сторона досить позитивно ставиться до боржомського проекту. Можливо, у майбутньому вона й братиме в ньому участь. Інакше місце Польщі займе Румунія, яка, за політичної підтримки Сполучених Штатів, претендує на лідерство в Чорноморському регіоні. Однак амбіції Бухареста можуть зіткнутися з інтересами Києва. І в цьому криється одне з потенційних джерел конфліктів майбутнього Спільноти демократичного вибору.

Валерій ЧАЛИЙ, Центр Разумкова

Заява про намір створити Спільноту демократичного вибору (СДВ) країн Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, з одного боку, стала логічним бажанням його ініціаторів використати ідеологічний капітал, створений народами Грузії й України, котрі продемонстрували готовність не лише поділяти, а й захищати демократичні цінності. З іншого боку — спробою модернізувати міжнародні відносини на пострадянському просторі, запропонувати альтернативну євразійській інтеграції модель, що базується на європейських цінностях і стандартах.

Сьогодні у світі йде пошук нових форм міжнародного співробітництва, які могли б доповнити чи замінити недостатньо ефективні організації. При цьому акцент робиться на тому, що без єдності підходів до розуміння базових принципів демократії та свободи, без щоденного дотримання їх у внутрішній і зовнішній політиці не вдасться реалізувати ефективні економічні та соціальні моделі. У цьому контексті проект співдружності демократій, зорієнтованих на європейські і євроатлантичні стандарти, співзвучний духу часу.

Однак життєздатність і успішність об’єднання залежатиме від правильно обраної моделі, чіткості пріоритетів, відповідності цілей можливостям, у тому числі й ресурсним.

Якщо мета формованої організації полягає в об’єднанні співрозмірних за рівнем розвитку демократії країн для обміну досвідом і підготовки до майбутньої взаємодії в рамках європейських і євроатлантичних структур, то СДВ має реальну перспективу. При цьому важливо, щоб учасниками об’єднання стали й країни регіону — члени ЄС.

Якщо ж основні зусилля будуть спрямовані не на розширення демократичного простору за рахунок удосконалювання демократії в собі, а на демократизацію інших, у дусі політики США з поширення демократії у світі, то проект навряд чи стане успішним. Ідеологічне лідерство в цьому разі вимагає власних серйозних ресурсних можливостей, яких у країн регіону недостатньо. Історія розвитку ГУАМ це чітко продемонструвала.

Неважко спрогнозувати, що формування подібної організації може бути сприйнято нашим східним сусідом як створення певного санітарного кордону між ЄС і Росією, спробою використати ідеологічне лідерство України для більшого впливу на пострадянські країни, все ще зорієнтовані на реінтеграційні процеси під лідерством РФ. Не виключено, що Росія не погодиться брати участь у форумі як спостерігач, а не повноправний учасник, і спробує завадити ефективному розвитку об’єднання. Сподіваюся, ідеологи створення СДВ готові до можливих ризиків такого роду і проведення послідовної та консолідованої лінії. Кидання з боку у бік у випадку з ЄЕП в умовах енергетичної залежності від Росії не є гарним прикладом.

Постає питання і про долю ГУАМ у разі активізації Україною зусиль у створенні нового субрегіонального об’єднання. Сьогодні ГУАМ і СДВ розглядаються як два окремі проекти. Не виключено, що в майбутньому можливе об’єднання цих механізмів у розширеному складі як субрегіональної організації, кінцевою метою участі в якій є входження в ЄС і НАТО.

Ініціативну зовнішню політику, бажання щонайкраще підготуватися до вступу в клуб розвинених європейських демократій можна тільки вітати. Однак принципи формування, імовірні механізми діяльності нового об’єднання вже сьогодні повинні бути зрозумілі як політикам і експертам, так і платникам податків, за чий рахунок проводитимуться різні саміти, зустрічі, здійснюватимуться спільні проекти. У разі інституціалізації об’єднання знадобляться відповідні рішення парламенту й уряду. Тому необхідна максимальна прозорість, експертна оцінка, консультації з народними депутатами, відповідне інформаційне забезпечення ініціативи.

Сьогодні не зовсім зрозуміло, які країни об’єднаються для, як було заявлено, «формування від Вітебська до Баку зони стабільності та співробітництва». Скажімо, чи йде мова про членство Білорусі в об’єднанні, чи є орієнтація на членство в ЄС і НАТО необхідною умовою участі. Нечіткість орієнтирів може призвести радше до аморфності організації й інтриг, аніж до ефективної реалізації проекту.

Україна, вже не раз обпікшись на участі в проектах, результат яких може бути оцінений хіба що можливістю обмінятися думками на багатосторонніх форумах, профінансованих із убогого бюджету зовнішньополітичного відомства, повинна все добре прорахувати. Можливий провал матиме гірші наслідки, аніж відмова від сміливих, але нереалістичних ініціатив.

Олександр СУШКО, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України

Спільнота демократичного вибору — це симбіоз первісної української ідеї, озвученої на саміті ГУАМ у квітні, про трансформацію цієї організації в Співдружність за демократію та розвиток і грузинської ідеї про виділення ядра ГУАМ в окрему ініціативу більш «просунутих» держав із приєднанням до неї Румунії, Польщі, Литви, можливо, ряду інших держав балто-чорноморської дуги. Президент Саакашвілі не приховував скептичного ставлення до Молдови й Азербайджану як до таких, що мало підходять на роль «форпостів демократії» і пропонував перейти де-факто до союзницьких відносин із уже більш-менш усталеними демократіями.

Поки що сторони погодилися на «урізаний» компромісний варіант і нині відстежують реакцію потенційних союзників і опонентів. Коли враховувати, що спільність цінностей і стратегічних цілей є важливим інтегруючим чинником, то об’єктивні підстави ініціатива має. Та все ж вона видається не до кінця продуманою і проробленою — надто відчутний елемент експромту. Тому ні різкого опору, ні серйозної підтримки СДВ найближчим часом не дістане. Опоненти спробують його ігнорувати, а потенційні прибічники переважно вичікуватимуть — що з цього вийде.

Даний проект не є чимось типу «антиСНД», оскільки сам формат СНД передбачає множинність регіональних субформатів й інтересів. Радше, він є «антиСоюзом Росії та Білорусі», оскільки в проект закладена потужна контрреставраційна енергія. Це — застереження спробам реанімувати СРСР у будь-якій його пострадянській мутації. У потенціалі (за оптимістичного сценарію) — це реальний політичний альянс споріднених за своєю природою політичних режимів і цілком дружніх націй. Чи буде цей альянс «дружити проти Росії»? Рівно в тій мірі, у якій остання намагатиметься грати в «контр’Європу».

Однак цьому проекту поки бракує ресурсів і ясного алгоритму розв’язуваних завдань — це спільна проблема всіх регіональних утворень у цій частині світу. Можна запропонувати ініціаторам СДВ цілком конструктивну ідею узгодженої програми поступового приведення своїх країн у відповідність із Копенгагенськими критеріями членства в ЄС (наприклад, розробка і впровадження моделей адміністративної, судової реформ, адаптації законодавства до норм ЄС). Спільна й реалістична середньострокова мета об’єднання, навколо якої можна вибудовувати ефективне співробітництво у сфері безпеки, а також політичних і економічних реформ — членство в НАТО.

Михайло ГОНЧАР, Фонд «Стратегія-1»

Ідея Спільноти демократичного вибору може спрацювати за декількох обставин. По-перше, якщо це проект, попередньо обговорений в Брюсселі та Вашингтоні і має відповідну підтримку на майбутнє. Як відомо, регіони Балтики, Чорномор’я, а впродовж останніх років і Каспію, набули для ЄС особливого значення з транспортно-комунікаційної та енергоресурсної позицій. І Брюсселю не байдуже, що відбувається в цьому просторі. Як і Вашингтону.

По-друге, якщо Спільнота демократичного вибору не замкнеться у межах виключно пострадянського простору, як це має місце в інших випадках — ЄврАзЕС, ЄЕП, СНД, ГУАМ.

По-третє, якщо за окресленим політичним простором проекту — Балто-Чорноморсько-Каспійським — знаходиться чіткий формат і таке ж чітке його усвідомлення з боку ініціаторів. Формат Спільноти демократичного вибору з позиції геополітичної та геоекономічної обгрунтованості — Балтія + Польща + Україна + ГУАМ. І звичайно ж, Білорусь, яка є важливою комунікаційною ланкою для окресленого формату. Але в її нинішньому стані Білорусь є своєрідним клином, що врізався в Балто-Чорноморський простір з боку «зони несвободи і авторитаризму». Сусідство з такою зоною не може не турбувати ЄС.

Тому, надзавданням Спільноти демократичного вибору може стати реінкорпорування Білорусі до простору європейської демократії. Та при цьому слід мати на увазі, що Росія буде, не гребуючи засобами, протидіяти подібному плану аж до спроб превентивної заміни нинішнього білоруського режиму на інший — демократичний, але ж, звичайно, в російському розумінні демократії і свободи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво