Про великі і маленькі будинки, або Чому шведи сплачують податки? - Політика - dt.ua

Про великі і маленькі будинки, або Чому шведи сплачують податки?

13 березня, 2009, 18:31 Роздрукувати Випуск №9, 13 березня-20 березня

Чому Швеція? Так збіглося. З одного боку, криза вже давно і вибори вже скоро, а тому знову пішли активні розмови навколо що робити, куди і з ким іти, а головне — навіщо...

Чому Швеція? Так збіглося. З одного боку, криза вже давно і вибори вже скоро, а тому знову пішли активні розмови навколо що робити, куди і з ким іти, а головне — навіщо. І, завдяки багато в чому славним результатам президентства Віктора Андрійовича, дедалі гучніше чується: йти, але не в Європу, там нас не чекають і нам туди не треба. Йти з великим і добрим сусідом — он днями як шляхетно відмовився «добивати партнера», а міг би. Йти для того, щоб і далі розвивати демократію і ринок. Як у нас і в сусіда було — так і буде, тільки ще краще.

З іншого боку — знову об’явився Леонід Данилович і, по-перше, повідомив, що готовий країну з кризи витягти. А по-друге, ще раз пояснив, чому те, що він за свої десять років президентства у країні побудував, не всіх улаштовує. Будували ж, виявляється, «на порожньому місці», тому інакше бути не могло. Але коли ще раз оберете — буде ще краще.

З третього — випало в лютому мені з колегами побувати у Швеції. Про яку багато говорили в Україні на початку її незалежного шляху, коли Л.Д. ще запитував: ви скажіть, що вам побудувати, і я побудую. І багато хто тоді відповідав: побудуйте, щоб було, як у Швеції, — Дім для людей. Але так само багато хто, і зокрема швед, котрий живе в США, економіст, великий ліберал, друг і радник усіх пострадянських президентів А.Ослунд, говорив гучніше і для вуха можновладців приємніше: головне — приватизувати, байдуже — як, важливо — швидко.

Саме тому — Швеція. І Україна, звісно. Єдине, чого не хотілося б, то це асоціацій із ювілеєм Полтавської битви. Хоча...

Вражає, як довго Швеція робила помилки і не виносила з того уроків.

А.Ослунд, швед,
який живе у США

Отже, Швеція.

Територія — майже 450 тис. кв. км, або на чверть менше, ніж територія України. Населення — трохи більше 9 млн., або вп’ятеро менше, ніж в Україні поки що. Державний устрій — конституційна монархія. Порівняти з Україною у цьому моменті важко, але схоже на республіку.

В економіці зайнято 4,9 млн. осіб, або 54% населення. В Україні — 21,7 млн., або 47%. ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності, попередні дані за 2008 р.) — 39 600 євро, в Україні — 6 900, або майже вшестеро менше. Вартість праці — 32,2 євро за годину, в Україні — 1,2, або майже в 27 разів менше.

Індекс людського розвитку: в останньому світовому рейтингу — шоста позиція (разом з Нідерландами), між Ірландією (п’ята позиція) і Японією (сьома). Україна — 82-га позиція (разом з Таїландом), між Колумбією та Вірменією.

Така-от картинка з приводу шведських помилок...

Тепер докладніше про шведських громадян і шведську державу. Громадяни: це, як годиться — дитинство, освіта, робота, пенсія. Держава — король, парламент, уряд, податки. І так — ще якісь дрібниці між і після всього цього...

А для простоти домовимося, по-перше, не розрізняти тут дер­жаву і місцеве самоврядування, за всієї потужності останнього у Швеції. По-друге, мати на увазі, що в останні роки, за які тут і наводяться деякі цифри, курс шведської крони і нашої гривні до долара або євро був приблизно однаковий, тому перерахунком тут займатися не варто, їхня крона — це наша гривня. Купівельну спроможність не вирахуємо, але уявити собі порядок цін та іншого — зможемо.

Дитинство

Хоча, за офіційною версією, шведських дітей приносять гуси, підозрюю, що з’являються вони внаслідок відомих заходів, так само, як діти українські. Але на моменті появи подібність закінчується. По-перше, дані про новонародженого шведа негайно надходять у соціальну службу для нарахування і виплати допомоги. Самі надходять, самостійно. Тато-мама не повинні нікуди ходити, нічого оформляти, отримувати і нести. Самі. І так було завжди, приблизно з моменту винайдення пошти.

По-друге, народившись, швед негайно і примусово потрапляє під патронат держави. Перший її представник — патронажна медсестра, другий — службовець соціальної служби. Не всім це подобається. Бо сестра упевнена, що краще за батьків знає, що з новонародженим робити, а соціальний службовець — як із ним поводитися. Тому критики шведської моделі, як шведські, так і наші домашні, кажуть про тиск держави на сім’ю і саме немовля «з колиски». Шведським критикам можна вибачити, а наші — враження таке, що вони або дітей уже виростили, а онуків іще не мають, або їм не відомо, скільки медсестер та дільничних педіатрів у нас у країні залишилося...

По-третє, коефіцієнт дитячої смертності у Швеції — шість на 1000 народжених живими. В Україні — 10. За нашими стандартами обліку. Як написано в одному зі звітів Фонду народонаселення ООН (2003 р.), в Україні «якщо буде здійснено перехід на міжнародні стандарти... обліку, коефіцієнт дитячої смерт­ності може підвищитися майже вдвічі». Наскільки вдалося з’ясувати, перехід не здійснили.

Отже, батьки шведського немовляти отримують право на відпустку для догляду за ним тривалістю 15 місяців і самі вирішують, хто і на який строк у цю відпустку піде. Але — батько зобов’язаний провести з дитиною щонайменше один місяць. Тому всі шведи-батьки вміють надягати на карапуза підгузники, співати колискових і користуватися брязкальцями.

Відпустка оплачується в розмірі 80% зарплати, до чого держава додає виплати в розмірі 90 євро (у неповних сім’ях — 126) аж до досягнення новонародженим 18 років або закінчення ним гімназії. Для родин, де дітей більше трьох, допомоги збільшуються.

Допомоги виплачують усім, незалежно від рівня доходів. Тому їх отримувала і королівська родина, через що мала тільки головний біль, оскільки вважала гідним допомогу в скарбницю повернути, а скарбниця — настільки ж гідним її виплачувати. От і займався король 20 років, доки всі троє дітей не виросли, щомісячним відсиланням грошей згаданою поштою...

Після спливу 15 місяців батьки можуть спокійно повернутися на роботу, хоча, як правило, мама залишається з дитиною довше. Або працює неповний робочий день (тиждень), можливостей для цього у Швеції достатньо. Або віддає дитину в ясла/садок, котрі, як правило, із приставкою міні, оскільки групи в них маленькі і нагляд за дітьми відповідний, хоча, на думку наших мам, — ніякий, діти поводяться абияк, роблять що хочуть і взагалі — мають забагато прав.

Це правда. Шведські діти мають багато прав і навіть власного омбудсмена. А той соціальний службовець, який ледь не в пологовому будинку поруч із немовлям з’явився, постійно пхатиме носа в сімейні справи, і, коли щось не так, то «тиск держави» не забариться. До речі, дитячих будинків, притулків чи безпритульних дітей у Швеції немає. Навпаки, останнім часом шведські громадяни унадилися всиновляти-удочеряти дітей з усього світу, з України теж.

Міні-садок на вигулі в Старому місті ми бачили. Щоправда, наскільки він міні, розгледіти не вдалося, бо спокійно сиділи тільки двоє, запаковані в двомісному візку, інші дітлахи так жваво дріботіли, що їхню чисельність годі було навіть спробувати визначити. Тим більше що юнак років п’яти підчепив портфель нашого колеги, котрий захоплено фотографував найстаріший, мабуть, у Старому місті будиночок, і потяг його кудись у більш відповідне місце... Вихователька справді перешкоджати юнакові не стала, а спокійно пояснила, що портфель не безгоспний, а он того дядечка, і юнак портфель радісно повернув...

За законом, батьки зобов’язані утримувати дітей до 18 років, довше — у разі, якщо дитина навчається в гімназії, але все одно тільки до досягнення дитиною 21 року.

До речі, виявилося, що в будиночку, котрий наш колега старанно фотографував, квартирує шведський принц Карл Філіп. А будиночок і доброго слова не вартий, Юлія Володимирівна посоромилася б такий у друзів орендувати...

Освіта

Шведи йдуть до школи у віці шести років і навчаються дев’ять років. Це і є загальна і обов’язкова освіта, оскільки ж обов’язкова — то в школі діти забезпечуються всім необхідним, від ручок-зошитів і підручників до одноразового харчування з гарячою стравою, таким собі ланчем, меню якого люблять друкувати місцеві газети, щоб усе місто знало, чим сьогодні дітей годували. Перші шість років діти отримують однакову загальноосвітню підготовку, решту три — спеціалізовану, або, як кажуть у нас, профілізовану.

Оскільки шведів критикували за «усередненість» освіти, вони вирішили відкривати приватні школи, яких уже з’явилося сотні. Але брати плату за навчання їм заборонено, фінансує їх дер­жава нарівні зі своїми. А їхній приватний характер виявляється в тому, що вони на власний розсуд можуть ці гроші розподіляти, можуть залучати пожертвування, а також — на власний розсуд формувати навчальну програму. За винятком її обов’язкової частини, яку формує тільки держава, причому для всіх рівнів освіти. З метою забезпечення, по-перше, належних освітніх стандартів, по-друге — єдиного так званого смислового поля країни. Це, наприклад, коли підручників з історії не шість і в кожному — свої герої і свої зрадники, а скільки завгодно, але якщо Карл XII — герой, то він в усіх підручниках герой...

Закінчивши школу, швед може продовжити освіту протягом трьох років у гімназії, звісно, за вже обраним профілем. Тут уже ніхто ручками-зошитами не забезпечує, але освіта теж безплатна, а більшість гімназистів отримують державні стипендії.

Потім — виш, яких у Швеції понад 30, у тому числі десять університетів, із них сім — державні. Незважаючи ні на що, освіта тут теж безплатна. Але утримувати себе студент зобов’язаний сам, навіть за гуртожиток, який є в кожного вишу, треба платити, як за житло, — близько 2 тис. крон на місяць. Але й тут нічого впадати у відчай. Студентові потрібно на життя й оплату гуртожитку приблизно 6 тис. крон на місяць. Якщо коштів бракує — можна взяти кредит під 2% річних, накупити канцелярії плюс конфекціону, а кредит погашати після того, як влаштується на роботу, й аж до пенсії. Причому якщо до пенсії швед із поважних причин кредиту повністю не погасить, що велика рідкість, то колекторська компанія за ним не бігає, а борг списується.

До речі, колекторських компаній у Швеції немає й ніколи не було, тому що, з одного боку, шведські банки воліють із клієнтом полюбовно домовитися і кредит реструктурувати, з іншого — клієнт, котрий потрапить у скрутну ситуацію, може отримати соціальну допомогу від того самого службовця, що свого часу зустрів його на порозі пологового будинку. У країні справді можна отримати допомогу на кредитний внесок залежно від ситуації — без повернення чи з поверненням потім, коли все налагодиться...

У вузи шведи вступають без іспитів, а за конкурсом атестатів. На найпопулярніші спеціальності (тепер це медицина) впроваджується співбесіда. Якщо хтось у гімназії не навчався або навчався не дуже, засмучуватися немає резону, бо існують десят­ки способів підготуватися і склас­ти гімназичні іспити або перескласти будь-які оцінки атестата без терміну давності, хоч на пен­сії. Освіта для дорослих, освіта протягом усього життя, дистанційна освіта, усілякі курси підвищення, підготовка і перепідготовка — улюблене заняття шведів. Сьогодні кожен другий дорослий швед, як сказав би італієць, dottore чого-небудь, простіше кажучи — має вищу освіту.

Систему освіти Швеції заведено критикувати. За те, що оцінок до восьмого класу не ставлять, за орієнтацію на «середнячка», за придушення ініціативи й творчої індивідуальності, за слабку в цілому підготовку. Одне заперечити важко — уже в школі діти засвоюють принцип «у тебе вийде» і ту просту думку, що успіх успішніше здобувається всіма, командою, країною. І головне — бути кращим, а не найкращим. Розумнішим, а не найрозумнішим. Багатшим, а не найбагатшим…

І потім. Недоліки в системі освіти не заважають країні лідирувати в розвитку IT-технологій, фармацевтики, машинобудування та багато іншого. І витрачати на наукові дослідження 4% ВВП. А якщо врахувати, що 65—68% цих витрат — кошти цілком комерційних компаній, то вони грошей просто так не витрачають. Звісно, шведи роблять усе, щоб залучити у країну уми ззовні, але й на свої вони не бідні. Серед шведів — лауреати Нобелівської премії у сфері фізики, фізіології і медицини, а не тільки літератури та економіки, де точна наука відпочиває...

Робота

Якщо хтось думає, що шведський добробут будується за принципом «семеро до рота, один до роботи», то ні. Як повідомлялося вище, з понад 9 млн. шведських громадян в економіці задіяні 54%, або, практично, всі працездатні, причому незалежно від статі. З цією гендерною рівністю у Швеції — ціла морока, я постійно влазила в усі двері тільки вкупі зі шведським колегою, статечним таким чоловіком, оскільки за звичкою намагалася пройти першою, а колега думав, що надмірна увага даму може принизити...

Отож Швеція посідає друге місце за зайнятістю жінок активного працездатного віку (25—54 роки) — 97,9%. Щоправда, слід мати на увазі відзначені вище обставини — гнучкі робочі графіки, якими більшість жінок і користуються, працюючи найчастіше не з необхідності, а з бажання або «щоб бути серед людей», мені б таке бажання...

Найбільше зайнятих, усіх, не тільки рівноправних дам, — у сфері послуг (78% проти 56% у нас), у промисловості — 28% (проти 24%), а в сільському господарстві — всього лише 1,1% (проти 19% у нас).

Праця цінується дуже високо. За оплатою праці Швеція посідає перше місце в ЄС із показником, як уже повідомлялося, 32,2 євро за годину.

Формально здоровий і життєрадісний швед повинен працювати 40 годин на тиждень, як і ми, — п’ять днів по вісім годин. Але якщо він не дуже здоровий або в нього поганий настрій, то нам повідомили, що в середньому швед відпрацьовує 35 годин на тиждень. А решта — то лікарняний (тим більше що тиждень можна хворіти без офіційного лікарняного, але 80% зарплати отримувати), то захід якийсь сімейний, а на нього відпустка належить, то ще якась каверза трапилася. Тобто стверджувати, що шведи ой які самовіддані трудоголіки, важко.

Але — якщо швед працює, то він працює. Повільно, спокійно, без перекурів і переважно без ситуацій, коли цегла, не пам’ятаю як, то розчину — йок, а якщо розчин знову не пам’ятаю, то цегли йок. Або якщо класти асфальт, то взимку, на крайній випадок — під час дощу. Або вулицю розкопати, водогін полагодити, закопати, потім розкопати, каналізацію полагодити, закопати, потім...

Інакше кажучи, робота шведа не так тривала, як продуктивна, бо організована й оснащена, як правило, чудово. Щоб далеко по приклади не ходити, можна обсяг шведського національного ВВП на душу населення згадати. Або підвести очі до четвертого абзацу вище: у сільському господарстві працює один швед зі ста. Але він забезпечує майже 80% продовольчого ринку країни і ще експортує зерно, олію та м’ясо. Так, його дотує держава, і дуже, і, зокрема, від цього у шведських корів жирність молока перевищує всі мислимі норми, кури несуться за двох, а зерно колоситься зовсім не на чорноземах. Але ж і моїй державі ось уже скоро 18 років як ніхто не забороняє допомогти вітчизняному аграрію.

До речі, болюче для України питання — приватна власність на землю. Є вона у Швеції. Але продати/купити землю просто так — дзуськи. Продати можна тільки фермерові, комуні або державі. Ні простоювати землі, придатній для обробітку, не дозволять, ні будувати на ній котеджі чи там вигули для поні...

І ще одне, до речі. Можна від наших домашніх лібералів почути, що весь цей шведський ВВП створюється дармовою працею іноземних робітників, яких шведи нещадно експлуатують. Неправда. Ще в 60-х шведські профспілки відстояли своє право отримувати за однакову працю однакову зарплату з іноземними робітниками. Логіка проста, розрахунок тверезий: якщо іноземець працює за копійки, то на випадок чого кого першим звільнить шведський роботодавець? Відтоді у Швеції за однакову працю — однакова оплата хоч шведу, хоч інопланетянину.

Отож праця — основне джерело доходів шведів. Зарплата становить майже 85% сукупного доходу середньостатистичного шведського домогосподарства. У нас, якщо хто забув, — не більше 45%, а ще майже стільки ж — від держави допомога, на бідність.

Втім, доходи краще розглянути через витрати. Хоча б тому, що в нас вони реальніше відбивають справжній стан речей. Табличка — поруч, називається «Структура витрат домогосподарств Швеції і України». Дивитися на абсолютні цифри не рекомендується: по-перше, боляче, по-друге — важко пояснити, чому український робітник виробляє того ж таки ВВП вшестеро менше, а доходи української сім’ї — у скільки там? У 17? Втім, якби перерахувати за паритетом купівельної спроможності і доход, то різниця була б не такою виразною, так, разів у 10...

Краще поглянемо на відсоткові пропорції і швидко виявимо, що шведи витрачають більше, ніж ми, на житло — удвічі, на транспорт — більш ніж учетверо. До речі, не тому лише, що транспорт у них справді значно дорожчий, у чому нас уже переконали пани Вінський та Черновецький. А ще й тому, що користуватися транспортом, будь-яким, ми невдовзі просто не будемо, не зможемо. Вже й пасажирські поїзди у нас ходять по шість-сім вагонів, і маршрутки замість повноцінних автобусів, вже в Києві медичні сестри звільняються через те, що вартість проїзду на роботу забирає половину сестринської зарплати, а тарифи все зростають, а зарплати — ні.

А шведам співчувати нічого. По-перше, роботодавець їм компенсує, хоч і частково, транспорт­ні витрати на роботу й назад. А по-друге, головне — не скільки ти на необхідні речі витрачаєш, а скільки в тебе після цього залишається. Так, до необхідного слід зарахувати насамперед харчування. А на харчування ми витрачаємо майже втричі більше, ніж шведи. І проблема навіть не в цьому, а в тому, що це втричі більше — половина нашого доходу. Тобто якщо попоїсти, то в нас на решту залишиться половина, а у шведа — доход майже неторканий, 86%. Тому що на харчування в нього не «залишається 14%». А 14% доходу достатньо, щоб шведське домогосподарство, при значно вищих, ніж у нас, цінах на продукти, було ситим і здоровеньким, у чому ми переконалися на власні очі.

Ось вдягачками-взувачками і голову собі прасуванням вони особливо не заморочують — факт. Із півсотні шведських громадян, з якими ми зустрічалися й працювали, тільки один джентль­мен був у костюмі, ще випрасувана сорочка, краватка, бріолін, годинник. І дві дами — дуже прості офісні костюми, відразу зрозуміло, що коштують неміряно, туфлі-човники, косметики — нуль, прикрас — трохи менше. Решта дам і панів — чисто, охайно, зручно, крапка, все. Хоча — може, шведам нічого самостверджуватися через колекційну взувачку, годинники-сумочки. Немає в них ані комплексу меншовартості, ані потреби собі чи комусь доводити що ти — блакитна кров, наприклад...

Так, погляньмо ще на одну обов’язкову витрату — на житло, якщо воно є. У шведів, хоч вони витрачають на нього вдвічі більше, ніж ми, воно, швидше, є. Однак довідці про житло має передувати відступ.

Відступ: як усе починалося

Житлове питання дошкуляло шведам, як і нам. Індуст­ріалізація, а отже — урбанізація, у них відбулася так само стрімко, як і в нас. У міста швидко напхалася сила-силенна безквартирного люду, який усівся одне в одного на голові й повідомив, що йому так незручно. Як вчинила держава в нас, ми знаємо. Як вона вчинила у Швеції?

Ні, король не віддав свій палац під комуналку. Він створив Королівську, звісно, житлову комісію, що й запропонувала створення державного житлового сектору шляхом масового спорудження висотних будинків зі стандартними квартирами. Сталося це 1945 р. І відтоді майже 20 років шведи, по-перше, чесно намагалися знайти ринкові шляхи розв’язання цієї задачки, по-друге — готувалися. Насамперед було вирішено зобов’язати місцеву владу розробити й подати плани забудови міст і передмість. При цьому місцева влада була зобов’язана виділити землю, що набувала статусу громадської, і мала право заборонити будь-яке будівництво, не передбачене планом. А для територій, передбачених для будів­ництва житла, роз­роблялися плани житлових районів.

І ви послухайте тільки, що про ці плани пишуть самі шведи: «Однією з головних цілей планування житлових районів було виховання хороших, демократично налаштованих громадян шляхом будівництва якісного житла із широким спектром послуг, у т.ч. зі школами, дитсадками, церквами, міс­цями громадського користування, бібліотекою і місцями проведення дозвілля для різ­них груп населення».

Виховання, тобто з населення — громадян, не розмовами про любов до рідної держави, тому тільки, що вона рідна, не апеляціями до великих предків і великого минулого, а шляхом будівництва якісного житла. Ну ніяких тобі духовності, патріотизму, прагнення до великої мети, місії та вирішення глобальних завдань.

І тут доведеться повернутися до Полтавської битви.

1905 р. від Швеції відділилася Норвегія — останній васал шведської корони. У літературі це називають «розв’язкою геополітичної трагедії», що почалася саме битвою під Полтавою. До речі, термін «геополітика» вигадав пізніше швед, професор
Р.Челлен, який служив під час розв’язки в Гетеборзькому університеті. А ще він вигадав термін «народний дім», але про це нижче.

Вихід норвежців і перетворення великої Швеції на просто Швецію шведи сприйняли вкрай болісно. Лаштувалися було воювати, баскі коні вже гарцювали під грізними нащадками вікінгів, але король ухвалив рішення: війну відставити. Законослухняні шведи змирилися, проте перед ними постали ті ж запитання, які ми так активно обговорюємо сьогодні: куди, з ким і навіщо? І так само, як нас сьогодні, їх спіткала криза — Велика депресія, яка в Європі була трохи легшою, ніж у Штатах, але ненабагато. І так само, як ми сьогодні, шведи подалися у з’ясовування внутрішніх стосунків. Усе було: страйки, локаути і навіть розстріл демонстрації шведських робітників...

Але ближче до теми. Згаданий Челлен, який вимагав будь-що повернути норовливу Норвегію, позаяк територія держави — неподільне її тіло, запропонував згодом ідею держави як «народного дому» — самодостатнього організму, в якому усі живуть у мирі та згоді і захищають його від зовнішніх ворогів та економічних конкурентів. Із цієї ідеї, як і з різних інших ідей шведського професора, проросло багато різного, зокрема й те, що прокотилося Європою у 30-ті роки й закінчилося 1945-го.

Але будь-яку ідею можна довести до абсурду. Із християнського милосердя можна зробити інквізицію, з марксизму — більшовизм, із демократії — бедлам, зі службових квартир для народних депутатів — гуртожиток на Троєщині. А можна не доводити й не робити. Шведи так і вчинили.

Шведські соціал-демократи, що прийшли до влади 1932 р., ідею «народного дому» прийняли, але зосередилися на соціальному мирі та злагоді, які досягаються через соціальну справедливість тією мірою, якою її максимально можна досягти.

І через 30 років отримали-таки «народний дім», або «шведський дім», або «шведську модель», із приводу якої досі злобствують усі пристойні ліберали і якій заздрять чимало громадян колишньої країни нереалізованого соціалізму. І про яку, напевно, невідомий швед, житель шведського дому, сказав: «Найкраще, що було в історії Швеції, — це битва під Полтавою». Інакше кажучи, не треба намагатися повернути велике минуле, треба зробити великим теперішнє. І не треба замахуватися на всесвітню місію, не навівши спершу ладу у власній домівці.

Дім

…Отже, шведи почали будувати «народний дім» зі звичайних будинків, просто житла. Дві обставини заслуговують на увагу. Перша: у процесі пошуку згаданих ринкових механізмів шведи дійшли чудового і, головне, несподіваного висновку: комерційні компанії не зацікавлені в будівництві невеликого недорогого житла, оскільки прибуток від цього нікчемний. Але замість розводити руками, як це роблять усі держпредставники, аж до Антимонопольного комітету, і сказати: ну що ж, це ринок...

...Шведи сказали: житло — це не «соціалка», це інфраструктура, що має суто економічний сенс і значимість; без неї жодна комерційна компанія ніякого прибутку не отримає, тому що не бачити їй без житла мобільної робочої сили.

А ще, замість і надалі намагатися капітал економічними методами зацікавити, шведи сказали: житло — надто важлива соціальна категорія, щоб заробляти на ньому гроші. І створили суспільно корисні компанії, які роблять те ж саме, але не заради прибутку, а за пристойну зарплату працівників і з мінімальною рентабельністю в 3%.

Друге: було ухвалено цілком адміністративне рішення, що орендна плата за нову двокімнатну квартиру не повинна перевищувати 20% середньої зарплати в промисловості (тоді саме в цьо­му секторі були найвищі зарплати). Це якби сьогодні в Україні ми мали сплачувати за новенькі двокімнатні квартири площею 50—52 кв. м 360 грн. на місяць. І все б нічого, ми приблизно так і сплачуємо, але й приватні домовласники у Швеції втратили можливість встановлювати орендну плату «зі стелі».

І відтоді навіть орендну плату за приватне житло розставляє по місцях не стільки ринок, скільки спочатку Спілка квартиронаймачів разом зі Спілкою домовласників, а потім парламент — у щорічних дебатах із житлового питання.

Одне слово, у 1964 р. шведи, маючи 8 млн. населення, ухвалили програму «Мільйон квартир за 10 років». Це — так, якби Україна сьогодні вирішила побудувати десь 6 млн. квартир, маючи квартирну чергу в півтора мільйона сімей. І до 1975 р. — року завершення програми — побудували мільйон цілком пристойних квартир у висотних і малоповерхових будинках. І відразу отримали проблему: дедалі більше 3—4-кімнатних квартир звільнялися і залишалися порожніми, тому що сім’ї з дітьми віддали перевагу власним будиночкам. Виник «бум вілл». І хоча вілли ці — площею всього 100—120 кв. м, але ж окремі, а головне — із клаптиком саду... Хороша проблема?

Квартирною проблемою шведи не переймалися років 20; потім у великих містах, і насамперед у Стокгольмі, знову вишикувалися черги. І знову Швеція думає, як проблему вирішити. Тому що — і проблема, і криза, і ліберали... Як у нас.

Але про це, а також про шведську державу, короля, парламент і уряд, їхні зарплати, пільги, автопарки, і як на це дивляться громадяни, і чому ці громадяни сплачують воістину драконівські податки, на які й будується шведський дім, — наступного разу. А зараз коротенько.

Чому шведи сплачують податки?

Мене часто запитують: а як шведи погоджуються сплачувати такі податки?

Річ у тому, що вони упевнені: їхні гроші використовуються правильно.

Й-К.Оландер, колишній посол Швеції в Україні,
травень 2005 р.

І, власне, все.

Дві речі потрібні, щоб люди платили високі податки.

Перша — упевненість, що податки використають у їхніх інтересах. Іншими словами, довіра до держави, влади. Друга — можливість цю державу, владу контролювати. Будь-яку структуру або особу, яка цю владу здійснює, у будь-якому місці і в будь-який час доби.

Кілька цифр про нас.

На початок березня цілковита підтримка дій трьох основних владних структур і осіб коливається від 2,2% — уряду до 0,6% — парламенту, що цілком укладається в межі похибки, тобто фактично — величини, що зникають. Підтримка дій судів, щоб судова гілка влади не ображалася — 2,9%. Цілковита довіра до суспільних інститутів: від 2,6% — до профспілок, до 0,4% — до політичних партій.

Що стосується контролю. Свій вплив на центральну владу громадяни оцінили в 1,3 бала за п’ятибальною шкалою, на місцеву — в 1,5.

Результат перший. Ми запитали в громадян, що вони відчувають, сплачуючи податки. 38% висловили впевненість у тому, що ці гроші розкрадуть чиновники, 28% — відчувають тільки те, що в них забирають чесно зароблені гроші, 18% — вважають, що гроші все ж таки не крадуть, але спрямовують не туди, куди треба. Втім, позитивні почуття теж є: 7% громадян упевнені, що допомагають тим, хто потребує допомоги, 4% — що ці гроші повернуться до них через державні асигнування, 4% — навіть почуваються частиною фінансової могутності держави.

Результат другий. Ми запитали в громадян, апелюючи до поведінки громадян Південної Кореї в період кризи 1998 р., підтримали б вони стійкість гривні, якби НБУ з таким проханням до них звернувся, шляхом здавання в НБУ цінностей? Тільки 0,6% громадян країни не відіслали б НБУ куди подалі, а принесли б усе, включаючи родинні реліквії та обручки.

Майже третина (32%), можливо, і хотіла б допомогти, але нічим.

А дві третини нікуди нічого не понесуть. 43% — оскільки не вірять, що їхні цінності будуть справді використані на добру справу, а не розкрадені, 24% — оскільки вважають, що захист національної валюти — «справа самої держави». До речі, останніх у 2000 р. було вдвічі менше — 12%. Тобто зараз тих, кому на проблеми держави начхати, — майже чверть. Красиво називається у філософії — відчуження, а в побуті — взаємність. Або, повертаючись до початку: лояльні громадяни з’являються не там, де державні мужі розпинаються в любові хоч до них, хоч до країни, хоч до слави предків, а там, де про громадян ці державні мужі дбають. Бажано — як про себе самих, більше — не треба. А обіцянок, що буде ще краще, від усіх тих, хто при владі сьогодні, і тих, хто при ній уже був, — не треба тим більше.

Якось колишній російський громадянин, нині шведський, сказав так: «Шведи, якщо з’явиться якась партія, яка запропонує знизити податки до 15%, і при цьому ти платитимеш за все, — відмовляться. Партія не збере навіть 1% голосів. Тому що це частина суспільного договору: жителі Швеції готові сплачувати високі податки, але повинні знати, що будь-який громадянин країни має право на дуже високий рівень медичного обслуговування. Байдуже — соціальник він чи мільйонер — усе одно його візьмуть у найкращу лікарню...» Немає на них Феофанії, ой немає.

А на нас — суспільного договору...

У статті використано матеріали, отримані в рамках проекту, виконуваного Центром Разумкова за підтримки Шведської агенції з питань міжнародного співробітництва та розвитку (SIDA), а також результати соціологічного опитування, проведеного Центром з 27 лютого по 5 березня 2009 р. Опитано 2009 респондентів старших 18 років у всіх регіонах України, теоретична похибка вибірки — 2,3%.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво