Привиди минулого

Привиди минулого знову посварили Москву і Таллінн. Причому тоді, коли найменше очікувалося, що з російсько-естонської шафи випаде чийсь скелет. Адже ще в середині травня міністри закордонних справ Росії й Естонії підписали договори про естонсько-російський державний кордон і про розмежування морських просторів у Нарвській і Фінській затоках, поставивши, здавалося б, крапку в десятилітніх переговорах. Та минув лише місяць, і Кремль вирішив відкликати підпис Сергія Лаврова під цими документами. А глава російського МЗС навіть заявив про необхідність розпочати нові переговори щодо врегулювання прикордонних питань.

Приводом для цього скандалу став закон про ратифікацію договорів про морський і сухопутний кордони, ухвалений 20 червня естонськими парламентарями. У його преамбулі зазначено, що парламент керується правонаступністю проголошеної 24 лютого 1918 року Естонської Республіки, як це відображено в Конституції країни, а також рішенням Верховної Ради Естонії від 20 серпня 1991 року «Про державну незалежність Естонії» і декларацією парламенту від 7 жовтня 1992 року «Про відновлення конституційного державного ладу». Далі в цьому документі зазначається, що договори про кордони змінюють статтю 122 Конституції Естонії, у якій визначалися кордони держави на підставі Тартуського мирного договору 1920 року.

Цей текст — наслідок компромісу між проурядовими й опозиційними фракціями, оскільки раніше представники партій «Республіка» і «Союз Батьківщини», які не входять до правлячої коаліції, пропонували додати до преамбули закону про ратифікацію нагадування про «окупацію й анексію Естонії в 1940—1991 роках». Позиція опозиційних партій була тим більш несподіваною, що договір про кордони вкрай необхідний Таллінну. До та після вступу Естонії до Європейського Союзу Брюссель вимагав від Таллінна якнайшвидшого розв’язання прикордонної проблеми з Росією: Євросоюзу зовсім не потрібні неврегульовані територіальні питання з Москвою, що є додатковим джерелом напруги. Втім, після консультацій опозиційні партії відмовилися від своєї пропозиції. Та компроміс, якого досягли парламентарі й підтримав естонський уряд, російська дипломатія не оцінила.

Москві здалося, ніби естонський уряд порушив свої обіцянки, що він «не пов’язуватиме договори з будь-якими політичними та іншими питаннями, що не стосуються справи, і що офіційний Таллінн не здійснить жодних кроків, які могли б зірвати процес підписання і ратифікації договорів». А Таллінн включив у текст ратифікаційного закону «посилання на документи, що містять неприйнятні правові та політичні положення». Оскільки, стверджують далі росіяни, хоча в новому варіанті преамбули й немає прямих посилань на окупацію й анексію Естонії, проте є непрямі — через згадані правові акти. У декларації парламенту від 7 жовтня 1992 року, наприклад, зазначається, що 1940 року Естонія стала жертвою агресії Радянського Союзу і була незаконно включена до складу СРСР. Загалом, як зазначається у заяві російського МЗС, текст закону створює «помилковий контекст для тлумачення і реалізації положень» договорів про сухопутний і морський кордон.

Інше трактування у Таллінна. Естонці намагаються переконати росіян, що Таллінн не пов’язує договори з іншими політичними питаннями, і не згодні з тим, що в ратифікаційному законі з’явилися нові аспекти. Адже суть його преамбули в тому, що Естонія вказує на правонаступність із республікою 20—30-х років. «Тартуський мирний договір був єдиним документом, що регулював прикордонні питання між Естонією і Росією. Тому його було згадано у преамбулі закону», — пояснив «ДТ» згадування цього документа третій секретар посольства Естонії в Росії Франек Персидський.

За бажання пояснення Таллінна прийняти можна. Адже формально парламент Естонії справді не пов’язує договори з питаннями, що не стосуються справи. Проте Москва продовжує вимагати початку нових переговорів, відмовляючись від посередників у врегулюванні скандалу. Причину такої жорсткої поведінки можна побачити у відсутності в Москви бажання визнати факт окупації країн Балтії Радянським Союзом.

На відміну від західного світу, Росія продовжує наполягати на добровільному входженні Литви, Латвії й Естонії до СРСР. У результаті Кремль дуже болісно сприймає згадування Таллінном документів, у яких ідеться про окупацію й агресію з боку Радянського Союзу. Тепер амбіції колись великої держави, що зіштовхнулися з упертістю колишньої союзної республіки, яка не бажає забувати історію, спонукають іти до кінця.

Утім, не виключено, що існують й інші, не настільки явні причини того, що Кремль вважає неприйнятною для себе ратифікацію договорів і які лежать у площині відносин Росія—Естонія—Євросоюз. Та хоч би як розвивалися надалі події, історія з ратифікацією російсько-естонських договорів про кордон поставила у досить важке становище українську дипломатію. Завдяки підписаним 18 травня документам, у яких Росія визнала міждержавними міжреспубліканські кордони між колишніми РРФСР і Естонською РСР, зокрема й на Чудському озері, при відстоюванні своєї позиції Київ мав серйозний аргумент на переговорах із Москвою при делімітації Керченської протоки. І йому російська дипломатія нічого не могла протиставити. Тепер у росіян, які доводять українцям відсутність за часів Радянського Союзу міжреспубліканських кордонів на водній поверхні, набагато більше поле для маневру. Крім того, Москва, створивши прецедент із відкликанням підпису під прикордонними договорами, ще раз нагадала Києву: підписані договори щодо кордонів варті чогось лише після їх ратифікації.