ПРИВАТИЗАЦІЯ ВЛАДИ - Політика - dt.ua

ПРИВАТИЗАЦІЯ ВЛАДИ

10 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 10 листопада-17 листопада

Три Грачі, або Метаморфоза людини... Остання сесія Верховної Ради Криму має, крім усього іншого, од...

Три Грачі, або Метаморфоза людини...

Остання сесія Верховної Ради Криму має, крім усього іншого, одне безумовне значення в тому, що з ухваленням рішення про гімн Криму, завершилося не тільки оформлення кримської автономії, а й відбулися ще дві події: по-перше, завершилося нове політичне структурування автономії, по-друге, цілком завершилася політична метаморфоза сьогодні, безперечно, головної постаті кримської політики — Леоніда Грача. Хоч і дрібний цей факт, але структурування автономії пройшло по лінії «за» чи «проти» цього гімну. Створюється враження, що з таким гімном могли погодитися лише ті політики, котрі не мали уявлення не тільки про поезію, а, здається, й про політику як таку. Не можна сказати, що сьогодні Крим поділений остаточно на два табори залежно від ставлення до гімну, проте безперечно вірно, що сьогодні Крим поділений по лінії «за Грача й таких комуністів» і «проти Грача й таких комуністів». І це не просто вододіл: другий вибір автоматично виокремлює демократичний напрямок, який неминуче виросте в демократичний блок партій до прийдешніх виборів. Тому поділ, спричинений гімном Криму, зіграним і проспіваним під ноти Грача, позначає поділ партій і поділ електорату, якому належить вибирати майбутнє країни 2002 року. Під прапорами об’єднання «АнтиГРАЧ» зібралися вчорашні непримиренні противники, їх об’єднала в один табір не просто небезпека Грача, а усвідомлена неминучість того, що за такого рівня керівництва, за такої роботи парламенту, зрештою, за таких Конституції та Гімну, автономія загубить і той мізер, який ще зберегла. Оскільки за цим рубежем постає невідомість — що буде створено в Криму, коли Києву набридне сперечатися за кримський бюджет і автономію скасують? Звичайну область? Кримськотатарську автономію? — поки не знайдено відповіді на це запитання, Крим триматиметься за ілюзорне й розпливчасте поняття автономії з останніх сил, звісно, розуміючи цю автономію по-своєму.

У Криму досить низько оцінюють діяльність минулих Верховних Рад. Парадокс дволітньої давнини полягав у тому, що Леоніда Грача до крісла спікера парламенту рухала не тільки його апаратна робота, тимчасова угода між фракціями, а головним чином надія всіх політиків, що імпозантний і розважливий Грач зможе керувати парламентом краще, ніж його попередники. Ця ілюзія вже луснула остаточно лише після того, як Леонід Грач силою змусив Верховну Раду стояти під час прослуховування ще не затвердженого тексту того Гімну, який сподобався практично йому одному. Так, можливо, ще Юрію Богатикову, голосом котрого, як влучно зазначив генеральний секретар російського ПЕН-Центру Олександр Ткаченко, «можна проспівати навіть залізничний розклад». Цієї миті Леонід Грач остаточно, вже без ілюзій, став авторитарним правителем. Сенсом усієї його діяльності стало втримання влади й використання її переваг. Що далі?

Крим знає трьох Леонідів Грачів

«Грач-1» — це секретар кримського рескому Компартії. У кого є пам’ять, той пам’ятає, як він наказував, що друкувати газетам, як організовував фестивалі «Пісні моря» для свого друга Юрія Богатикова, як готував дисертацію, як керував продажем книжкового дефіциту, як розставляв людей на посади. «Грач-1» за традицією партійного секретарювання — це людина, котра вважає свою думку єдино можливою. Для кінця 90-х років це була типова поведінка першого секретаря.

«Грач-2» — це Леонід Грач як керівник опозиційної партії. Незважаючи на певну аморфність, Леонід Іванович проте саме в цій ролі заслужив повагу інших громадських діячів. Сидячи в маленькому кабінетику на проспекті Кірова, пригощаючи журналістів на прес-конференціях неодмінно якісним коньяком, Леонід Грач приваблював тим, що вмів давати вірні оцінки ситуації, адекватно розкривав механізми й внутрішні пружини подій, які не завжди відповідають закону. «Грач-1» мав багато влади, його накази виконували, але з ним рідко погоджувалися. «Грач-2» влади практично не мав, але до його думки прислухалися, ним цікавилися, на нього реагували. Саме цього часу народилася ілюзія, що коли такий Грач прийде до влади, він буде неухильно дотримуватися закону й сповідувати прогресивні принципи.

«Грач-3» — це колишній секретар рескому, що механічно перемістився в крісло спікера. Він одержав владу, але, хоч як це дивно, втратив здатність давати вірні оцінки ситуації та розуміти механізми подій. Він відновив командування газетами — і не тільки «Крымскими известиями», які нині публікують не лише його промови в парламенті, по кілька його портретів в одному номері, а й повні стенограми виступів по телебаченню, по радіо, бесіди з кореспондентами, нібито Грач вважає, що світ із хвилюванням має ловити кожне його слово. У виступах по радіо він опускається до образ, називаючи генералів юстиції прокурорчиками, погрожує розправою всім, хто «збирається по ресторанах», «здійснює прогулянки на природу», щоб обговорювати його роботу. Він відновив призабуті «Пісні моря» та оголосив безнадійно застарілого Юрія Богатикова генієм, начебто тільки цього йому й бракувало для геніальності. Леонід Грач відтворив партійну (нині вже парламентську) номенклатуру. Він створив Рахункову палату й, по суті, керує нею як свого часу комісією партійного контролю. Він роздає почесні звання та нагороди до 50 штук на місяць (на засіданнях президії парламенту мало не 80— 85 відсотків питань — про нагородження!) і, здається, вважає, що без його впливу не станеться жодної події в Криму — без нього не можна ані посіяти, ані віджнивувати, ані відремонтувати вокзал, ані видати пенсію, ані розподілити бюджет, ані побудувати приватний автозавод. Леонід Грач називає це парламентською республікою, хоча просто не знає, що головним інститутом управління в парламентській республіці виступає саме уряд, з яким він воює настільки нещадно, наскільки й марно.

Але головний результат цієї метаморфози полягає в тому, що на посаді глави парламенту «Грач- 2» дуже швидко — лише за кілька тижнів! — вичерпав себе, а «Грач-3», спрямувавши всю діяльність парламенту на досягнення тільки ним поставлених цілей, настільки применшив його роль, що з інституту управління Кримом Верховна Рада автономії перетворилася практично на особистий інструмент Грача.

Розкол, або Метаморфоза партії...

Проте парадокс: чим жорсткіше Леонід Грач намагається командувати, — тим виразніше з його рук вислизає реальна влада й реальний вплив. «Грач-1» командував силою посади так, як сам розумів її. І вона пішла від нього. З «Грачем-2» рахувалися в Криму настільки, наскільки авторитетними були думки, які він висловлював. Від «Грача-3», котрий знову командує авторитетом посади, реальний вплив знову починає танути. Це засвідчує історія з відставкою міністрів-комуністів. Як з’ясувалося, не було ніякої відставки, було лише рішення про це рескому Компартії: і коли потрібно було, нарешті, його ввести в дію, міністри відмовилися виконати волю Грача й залишилися в уряді. Влада над людьми, заради якої він сім років прагнув повернутися до того самого кабінету, і цього разу вислизнула від нього. Для тих же, хто став об’єктом згаданого експерименту, він приніс одні неприємності. Саме в день 62-ліття В’ячеслава Юрова, до речі, одного з найміцніших професіоналів уряду, відправлено у відставку через перевищення віку перебування на держслужбі, яке, до речі, до цього двічі подовжували, поки його прізвище не стало фігурувати в заявах про відставку.

Леонід Грач, здається, здійснив типову авторитарну помилку: він не зміг стати на місце міністрів-комуністів, котрими збирався пожертвувати. Крім того, це рішення свідчить про те, що верхівка комуністів, які входять до фракції Верховної Ради і до уряду, розкололася на два табори, які не розуміють і не схвалюють дій одне одного. Причому розколов свій табір сам Леонід Іванович Грач, в інтересах котрого нині, як ніколи, піклуватися про єдність своїх рядів. Некомуністичний табір кримських політиків сьогодні єдиний, як ніколи — тривають переговори про створення не то руху, не то блоку центристських партій. Цілком імовірно, його створять на антикомуністичній базі. Але це не просто помилка Леоніда Івановича — це результат, протилежний тому, якого він прагнув. Репутація Леоніда Івановича як ненадійного політичного партнера, дедалі більше сприяє тому, що йому відмовляються підкорятися вже не як главі комуністів, а навіть як главі парламенту. Дивно спостерігати, як кілька разів повторюється одна й та сама ситуація: під час прямого ефіру по телебаченню Леонід Іванович прямо з екрану вечірньої пори звертається до посадових осіб — заступників глави уряду чи мера Сімферополя, інших міст і дає вказівки виконати ось те й оте. Певне, інші важелі управління ситуацією академік академії управління Леонід Грач уже втратив.

«Приватизація влади», схоже, перестає подобатися і тим жителям Криму, котрі обирали Грача. Недавно кримська преса опублікувала листа великої групи комуністів, які звинувачують Леоніда Грача в тому, що він незаконно будує собі фешенебельний особняк, явно не за зарплату, що він зрадив ідеали комуністичної партії. Комуністи протестують проти того, що їхню віру в партію Леонід Грач використовував для «зміцнення особистої влади й добробуту, створення власного культу». Правда в тім, що численні публікації про спорудження його будинку, величезний, навіть за українськими мірками, бюджет гімну Криму та неприємний «душок» перемоги в конкурсі текстів дружини міністра культури — комуніста Голубєва, згода комуністів на підвищення комунальних тарифів, недавня ініціатива комуністів скоротити соціальні витрати підірвали довіру жителів Криму до Леоніда Івановича. По телебаченню Леонід Грач кілька разів заявляв: «Я єдиний чиновник, котрий не вкрав у держави ані рубля». Але в цьому вже починають сумніватися.

Кримська вотчина, або Секретар «парламенткому»...

Не секрет, що Конституцію Криму (як і гімн, як і законопроекти, подані в Київ) Леонід Іванович Грач писав у розрахунку на те, що саме він буде главою Криму. Не було б сенсу прагнути до влади, якби її не можна було приватизувати. Парламентську республіку він сприйняв просто як видозмінений обком партії. Слово першого секретаря колись значило все, тому Леонід Грач не в змозі зрозуміти, чому це нині він не може змінити бюджет так, як йому хочеться: приміром, як писали газети, «відняти п’ять мільйонів в інвалідів, щоб на них побудувати магазин у Москві»? Чому він не може відправити уряд у відставку тоді, коли йому хочеться? Чому він не може провести той фестиваль, який хочеться йому? Чому Крим пручається, коли він хоче призначити йому той гімн, що сподобався йому? Чому раптом у газетах і по телебаченню його стали тільки критикувати: «Що, один Грач в Україні такий неумійко? Що більше критикувати нема кого?» — бідкався він по телебаченню, зовсім не прагнучи хоч трішки довести, що він таки «умійко». Йому не це боліло, йому боліло те, що критикують його, а не когось іншого. Якщо перший секретар був справді «хазяїном» Криму, то навіть звучне «Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим» створює лише ілюзію хазяїна. І не тому, що він має мало законної влади, а тому, що Леонід Іванович Грач замість оволодіння сучасними механізмами влади прагне лише внести в неї психологію та методи 70—80-х років.

Відомо, що Леонід Іванович сильно переживав з приводу свого зняття з посади першого секретаря. Але саме через це «Грач-2» набув здатності міркувати й реально оцінювати події. Отримавши в руки владу, «Грач-3» знову загубив цю здатність: сьогодні, хоч як це гірко, він не здатний на тверезу самооцінку й готовий швидше стати посміховиськом в очах кримчан, — а що таке вказівки посадовим особам увечері по телевізору, як не пародія на управління?

Нерідко під час розмов з поважними гостями Криму та в ефірі по телебаченню Леонід Іванович скаржиться на те, що здається йому несправедливим: Верховна Рада Криму призначає уряд, чому ж вона не може вказувати йому, що робити, і чому вона не може відправити його у відставку? З того факту, що парламент затверджує суддів, не випливає, що депутати суддями управляють. З того факту, що парламент затверджує уряд, не випливає, що Леонід Іванович може викликати до себе міністрів і давати їм завдання, як він це робив. З того факту, що парламент затверджує бюджет, не випливає, що депутати можуть виділяти величезні суми на фестивалі, самовільно встановлювати надбавки до пенсій, зараховувати в дохідну частину ПДВ, і протягом року на свій розсуд вносити до бюджету поправки, не погодивши їх з урядом. Парламент до того ж не може давати згоду на призначення керівників акціонерних товариств, чого прагнув Леонід Іванович.

Таким чином, спроба управляти Кримом як вотчиною методами секретаря обкому привела Леоніда Грача до того, що база його помилок значно перевищила його досягнення. Практично, все, що Леонід Грач зробив реального й значимого, — або скасовано вищими органами, або не працює. Проте дворіччя кримської конституції відзначалося в Криму з небаченою помпою: Леоніда Івановича (помилково поки що) навіть назвали президентом України. І не дивно, місцеві режисери так склали сценарій спектаклю, що для глядача було зрозуміло: і Президент України Леонід Кучма (декламувалися його телеграми й поздоровлення Грачеві), і уряд України роблять тільки те, що хоче та скаже Леонід Грач. Напевно, це тішило самолюбство Грача. Для нього сьогодні важливий спектакль. Спектакль не лише на сцені, а й по телебаченні, і в парламенті, і в житті...

Вогнища ворожнечі, або Республіка в небезпеці...

Складається враження, що парламент сьогодні працює переважно не за прямим призначенням, а реалізує плани спікера. Рахункова палата не аналізує реального стану справ, а, судячи з усього, в усіх сферах шукає компромат на уряд. Підтримуючи тільки одну релігійну конфесію, він виступає проти іншої. На противагу меджлісу кримських татар він створив Раду аксакалів, чим викликав ще одне вогнище конфронтації. Підтримуючи православну єпархію, він спровокував вихід духовного управління мусульман з Міжконфесійної ради «Мир — дар Божий!» Підтримуючи один регіон, приміром Керч, Грач сіє відчуженість стосовно інших — міст і районів, які не схвалюють його дії, а значить — ущемлені в розподілі коштів. Серед чиновників Криму нині співіснують дві партії: ті, хто за уряд, і ті, кого колись скривдив уряд і тому вони не стільки за Грача, скільки з Грачем проти свого кривдника. Так трапилося з міністром культури Михайлом Голубєвим — варто було уряду не затвердити гігантський кошторис гонорару за гімн, де левова частка планувалася його дружині та Юрію Богатикову, як він пішов ва-банк. Але тут КРУ знайшло нові фінансові порушення. Михайла Голубєва усунули з посади на час перевірки. Тепер у їхньому таборі, поза сумнівом, поповнення — мабуть, до них примкне й В’ячеслав Юров...

Державний апарат у Криму виявився втягнутий у перманентну війну двох таборів. Сьогодні за статистикою рівень життя кримчан на 30 відсотків нижчий від середнього показника по країні. Власна конституція, як бачимо, не допомогла. Гімн не додав добробуту. «Захопити» собі ще й ПДВ не вдасться.

Спектакль триває?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво