Примирення над могилами - Політика - dt.ua

Примирення над могилами

24 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №24, 24 червня-1 липня

Щодо цього об’єкта вже приймалося «остаточне рішення». Йдеться про «Цвинтар Орлят» (польські військові поховання 1918—1919 років на Личаківському цвинтарі у Львові)...

Щодо цього об’єкта вже приймалося «остаточне рішення». Йдеться про «Цвинтар Орлят» (польські військові поховання 1918—1919 років на Личаківському цвинтарі у Львові). Ще у вересні 2000 року міська рада прийняла постанову, якою, як тоді здавалося, назавжди визначила умови його упорядкування й відкриття. Усе, на думку тодішньої більшості міських депутатів, мало завершитися 2000 року. Не завершилося. Львівська (не українська) сторона вирішила, що польська сторона відновила меморіальний комплекс із порушенням рішення ради. Крім того, наші наполягли на тому, що «правильне відкриття» польських поховань може відбутися тільки разом із відкриттям Меморіалу воїнам Української Галицької Армії (УГА). Отож «Цвинтар Орлят» начебто прикрили.

До цього питання повернулися тільки в травні 2005 року. На початку другої декади травня уповноважені представники президентів України і Республіки Польща в Києві узгодили компромісне рішення щодо польських поховань на Личаківському цвинтарі. Під час переговорів між державним секретарем України Олександром Зінченком та керівником Бюро національної безпеки Республіки Польща Єжи Баром, що відбулися у Варшаві на початку червня, серед інших питань, які стосувалися відкриття меморіалів польських і українських вояків, було визначено й термін проведення відповідних торжеств. Тоді вирішили далі червня 2005 року не відкладати.

Події розвивалися більш-менш контрольовано. Львіврада, хоча й зі значною напругою, та все ж синхронізувала свої дії з новими домовленостями нагорі. Перебороти неприйняття основною частиною львівської громадськості багато в чому спірних положень останніх українсько-польських домовленостей депутатам у черговий раз допоміг Віктор Ющенко. Вперше він це робив ще як прем’єр-міністр. Як і 2000 року, у своєму зверненні Ющенко переконував львів’ян, що вони повинні принести в жертву свої образи на поляків заради примирення, бо тільки воно може забезпечити Україні шлях у жадану Європу. Заодно Президент висловив львівській громаді компліменти за утвердження демократії в Україні, за вагомий внесок у помаранчеву революцію, за «незламний патріотичний дух». Ющенко також запевнив львів’ян, що «польські партнери» демонструють готовність робити зустрічні кроки — надати допомогу в «увічненні пам’яті сотень тисяч українців, полеглих і померлих за Українську державу». Аргументи подіяли. На позачерговій сесії Львівради 13 червня було внесено зміни в постанову майже п’ятилітньої давності, яка стосувалася польського пантеону, і було вирішено, що він та розміщений поруч український меморіальний комплекс будуть урочисто відкриті 24 червня. На цьому пристрасті начебто вщухнули.

Та ба! 22 червня Верховна Рада України, з подачі народного депутата Олега Тягнибока, прийняла постанову, якою рекомендувала ЛМР свою останню «ухвалу» щодо відомих польських військових поховань скасувати. Цю постанову підтримали 239 народних обранців, серед яких виявилися комуністи, соціалісти, об’єднані соціал-демократи і... бютівці з п’ятьма «нашоукраїнцями». Навіщо проти «львівської ухвали» було виступати, скажімо, комуністам, зрозуміло. У них повністю відсутня українська патріотична одержимість — їх просто не влаштовує будь-який рух у бік Заходу. А ось як проти волі Ющенка виступила фракція, що належить прем’єру? Вона стала більш проукраїнською, ніж «Наша Україна»? Чи, може, керівництво «Батьківщини» у такий спосіб уже тепер починає боротися за західноукраїнських виборців на майбутніх парламентських виборах? А може, були ще якісь мотиви?

Що ж спочатку в останньому «меморіальному рішенні» ЛМР не влаштовувало парламентську більшість? Тягнибок переконав, здавалося б, Верховну Раду в тому, що ЛМР перевищила свої повноваження, приймаючи рішення щодо Личаківського цвинтаря. Слід зазначити, що юридичні підстави для такого твердження у праворадикального народного депутата є. Річ у тому, що 2001 року спеціальною постановою Кабміну Історико-культурний заповідник «Личаківський цвинтар» внесено в «Державний реєстр нерухомих пам’яток України». (Підвищуючи статус Личаківського цвинтаря, колишня влада мала намір вивести польські поховання з-під впливу органу місцевого самоврядування, щоб мати правову можливість впливати на ситуацію й не бути залежною від місцевих націоналістичних настроїв). Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачає певний порядок внесення змін в узяті на облік пам’ятки. А ЛМР саме такі зміни й зробила. Тоді як, згідно з буквою закону, така дія перебуває в компетенції Кабміну.

Але це, як кажуть, для націоналіста Тягнибока було тільки формальним приводом. Насправді його дратують деякі ідеологічні елементи «Цвинтаря Орлят» у його нинішньому стані. Як-от: напис і «меч-щербень» на центральному надгробку. Цей напис гласить: «Тут спочиває польський солдат, що загинув за Батьківщину». Послідовні патріоти такий вислів розцінюють як претензійний. Адже нинішній Львів, по-перше, не є польською територією. По-друге, у такому разі українських вояків («січових стрільців»), які в тій українсько-польській війні протистояли «орлятам», можна вважати загарбниками. До того ж цей текст виконано тільки польською мовою. Звичайно, львівську громадськість більше влаштував би ідеологічно нейтральний напис: «Тут лежить польський вояк, що загинув у польсько-українській війні». Проте поляки зуміли наполягти на своєму варіанті. Мабуть, для них і варіант напису зі словом «Батьківщина» також є великим компромісом. Оскільки спочатку вони взагалі написали: «Невідомим польським героям, що загинули в обороні Львова та південно-східних земель». Не менше принижує українські почуття, з погляду багатьох львів’ян, і «меч-щербень». Він символізує «загарбницьку політику Польщі», і раніше домовлялися, що замість нього на плиті буде розміщено католицький хрест. Поляки не прислухалися.

Постанова ВРУ від 22 червня серйозно стривожила польську сторону і Президента Ющенка. Хоча скасувати призначені на 24 червня торжества з нагоди відкриття комплексу цей документ навряд чи міг — він мав рекомендаційний характер. Проте 23 червня члени фракції «Батьківщина» у ВРУ «усвідомили свою помилку» й переголосували «вчорашню постанову». Проти ініціативи Тягнибока цього разу вже виступило 247 депутатів. ЛМР навіть не встигла розглянути рекомендацію. Отож, із формального погляду, президентам двох держав начебто вже ніщо не заважало провести заплановане відкриття Меморіалу воїнів УГА та Польських військових поховань. Що вони в урочистій обстановці, при великому напливі польських та українських високих політиків, польських туристів і зробили. Тепер залишилося сподіватися на закріплення реальних добросусідських відносин між поляками і українцями.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво