Придністровське врегулювання: «райдужні» перспективи

26 січня відбулася чергова зустріч політичних представників Молдови і Придністров’я в переговірному процесі із врегулювання придністровської проблеми. У місцеві ЗМІ потрапили скупі коментарі про готовність обох сторін до діалогу і зміцнення клімату довіри тощо.

За цими вже заяложеними формулюваннями прозирає основне — Кишинів і Тирасполь уже котрий рік радше вдають, що ведуть переговори, проте перспективи придністровського врегулювання залишаються такими ж туманними.

Напевно, ні в кого не викликає сумнівів, що придністровський конфлікт уже давно не є проблемою локального масштабу. Цей тліючий конфлікт — один із пунктів у діалозі Росії і США, його вирішення намагаються ув’язати в контексті ратифікації адаптованого варіанта ДЗЗСЄ, можливого розширення НАТО на Схід, діалогу України і Молдови з Євросоюзом.

Для України неврегульований придністровський конфлікт — збереження зони нестабільності прямо біля її кордонів, загроза масового потоку біженців у разі поновлення гарячої фази конфлікту, імовірність різних техногенних катастроф транскордонного характеру, зокрема загроза самозаймання складів
із боєприпасами в районі
с. Ковбасна (менш як за 2 км від кордону з Україною), — це, зрештою, і серйозний подразник у двосторонніх українсько-молдовських відносинах і діалозі Україна—Євросоюз. Не слід забувати також про те, що третину населення в Придністров’ї становлять етнічні українці, у тому числі, за деякими даними, близько 100 тис. громадян України, права і законні інтереси яких, згідно з Конституцією України, наша держава зобов’язана захищати.

Сьогодні можна розлого дискутувати стосовно причин виникнення придністровського конфлікту, а також чинників, які на різних рівнях перешкоджають його вирішенню в найближчій перспективі. Проте напевне більш животрепетними для обивателя виявляться можливі сценарії розвитку ситуації навколо Придністров’я у ближньо- та середньостроковій перспективі.

Як зазначив один з українських експертів, не можна сказати точно, що буде з Придністров’ям через, скажімо, 10—20 років, проте цілком можна змоделювати розвиток ситуації в регіоні у разі впливу на неї тих чи інших чинників.

В умовах, коли місцеві еліти в Кишиневі й Тирасполі значною мірою зацікавлені в збереженні існуючого статус-кво, зрушити процес урегулювання конфлікту з мертвої точки могли б зовнішні гравці.

Можливі сценарії розвитку ситуації навколо Придністров’я такі: 1) реалізація російських ініціатив щодо придністровського врегулювання; 2) входження Молдови в румунську орбіту; 3) європеїзація придністровського конфлікту; 4) збереження існуючого статус-кво.

Розглянемо кожен із них детальніше.

1. Реалізація російських концептів урегулювання придністровського конфлікту (або проект Козака) передбачає об’єднання Молдови на умовах збереження домінуючого впливу Кремля в регіоні. Зокрема, зірвавшись 2003 року, план Козака передбачав, що Придністров’я набуде право вето на ухвалення рішень парламенту об’єднаної країни, російська мова отримає статус другої державної на території всієї об’єднаної країни. Крім того Росія планувала зберегти свою військову присутність на кілька десятків років. Цілком природно, що об’єднана таким чином країна може розвиватися переважно в руслі російських інтересів, а її існування значною мірою залежатиме від політичної волі Москви.

Протягом 2007—2009 рр. Кремль зробив низку спроб примусити конфліктуючі сторони до діалогу та реалізації такої моделі врегулювання. Однак Москві поки що не вдалося істотно просунутися в цьому питанні. Євросоюз, США і Україна досить виразно натякали тодішньому керівництву Молдови: сепаратні домовленості на придністровському напрямі вкрай небажані.

Схоже, у Кремлі вирішили не ризикувати і до пори до часу сконцентруватися на збереженні статус-кво у придністровському питанні. А щоб уникнути надміру критичних оцінок своєї політики на молдовському напрямі з боку західних партнерів, Росія періодично направляє в регіон своїх чиновників, котрі створюють видимість реальної зацікавленості Кремля в якнайшвидшому врегулюванні придністровської проблеми.

2. Сценарій входження Молдови в політичну орбіту Румунії овіяний багатьма міфами і перебільшеннями. Прихід до влади в Молдові політичних сил, котрі одним з основних своїх пріоритетних завдань бачать активізацію діалогу з Бухарестом, без сумніву, посилив голоси експертів, які пророкують неминучість сповзання правобережної Молдови в орбіту Румунії.

Безперечно, для владної команди, котра прийшла сьогодні в Кишинів, питання врегулювання придністровського конфлікту є швидше пріоритетом декларованим, ніж реальним. Можна навіть сказати, що придністровське питання для нової влади в Молдові більше тягар, ніж можливість. При цьому навряд чи варто сподіватися, що хтось із серйозних політиків у Молдові колись заявить про готовність відмовитися від Придністров’я заради гіпотетичного варіанта прискореної європейської інтеграції за максимального сприяння Бухареста. У березні 2009 року один із молдовських політиків дозволив собі публічно запропонувати здати Придністров’я в оренду Росії на 30 років — і відразу опинився за межами прохідного бар’єра до парламенту РМ.

Точно так само не слід утрирувати, вважаючи, що молдовські еліти сьогодні або в найближчій перспективі будуть готові відмовитися від своєї державності і приєднатися до Румунії. Справді, сьогодні можна казати про те, що румунська експансіоністська політика отримала зелене світло в Кишиневі (відкрито два додаткові консульства Румунії в Бєльцях і Кагулі, спрощено процедуру набуття румунського громадянства населенням Молдови тощо), а біля керма в Молдові опинилися люди прорумунської орієнтації. Але ще раз повторюся: казати про реальну можливість входження правобережної Молдови до складу Румунії було б як мінімум некомпетентно. Інша річ, що надмірний крен Кишинева у бік Бухареста може ускладнити перспективи врегулювання придністровського конфлікту.

У будь-якому разі молдовські еліти повинні пам’ятати: без реальних успіхів на придністровському напрямку будь-яке серйозне просування Кишинева в діалозі з ЄС практично виключається. І це не припущення автора, а оцінки високопоставлених європейських чиновників.

3. Європеїзація придністровського конфлікту — на сьогодні найменш реальний сценарій розвитку ситуації навколо Придністров’я.

По-перше, сама Молдова демонструє досить слабкі успіхи на шляху європейської інтеграції і, м’яко кажучи, є непривабливою для населення Придністров’я. Низький рівень життя, відсутність свободи ЗМІ, практично тотальна корупція, непривабливий інвестиційний клімат — далеко неповний список претензій до Молдови з боку Заходу.

По-друге, Євросоюз не завжди вирізнявся однозначністю своєї позиції стосовно Молдови. На жаль, безперебійне постачання енергоносіїв до країн ЄС з Росії є значно пріоритетнішим порівняно з придністровським питанням, тому Брюссель вважає за краще зайвий раз не сваритися з Москвою через Молдову.

Вкрай перспективна за своєю суттю ідея фінансування західними структурами низки інфраструктурних проектів (у сфері медицини, освіти, будівництва доріг тощо) на території Молдови в рамках зміцнення довіри між сторонами конфлікту, на жаль, дискредитується діями окремих корумпованих чиновників, відповідальних за координацію європейських проектів. На рівні чуток, які циркулюють у ЗМІ, навіть спеціальний представник ЄС для Молдови Калман Міжей був неодноразово помічений у спробах лобіювати економічні інтереси тих чи інших політичних сил або комерційних підприємств у регіоні.

4. Збереження неврегульованого конфлікту на невизначений період часу оцінюється як один із найреальніших сценаріїв розвитку ситуації в регіоні.

Зазначений сценарій супроводжуватиметься подальшим погіршенням соціально-економічного становища в регіоні, масовим виїздом працездатного населення за його межі, радикалізацією місцевих еліт тощо.

І це при тому, що Придністров’я вже на даному етапі не в змозі забезпечити більше ніж третину своїх потреб (дві третини придністровського бюджету становить фінансова допомога Російської Федерації, у тому числі де-факто безплатний для Придністров’я російський газ). Про інвестиції взагалі не йдеться — Москва дає регіону рівно стільки, скільки потрібно, щоб забезпечити його «напівголодне» існування, при цьому в Кремлі дуже стурбовані, аби Придністров’я «не спокусив» Захід.

Зрозуміло, чим довше зберігається існуючий статус-кво, тим нижчі шанси на вирішення конфлікту на основі збереження територіальної цілісності Республіки Молдова. Суто гіпотетично — в якийсь момент не можна виключати навіть можливості ще більшого ослаблення державності Республіки Молдова. Без сумніву, реальна незалежність Придністров’я неможлива в силу хоча б згаданих вище економічних причин. В цих умовах регіон змушений буде клопотатися про приєднання до однієї з держав-гарантів, якими є Росія і Україна.

Російське керівництво вже неодноразово заявляло, що йому не потрібен «другий Калінінград», відтак досить чітко позначило, що повторення абхазького чи осетинського сценарію для Придністров’я практично неможливе. Як інколи жартують деякі російські експерти: нікуди ви в Україні не подінетеся: подобається вам чи ні, а заберете собі Придністров’я. Про те, чим може обернутися для України такий «набуток», згадані експерти вважають за краще відмовчуватися. Наслідки такого кроку можуть спричинити втрату Україною того ж таки Криму, посилення сепаратистських тенденцій у ряді інших регіонів нашої країни. До того ж це всерйоз і надовго зіпсовані відносини з Молдовою, великий скандал у діалозі з Європейським Союзом тощо. Кому все це потрібно — запитання із серії риторичних. Природно, такий розвиток ситуації розглянуто суто гіпотетично, однак повністю виключати цю можливість також не варто.

Резюмуючи викладене, потрібно зазначити, що гарні сценарії для придністровського врегулювання на сьогодні практично відсутні, тож вибирати доведеться між поганими і дуже поганими. Інтерес керівництва України до Придністров’я та пов’язаних із ним проблем, на жаль, мінімальний — про регіон згадують найчастіше в період чергового загострення ситуації в зоні конфлікту, потім настає усвідомлення необхідності більш системної роботи на цьому напрямі, а потім рівно через день-два забувають про цю тему до чергового витка кризи...