ПРЕЗИДЕНТ РУМУНІЇ ІОН ІЛІЄСКУ: «Я НА СВОЇЙ ШКУРІ ВІДЧУВ, ЩО ОЗНАЧАЄ СУПЕРЕЧИТИ ВЛАДІ...»

Поділитися
Результатом переговорів президентів України та Румунії, які відбулися у вівторок, стало підписан...

Результатом переговорів президентів України та Румунії, які відбулися у вівторок, стало підписання протоколу про співпрацю в галузі освіти між відповідними міністерствами двох країн, ухвалення спільної Декларації, в якій ще раз підкреслюється: наші держави дотримуються у своїх відносинах Договору про дружбу та співробітництво 1997 року. На жаль, «болючого» для обох сторін питання демаркації кордонів так і не було вирішено: не підписано Договір про режим державного кордону й угоду про делімітацію континентального шельфу виняткових економічних зон.

Остаточне розв’язання цього принципового питання перенесено на перше червня наступного року. Доти передбачається «утрясти» всі проблеми.

— Пане президенте, наскільки ви задоволені результатами переговорів?

— Це був заключний раунд нашої дискусії. Приємно зазначити, що наша зустріч відбувалася в теплій дружній атмосфері. Доти ми неодноразово зустрічалися з Президентом України на міжнародних самітах, особливо тривалою була розмова наприкінці травня нинішнього року на зустрічі в Словенії на озері Блед.

Неодноразово спілкувалися наші прем’єр-міністри, глави МЗС та інші державні чиновники. Тому ми приїхали на зустріч, уже заздалегідь знаючи: наш візит матиме позитивний результат.

— Каменем спотикання між нашими країнами і надалі залишається прикордонне питання...

— Питання кордону по Дунаю не є політичним. Це — предмет дискусій між експертами. Адже річка як природна артерія може змінювати русло, підмивати береги й через природні зміни часто переміщатися.

Стосовно морського простору, то в усьому світі існують загальноприйняті норми морської демаркації, яких кожна країна просто зобов’язана дотримуватися.

— Заплановане підписання спільного документа про врегулювання прикордонних питань перенесене на червень. Чи не вплине це на майбутні переговори Румунії з НАТО? Адже в листопаді на саміті альянсу в Празі вирішуватиметься питання вступу Румунії в альянс, а, відповідно до вимог НАТО, країна не може стати членом блоку доти, доки не врегулює усіх своїх прикордонних проблем.

— Наведу приклад з Великобританією та Іспанією, які п’ятдесят років ділять Гібралтар. Обидві ці країни — члени НАТО, і гібралтарські суперечки не заважають їм нормально співпрацювати.

На мою думку, питання кордону не таке актуальне сьогодні, як, приміром, налагодження та зміцнення економічних зв’язків. Це просто спірне питання, яке в жодному разі не має впливати на розвиток наших відносин.

— Нас з’єднують 640 кілометрів кордону, а результати економічного співробітництва поки що не найкращі...

— На жаль, річний товарообіг між нашими країнами налічує нині близько 300 млн. доларів, і цього явно замало. Для порівняння можу сказати: товарообіг Румунії з Угорщиною становить близько мільярда, з Туреччиною — майже 900 млн. доларів.

Звісно, є об’єктивні причини, які заважають нам ефективно співпрацювати, вони пов’язані з розвитком постсоціалістичних економік. Це по-перше. А по-друге — з низки причин наш бізнес неохоче йде в Україну, оскільки боїться зазнати збитків. Імідж вашої країни в цьому плані певною мірою зіпсувала низка нездійснених проектів, у які вже було вкладено гроші. Свого часу «загальносоціалістичне» будівництво в Кривому Розі комбінату окислених руд окошилося мільярдними втратами для ряду держав—членів РЕВ. Будівництво заморожене. Роботи припинено, і вкладених тоді грошей ніхто повертати не збирається. Тобто виходить, ми закопали ці мільярди в землю.

Тому нам у масштабних проектах дуже важливі державні гарантії. Це стало однією з тем нашої тривалої дискусії.

— Але тоді це була будова всього Радянського Союзу, і Україна не повинна розплачуватися за всі його борги...

— Звісно, питання це непросте, але актуальне для всіх. І в його вирішенні зацікавлені всі сторони. Ваші парламентарії сказали, що вже є проект закону, присвяченого розв’язанню цієї проблеми, і його скоро винесуть на розгляд Верховної Ради. Усі сходяться на думці, що це будівництво треба все-таки завершити.

— Які ще питання виявилися найактуальнішими?

— Наші країни також співпрацюють у рамках Чорноморського Економічного Союзу, в який входить десяток держав.

Порушувалося питання підписання в майбутньому договору про вільну торгівлю. Україна прагне ввійти в Світову організацію торгівлі, і це дуже важливо для наших майбутніх відносин. І, звісно, необхідно активізувати роботу нашої двосторонньої комісії з економічних відносин. Робочі групи мають зустрітися на початку наступного року в Києві. Причому до складів делегацій увійдуть прем’єри обох країн, представники бізнесу та провідні експерти.

— Чому досі не підписано рамкову угоду про розвиток туризму між нашими країнами? Адже українська сторона востаннє два року тому пропонувала її текст з урахуванням усіх поправок, внесених румунською стороною?

— Переконаний, це питання буде вирішено в найближчому майбутньому. Адже й Україна, і Румунія мають величезний нереалізований туристичний потенціал. Крім того, туризм — один з різновидів так званої народної дипломатії, і чим більше наші люди знатимуть одне про одного, тим більше перейматимуться взаємною довірою, тим міцнішими будуть наші відносини.

— Пане президенте, звідки у вас таке знання російської мови?

— Я навчався в Москві. А оскільки за фахом я інженер водного господарства, то проходив практику — як інститутську, так і мовну, — на «Дніпрогесі». Було це 1953 року. Там був справжній інтернаціонал. Усіх нас ріднила молодість і віра в перемогу соціалізму. Працювали з великим ентузіазмом. Російська мова тоді буквально «влилася в мене» і відтоді так само міцно сидить у пам’яті, як і спогади студентської молодості. Там і зі своєю майбутньою дружиною познайомився. Звуть її Лола, тоді вона також приїхала з Румунії в Радянський Союз, училася в Московському хіміко-технологічному інституті імені Менделєєва.

— Уже тоді ви були знайомі з Ніколає Чаушеску. Як складалися ваші стосунки?

— На початку моєї політичної кар’єри він навіть сприяв їй. А 1974 року вивів зі складу центрального комітету компартії, звинувативши в інтелектуальному ухилі.

— Чим же ви йому так «інтелектуально» не догодили?

— Після візиту до Північної Кореї Чаушеску спробував запровадити корейський експеримент у Румунії. В його реалізації він побачив можливість посилення своєї влади. На той час його позиції в Москві дуже похитнулися. 1968 року Румунія була єдиною країною соцтабору, яка не лише не приєдналася, а й засудила вторгнення країн Варшавського Договору у Чехословаччину. Цю позицію Ніколає Чаушеску підтримав весь румунський народ.

Усі розуміли — перенесення корейського досвіду на румунське суспільство матиме непередбачувані наслідки. Але, з огляду на круту вдачу першого секретаря, говорили про це лише в кулуарах. А я виступив відкрито, за що й поплатився. Мене вивели зі складу ЦК компартії. Я пішов з партійної роботи й очолив згодом національну раду водних ресурсів. І на цій посаді знову не зійшовся в поглядах із Чаушеску, тепер уже не в політиці, а в економіці. З тієї посади мене звільнили також...

Це була наша остання з ним зустріч.

Потім я працював директором одного з бухарестських видавництв, а коли в країні загострилася політична обстановка, очолив фронт національного порятунку.

— Про вас говорять як про політика неквапливих, але виважених дій. У які моменти життя вам доводилося зраджувати цей принцип?

— Справді, в житті я керуюся таким принципом: десять разів подумай перш ніж щось розпочати. Але є ситуації, в яких зволікати просто небезпечно. Так було 1989 року, коли в Румунії повалили диктатуру Чаушеску. Я тоді очолював фронт національного порятунку. Колишню систему управління країною вже було зруйновано, а нову — ще не сформовано. Підприємства стихійно зупинялися, не знаючи, як працювати без звичних вказівок згори. А з часом це спричинило б національну катастрофу, соціальний вибух, який «відгукнувся» б і в інших країнах регіону. «Втративши кермо й вітрила», країна терміново потребувала нових управлінських інститутів. Ми розуміли: від того, як швидко вдасться їх організувати і привести до взаємодії, залежить майбутнє. Уже за місяць ми організували своєрідний парламент, куди ввійшли всі тринадцять партій. У цій проміжній структурі я запропонував брати участь усім партіям, обравши від кожної по три представники. До фронту національного порятунку ввійшли також люди з чотирьох асоціацій нацменшин. За місяць з’явилося ще дев’ять партій, які теж влилися в роботу «передпарламенту». Цей досвід підтвердив — у кризові моменти в політичному житті країни необхідно діяти рішуче і швидко.

А економіка — це інертніша система. Щоб її розвернути на 180 градусів і штовхнути вперед, потрібно чимало часу. До неї треба підходити грунтовніше. Спочатку змінити все законодавство, тим самим створивши передумови для руху до ринку. Раніше все вирішувалося через держплан. Треба було наново створювати банківську систему. Нині в Румунії понад сорок комерційних банків. Адже економіка «зростає», як живий організм, і «революційні стрибки» можуть лише призвести до народження «мутанта», якого потім доведеться довго лікувати й оперувати.

— Та, вочевидь, народ, який хотів усього й відразу, цих нюансів не розумів? І 1996 року на виборах перемогла опозиція на чолі з професором Емілом Константінеску. Але в 2000-му, за чотири місяці до нових виборів глави держави, Константінеску публічно зізнався, що не зміг вивести країну з кризи. У результаті симпатії виборців знову виявилися на вашому боці...

— Це був необхідний іспит як для всього суспільства, так і для політичних сил.

— І на яку оцінку, по-вашому, суспільство цей екзамен склало?

— Час розставив усі крапки над «і». Сама практика економічного розвитку довела ефективність поступового реформування.

А для мене це була хороша школа. Оскільки я побачив два боки політичної медалі — роботу влади й дії опозиції. І на своїй шкурі відчув, що означає суперечити владі. Це — просто неоціненний для мене досвід. Тепер я можу осмислювати те, що відбувається в країні, масштабніше. А також знаю, чим є та чи інша політична сила і її лідер. Підкреслюю: в опозиції бути набагато легше, ніж керувати країною, беручи на себе відповідальність за державні рішення.

Крім того, зміна влади, а потім її публічне зізнання у своїй неспроможності виявилися хорошим потрясінням для країни. Це привело до оновлення політичного клімату. І суспільство, і політики врешті-решт зрозуміли: дармовий сир буває лише в мишоловках...

— Ви задоволені темпами розвитку сьогоднішньої Румунії?

— Повністю, природно, ні. Проблем багато, і належить ще чимало зробити для того, аби румуни зуміли забезпечити в країні рівень життя, гідний європейських стандартів.

А для поступової реалізації всього задуманого як президент у своїх діях намагаюся дотримуватися принципу румунської народної мудрості: «Політик має бути схожий на могутнє дерево, крона-голова якого відкрита для всіх країн та вітрів світу, а коріння міцно заходить у землю, яка виростила і назавжди пов’язала його з народом в усіх радощах і лихоліттях».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі