ПРЕЗИДЕНТ РЕСПУБЛІКИ МАКЕДОНІЇ БОРИС ТРАЙКОВСЬКІ: «У ВАЖКУ ХВИЛИНУ УКРАЇНА ДОПОМОГЛА НАМ НЕ ТІЛЬКИ СЛОВОМ, А Й ДІЛОМ» - Політика - dt.ua

ПРЕЗИДЕНТ РЕСПУБЛІКИ МАКЕДОНІЇ БОРИС ТРАЙКОВСЬКІ: «У ВАЖКУ ХВИЛИНУ УКРАЇНА ДОПОМОГЛА НАМ НЕ ТІЛЬКИ СЛОВОМ, А Й ДІЛОМ»

6 вересня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 6 вересня-13 вересня

З президентом Македонії Борисом Трайковські ми зустрілися в літній резиденції глави Української держави...

З президентом Македонії Борисом Трайковські ми зустрілися в літній резиденції глави Української держави. Пан Трайковські спеціально прилетів сюди, щоб поздоровити Леоніда Кучму з днем народження.

Вся обстановка дуже нагадувала нашу першу зустріч два роки тому в літній резиденції македонського президента в Охриді. Тільки за терасою замість знаменитого Охридського озера хлюпотіло Чорне море. І тоді пана Трайковські щойно обрали президентом країни. Та нині ми розмовляли з людиною, яка пережила найжахливіше, що може бути в нашому житті, — війну. Йому випало управляти кризовою країною та відповідати за життя своїх співвітчизників — як президенту й головнокомандувачу армії Македонії.

Він провів свою країну по політичному «лезу ножа», лавіруючи між неоднозначними інтересами великих держав, які сплелися на Балканах у кривавий клубок. Тепер у ньому є й частина македонської крові... Та порівняно з іншими югославськими республіками — її там крапля.

Нині Македонія поступово «приходить до тями». Піднімається економіка, відбудовується інфраструктура, македонці та албанці наново вчаться мирно, без ненависті, жити поруч один із одним. І в цьому плані президенту доводиться, як лікарю, лікувати не тільки хвору країну, а й поранені війною душі співвітчизників.

— Пане президенте, два роки тому ви готувалися до свого першого візиту в Україну. Відтоді приїжджаєте до нас регулярно. Як з офіційними візитами, так і просто на запрошення Президента України. Торік було два візити, один із яких до Криму. Чим вас Україна так «зачепила»?

— Україна для мене як для македонця ніколи не була терра інкогніта. Ще з часів Союзу македонці розглядали Україну як щось окреме й ближче нам по духу. Понад тисячу років нас зв’язує спільна віра, алфавіт, схожість мов, слов’янська ментальність.

Я чимало їздив по світу, навчався в США, у багатьох країнах зустрічався з українською діаспорою. І завжди знаходив з українцями спільну мову, уважно стежив за тими процесами, що у вас відбуваються. У першу чергу тому, що наші країни, попри різницю в розмірах, є важливими геополітичними центрами: Україна — у Східній Європі, Македонія — на Балканах. Тому різнопланове партнерство завжди обіцяло бути дуже перспективним. Крім того, в Україні всі перетворення, навіть дуже непрості для суспільства, проходять мирним шляхом. Цей досвід для нас дуже важливий.

Ще до першої поїздки в Україну я кілька разів зустрічався з Президентом Кучмою. Мені завжди імпонувала його послідовність і грунтовність. Після мого першого візиту в Україну і ближчого знайомства з Леонідом Даниловичем зустрічі ставали дедалі непротокольнішими... Як кажуть, друзі пізнаються в біді, і коли біда спіткала мою країну, Україна на чолі зі своїм Президентом однією з перших відреагувала на це не тільки вагомим дипломатичним словом, а й конкретною допомогою і підтримкою. Як у двосторонніх відносинах, так і в міжнародному плані. Особливо в рамках Ради Безпеки ООН. Тому я дуже ціную Леоніда Кучму як політика і розсудливу людину, яка професіонально реагує на процеси, які відбуваються у світовому співтоваристві.

Двосторонні відносини, які зв’язують наші країни, базуються на дуже важливій угоді, підписаній чотири роки тому, — Договорі про дружбу та співробітництво між нашими країнами. Також у рамках своїх зобов’язань із забезпечення безпеки в краю ваш Президент торік приділяв велику увагу косовській проблемі. Україна надавала допомогу в складі миротворчого контингенту в Косово, займала активну позицію 2001 року, коли очолювала Раду Безпеки, і зіграла важливу роль, закликаючи міжнародне співтовариство до встановлення політичного діалогу для підтримки територіальної єдності та суверенітету нашої країни. Напевно, Президент Кучма хотів не допустити виникнення в Південно-Східній Європі «сірої зони», яка не тільки порушила б мир і безпеку в нашому регіоні, а також створила б проблеми для всього світового співтовариства.

— Два роки тому ви були переконані, що кровопролиття в Македонії вдасться уникнути...

— Справді. У нас були всі передумови для того, щоб уникнути війни. Македонці та албанці століттями жили разом, і наша держава завжди шанувала права нацменшин. Албанці за своїми цивільними правами нічим не відрізнялися від македонців. Більш того, лише в Македонії навіть дозволене створення партій на національній основі. Тоді албанських партій було чотири, а зараз уже сім. Міжнародне співтовариство визнало, що Македонія будує державу, яка базується не на етнічних принципах, а на загальнолюдських цінностях, і навіть ставило за приклад наші гарні міжетнічні відносини. Албанці, македонці століттями жили як сусіди, ніколи не відчували ненависті один до одного. Коли в Тетово і Куманово стався конфлікт, в інших змішаних районах на кшталт Кічево та Охріда, Струга, Дебор албанці та македонці по-сусідськи мирно пили ранкову каву. Тому переконливо констатую: причин для військового конфлікту всередині країни не було та й не буде.

Що ж до прикордонних районів, загроза існувала завжди.

Македонія грала важливу роль під час кризи в Косово, допомагаючи операціям НАТО в краї. І міжнародне співтовариство вкотре запевняло, що македонцям не варто переживати за свою безпеку. І навіть коли нас до цього неодноразово намагалися атакувати ззовні, ці «експортні атаки» закінчувалися провалом.

— І все-таки війна македонський кордон перейшла...

— Міжнародне співтовариство намагалося запобігти конфлікту. На жаль, політичний діалог, на який був зроблений упор, занадто затягнувся. Адже відпочатку було абсолютно ясно, що йшлося про захист злочинних інтересів окремих воєнізованих угруповань, а не про захист прав людини.

У тому, що сталося, брали участь люди, які раніше перебували в Армії визволення Косово. Колишня АВК налічувала 33 тисячі солдат. Одна третина з них потім зайнялася політикою, інша — перейшла в миротворчий контингент Сил захисту Косова, а інші — 11 тисяч чоловік, найвідчайдушніші головорізи, залишилися «без роботи». Частина їх пішла до Південної Сербії, і там розпочалася війна. Інша частина перейшла до Македонії, за підтримки деяких албанських екстремістів і фанатиків вони розв’язали кривавий конфлікт уже на нашій землі. Ні для кого не секрет, що відпочатку ці люди захищали свій злочинний бізнес у справі нелегального перевезення людей та зброї. А на весь світ говорили про свою боротьбу за захист прав албанців.

Їх «правозахисна діяльність» назавжди відбита на фото, які обійшли всі світові інформагентства. І стали частиною всесвітньої «Білої книги» про тероризм. У ході війни загинуло понад сто чоловік, сотні отримали каліцтва, тисячі залишилися без даху над головою. Одними з перших жертв стали вісім по-звірячому замучених солдатів македонської армії. Так убивати, як їх убивали, можуть лише садисти й натреновані на крові професіонали. Навіть не просто профі, а «м’ясники». Нападали як боягузи, вночі. Знущалися з жінок і дітей, а молодих хлопців спотворювали, вирізаючи на спинах букву «М», що означало тавро «македонець». Спалювали людей на повільному вогні, відрізали частини тіла... Загалом, людина зі здоровою психікою на це нез датна.

— Отже, допомога міжнародного співтовариства виявилася неефективною?

— Ми дуже вдячні всім за підтримку. Коли розпочалася війна, багато країн висловлювали нам своє співчуття і пропонували допомогу, в основному політичну і гуманітарну, на кордоні постійно працював миротворчий контингент...

—Звичайно, і те й інше було до речі.... Та люди продовжували гинути доти, поки македонці самі не стали захищати себе... Про те, як це спочатку відбувалося, було в міжнародних колах «темою дня». Адже під час розпаду СФРЮ, щоб зберегти мир, македонцям довелося віддати всю зброю Югославії...

Є таке висловлювання «стрілянина по-македонськи» тобто з двох рук. Та після роззброювання македонці могли «стріляти» тільки ранніми овочами та фруктами, якими так славиться країна...

— Ми справді були недостатньо озброєні. Хоча поступово формували свої збройні сили й намагалися, за змогою, їх достойно оснастити. Та поки ефективно спрацьовували дипломатичні міжнародні механізми, ми не відчували гострої необхідності у форсуванні цього процесу. Коли ж розпочалася агресія, то навіть допомога миротворців виявилася недостатньою.

— Проте озброєні ультрасучасною зброєю миротворці й покликані були виконувати роль буфера... Чому ж лише після того, як македонці взяли в руки зброю, допомога миротворців стала, нарешті, ефективною?

— Є таке поняття — рідна земля. Територія, яку тисячоліттями пестували твої предки. І ніхто не захистить цю землю краще від того, хто на ній виріс. Адже він захищає свою сім’ю, свій будинок, свою віру, свої традиції, і врешті-решт — майбутніх своїх дітей. І відступати йому нікуди... Та, повторюся, без підтримки ззовні ми б не вистояли.

Тут воістину неоціненну допомогу нам надала Україна. Це була підтримка цілісності, суверенітету Македонії, підтримка демократії, яка опинилася в небезпеці через терористів. Українське керівництво, напевно, вже тоді усвідомлювало, що може статися, як можуть розвиватися події, якщо не надати допомоги Македонії.

— Поставляючи Македонії зброю, Україна неодноразово піддавалася найсильнішому тиску з боку НАТО і, у першу чергу, США, а українські бойові вертольоти взагалі стали притчею во язицех. Проте значну частину поставок успішно здійснили...

Македонія прагне стати членом НАТО. Одна з основних висунутих альянсом вимог для повноправного членства — створення професіональної, добре навченої і озброєної мобільної армії. Оскільки під час розпаду Югославії Македонія в обмін на мир віддала військам СФРЮ все озброєння, то, природно, була необхідність у закупівлі зброї. Українсько-македонське військово-технічне співробітництво розпочалося задовго до військового конфлікту. Ще 1999 року, під час першого візиту в Македонію Президента України, між нашими країнами був підписаний Договір про дружбу та співробітництво. У ньому є і кілька статей, в яких йдеться про те, що якщо територіальній цілісності та суверенітету однієї з країн загрожуватиме небезпека, то інша зобов’язується надавати їй усіляку допомогу, у тому числі й військову. Цей документ зареєстрований у Секретаріаті ООН, чим і підтверджується його міжнародна правова легітимність. У березні 2000 року в Україні побував із візитом міністр оборони Македонії і підписав із Міністерством оборони України договір про військове співробітництво. А через місяць прем’єр-міністри обох країн завізували договір про військово-технічне співробітництво. Положення цих угод чинні й нині. Македонія ніколи не була під жодним міжнародним ембарго, яке хоч якось обмежувало її право на захист територіальної цілісності та суверенітету.

— Чи означає це, що військово-технічне співробітництво дотепер залишається в наших відносинах пріоритетним?

— Військово-економічне партнерство — тільки похідна від усього спектра нашого двостороннього співробітництва, яке випливає з міцних і ефективних зв’язків у сфері економіки та політики. Отже, на мій погляд, партнерство у військовій сфері стоїть на другому місці за пріоритетністю. Більшою мірою ми сконцентровані на розвитку економічного та політичного співробітництва. І наші відносини розвиваються насамперед тому, що обидві сторони дуже зацікавлені в ньому.

Ми підписали договір про вільну торгівлю. До речі, це перша така угода для України, укладена за межами СНД. Договір надає великі можливості бізнесменам обох країн. Спільна комісія з питань торгово-економічного співробітництва займеться розробкою деталей того, як полегшити діловим людям тісніше співробітництво. Позитивний момент і в тому, що господарські системи наших країн не конкурують між собою, а навпаки, багато в чому доповнюють одна одну. Ми готові створювати спільні підприємства, які візьмуть участь в інвестуванні ринку, залучимо європейські компанії. Виходитимемо на ринки інших країн. Можливості, які мають наші країни, величезні. Інтерес — обопільний. Македонія, відповідно до договорів про вільну торгівлю, працює на ринку, який представляє понад 200 мільйонів чоловік, а Україна має аналогічні договори з країнами СНД. Таким чином, наше співробітництво фактично виводить македонську продукцію на ринки СНД, а українську — на європейські.

У нас також хороші перспективи партнерства в соціально-політичному, культурному та науковому житті.

Що ж до економічних відносин і більшої присутності македонських товарів у регіоні Чорноморського економічного співробітництва, хотів би висловити свою подяку Україні за підтримку Македонії в її прагненні приєднатися до організації ЧЕС.

— Чи діє дотепер відома свого часу Рамкова угода?

— Так. Підписана вона в серпні минулого року і стосувалася всіх сторін македонсько-албанських взаємовідносин. Експертами ЄС цей договір оцінений як найуспішніше вирішення для багатонаціональної країни, де максимально захищені права людини. У конституцію Македонії внесений ряд змін. У першу чергу тих, що стосувалися статусу мови національних меншин. У районах, де компактно проживають нацменшини, що становлять понад 20% населення, у держструктурах припускається використання їх рідної мови. Крім того, було передбачене створення регіональних поліцейських македонсько-албанських миротворчих підрозділів, які б відновлювали порядок у кризових регіонах. У рамках договору передбачено і їх навчання. На підписанні договору був присутній міністр закордонних справ України Анатолій Зленко і спецпредставник ЄС, колишній генсек НАТО Хав’єр Солана.

На той момент підписання Рамкової угоди було необхідним заходом, але зараз вона вже практично вичерпалась. Що ж до політичної сторони угоди, то 95% зобов’язань уже виконано шляхом прийняття кількох важливих законів. Один із ключових документів — про уряд. Також ми прийняли кілька законів з роботи держустанов, з мови, з освітньої системи та системи охорони здоров’я. Ще одну важливу соціальну проблему вирішили після прийняття закону про паспорти та посвідчення особи. Новий етап розвитку — встановлення верховенства закону і порядку. Нині ми створюємо основний план, відповідно до якого діятимуть силові структури країни.

— У Македонії незабаром пройдуть парламентські вибори. Який на сьогоднішній день «політичний розклад» у країні?

— Вибори відбудуться 15 вересня цього року. Вони пройдуть в один тур, на пропорційній основі. Припускаю, що 7—8 партій і блоків пройдуть у парламент. Після виборів буде цікавий період, коли новообрані парламентські сили розпочнуть процес формування нового уряду.

Я звернувся до політичних партій і закликав політоб’єднання у своїх програмах і платформах акцентувати увагу на економічному процвітанні, а також на поверненні державним інститутам довіри громадян. Люди повинні знову відчути втрачений під час торішньої кризи оптимізм і мати віру в майбутнє. Нині партії, на мою думку, мають зосередитися на боротьбі з бідністю, подбати про посилення реформ в галузі оборони, про гарантії безпеки, про наші євроатлантичні надії і, що особливо важливо, про заходи для боротьби з корупцією. Політичні сили країни мають розробити чіткі програми боротьби з кримінальним світом, представити їх на суд громадськості й, лише отримавши всенародне схвалення, розпочати діяти. Як це відбувається в розвинених державах, де громадянське суспільство сформувалося вже давно.

— Як ви оцінюєте роботу нинішнього кабінету міністрів країни?

— У ньому працюють досвідчені люди. Цей уряд проводив численні болючі економічні та соціальні реформи, перетворюючи нашу економіку на ринкову, залучив дуже серйозні інвестиції. На час діяльності нинішнього кабміну випала й косовська криза. Ми зіштовхнулися з рядом проблем перехідного періоду, основною із яких було масове безробіття. Це явище небезпечне соціальним вибухом. І нинішній кабінет знайшов сили і кошти, щоб, як кажуть, «зняти питання з порядку денного»...

— Хто, по-вашому, очолить новий уряд вашої країни?

— Не беруся пророкувати. Усе залежить від результатів парламентських виборів. Та як глава держави готовий підтримати будь-який демократично обраний уряд, що зосередиться на вирішенні пріоритетних завдань: це боротьба з бідністю, реформування економічного, політичного, соціального комплексу. Крім того, майбутній уряд має приділити найпильнішу увагу як прискоренню процесу інтеграції в Європейський Союз і здійсненню реформ в галузі оборони, так і прийняттю відповідних заходів безпеки з метою відновлення миру та стабільності в країні, а також для зближення з НАТО.

В Євросоюзу і Республіки Македонії взаємні зобов’язання і цілі, направлені на установлення миру й процвітання в регіоні. Ми та Європа повинні нині працювати над інтеграційними процесами. І ситуація в цілому цьому сприяє: демократично обрані уряди орієнтовані на ринкову економіку, на поважання прав людини та захист прав нацменшин. Це означає не тільки політичні відносини, а й економічні: побудова регіональної інфраструктури, дорожніх магістралей, комунікацій та нових технологій, які будуть потрібні всім країнам у регіоні.

— Які перспективи відносин ЄС і Македонії?

— Македонія — асоційований член ЄС. Ми просто зобов’язані через економічний розвиток, зміцнення демократичних інститутів, збагачення нашого міжетнічного життя якнайшвидше інтегруватися в європейські структури й стати частиною вільної об’єднаної Європи.

У найближчому майбутньому ЄС збільшуватиме інвестиції. Та ми не хочемо повністю залежати від іноземної допомоги; замість того, щоб отримувати кредити, ми хочемо торгувати. У нас є що запропонувати. Це дуже важливо. Нині уряд Македонії розробляє цілісну програму регіонального співробітництва, відповідно до якої права регіонів значно розширяться. Крім того, поглибиться їх кооперація, і це ще один суттєвий крок до політичної стабілізації в країні. Оскільки тоді в македонців, албанців та інших етнічних груп, які живуть у Македонії, з’явиться спільний економічний інтерес.

А нині люди вчаться наново жити у світі на їх спільній землі, долаючи повоєнні труднощі. Проблем чимало. Багато хто покинув свої будинки, понад чотири тисячі біженців залишилися без даху над головою. Реальну кількість албанських біженців із Косово навіть зараз важко встановити. Ми ініціювали чимало проектів і програм з етнічного примирення людей. Надають психологічну, соціальну та економічну допомогу, впроваджують у життя ряд економічних програм. Ми вже багато чого досягли у відновленні зруйнованої інфраструктури, громадського та соціального життя в країні.

У багатьох районах «живе» ненависть, однак й там процес примирення нехай повільно, але йде, і я сподіваюся, що в недалекому майбутньому все налагодиться.

— Ви вірите, що албанці та македонці можуть жити у мирі?

— Ми жили разом десятиріччями й житимемо. Сьогодні, і завтра, і в майбутньому.

— Ви справді в це вірите, чи вірите лише через свій ранг?

— Я не тільки вірю, а працюю над тим, щоб цей час максимально наблизити. Адже іншого вибору в нас немає...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво