ПРЕЗИДЕНТ ЕСТОНІЇ АРНОЛЬД РЮЙТЕЛЬ: «ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ» - Політика - dt.ua

ПРЕЗИДЕНТ ЕСТОНІЇ АРНОЛЬД РЮЙТЕЛЬ: «ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ»

15 листопада, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 15 листопада-22 листопада

Арнольд РЮЙТЕЛЬ народився 10 травня 1928 року на острові Сааремаа — найбільшому в Естонії. Закінчив Аграрну технічну вищу школу, працював дивізійним менеджером в аграрному департаменті Сааремаа...

Інгріт и Арнольд Рюйтель
Таллінн
Інгріт и Арнольд Рюйтель

Арнольд РЮЙТЕЛЬ народився 10 травня 1928 року на острові Сааремаа — найбільшому в Естонії. Закінчив Аграрну технічну вищу школу, працював дивізійним менеджером в аграрному департаменті Сааремаа.

З 1957 року трудився на посаді «голови експертів з живого інвентарю», потім — генерального директора експериментальної станції естонського Інституту тваринництва та ветеринарної науки, був директором Партузької зразкової ферми. Закінчив факультет сільськогосподарських наук Естонської аграрної академії. Був обраний ректором цієї академії. Доктор аграрних наук, автор понад ста наукових праць.

З 1977 року А.Рюйтель займає кілька високих державних посад, спочатку в політичній сфері, потім у виконавчому й законодавчому органах влади. 1983 року — голова президії Верховної Ради Естонії. Відіграв важливу роль у підготовці й ухваленні Декларації про незалежність Естонії, яка стала основою для виходу Естонії зі складу Союзу. Зажив світової слави як захисник естонської незалежності в конфлікті з центральною владою в Москві.

У березні 1990 року А.Рюйтеля знову обирають головою Верховної Ради.

12 травня 1990 року з його ініціативи в Таллінні створено Раду Балтійських держав. Ініціатор формування об’єднаного фронту Балтійських держав у боротьбі цих республік за незалежність.

20 серпня 1991 року Верховна Рада Республіки Естонія ухвалила резолюцію про національну незалежність Естонії, і 17 вересня Естонія стає повноправним членом ООН.

1991 року Рюйтель виступає з доповіддю в Генеральній Асамблеї ООН як голова Держави Естонія, а 1992-го — виступає на конференції ООН із захисту навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро).

З 1991 по 1992 роки Арнольд Рюйтель — член Конституційної асамблеї, 1992 року — кандидат на посаду президента Республіки Естонія, одержав 43% голосів виборців.

З 1994 по 2001 роки був головою центристсько-правої партії.

1995 року обраний головою делегації Балтійської Асамблеї Рігікому.

Багато років був головою Естонської ради з захисту навколишнього середовища, головою Форіульскої ради, займався просвітительською діяльністю.

1993 року стає засновником Національного інституту розвитку та співробітництва, основна мета якого — вивчення чинників розвитку Естонії.

З 1993 року Арнольд Рюйтель — президент Естонської національної організації Міжнародного зеленого хреста.

21 вересня 2001 року став президентом Республіки Естонія.

Дружина, Інгріт Рюйтель — доктор гуманітарних наук, відомий фахівець з естонського фольклору, президент Балтійської фольклорної асоціації, фахівець у галузі музичного фольклору. Автор понад 200 наукових праць, голова Ради естонського національного фольклору, член Міжнародного комітету угро-фінських лінгвістів. Подружжя має двох доньок і п’ятеро онуків.

Таллінн

Каміння в Естонії тьма-тьмуща. Цілі акуратні розсипи обабіч доріг, вкрите мохом у лісах і на болотах, «окультурене» біля котеджів і вписане в ландшафт у самісінькому центрі Таллінна. За великим рахунком, із нього викладено й сам старий Таллінн — один із небагатьох найповніше збережених у первозданному вигляді середньовічних центрів Європи.

В естонців із цього приводу навіть існує стародавня легенда з продовженням у сучасній інтерпретації. Ходив по світу Господь із мішком, діставав з нього кожному народу подарунки, поки до Естонії дійшов — самі камінці в мішку залишилися. Витрусив він їх на естонську землю і сказав: це каміння погубить ледачих, а працьовиті побудують із нього свою державу. Століттями збирали естонці це каміння. Очищали від нього орну землю, будували міста, закладали фундамент незалежності. І до 1918 року таки зібрали. Тільки жити по-людськи почали, а тут, як Пилип із конопель, 40-го року вискочив Комуніст і розкидав те, над чим трудилися століттями. Полетіло каміння врізнобіч: те — на голови невдоволених справами Комуніста, те — у свій город, те — в чужий. І знову естонці роками розчищали кам’яні «завали». До 90-го зібрали-таки. За десять років вимостили дорогу до кращого, благополучного й забезпеченого життя. Швидко вимостили, з європейським знаком якості.

Сьогодні Естонія — кандидат №1 у ЄС. Рівень безробіття становить 8%, середня зарплата — близько 6 тис. крон (естонська крона відповідає 8 євро, фіксований курс), мінімальна — 1850 крон, допомога безробітним, виплачувана щомісяця протягом півроку, — 400 крон. Практично все приватизовано. У державній власності залишається талліннський порт і енергетика. Населення країни 1,5 млн., із них 64% — естонці, 28,5% — росіяни, 2,6% — українці. Приватних авто — понад 400 тис. (у середньому по дві машини на родину).

Основний капітал — фінський і німецький. Дуже розвинена система лізингу й житла в кредит, програма реальної допомоги молодим сім’ям. Середній будинок коштує від 50 тис. євро з розстрочкою на 30 років.

Сам Таллінн — кам’яна квітка півночі. У будинках-пелюстках — тисячі затишних ресторанчиків, бутиків і кав’яреньок. Вечорами просто на вулицях горять свічки, лунає музика, з розчинених дверей віє теплом і гостинністю. А коли випадає сніг — таке враження, ніби потрапляєш у казку Андерсена.

У старому Таллінні є й греко-католицька українська церква. Це одна з найцікавіших споруд, її нерідко відвідують навіть перші особи держав.

За даними посольства України в Естонії, наша країна входить у десятку її активних торгових партнерів. Основна стаття українського експорту — продукція паперової промисловості, чорні метали. Естонія поставляє в Україну готові м’ясні вироби, морепродукти, мінерали, меблі. З-поміж 112 країн-інвесторів за обсягами прямих інвестицій в економіку України Естонія посідає 46-те місце. Розвитку економічних відносин сприяє договір про безмитну торгівлю. Його буде анульовано одночасно зі вступом країни в ЄС. Що, природно, дуже непокоїть бізнесменів і гальмує розвиток економічних зв’язків. Проте естонці на всіх рівнях, від президента до міністра економіки й підприємців, упевнені — вихід із ситуації знайти можна. Адже час ще є. Ця тема стала однією з ключових під час недавнього візиту президента Естонії в Україну, куди він прибув із представниками естонських ділових кіл.

Проте єдиним документом, підписаним під час візиту, стала угода між міністерствами екології двох країн про подальший розвиток і поглиблення двостороннього співробітництва в галузі захисту довкілля...

Візит президента Естонії в Україну тривав тиждень і мав досить незвичну географію: Київ — Одеса — Крим. Причину обраного маршруту пан Рюйтель пояснив так: «У рамках візиту Київ мені рекомендували політики, Одесу — бізнесмени, а Крим — естонська діаспора і... пам’ять».

Чому на «чільному офіційному місці» опинилися питання екології, а не економіки? Що за пам’ять пов’язує президента з Україною? Кілька зустрічей із паном Рюйтелем напередодні візиту й під час нього дозволили відповісти на ці й інші запитання.

— Пане президенте, чим пояснити, що ваш офіційний візит в Україну був настільки тривалим?

— Україна — величезна країна, кожен регіон якої — як окрема держава в державі, тож тільки від Києва враження було б неповним.

— Чому підписано саме екологічну угоду і так мало уваги приділено економіці?

— Ця угода дуже важлива передусім тим, що вона продумана й прорахована до найменших деталей і відбиває те, що ми сьогодні можемо зробити реально, а не просто задекларувати на папері. А стосовно економічних питань, то вирішувати їх потрібно поступово, попередньо чітко розробивши відповідний механізм. А ми поки що просто стоїмо перед дилемою: Естонія вступає в ЄС, отже втрачає ринки збуту в Україні. Що робити? Думати, як із цієї ситуації вийти найдостойніше. Шукати варіанти співробітництва, пропрацьовувати все до найменших деталей і тоді вже зустрічатися й підписувати лише конкретні документи.

— Яка ж «конкретика» в екології?

— Це проблема загальносвітового масштабу. Взаємодія на цьому рівні всіх країн світу без винятку дозволить зберегти наших нащадків здоровими, а землю — квітучою.

Для України ж, крім іншого, участь у міжнародних екологічних програмах— це ще й можливість тісніше зблизитися з Європою. Сам я багато років займався питаннями екології і не з чужих вуст, а з власного досвіду й досвіду своєї країни переконався, наскільки це важливий механізм впливу. Про Чорнобиль знає весь світ, і до країни, яка подолала його наслідки й думає про екологію не на містечковому рівні, а в глобальному масштабі, — ставитимуться відповідно.

— Як загалом ви оцінюєте результати візиту?

— Цей візит, я впевнений, не тільки дав поштовх розвиткові всебічних відносин між нашими країнами, а й став своєрідним стимулом пошуку найприйнятніших варіантів в економіці. На бізнесі-форумі в Києві, Одесі, Криму бізнесмени Естонії й України вільно спілкувалися між собою, зав’язалися цікаві контакти, з’явилася безліч нових ідей, а це завжди перспективно. Загалом результатами візиту я задоволений.

— Що пов’язує вас із Кримом?

— У Криму є кілька естонських поселень, жителі яких зберегли культуру, мову. Вчителі естонської мови перебувають на повному забезпеченні нашої держави. Було дуже приємно й незвичайно відчути естонський колорит на тлі теплої кримської природи, такої несхожої на нашу.

— Як ви вважаєте, це якось вплинуло на національний характер кримських естонців?

— Довкілля (усміхається), можливо, трохи додало засмаги, а все інше як у нас. Що вдієш — гени є гени.

Крим сам по собі унікальне місце. Настояне на травах повітря, природа, тепле море. Усе ніби створене для відпочинку й оздоровлення. Такі райські місця треба берегти і плекати, як дитину.

Уперше я потрапив у Крим під час служби в армії. Разом з іншими естонцями служив спочатку в Ізмаїлі, але потім стався один інцидент: хтось з естонців намагався перейти кордон. І нас «розкидали» по всьому Криму. Так я опинився в Севастополі. Числився матросом, але, порівняно з іншими, жив вільніше, оскільки грав за досить професійні волейбольну й баскетбольну команди. Перевагу віддавав волейболу (баскетболісти понад два метри на зріст, а в мене метр вісімдесят один). Разом із ними об’їздив більшу частину України. Вже тоді в мене сформувався її особливий образ, який загалом відрізнявся від загальносоюзного. Вона поставала більш доглянутою, затишною, із заможними селами та працьовитими людьми.

— Не пропонували залишитися в Україні? Все-таки і клімат тепліший, і спортивна кар’єра складалася успішно.

— Різні були пропозиції. Але мені ніколи й на думку не спадало виїхати з Естонії. Відслужив, повернувся, і далі пішло. Навчання, родина, робота, наука. Усе це потребувало величезної самовіддачі. Тим паче що обіймав я досить високі державні посади.

— Наскільки непросто було залишатися естонцем на тих посадах? Адже з 1977 року ви на держслужбі, з 1983-го — голова Верховної Ради Естонської РСР.

— Ви знаєте, мені вже чимало років. І так сталося, що мені випало бачити Естонію при всіх змінах влади, як то кажуть, від першої незалежності до нинішньої. І, ясна річ, спостерігати, як поводилися естонці, наділені владою, у той чи інший період. І ось що цікаво: в усі часи, хоч би які посади обіймали, 99% естонців залишалися естонцями. І намагалися зберегти свою націю, своє обличчя. Ті ж таки естонські комуністи, особливо починаючи з сімдесятих, відігравали роль своєрідного буфера, у міру сил своїх стримуючи виконання зовсім уже згубних для естонців розпоряджень влади центральної.

Я був тоді ректором сільськогосподарської академії, займався наукою, зокрема й фундаментальними дослідженнями. Жив, за тими мірками, досить забезпечено. І в політичному плані — спокійно. Але в результаті політики, яку проводив Радянський Союз, настав період, коли естонське суспільство усвідомило: ще трохи — і міграційні хвилі просто змиють Естонію з обличчя землі, залишивши тільки назву. Перешкодити цьому, використовуючи силу, було неможливо. Занадто були нерівні вагові категорії. Залишалося шукати вихід з допомогою розуму й винахідливості. Тими роками в політику прийшло багато вчених, зокрема і я. Ті, хто вирішив: немає ніякого сенсу займатися фундаментальними науками та іншим, якщо це означає загибель для нас як для народу. У цьому ми й убачали свій національний обов’язок. Ось так із мене й вийшов політик.

— Як ви боролися проти тих порядків?

— Естонців у нас у країні сьогодні трохи більше мільйона. На час окупації Радянським Союзом це була мононаціональна країна — понад 96% естонців. Переважна більшість їх, м’яко кажучи, радянську владу не вітала. Заслати весь народ, як це зробили з татарами, було неможливо, бо тоді втрутилося б світове співтовариство. Ось і вирішили частину людей упекти в табори. А решту якнайшвидше асимілювати. З цією метою затівалися всесоюзні будови, споруджувалися нові заводи й фабрики, куди брали приїжджих із усього Союзу. За рахунок держави їм будували будинки, створювали інфраструктуру, російськомовні садки та школи. Естонська мова ставала дедалі менш затребуваною і дедалі безперспективнішою. За роки радянської влади по Естонії під різними приводами «пройшлося» понад сім мільйонів чоловік.

А це означало, як і планувалося в СРСР, розчинення естонського народу в народі радянському, який говорить російською, вивчає радянську історію та «адреса» якого — Радянський Союз. Ми ніколи не могли й не хотіли з цим змиритися. І зуміли цей процес призупинити.

Нашою першою серйозною законодавчою перемогою на цьому фронті стало ухвалення закону про припинення виробництва фосфоритів і сланцю, яке, при потребі близько 25 млн. тонн за рік, хотіли розширити до 60 млн. тонн. Щоб подвоїти виробництво електроенергії на сланці, планувалася ще одна грандіозна будова. Це означало ще понад 100 тис. чоловік додаткової робочої сили. А разом із сім’ями — у кілька разів більше. Потім було розроблено й на союзному рівні затверджено проект налагодження виробництва фосфоритів, рідкісних металів та їх обробки. Планували побудувати для цього нове місто на місці... кількох естонських сіл. Туди хотіли везти руду з різних регіонів Радянського Союзу, щоб її там обробляти. Я не перераховуватиму заходів, які в ті часи використовувалися для денаціоналізації економіки Естонії.

Під усіма документами про припинення будівництва стоїть мій підпис. У процесі їх створення, а потім і прийняття мені не раз нагадували, що це грубе порушення радянської конституції тягне на десять років таборів.

— І скільки разів за вашу кар’єру цими таборами вам погрожували?

— Загроза була завжди. Але найреальніше я відчув її двічі. Вдруге, коли 1988 року мені довелося з трибуни президії Верховної Ради обстоювати позицію Естонії, її право на самовизначення, а потім усі роки до проголошення Естонії незалежною республікою й офіційного визнання цього факту в усьому світі. Але, вважаю, мені дуже поталанило. У тому плані, що доля подарувала мені мудрих опонентів. 1988-го лише однієї фрази Горбачова вистачило б, щоб упекти мене за грати як зрадника Батьківщини, а через два роки, у січні, Єльцин цілком міг дати команду — і танки потопили б мою країну в крові. Але ні перший глава держави, ні другий цього не зробили. Я глибоко поважаю Горбачова як політика і як людину. Природно, він не хотів розпаду Союзу, але в тій ситуації дійшов єдино мудрого рішення.

— Яка подія особисто для вас стала кульмінаційним моментом у боротьбі за незалежність?

— Січневі події у Вільнюсі й Ризі. Московські танки вже стояли на підступах до Таллінна, і головне було — уникнути кровопролиття. Тоді я запросив до себе керівників усіх політичних рухів. І якщо російськомовне населення, у принципі, реагувало на нашу політику дуже неоднозначно, то з боку українців ми відчували беззастережну підтримку. Приміром, пілоти-винищувачі дивізій, що дислокувались у районі Таллінна, а вони на 2/3 були українцями, прийшли й запропонували свою допомогу. Таке не забувається ніколи.

— Естонія здобула незалежність. Чи довго тривала ейфорія від перемоги?

— Дуже недовго. Ми — маленький народ, що живе в суворих кліматичних умовах. На генетичному рівні розуміємо: аби вижити, необхідно працювати, а не мітингувати. Не зробив чогось вчасно — природа, як хороший учитель, неодмінно нагадає тобі це. Але те саме стосується країни в цілому. Нам треба було якнайшвидше досягти європейських стандартів. І, слава Богу, за десять років нам практично це вдалося.

— Естонія стає дедалі залежнішою від зовнішніх ринків. Наскільки загрожує це її національній безпеці й суверенітетові загалом? Адже рішення, затверджені транснаціональними корпораціями за кордоном, можуть суперечити інтересам Естонії?

— Ми — одне з найвідкритіших суспільств. За останніми дослідженнями, опинилися на четвертому місці у світі. У цьому, безумовно, є свої плюси й мінуси. З одного боку, це створило умови для припливу зовнішнього капіталу. З-поміж держав, що долають перехідний етап, ми серед перших за надходженням зовнішнього капіталу. Безперечно, у цього капіталу свої інтереси. Але ми продовжували йти цим шляхом, оскільки це дозволяє створювати нові робочі місця, а з другого боку — ефективніше виводити нашу національну продукцію на світові ринки, що дуже зміцнює національного виробника. І, безумовно, сприяє зростанню капіталу національного (за останній рік — більш як удвічі). Естонцям відкритий шлях у західні вузи, працює безліч пільгових курсів, де наші фахівці можуть підвищити свою кваліфікацію. Починаючи з найвищого рангу і до робітника. Це все плюси. А мінуси в тому, що зовнішній капітал не залишає тут 100% прибутків, а віддає їх «материнським» підприємствам.

Проте в переговорах із ЄС ми аргументовано й послідовно обстоюємо кожну свою позицію. І в цьому питанні все-таки зуміли вторгувати в Брюсселі закон, відповідно до якого прибутки дочірніх підприємств, розміщених в Естонії, вкладаються у відновлення технологій. За це підприємство звільняється від податків. Цим вдалося перекрити канал відпливу капіталу за межі Естонії. Так ми боремося за свої права.

— Чи всі політичні сили вітають прагнення Естонії вступити в ЄС і НАТО?

— Це питання не раз і досить серйозно обговорювалося в Естонії — оскільки наша конституція потребує змін, то має відбутися серйозна дискусія. Але загалом наше суспільство й парламентські партії це прагнення підтримують.

Бізнес-структури однозначно «за». Арифметика аргументів у цьому питанні проста: 70% нашої торгівлі пов’язано з європейськими країнами. Ми зацікавлені в ринках. Це високий відсоток, враховуючи те, що ми недавно вийшли з СРСР. У радянський час ми досить багато продукції поставляли на Захід. Уже тоді в нас були сучасні технології. Приміром, меблі ми продавали у Францію й інші країни. На цьому ринку щоп’ять років потрібно міняти засоби виробництва, щоб вони відповідали західним зразкам і якості.

— Як в Естонії справи з міжнародною злочинністю? І як ви оцінюєте можливості нашого двостороннього співробітництва у сфері боротьби з нею?

— Естонія приділяє цим питанням особливу увагу. По-перше, тому, що ми вже межуємо з ЄС. І до того ж перебуваємо поруч із такими великими центрами, як Петербург, через який іде значна частина зовнішньої торгівлі Росії і який дуже активно використовує естонські порти для транзиту. Думаю, естонські служби працюють дуже оперативно. У наших портах і на наших дорогах не губляться вантажі й ніяких правопорушень немає. Щодо контрабанди й наркотиків справді були питання. Тут за останніх півроку в багатьох випадках були приховані правопорушення, але нам пощастило виявити їх. Тож наші служби працюють добре. Попри всі труднощі перехідного суспільства, ми змогли навести досить суворий порядок.

— Напередодні вашого візиту в Україну в естонській пресі з’явилася інформація про те, що МЗС Естонії не рекомендує вам проводити цей візит у зв’язку з неоднозначною ситуацією всередині України.

— Ясна річ, у нашій пресі висловлено чимало різних думок із цього приводу, але моя позиція як президента в цьому питанні завжди була однозначна. Візит заплановано вже давно. А те, що відбувається в Україні, стосується тільки її самої як суверенної держави. І було б некоректно в ці внутрішні справи втручатися.

— Яка народна мудрість допомагає вам жити?

— У кожний період життя — своя. Але одна залишається незмінною: спочатку десять разів подумай, а потім скажи. А перш ніж щось підписати, подумай двадцять разів.

Редакція висловлює вдячність Посольству України в Естонії
й особисто послу
Миколі Макаревичу
за допомогу в підготовці
матеріалу

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво