Президент, який нам не заздрить - Політика - dt.ua

Президент, який нам не заздрить

23 грудня, 2011, 16:54 Роздрукувати Випуск №47, 23 грудня-29 грудня

Трансляцію спілкування глави держави з журналістами проводив Перший національний. Запитання журналістів ділилися на три блоки — від регіональних ЗМІ, від міжнародних видань і центральних ЗМІ.

Віктор Янукович вийшов до журналістів під урочисті звуки фанфар. Концертний зал Українського дому, де проходила підсумкова прес-конференція президента, обладнали як повноцінну телестудію. Трансляцію спілкування глави держави з журналістами проводив Перший національний. Хоча практично весь керуючий персонал транс­ляції складався з працівників телеканалу «Інтер», а зйомку здійс­нювали кращі фахівці «Савік Шустер студії».

Ніч напередодні Віктор Янукович провів у Москві в компанії президента Росії Дмитра Медведєва. Літак глави держави приземлився в Києві близько другої години ночі. Планувалося, що до журналістів він вийде якщо не з перемогою, вирваною в переговорних боях, то хоча б із узгодженими умовами газових контрактів. Але не вийшло — доводити до пуття російсько-українські контракти в Москві залишився Микола Азаров. Віктору Януковичу довелося починати свій виступ з інших перемог.

У вступному слові президент змальовував цілком успішну країну зі зростаючим населенням і невеличкими проблемами у вигляді тяжкої спадковості та маніпуляцій масовими акціями протесту. В іншому 2010-й і 2011 роки, за словами Віктора Януковича, стали роками закладання фундаменту майбутніх успіхів. Очевидно, малися на увазі реформи, жодної з яких, щоправда, названо не було. Якщо, звісно ж, не вважати реформами найбільший в історії країни урожай зернових, відзначення 25-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС, закінчення підготовки до Євро-2012 і планування чемпіонату з баскетболу в 2015-му.

Якби історія і сам Віктор Янукович розпорядилися інакше, в середу президент України міг би урочисто заявити і про остаточне парафування угоди про асоціацію з ЄС. Однак довелося обмежитися лише підбиттям підсумків якогось спільного шляху, «який ми з нашими європейськими партнерами пройшли разом».

У своїй вступній промові президент жодного разу не згадав ні Юлію Тимошенко, ні інші кримінальні справи проти представників опозиції. «У нас є гострі питання, такі як питання справедливості...», — почав було президент, але виявилося, що це про систему пільг чорнобильцям.

До речі, що стосується протестних акцій, то Віктор Янукович нарешті визнав, що такі акції проходять «не випадково». Хоча й зазначив, що під такі процеси «підлаш­товуються певні аферисти та шахраї, а потім до них приєднуються ще деякі політичні гравці, які виросли за роки незалежності на різних авантюрах».

— Я переконаний, що кожна людина добре розуміє: для того щоб змінити життя на краще, потрібен рух уперед. Не можна йти в майбутнє боком або задом, — традиційно імпровізував президент. — Ми бачимо, що відбувається у світі, що несуть людям непродумані кроки лідерів різних рівнів, до чого призводять революції...

«Коротке» вступне слово глави держави тривало майже сорок хвилин. Узагалі Віктор Янукович у своїх публічних виступах дедалі частіше нагадує Віктора Ющенка: його промови стають тривалішими, а відповіді —розлогішими.

Запитання журналістів ділилися на три блоки — від регіональних ЗМІ, від міжнародних видань і центральних ЗМІ. Запитання регіональних кореспондентів, як завжди, вирізнялися особливою «гостротою та актуальністю». І, як правило, пре­зидент виявлявся на диво обіз­наним щодо очисних споруд у Чор­ному та Азовському морях, випадків харчового отруєння дітлахів на За­карпатті, державної програми «Питна вода» у Хмельницькій області і навіть перинатальних центрів на Волині. Потішив він і журналіста з Канева, повідомивши, що, крім автобана Київ—Дніпропет­ровськ, для всіх жителів краю буде побудовано окремий вертолітний майданчик — тож уже навесні в жителів Шевченкового краю буде мож­ливість відвідати могилу Кобзаря.

Журналісти двічі повертали главу держави до теми газотранспортного консорціуму та ціни на газ. Відповіді глави держави звучали радше як роздуми на тему. Під час виступу президента кілька разів виникало відчуття дежавю. Надворі знову кінець грудня, прем’єр-міністр ночами безперервно домагається знижок на захмарні газові ціни в Москві, а на прес-конференції в Києві президент розмірковує про тиск на промисловість і називає дивовижно нереальні цифри розцінок на газ. Колись це було 75 доларів, потім 180, 235, тепер хотілося б — 250.

— На сьогодні ціна для України — 515, а з урахуванням харківської знижки — 415 доларів. Це ціна непідйомна, — скаржився Віктор Яну­кович. — Ми вважаємо, що ціна для України не повинна бути вищою 250 доларів...

У світлі очевидного підвищення цін на імпортований газ так і залишилося відкритим питання про підвищення комунальних тарифів для населення.

— Звичайно, ми бачимо, що далі підвищувати нікуди, ми не можемо сьогодні перекладати цю проблему на наших громадян, — пояснював президент. — Тому ми не стали підвищувати тарифи на 50%, як цього вимагав Міжнародний валютний фонд. Але далі так тривати не може...

В Україні вже стало традицією, коли політики, переходячи з опозиції у владу, раптом забувають про те, що левову частку споживання газу у сфері ЖКГ становить газ внутрішнього видобутку. При цьому схема публічної риторики не змінюється незалежно від того, хто перебуває біля стерна виконавчої влади — Віктор Янукович, Микола Азаров чи Юлія Тимошенко. Вона одна й та сама: «тарифи низькі, жити так далі не можна, але й підвищувати нікуди».

Втім, часи змінилися. У Віктора Януковича вже немає можливості публічно абстрагуватися від газових питань, як це робив свого часу Віктор Ющенко. У відповідь на запитання журналістів Янукович скаржився на Росію, котра ініціювала «Північний потік» і початок будівництва в рамках «Південного потоку» газосховищ у Сербії.

— Як нам бути спокійними, коли ми бачимо, що будуються газо­транспортні системи в обхід України, а ми продовжуємо платити таку дискримінаційну ціну і знищуємо власну економіку? — обурювався Віктор Янукович.

Але ще більше він скаржився на Європу. Причому з тих самих причин. Емоційно Віктора Януко­вича явно більше дратує не Росія, яка ініціювала будівництво обхідних газопроводів, а позиція європейського Енергетичного співтовариства.

— Ми бачимо, що наші колеги в Енергетичному співтоваристві ігнорують Україну. Рішення приймаються всупереч національним інтересам України. І ми не бачимо сьогодні розуміння, а що ж буде далі? Якщо буде зберігатися така динаміка, то для чого це нам? Для галочки? Чи це данина моді? Як на це питання дати відповідь? Ну добре, приймайте рішення, це вам вигідно — як ми можемо заборонити. Але хоча б запропонуйте нам, скажіть: будь ласка, ви можете брати участь у цьому проекті. Вкладайте кошти і будете отримувати від роботи цієї газотранспортної системи якийсь свій інтерес. Але цього не сталося. Крім того, це було зроблено демонстративно, щоб показати, що ми можемо обійтися без вас.

Абсурд ситуації в тому, чому такі ж симетричні претензії не висуваються до російської сторони. Адже саме Москва є двигуном будівництва обхідних газопроводів, а не Брюссель чи Берлін.

Продовжуючи критику на адресу Європи, Віктор Янукович увесь час повертався до «активних переговорів у Москві» та «колосальної роботи, виконаної з президентом Медведєвим». Втім, коли президенту поставили пряме запитання, до чого більше схиляється Україна: до виходу з Енергетичного співтовариства чи до повноцінного членства в ЄврАзЕс, Віктор Янукович виявився більш аніж стриманим.

— Наша позиція була і залишається такою, як і раніше: ми хочемо подивитися, як працюватиме ЄврАзЕС, побачити результати його роботи після того, як ЄврАзЕС почне працювати в умовах вступу Росії до СОТ. Враховуючи те, що Росія вже стала членом СОТ, тобто цей час, як кажуть, не за горами. Якщо це приваблюватиме Україну, буде вигідно нам і відповідатиме нашим національним інтересам — ми це питання винесемо на публічне обговорення і висловимо свою точку зору і свою позицію.

Всі роздуми про відносини з Європою і Росією на газову тематику закінчувалися ідеєю фікс нинішнього президента про створення тристороннього газотранспортного консорціуму між Україною, Росією та Європою. Звісно, з умовою модернізувати газопровід і як мінімум зберегти обсяги прокачування, а як максимум — з можливістю їх збільшити у перспективі.

Щоправда, відповіді на пряме запитання, хто ж представлятиме т.зв. європейську сторону в цьому консорціумі, і чи не буде це одна з афілійованих із «Газпромом» компаній, як, наприклад, Ruhrgas, Вік­тор Янукович уник. І тільки пізніше зазначив: «Ми повертаємося у 2003—2004 роки, коли ми почали працювати над створенням газотранспортного консорціуму», і навіть згадав про проект модернізації газопроводу Богородчани—Ужгород.

Взагалі ж «новітня історія» з газотранспортним консорціумом дедалі частіше нагадує проекти Леоніда Кучми і Володимира Путіна зразка 2002 року. Дев’ять років тому Україна і Росія вже будували плани створення єдиної керуючої структури, до якої мала увійти українська ГТС. До речі, одним з гарантів співпраці сторін на цих переговорах виступав тоді ще канцлер Німеччини Герхард Шредер. Однак консорціум не відбувся, а пан Шредер, за дивним збігом обставин, після відставки з посади канцлера очолив будівництво «Пів­нічного потоку». За дорученням керівництва «Газпрому», звісно.

Тепер історія може повторитися. Переговори про консорціум, очевидно, продовжаться вже наступного року, коли президентом Росії знову стане Володимир Путін. Старі проекти можуть бути реанімовані. Щоправда, відтоді з’явився «нюанс»: однією з умов співпраці Росії та України в рамках консорціуму зразка 2002 року була відмова Москви від будівництва обхідних газопроводів...

Втім, у дечому Віктор Янукович продовжує демонструвати неабияку стабільність. Уже другий рік поспіль усі виступи глави держави про блакитне паливо починаються зі скарг на контракти 2009 року, підписані Юлією Тимошенко.

Очевидно, рано чи пізно мала виникнути і тема долі самої Юлії Тимошенко. Журналісти розгублено намагалися сформулювати запитання президенту про справу екс-прем’єра ще до початку прес-конференції. Хтось із колег запропонував поцікавитися у глави держави, хто така (або хто такий?!) marrapetta — інтернет-користувач, який оприлюднив у мережі YouTube відеокадри перебування Юлії Тимошенко у медчастині Лук’я­нівського СІЗО.

Однак потім від цієї ідеї відмовилися. Можливо, даремно. Бо коли мова зайшла про Юлію Ти­мошенко, відповіді вилилися в зал як завчена мантра.

Про незалежність судів, про невтручання у слідство і — обов’язково — про власний біль за цей процес і бажання його якнайшвидшого завершення. Щоправда, тепер уже й не зовсім зрозуміло, що має на увазі президент, говорячи власне про «завершення». За інформацією джерел, уже до кінця цього року Юлію Тимошенко можуть відправити до? однієї з жіночих колоній Харківської області. Туди ж — в один із місцевих судів — буде передано всі кримінальні справи проти екс-прем’єра. Від переселення екс-прем’єра на Холодну гору владу утримує тільки режим комунікацій у «критці». У СІЗО він жорсткіший.

Примітно, що всі розмірковування Віктора Януковича стосовно Юлії Тимошенко прозвучали українською мовою. На відміну, наприклад, від монологу на газову тематику. Навіть коли запитання ставили російською, президент незмінно відповідав українською. Рідна мова глави держави — російська, і, очевидно, використання української психологічно спрощує абстрагування від теми.

Віктор Янукович уважно вислухав нагадування агентства France Press про те, що Європа наполягає на участі Юлії Тимошенко в майбутніх парламентських виборах, а інакше Україна навряд чи зможе розраховувати на підписання угоди про Асоціацію з ЄС. Коли ж дійшло до відповіді на пряме запитання: чого все ж таки варто очікувати — звільнення екс-прем’єра чи відмови від угоди, виявилося, що Віктор Янукович — заручник антитимошенківських рішень РНБО, ухвалених ще за часів Віктора Ющенка.

— Скажіть, що я повинен був зробити? Скасувати рішення Ради національної безпеки та оборони 2009 року, яке приймалося президентом Ющенком і всіма членами Ради національної безпеки? На яких підставах? — запитував президент.

Треба зазначити, що раніше нинішній секретар РНБО Раїса Бога­тирьова повідомляла, що 2009 року Рада безпеки не ухвалювала жодних персональних рішень щодо Юлії Тимошенко. За її словами, в рішенні РНБО від 10 лютого 2009 ро­ку містилося лише доручення генеральному прокурору і СБУ провести перевірку укладених договорів між НАК «Нафтогаз України» і компанією «Газпром». Якщо вірити Віктору Януковичу, єдиною «жертвою» цього рішення мав стати ключовий свідок у справі Юлії Тимошенко — колишній глава НАКу Олег Дубина.

Взагалі, що більше президент говорив про справу Юлії Тимошен­ко, то виразнішим було враження, що у своїй публічній риториці він застиг приблизно у квітні-травні 2010 року, на «світанку» порушення кримінальних справ. Приміром, Віктор Янукович розповів, що ще на початку слідства на спеціальній нараді він «попередив усіх виконавців: щоб ви знали, що на цю справу громадськість і фахівці будуть дивитися під мікроскопом». Але події останніх місяців свідчать: або виконавці виявилися нетямущими, або президент з настановами погарячкував. Де­монст­ративне засідання суду в каме­рі СІЗО, вимога слідчих повторно заарештувати Юлію Тимошенко, «оскільки її неможливо знайти за адресою прописки» і «злив» відео з медчастини ізолятора — все це у світлі суспільного мік­роскопа виглядає як дивовижний фарс.

З’ясувалася і ще одна деталь. Виявилося, що ідея про декриміналізацію статей, за якими порушено справи проти Юлії Тимошенко, була кимось підкинута президенту. Щоправда, ким саме, Віктор Януко­вич не уточнив. Як, утім, і не дав відповіді на запитання, чи підпише він відповідний закон у разі його ухвалення парламентом.

Теми участі Юлії Тимошенко у парламентських виборах 2012 року президент узагалі не порушував. Був тільки натяк на те, що це неможливо, навіть якщо буде декриміналізовано відповідну статтю Кримінального кодексу. «Декри­міналізація не передбачає помилування, — заявив президент. — Вона передбачає покарання, але вже в інший спосіб, не у вигляді позбавлення волі». Тобто це скасує лише форму покарання, а сам факт судимості, який перешкоджає участі у виборах, залишиться.

Загалом президент залишався беземоційним протягом усієї прес-конференції. Картинку оживляли лише панорамні слайди з різними краєвидами українських земель. «Ми були спокійні за президента, — поділився згодом з кореспондентом DT.UA один із працівників адміністрації. — Він на всі запитання вже відповідав — у регіонах, у поїздках. Нічого гострого і не залишалося».

З рівноваги президента вивело по суті своїй банальне запитання — про невідповідність плачевної ситуації в країні тому, як живе і розпоряджається державними коштами сам глава держави. Досвід попередніх прес-конференцій показував, що банальне і пряме запитання про Межигір’я так і залишиться без відповіді.

— Вікторе Федоровичу, ви дійсно багато разів казали, що в країні погано з економікою, що люди ще не відчувають поліпшення життя, і що в нас немає грошей у бюджеті ні для чорнобильців, ні для афганців, — звернувся до президента автор цих рядків. — Водночас кожного дня ми стаємо свідками того, як поліпшується особисто ваше життя. Ми бачимо, як ви орендуєте вертоліт за мільйон доларів у фірми, що, за розслідуванням «Української правди», належить або контролюється вашим сином. Ми знаємо про те, що в Межигір’ї триває будівництво фірмами, які також контролюються вашим сином. Скажіть, чому така невідповідність, у чому секрет успіху: чому в країні погано, а у вас усе так добре?

Віктор Янукович слухав запитання уважно. А дослухавши, несподівано розплився в усмішці.

— Я вам скажу: те, що ви так бурхливо розвиваєте, мене це абсолютно не цікавить. Тому що я дуже мало маю часу для насолод. Учора, наприклад, близько третьої години ночі приїхав, а сьогодні встав о шостій ранку. Позавчора це було трошки раніше, і так далі. Тому про яке солодке життя ви кажете, я не знаю, і обговорюєте увесь час тему моєї сім’ї...

Чому президент вирішив, що запитання стосувалося його сім’ї, — невідомо. Що ж до важкого графіка глави держави — це нормально. Тож тим більше незрозуміло, навіщо так багато часу витрачати на дорогу з дому на роботу, якщо можна оселитися недалеко від робочого кабінету.

Тим часом зал уже розвеселився. Президент посміхнувся ще ширше і раптом вимовив фразу, зміст якої залишився зрозумілим тільки йому:

— Я вам хочу сказати, що я вам не заздрю, — звернувся він до кореспондента. — Ми з вами один одного добре знаємо і розуміємо. А все інше додумайте самі.

Що означали слова «я вам не заздрю», незрозуміло. Вони однаково могли бути сприйняті і як пог­роза, і як «я ж вам не заздрю, не зазд­ріть і мені». Можливо, все було ще безневинніше. Але у вечірніх випусках новин Першого національного та телеканалу «Інтер» запитання і відповідь про всяк випадок було вирізано. Відповідь президента з’явилася в Інтернеті того ж вечо­ра у вигляді фотоколажу. У центрі чорного квадрата було зображено скупчення народу, під яким красувався короткий напис: «А ми вам зазд­римо. Все інше додумайте самі».

Президент, стаючи схожим на Віктора Ющенка, звісно ж, прагне бути схожим на іншого президента — Володимира Путіна. Північний колега пана Януковича також не боїться прямих гострих запитань, його прес-конференції теж проходять у прямому ефірі і також монтуються у вечірніх новинах. А мо­же, українській владі таки заборонити мовлення російських каналів? Оскільки професіонал-маніпулятор усе ж таки вигідно відрізняється від аматора. Хоча... Незалежно від акторської підготовки спікерів, відповіді на головні запитання порядку денного громадянам обох країн доводиться додумувати самим.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво