ПОЇЗДКА ДО СТАРОГО ДРУГА

Поділитися
Коли два тижні тому на саміті НАТО в Празі словацький президент Рудольф Шустер публічно виступив на захист українського Президента, здивувалося, напевно, чимало людей...

Коли два тижні тому на саміті НАТО в Празі словацький президент Рудольф Шустер публічно виступив на захист українського Президента, здивувалося, напевно, чимало людей. Надто вже це контрастувало із загальним тлом мовчазної обструкції. «Досі ми були в хороших стосунках. Чи повинні ми нападати на людину, котра ще вчора була нашим другом й усе ще залишається нашим другом, через підозри, які не було доведено, а лише оприлюднено?» — заявив тоді глава словацької держави.

Сам словацький президент пояснив свою позицію тим, що досі вони з Леонідом Кучмою були друзями, і його лякає можливе погіршення відносин з Україною. Але, цілком можливо, свою роль тут відіграла така обставина: словаки на особистому досвіді знають, що це таке, коли фактично на перший план у міждержавних відносинах виходить певна одіозна фігура, і країні ставлять шлагбаум на шляху до світлого євроатлантичного майбутнього.

Адже саме особистість Володимира Мечіара, прем’єр-міністра Словаччини в середині дев’яностих, стала тією серйозною перешкодою, яка позбавила Братиславу можливості потрапити в першу хвилю розширення НАТО 1997 року: для Заходу Мечіар був не просто проросійським політиком, він уособлював до того ж і авторитаризм. І цього виявилося цілком досить для того, аби Словаччина відчула себе на певний час парією серед щасливіших претендентів.

Як би там було, незабутні слова Рудольфа Шустера створили сприятливе тло для його візиту до України минулого тижня. Хоча, треба визнати, поїздка Шустера й так мала всі шанси бути успішною: в умовах м’якої міжнародної ізоляції українського Президента Київ готовий набагато чого заради того, аби українську столицю відвідали лідери іноземних держав. Бажано, європейських. За прикладом далеко не треба ходити. Досить пригадати, за яких умов відбувся у вересні приїзд в Україну румунського президента Іона Ілієску.

Не можна сказати, що під час візиту Шустера в Україну було вирішено принципові питання українсько-словацьких відносин. Як і під час інших візитів лідерів держав, тут усе ж головне — створюване президентами тло й демонстрування інтересу до співпраці в певних сферах — транспортній (транспортний коридор №5), авіаційній (літаки Антонова) тощо. А те, що у відносинах Києва та Братислави проблем вистачає, поза сумнівом. Правда, в основному в сфері економіки, ніж політики. Досить пригадати проблеми приватних словацьких підприємців, котрі працюють в Україні. Або ж переговори про вступ нашої країни до СОТ.

Словаччина декларує свою підтримку Україні при вступі до цієї організації. Водночас вона одна з тих країн робочої групи, з якою Київ ще не підписав протоколу про доступ на ринки товарів і послуг. І переговори, зважаючи на все, проходять важко: зрозуміле бажання словаків максимально використовувати ситуацію для розв’язання проблем своїх підприємців на українському ринку. Але поволі питання вирішуються. Приміром, на прохання Братислави Україна збільшила квоти на експорт словацьких одноразових шприців. Отож є всі підстави припускати: до весни 2003 року переговори буде завершено.

Або цілком заплутана історія з Криворізьким гірничо-збагачувальним комбінатом окислених руд (КГЗКОР), що по праву можна назвати найсерйознішою проблемою в двосторонніх українсько-словацьких відносинах.

КГЗКОР часто порівнюють із валізою без ручки, яку й нести важко, і викинути шкода. Його будівництво розпочато ще 1985 року, за часів Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) як спільний проект чотирьох країн — Радянського Союзу, НДР, Румунії та Чехословаччини. Кожна країна вклала в цей дорогий проект (його кошторисна вартість — 2,4 млрд. доларів) певну кількість мільйонів доларів. Проте спочатку розпався соцтабір, а опісля — й СРСР. І розпочалися проблеми.

Так вийшло, що правонаступником КГЗКОР від СРСР стала Україна, частка якої в проекті становить 56,4% (Румунії — 28%, а Словаччини — 15,6%). На сьогодні КГЗКОР, на який уже витрачено 1,65 млрд. доларів, побудований відсотків на вісімдесят. І для введення в дію першого пускового комплексу з виробництва котунів необхідно лише 200 млн. доларів. Але де взяти ці відсутні гроші?

Ускладнює непросту ситуацію те, що, за розрахунками фахівців, цей проект може виявитися нерентабельним. Ще нинішнього літа тодішній перший віце-прем’єр Олег Дубина попереджав: за існуючого стану речей і запланованої відпускної ціни за тонну котунів (27 доларів) виробництво навряд чи буде рентабельним.

Тому і вносяться пропозиції перепрофілювати КГЗКОР на значно рентабельніше виробництво — переробку титанової руди. За словами представників цього гірничо-збагачувального комбінату, переробка дозволить зробити виробництво рентабельнішим, а випущена продукція матиме вищий попит порівняно з залізорудною сировиною для металургійних підприємств. І, наскільки відомо, так і планується зробити під час будівництва другої черги КГЗКОР.

При тому, що, як кажуть словаки, м’яч знаходиться сьогодні на українському полі, кожна зі сторін по-своєму бачить долю багатостраждального гірничо-збагачувального комбінату.

У Словаччині частина КГЗКОРу належить металургійному комбінату «VSZ, Кошице», власники якого не налаштовані вкладати кошти в будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. До того ж словаки дуже хочуть повернути кошти, витрачені раніше на будівництво КГЗКОР. Тому й пропонують Україні перевести ці гроші в держборг, і вже на рівні держави розраховуватися з ними.

Україна ж із такою постановкою питання не згодна та пропонує розв’язати проблему з допомогою стратегічного інвестора. І очевидно, держава ним не буде. Аби привернути приватного інвестора, Київ готовий ухвалити закон, який стимулює будівництво цього підприємства: списати податкові заборгованості, створити спеціальний режим інвестиційної діяльності тощо. Зроблено навіть реальні кроки: недавно український парламент проголосував у першому читанні за закон про завершення будівництва КГЗКОР. У Словаччині вважають, що ухвалення цього документа дозволить остаточно вирішити питання про долю КГЗКОР.

Сьогодні Словаччина має всі шанси вже 2004 року стати членом не лише організації Північноатлантичного договору, а й Європейського Союзу. І ці перспективи багато в чому визначають двосторонні українсько-словацькі відносини. Приміром, у сфері прикордонного співробітництва, де при вступі Братислави до Євросоюзу можуть виникнути серйозні проблеми. Але, очевидно, це питання ще треба буде розв’язати експертам.

Братислава через багато причин не є для Києва таким політичним партнером як Варшава. Навіть слова підтримки, сказані Шустером, можна скоріш пов’язати з особистістю словацького президента, ніж із стратегічним курсом уряду. І, проте, складається враження: у Словаччині щиро зацікавлені в тому, аби Україна стала членом Північноатлантичного альянсу. Оскільки, вважають у Братиславі, це буде краще не лише для України, а й для Європи в цілому. Але, на думку словаків, усе залежить передусім від самої України, від того, як у ній відбуватимуться економічні й демократичні перетворення. Принаймні під час свого візиту Шустер неодноразово повторював на зустрічах з українськими чиновниками, що підтримуватиме Київ на його шляху інтеграції до євроатлантичних структур, і Словаччина готова поділитися своїм досвідом інтеграції в НАТО та ЄС. Зважаючи на все, це буде найреальніша підтримка з боку Братислави євроатлантичних бажань Києва.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі