Останнє європейське попередження

Як відомо, однією з передвиборних фішок Віктора Ющенка була мантра «ми йдемо додому в Європу». Оскільки ж у мантрі важить не так зміст, як точне відтворення звуків, то осмислення президентської сентенції було віддане на відкуп виборцям. За принципом «здогадайся, мовляв, сама». Без відповідей на конкретні запитання. Ну, скажімо, абсолютно незрозуміло, що запропонують євродомочадці українцям після тривалої відсутності: куток у передпокої зі зручностями у дворі чи все ж таки окремі апартаменти з джакузі та кондиціонером? До того ж хто, взагалі, сказав, що нас там чекають? Нам розповідають про благосний римейк картини «Повернення блудного сина» (тобто дочки), а насправді єврорідня ховає столове срібло і роздратовано цідить крізь зуби: «понаповертались тут»...

Але поки що минулося. Ніхто нікуди не пішов. Ющенко отримав у першому турі свої неповні шість відсотків голосів і зійшов з дистанції в історію. Європа ж, уникнувши навали сумнівних родичів, поки що вкотре поставила Україну на лічильник.

І, схоже, цього разу Україна догралася. Хоча в Європі чекали досить довго. (І, що характерно, могли б почекати ще.) Чекали. Сподівалися. Намагалися зрозуміти. Напевно, до останнього вірячи, що все-таки мають справу з людьми не тільки цивілізованими, а й порядними (або навпаки). Однак українські чиновники нарвалися на те, за що 42-го президента США Білла Клінтона мало не відправили у відставку. Тобто не за сам факт позашлюбного сексу в Овальному кабінеті, а за неправду.

Лоходром для європейців

Нинішній конфлікт безпосередньо пов’язаний із тим, як українська влада продовжує вирішувати проблему бездомних тварин. Оскільки досі її (проблему) воліють вирішувати здебільшого методами булгаковського Шарикова. Пригадуєте, «вчора котів душили, душили...»? Позаяк часи все-таки змінюються, зберігати їх у таємниці стає дедалі важче. Принаймні в офісах європейських зоозахисних організацій є дуже великі досьє на цю тему. І протягом минулого року на ім’я президента, прем’єр-міністра й лідера опозиції з-за кордону було надіслано десятки листів, у яких зоозахисники вимагали негайно припинити безконтрольне знищення бездомних тварин. Аналогічними посланнями завалили і штаб-квартиру УЄФА, оскільки Україна приймає Євро-2012. Тобто фінал чемпіонату Європи з футболу. Проте в Україні ця проблема пріоритетною не вважається. «Які там тварини, коли люди голодують (бідують, замерзають, не можуть повернути вклади, гинуть на дорогах, отруюються неякісними продуктами — потрібне підкреслити)», — чуєш стандартну відмазку від політиків та чиновників. Тож листів цих всерйоз не сприймали. Але зоозахисники, напевно, всіх дістали.

І наприкінці минулого року в сонячну Швейцарію за підписом заступника міністра Міністерства охорони навколишнього природного середовища пана Мовчана полетіла відповідь. «На виконання доручення Кабінету міністрів України від 03.11.2009 р. № 57506/1/1-09 Мінприроди спільно з Держкомветмедицини (Мінагрополітики), Харківською облдержадміністрацією і Київською міськдержадміністрацією розглянули звернення Міжнародної організації «S.0.S. СНАТS» від 04.08.2009 р. і від 29.09.2009 р., які стосуються неприпустимості знищення бездомних тварин, і повідомляє таке... ...За інформацією Держкомветмедицини, Служба ветеринарної медицини бере активну участь у процесах обговорення та узгодження місцевих програм з регулювання чисельності бездомних тварин. Структури ветеринарної медицини здійснюють противоепізоотичні заходи, які стосуються профілактики інфекційних захворювань тварин, та інші роботи, пов’язані з наданням медичної допомоги тваринам. У Держкомветмедицини не надходили звернення громадян, громадських організацій, що стосуються фактів масового знищення бездомних тварин, також у державні лабораторії ветеринарної медицини не надходили матеріали на загиблих від отруєння бездомних тварин...

…Київською міськдержадміністрацією також використовуються всі можливі методи для недопущення жорстокого ставлення до бездомних тварин...

…За результатами розгляду цього питання з’ясувалося, що регулювання кількості бездомних тварин є багатофункціональною проблемою і потребує залучення різних структур та організацій міста для її вирішення й планування на довгострокову перспективу...».

Ну і далі в тому ж дусі швейцарцям докладно розповіли про програму, прийняту рішенням Київради № Ю80/3913 ще 25.10.2007 року. Про те, що над вирішенням питання б’ються не покладаючи рук аж три комунальні підприємства. А заодно й про те, що «розгляд конкретних фактів, які стосуються жорстокого поводження з тваринами, має розглядатися відповідно до вимог законодавства». А насамкінець, як завжди, класика жанру:

«З огляду на вищесказане, Мінприроди припускає, що вашій організації була надана недостовірна інформація, яка не має підстав або підтвердження конкретних фактів знищення бездомних тварин з моменту набуття чинності Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження».

Що в перекладі з бюрократичного арго загальнодоступною мовою означає: сидите там у своїй Швейцарії? Ось і далі сидіть. І не лізьте в наші суто внутрішні справи.

Про калюжі-вбивці та собак-людожерів

Ну, про «всілякі методи», які використовує КМДА, «ДТ» писало ще 30 травня минулого року. Причому з наведенням конкретних фактів і не менш конкретних цифр. Точніше, конкретних сум. Мільйонів бюджетних гривень, які благополучно розпилюються під виглядом гуманного регулювання чисельності бездомних тварин. Проте офіційної реакції ні з боку КМДА, ні з боку правоохоронних органів не було. Ну гаразд. Не читають міліціонери й чиновники газети. Але ж ця інформація прозвучала і з парламентської трибуни в рамках звіту тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування діяльності КМДА. Знову — тиша. З постійними спробами перевести стрілки на кого-завгодно, крім себе любимих. Як це було, скажімо, торік у грудні в історії із загибеллю оператора Першого каналу. Коли ЗМІ вибухнули заголовками на кшталт «Зграя бродячих собак-людожерів загризла журналіста». Із вражаючими подробицями нападу сорока собак (саме сорока, а не тридцяти дев’яти чи сорок одного) на беззахисну людину. Що три бригади муніципальних ловців змогли відловити лише одинадцять. Що на багатьох собаках були червоні нашийники — підтвердження стерилізації і волонтерської опіки. І все це з посиланням на прес-службу комунального підприємства «Притулок для тварин». З наступними висновками: батьківщина в небезпеці, і про гуманізм слід негайно забути.

Щоправда, трохи згодом з’ясувалося, що насправді ніхто нікого не загризав. Що причиною смерті стали не кровожерні пси-вбивці, а глибока калюжа. Упавши в яку, не зовсім тверезий чоловік просто захлинувся. Але хто поставить новину про глибоку калюжу на першу шпальту? Це не сенсація. Це, як розбиті дороги, неприбраний сніг або не сколотий лід, наша даність. До того ж треба розбиратися з тими, хто вчасно цієї калюжі не засипав. А чиновники зазвичай у відповідь або пишуть, що інформація недостовірна, або розповідають, хто саме цю калюжу курирує, або запевняють, що заходів буде вжито.

Проте цей, здавалося б, незначний епізод має зворотний бік. Який чомусь не привернув уваги. По-перше, влада не визнала своєї помилки й офіційно не заспокоїла киян. По-друге, ніхто не поцікавився, навіщо комунальному підприємству «Притулок для тварин» прес-служба. По-третє, досі не відомо, хто дав право цій-таки прес-службі брати на себе функції слідства, повідомляти причину смерті й сіяти паніку… Хоча відповіді лежать на поверхні. Спочатку сформувати образ ворога, а потім домогтися виділення додаткових коштів на його знищення. Що, власне, й було озвучено.

Незвичайний фашизм

Але це Київ. Місто, за українськими мірками, багате. В якому для «остаточного розв’язання питання бездомних тварин» можуть собі дозволити створити аж три комунальні підприємства. Із штатом понад двісті осіб та мільйонними бюджетами. А що робити в регіонах? Якщо бездомних собак там теж багато, а грошей набагато менше, ніж у столиці? Правильно, викручуватися. І викручуються. Без жодних європейських сентиментів. По-дідівському. Звісно, не беручи до уваги Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», на який, повчаючи швейцарців, посилався у своєму листі пан Мовчан. Тобто собак і котів, скажімо, в Луганську серед білого дня вбивають прямо на очах у дорослих та дітей з допомогою шприцеметів, заряджених шприцами з отрутою. За свідченням місцевих журналістів, агонія триває досить довго. Отруту з метою економії розбавляють... аміаком.

Що відбувається далі в тому ж таки Луганську, можна побачити на YouTube — https://www.youtube.com/watch?v=4Qt8EkYMZ8c . Цю зйомку на Олександрівському полігоні ТПВ зробили луганські захисники тварин. Відео вочевидь не для людей зі слабкими нервами. Але пану Мовчану з товаришами подивитися не завадило б. Тому що рів, заповнений трупами собак (зокрема й не тільки бездомних, убитих інколи на очах господарів) безпосередньо асоціюється з «роботою» есесівської айзацкоманди, а не комунальників обласного центру європейської країни XXI століття. Схожість ця посилюється, коли в кадрі дівчина витягує з-під закривавлених трупів щойно народжене цуценя. Напевно, собаку не добили, і вона ощенилася вже в ямі.

З цієї ж опери й дані, які щотижня оприлюднюються на офіційному сайті Луганської міської ради. Ось, наприклад, повідомлення від 29 грудня минулого року: «Триває робота з регулювання кількості бездомних тварин. За звітний період приспано 13 бродячих собак на територіях: кв. 60 років Утворення СРСР, кв. Дзержинського, кв. Волкова, вул. 30 років Перемоги. Заявки з цього питання приймаються ДКП «Луганськ-Сервіс»... Одне слово, гуманізм на марші. І на рік цей гуманізм коштує міському бюджету до 300 тис. грн. І розстрільну команду дуже хочуть розширити. А ще луганські комунальники мріють про виділення 3—4 млн. грн. на створення «цивілізованого» скотомогильника (яма Беккері). Про те, що на ці гроші можна облаштувати не менше десяти притулків для тварин, звісно, не йдеться. Мер Луганська Сергій Кравченко так і написав захисникам прав тварин, мовляв, «Луганськ-сервіс» користується виключно гуманними методами, а створення притулку — справа дорога.

Але Луганськ — це ще цивілізація. Справжній «гуманізм» панує в області. А саме у місті Лисичанськ. Де міська влада відмовилися від варварської практики відстрілу і придбала за 198 тис. грн. пересувний крематорій. Така собі установка на звичайному автоприцепі. Типу польової кухні з великим димарем. Який чіпляють до вантажівки. Обслуговують це ноу-хау водій, оператор і все той-таки стрілець зі шприцеметом. Їздить цей крематорій вулицями й очищає місто від небажаних елементів. Тобто постріляли. Набрали «в контейнер сорок кілограмів» — і відразу в топку. Правда, жителі Лисичанська заявляють, що в топку утилізатора інколи кидають ще живих тварин. Хто знає, може, це наклеп…

Київкріоенерго

У перші дні січня у ЗМІ з’явилася інформація, що керівництво притулку для бездомних тварин, розміщеного в Пироговому, планує привезти своїх підопічних прямо в мерію. Причина — відключення електроенергії через обрив дротів після снігопадів 29 грудня за повної бездіяльності міської влади. А отже, є реальна загроза загибелі майже двох тисяч собак та котів, які перебувають у притулку. Оскільки прогодувати таку кількість тварин, готуючи їжу на багаттях, погодьтеся, неможливо. При цьому не зайве нагадати, що притулок цей недержавний. І утримується виключно за гроші європейських платників податків. Тобто на добровільні пожертви жалісливих німців, британців, австрійців та інших швейцарців, яких чомусь хвилює доля бездомних тварин в Україні. Грошей надсилають небагато. Всього на утримання притулку йде до 300 тис. грн. на рік. Тобто, практично, стільки ж, скільки витрачають на розстріли в тому ж таки Луганську. Але на порядки менше, ніж виділяється на утримання комунальних підприємств у Києві. Обслуговують притулок не більше 12 чоловік. (Штат у КП «Притулок для тварин», де утримується приблизно 350 тварин, — понад 60 осіб). Плюс лікарі, які лікують і стерилізують тварин. До речі, стерилізація в Пироговому коштує від 100 до 150 гривень. Тобто вп’ятеро-вшестеро дешевше, ніж у комунальній ветеринарній клініці.

Отож, повністю електропостачання в притулку було відновлено 17 січня. Та й то не завдяки роботі Київенерго, а всупереч. Оскільки столичні енергетики заявили, що дадуть світло лише після того, як зійде сніг. Отож практично всі роботи, від розбору лісових завалів і аж до підключення, працівники притулку виконували власноруч. Не кажучи вже про те, що за розчищення дороги заплатили шляховикам дві тисячі гривень. А заодно купили за власні кошти бензопилку, запобіжники та дріт. Спасибі, що київські депутати від БЮТ і Блоку Кличка почали тиснути на владу, підтягнувши тим часом і журналістів. На заклик допомогти відгукнулися сотні киян. Наразі зібрано майже п’ять тисяч гривень. Не кажучи про підстилки, ліки та продукти, що їх люди продовжують нести в притулок. Правда, заспокоюватися рано, оскільки чиновники з Київенерго заявили керівництву притулку, що відтепер ті мусять платити за світло вдвічі більше. Інакше найближчим часом знову можуть залишитися без електрики.

Україна на лічильнику

Але повернімося до лічильника. На який швейцарські зоозахисники поставили Україну 5 січня. По-перше, лист за підписом пана Мовчана було опубліковано в європейських ЗМІ. А по-друге, у відповідному листі, адресованому міністру охорони навколишнього природного середовища України, було написано: «... Ви повинні зрозуміти, що населення Швейцарії (політики, віп-персони, журналісти, артисти, захисники тварин і довкілля) звертаються до вас із проханням зупинити цинічне знищення тварин у вашій країні. Ми інформуємо населення і віп-персон Німеччини, Франції, Великобританії, США та інших країн про ситуацію з тваринами у вашій країні. Ми продовжуємо тиснути на УЄФА, вимагаючи, щоб вони довели нашу стурбованість до керівництва вашої країни.

Пані Тамара Тарнавська (президент Міжнародної організації захисту тварин «SOS», організатор притулку в Пироговому. — Ред.) багато українських журналістів і захисників тварин мають у своєму розпорядженні відеозаписи і фотографії, що підтверджують факти знищення собак і котів у вашій країні. Ми сподіваємося, що ви зв’яжетеся з Тамарою Тарнавською, і вона надасть вам інформацію про жорстоке поводження з тваринами у вашій країні та ознайомить вас із програмою стерилізації тварин, яка б вирішила проблему. Ми очікуємо від вас відповіді до кінця січня 2010 року. Якщо змін не буде, ми залишаємо за собою право звернутися до міжнародної преси, політиків, віп-персон тощо. Ми вже вийшли на контакт із Джорджем Клуні та Девідом Бекхемом...».

Оскільки збирання підписів проти бездіяльності влади в питанні жорстокого поводження з тваринами в Україні триває не перший місяць, Клуні і Бекхем — далеко не всі. Європейських зоозахисників уже підтримали і брати Шумахери, і Бріджит Бардо, і один із головних українських «брендів» Володимир Кличко, і принцеса Агахан. Плюс десятки тих, хто менш відомий в Україні, але до чиєї думки (на відміну від українських чиновників) дослухаються в цивілізованому світі. Це в нас погано уявляють, чим може обернутися для України початок такої кампанії. З пікетуванням світовими зірками українських посольств, тиском на політиків і бізнес-партнерів. Адже саме в такий спосіб зоозахисники і їхні союзники змогли, скажімо, звести нанівець хутрове звірівництво в ряді європейських країн. Або скасувати креш-тести з використанням тварин у компанії General Motors. Не кажучи вже про те, що саме ці люди зуміли домогтися зміни законодавства всього Євросоюзу, запровадивши повну заборону на продаж у ЄС виробів із хутра собак і кішок. І навіть примусили далеко не гуманну владу Росії відмовитися від забою більків. Зрозуміло, що боротьба з нашої «елітою», яка пишається своїми «майбахами», шубами, діамантами і туфлями зі шкіри страуса, боротися буде складніше, ніж з Європарламентом. Правда, є приклади успішної боротьби і з елітою. Як, скажімо, заборона на колись улюблену забаву британської аристократії — псове полювання на лисиць. А британські аристократи зі своєю любов’ю до традицій усе ж таки не рівня нашим скоробагатькам. Хоча хто знає...