Поміщик нашого часу

Поділитися
Уперше про Януковича я відгукнувся 2002-го, коли мене попросили прокоментувати його прихід у «велику політику» — на посаду прем’єра.

Одні жахливо образилися... що їм ставлять за приклад таку аморальну людину, як Герой Нашого Часу; інші ж дуже тонко зауважували, що автор намалював свій портрет і портрети своїх знайомих…

М.Лермонтов, «Герой нашого часу»

Уперше про Януковича я відгукнувся 2002-го, коли мене попросили прокоментувати його прихід у «велику політику» - на посаду прем’єра. Не бозна-яка новина, він з політики й не йшов. Прийшов - і добре, часткове відновлення представницького балансу, управлінські ресурси й амбіційні люди є не тільки в Дніпропетровську. А що на слуху виключно Дніпро - так це справа часу й піару.

От час і змінився. «Людина звідти» стала людиною більш ніж «тут» - президентом. Обійняв посаду, на якій дії за визначенням мають важити більше, ніж особа, яка їх вчиняє.

Це ускладнює розуміння спів­відношення людського й функціонального. Поки був іще не «рукоположений», можна було повеселитися, реальна функ­ціональ­ність була нікому не відома. Так повелося - наш чиновник гарантовано схований від сторонніх поглядів, хоч би що він виробляв. За умовчанням припускаємо, що чиновники - негідники (зрозуміло, крім нас і наших родичів). Але Конституція все-таки знаходить «крайнього» в особі президента. І тому кожен, починаючи з Грушевського, «вигрібав» від опозиції сукупно за все, до чого стосунку, можливо, й не мав, але за що мусив у підсумку відповідати.

Проте жарти скінчилися. Лі­міт глузувань найскорше вичерпується тоді, коли їх об’єкт: а) тримає удар, б) продовжує займатися тим, чим і раніше, в) показує особистісні досягнення. Тут немає жодної відмінності між «розбірками» першокласників і пафосною драматургією «опозиція - влада». Насміхатися поза цим сценарієм продовжують слабкі, попередньо відскочивши на безпечну відстань. У дорослих це - закордон або Інтернет.

Сарказм ефективний, коли свіжий і надає несподіваного ракурсу ситуації. І якщо людина не зовсім дурна, то, крім природної образи, вона може мати з нього й практичну користь. Коли стався ХХ з’їзд і викриття культу особи (в якому головні викривачі не надто обійшли за моральними характеристиками тих, кого викривали), це була дивина, гротеск. У нас, коли критикували Кравчука, це теж було вдивовижу. Почало приїдатися при Кучмі. Але коли по-звірячому вбили Гонгадзе, додався відчутний елемент страху й ненависті - кожен приміряв ситуацію на себе. Змова вдалася. Далі, коли повалювані постійно мінялися місцями з повалювачами, сильні почуття витіснялися відчуттям фарсу з відтінком мерзенності. Особливо коли одні поміщики критикують інших з таким пафосом, наче вони бездомні наймити.

Якби не ведмежа послуга Кремля Януковичу в 2004-му, він цілком міг би стати президентом ще тоді. Нам пощастило, що тодішню кількавідсоткову жагу ук­раїнських громадян до воз­з’єд­нання з Росією якийсь політспритник перетворив на стовідсоткову, і Путін на це повівся. І - «попав». Хоча ще Ленін у відповідь на пропозицію Винни­ченка прийняти більшовизм в обмін на суверенітет і державну мо­ву казав соратникам: та можна да­ти їм хоч і дві, але ж однаково обдурять… Немає ліпшого способу консолідувати проти себе націю, ніж заручитися братньою любов’ю Москви - це доведено історією. Не подобається такий одностатевий інцест, та ще й демонстративний. Усе відбулося для країни на краще - досвіду політичної м’ясорубки, що не забарилася, майбутній лідер іще не мав, провінційне бачення ситуації напевне ще залишалося, а цинізм і апетити північного сусіда ніколи не послаблювалися. Потім жодни­ми льодяниками не відкупилися б.

Події після 2004-го були ду­же схожі на кризу Центральної Ради після підписання Брестсь­кого миру в 1918-му. Тоді гарантом стабільності була Німеччина, яка надала війська й підписала з УНР низку торговельних договорів. У 2004-му цю саму функцію гаранта мирної передачі влади виконали Євросоюз і США, президенти окремих країн і дип­ломати.

У 1918-му командування німецьких і австро-угорських військ декларувало своє невтручання в українські справи, намагаючись схилити Україну до якнайшвидшого виконання договірних зобо­в’язань. Але зрозуміло слабкість Центральної Ради й безперспективність співробітницт­ва. Так і після падіння України з тандема імені Ющенка-Тимо­шенко Євро­па втомлено махнула на неї рукою. І тим дала відмашку Януко­вичу. Ну, власне, і от…

Я переглянув з півдюжини «паркетних» книжок-біографій нинішнього президента - вони відрізняються лише мірою підлабузництва, як і більшість книжок про всіх його попередників. Напевно, такими є закони придворного жанру.

Та річ навіть не в жанрі. Там немає одного, принципово важливого, - до влади в результаті прийшов інший Янукович. Він це сам каже іноді. Але від першої особи в нас такий текст звучить слабенько - це не Рейган, який розповідав про свою дику короткозорість і незграбність у дитинстві, про батька-алкоголіка, і йому за це аплодували. Там цінують уміння переборювати. Подібне шмагання «по беспределу» переживав тільки Кучма, і, можливо, він теж був би іншим, але історія не знає умовного способу. Вона просто перевтілює в правителях достоїнства й помилки минулого, милостиво даючи народам повторний шанс стати націями.

Зрозуміло, заморські піарники попрацювали з Януковичем дуже круто. Але, знаю з власного досвіду, якщо клієнт «тупить» або надміру зарозумілий, жодна зміна лексики, краватки чи зачіски йому не допоможе. Опозиція зробила ставку на його критику у сфері міміко-естетичній, сприйнявши Януковича за такого собі мультяшного плюшевого ведмедика, - і промахнулася. Дресиру­валь­ники звірів кажуть, що найскладніше працювати з ведмедями, бо вираз морд у них ніколи не міняється, і спалах люті передбачити неможливо. Я теж думав, що він такий собі Карлсон, помірно вгодований мужчина у розквіті сил. Виявилося - ні, натуральний поміщик.

Нюанс з історії України 1918 року: українські селяни, спокушені соціалізмом, побачили в ньому швидку перспективу «піднятися». Але, на відміну від колоністів-німців або чехів, вони головні зусилля спрямували на боротьбу з конкурентами, і найгуманнішими з їхніх дій були - заважати поміщикам сіяти хліб і знищувати їхній урожай.

І цей період доволі яскраво зображують як трагедію селянст­ва, але вкрай мало - як трагедію поміщиків. Для нашого пострадянського вуха це словосполучення звучить дико. Близько 75% усієї оброблюваної землі бу­ло у приватній власності поміщи­ків. Поміщицькі селяни чисельно переважали на Правобережжі.

Державні селяни переважали на Півдні й Лівобережжі. Але са­ме вони склали кістяк отамансь­кого руху, в результаті якого будь-яка централізація української вла­ди стала неможлива інакше, ніж через велику кров і голод, у підсумку принесені більшовиками.

Короткий період відносного успіху в державному будівництві гетьмана Скоропадського вже не міг розвинутися - для мільйонів учорашніх селян грабувати поміщиків виявилося веселіше, ніж вирощувати хліб. Грабувати колгоспи в 90-х теж виявилося шляхетним і прибутковим заняттям. У 20-х найуспішніші грабіжники стали радянськими чиновниками. І в 90-х їхні нащадки реалізували мрію предків - стати поміщиками.

Ця історія стара як світ, і національний колорит у ній присутній тільки тому, що президент Янукович у чомусь споріднений з гетьманом Скоропадським, нехай пробачать мені рафіновані апологети «гетьманства». Річ не в характері, а в діях. Правда, «гуманітарка» нашого «гетьмана» поки що значно слабкіша. В усьому ж іншому - річ не в Межигір’ї. З таким самим заздрим викриттям чіплялися до Безрадичів і Батурина, до Юлиної «хатинки». А як злісно на ТВ критикували імпортну черепицю на держдачі в Лазаренка! Напевно, не треба нагадувати, що викривачі теж ніколи в мазанках не жили.

Поміщицький стан в Україні за 20 років цілком оформився й матеріалізувався, на відміну від міфічного середнього класу. Юри­дично кажучи, будь-яка державна дача - вже маєток, адже саме наділи на знак подяки за державну службу свого часу почали називати дачами. Але первісний зміст (від слова «дати») стерся, коли повелося успадкування незаробленого наділу.

Чому говоримо: «газова прин­цеса» або «вугільний барон», «зерновий магнат» або «земельні латифундисти»? Не треба соромитися. Україна і вчора, і сьогодні - цілком поміщицька країна. І що керує нею сьогочасний поміщик - це не зовсім нормально, виходячи з того, що надворі все-таки не ХІХ століття.

Але в подібних випадках заведено казати: «так історично склалося». Ким заведено? Людь­ми з обмеженим розумінням соціальної динаміки й викликів часу. А в чому подібність даного випадку? У двадцятирічній малорезультативній конкуренції між фактичними соціалістами-«народниками» (бо шляхта еміг­рувала) і поміщиками, які воліють торгувати «мертвими душами» на виборах. І ті й інші болісно страшаться промислової революції, яка позбавить їх колишньої значущості. Враховуючи пропорції в розривах між наявними в Україні технологічними укладами, ментально це - якраз друга половина XIX століття.

Немає особливо яскравих маркерів зміни нашого modus vivendi (способу життя). Мікро­зрушення є, але вони здійснюються не зсередини, а під потужним фінансовим і моральним тиском МВФ і СБ, які вже явно стомилися очікувати здійснення українських економічних і соціальних реформ.

В Януковича немає вибору парадигми, але є вибір у моделі слідування. Можна йти реалістичним шляхом Штайнгеля, Те­ре­щенка, Чикаленка, а можна несвідомо оживити образи Соба­кевича і Манілова. Бувають серед поміщиків божевільні самоправці, а бувають і заможні меценати.

Загалом поміщик кращий за революціонера. Про революціонерів цікавіше книжки виходять, це факт. Це дуже суб’єктивна думка. Бо революціонери весь час позбавляли моїх предків маєтків, майна, свободи, а деякого - й життя. Тому краще б поміщик демонтував до кінця залишки людожерської радянської системи. А потім сіяв і збирав урожай.

Але якщо не вийде, то до поміщика приїде ревізор. І не потішний, вигаданий класиком. І не один.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі