Помилка чи злочин?

Наслідки подій у селищі Мирному Сімферопольського району, коли при спробі «Беркута» штурмувати будинок з метою звільнення заручниці вибухом світлошумової гранати був покалічений місцевий житель і постраждали його сім’я та майно, передбачувано вихлюпнулися в політику і на вулицю. Акції протесту кримськотатарських громадських організацій і меджлісу, попри різницю рівня вимог, цілком порівнянні із заявами президентського секретаріату. У місцевому випадку вимагають покарати заступника начальника кримського головкому міліції М.Федоряна, у чийому підпорядкуванні перебуває «Беркут», у столичному — лунають заклики до міністра МВС Юрія Луценка подати у відставку.

Цього ж тижня спецназ СБУ штурмує державну компанію, а спецназ міліції в Одесі залучається до підтримання правопорядку під час акції протесту водіїв великовантажних автомобілів. Після холодної зими настає голодна весна. Занурену в кризу без дна країну продовжують добивати політики, ладні на все заради влади. У кожного з них — свій спецназ. Що є в нас, законослухняних громадян, котрі не бажають, щоб посеред ночі в дім залітали гранати, а в офіс вдиралися «маски-шоу»?

У нас є мала розрада, але це — Закон, виконання якого ми вправі вимагати. Як і покарання за його порушення. З нього й почнемо, перш ніж викладемо маловідомі подробиці нічного злочину в Мирному.

Закон «Про міліцію» чітко регламентує умови та межі застосування заходів фізичного впливу, спецзасобів та вогнепальної зброї. Стаття 12 говорить, що їх застосуванню «має передувати попередження про намір використати їх, якщо дозволяють обставини. Без попередження вони можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю чи здоров’ю громадян або працівників міліції».

У статті 14 записано, що працівники міліції мають право застосовувати наручники, гумові кийки, засоби зв’язування, сльозогінні речовини, світлозвукові прилади відволікаючої дії для затримання та припровадження в міліцію осіб, які вчинили правопорушення, «якщо ці особи чинять опір працівникам міліції або є підстави вважати, що вони можуть утекти або завдати шкоди оточуючим або собі».

Постанова РМ УРСР від 27 лютого 1991 року, яка діє і нині із внесеними змінами, закріплює Правила застосування спецзасобів при охороні громадського порядку. Головне з них — спецзасоби застосовують у випадках, коли були використані і не дали бажаних результатів всі інші форми попереджувального впливу на правопорушників. Тут же знаходимо вичерпний опис того, яким чином має бути зроблено попередження про намір застосувати спецзасоби. Воно має бути зроблене голосом, а при значній відстані або наявності великої групи людей — через гучномовці. У кожному випадку — «бажано рідною мовою людей, проти котрих ці засоби будуть застосовувати, а також українською і російською мовами не менше двох разів із наданням часу, достатнього для припинення правопорушення».

Тепер — хроніка подій, складена за інформацією з різних джерел.

15 лютого Олександр Сапронов, котрий півроку тому звільнився з місць позбавлення волі, викрав 23-річну дочку своєї колишньої співмешканки — Яну Ектову. Викрадач був озброєний обрізом мисливської рушниці. Однак, за словами матері викраденої, працівники міліції неналежно поставилися до її заяви і навіть проігнорували речові докази насильства — наручники і скотч, яким колишній співмешканець заліпив Яні рот.

Начальник кримського головкому МВС Микола Іллічов визнає, що при оформленні заяви постраждалої було допущено порушення. «За цими фактами ми також провели внутрішнє розслідування, покарали багато працівників за непрофесійні дії, — сказав М.Іллічов в інтерв’ю «ДТ». — Але хочу зауважити, що після того, як підозрюваного буде затримано, багато речей стане на свої місця. І ставлення громадян буде дещо іншим до всього того, що відбувалося, коли вони знатимуть, яка там «Санта-Барбара» розігралася. Зараз же тільки скажу, що черговий РВВС, який приймав від матері викраденої заяву, не надав належної уваги тяжкості того, що сталося. Ця родина раніше неодноразово зверталася до міліції, і цей випадок зареєстрували як черговий бешкет із погрозами вбити.

Однак наступного дня, 16 лютого, вона прийшла до мене на прийом, і я взяв усі заходи під особистий контроль, оскільки це були заяви про найтяжчі злочини.

Усіх членів слідчо-оперативної групи — а це молоді працівники — покарано, їм оголошено неповну посадову відповідність. Але всі докази з місця злочину — і скотч, і наручники, що їх співробітник не долучив одразу, а поклав у кишеню, — тепер долучено до справи».

Але потім були масштабні навчання спецпідрозділів, і, слід гадати, всі сили було кинуто саме на маневри. А 21 лютого о 23 годині 30 хвилин двоє жителів Мирного повідомили місцевому дільничному, що бачили розшукуваного на подвір’ї одного з будинків селища. Приблизно за годину до будинку під’їхав в.о. заступника начальника Сімферопольського РВВС. Командир «Беркута» приймає рішення про виїзд групи захоплення. І о 01.10 сюди ж прибули бійці спецпідрозділу. Огляд домоволодіння почали з підсобних приміщень. У цей час син господаря, почувши шум, увімкнув на подвір’ї світло і, відчинивши двері, визирнув. Побачивши спецназ, відразу зачинив двері, при цьому щось вигукнув. Правоохоронці стверджують, що почули слово «біжи» або «вали». Потім у хід пішли спецзасоби. Дві світлошумові гранати кинули у двір, третю — у вікно кухні. У головкомі стверджують, що господар будинку Мустафа Хаїров не ліг на підлогу, як наказували спецназівці, які проникнули в будинок, а напівліг, схопивши з підлоги гранату, котра й розірвалася в його руці. Сам потерпілий в інтерв’ю журналістам каже, що спіймав гранату на льоту. Істина в цьому місці принципова для слідства: згідно з правилами застосування спецзасобів, світлошумові гранати застосовуються на відстані не ближче двох метрів від людини. І їх не кидають, а котять.

Твердження ж про те, що «в кухні нікого не було», — невдала спроба самовиправдатися. Тому що бійці «Беркута» і їхні батьки-командири не знали, хто й де перебуває в будинку. І, найголовніше, їм не було достеменно відомо, чи є там викрадач і його жертва! Тепер згадаємо послідовність дій, закріплену в законі та правилах застосування сили і спецзасобів. По всьому ланцюжку — повне наплювательське ставлення на правила з боку керівників «Беркута». Гучномовець, через який на правопорушника треба було б попереджувально впливати, на відміну від гранат, забули. Втім, глухої морозної ночі в селі досить було б підійти до вікна чи дверей, за якими сховався син господаря, і тихо запропонувати їх відчинити. Потім попередити зловмисника (якщо підтвердиться його присутність там!), що будинок оточений, запропонувати здатися і т.п. — одне слово, кіно про звільнення заручників усі дивилися. Однак усе це в тому разі, якщо це справді операція з визволення заручника.

Тепер слово начальникові кримської міліції Миколі Іллічову, який в інтерв’ю «ДТ» заповнив важливі прогалини у загальновідомій версії трагедії.

«Усе, що потрібно було зробити в тій ситуації, — це оточити подвір’я, блокувати будинок і доповісти начальнику главку. І я ніколи не віддав би наказу штурмувати вночі! А наказ про штурм окремого будинку чи, наприклад, якоїсь квартири може віддати тільки начальник главку МВС. І ніхто інший. Проте ні я, ні мої заступники не були оповіщені про підготовку до проникнення бійців спецпідрозділу в цей будинок.

Я вважаю, що командир «Беркута» і начальник його штабу недооцінили ситуацію, що призвела до тяжких наслідків. Операції як такої розроблено не було. Розпорядження про залучення «Беркута» до пошуку підозрюваного було підписане моїм заступником М.Федоряном. І 21 лютого з сьомої по одинадцяту годину ранку бійці брали участь у відпрацьовуванні території, її прочісуванні. Однак потім вони повернулися на базу. Крапка. Розпорядження заступника начальника главку стосувалося тільки відпрацювання території, а не штурму. Проте черговий «Беркута», за рішенням командира, послав у Мирне групу захоплення. Туди ж командиром був відправлений начальник штабу, який мав був розібратися в ситуації на місці та доповісти про неї командиру «Беркута». Він цього не зробив. Тому, за результатами внутрішнього розслідування, командир штабу спецпідрозділу звільнений з органів внутрішніх справ, як і черговий Сімферопольського РВ, який не доповів про ситуацію, що виникла, начальникові райвідділу».

Усього ж наказом начальника кримського главку МВС покарано 23 співробітники. Двоє з них звільнені, п’ятеро відсторонені від посад, які вони обіймали, восьмеро попереджені про неповну посадову відповідність, решті оголошено догани та суворі догани. Покарані в основному керівники. Стягнення отримали начальник Сімферопольського РВ і три його заступники, командир і черговий спецпідрозділу «Беркут», керівники чергових частин головного управління та райвідділу, штабів цих підрозділів. Серед покараних три заступники начальника головного управління, керівники оперативних служб. Хто і якою мірою винен у кримінальному плані, має визначити слідство», — каже Микола Іллічов.

І все-таки, хто віддав наказ на штурм будинку та застосування спецзасобів? Відповіді на це запитання в начальника главку поки що немає. За словами генерала Іллічова, службове розслідування виявило супереч­ливі свідчення: «На місці проведення операції були присутні два керівники — виконуючий обов’язки заступника начальника Сімферопольського РВ і начальник штабу «Беркута». Кожен із них нині заперечує свою причетність до команди на проведення спецоперації. Отже, встановити істину можна тільки в ході оперативно-слідчих заходів, які під час службового розслідування неможливі».

Кримінальну справу, порушену за статтею про перевищення службових повноважень, розслідує прокуратура Криму. На сьогодні, як повідомив «ДТ» прокурор АРК Володимир Бойко, допитані всі особи, причетні до подій. Але обвинувачення нікому ще не пред’явлено і ніхто не затриманий.

Прокурор відмовився конкретизувати підстави для порушення кримінальної справи — все сформулює слідство. Проте свою думку висловив: «У законі та положенні про порядок застосування спецзасобів усе чітко прописано: як діяти, як застосовувати спецзасоби. Але якщо вони застосовуються, коли на місці не перевірено інформацію, коли не вивчено ситуацію, — я вважаю, що це кримінал. Тому вже на ранок було порушено кримінальну справу за статтею про перевищення повноважень».

Володимир Бойко вважає, що справа не така вже й складна і не потребує тривалого часу для розслідування. Тільки для цього «треба абстрагуватися від заяв політиків, які виводять людей на вуличні акції, і діяти тільки виходячи з положень закону».

Проте слід визнати, що заяви окремих політиків, і особливо людей, котрі постраждали від рук правоохоронців, мають право на існування, доки винних не буде покарано. Як не покарані досі винні (чи винен) у кривавих подіях дворічної давності на плато Ай-Петрі.

Особи того, хто тоді стріляв, не встановлено, і обвинувачення нікому не пред’явлено, каже Володимир Бойко. Версія, що ним міг бути працівник «Беркута», у ході слідства не підтвердилася: за результатами експертизи, зброї, з якої робився постріл, на озброєнні «Беркута» немає. Калібр не збігається. Крім того, експертиза не підтвердила заяви постраждалого, що постріл був зроблений практично впритул, — стріляли з відстані більше п’яти метрів. Дивно, що в такому вузькому радіусі ніхто не помітив озброєного злочинця і, більше того, він зміг зі зброєю втекти з оточеного району. А на плато ж було піднято близько тисячі співробітників МВС.

Запитань багато. Відповідь напрошується одна: судячи з подій у Мирному, жодних висновків спецназівці для себе не зробили. Може, тому, що від них цього ніхто не вимагав?