Полювання на «Інтер» - Політика - dt.ua

Полювання на «Інтер»

17 квітня, 2009, 16:39 Роздрукувати Випуск №14, 20 квітня-28 квітня

Смерть, великі гроші, підроблені документи… Ця історія має всі атрибути детективного роману. Проте щирість намірів слуг закону щодо знайдення винних, їх покарання і встановлення справедливості викликає сумніви.

Смерть, великі гроші, підроблені документи… Ця історія має всі атрибути детективного роману. Проте щирість намірів слуг закону щодо знайдення винних, їх покарання і встановлення справедливості викликає сумніви. Спроба Костянтина Григоришина відсудити телеканал «Інтер» та відновлене з цієї нагоди розслідування обставин смерті колишнього власника і продажу каналу в 2005 році — епізод політичної боротьби. Власне — боротьби за владу, ключем до якої у передвиборну пору стає медійний ресурс.

Сумніватись у суто політичній природі інтересу правоохоронних органів до питань власності каналу «Інтер» не доводиться. Поверненню до історії чотирирічної давності, яка стала легендою вітчизняного медіапростору, передувало відкрите протистояння Юлії Тимошенко та власників «Інтера», цькування прем’єрки в інтерівських новинах та ток-шоу, на яке вона відповідала закликами до глядачів «Подивився «Інтер» — перемикни за собою», а також публічні заяви Валерія Хорошковського: мовляв, Тимошенко намагалася викупити в нього канал для власних потреб.

Активні бойові дії між Юлією Володимирівною та «Інтером», які можна трактувати як епізод протистояння між прем’єром і Дмитром Фірташем, припали на перші місяці 2009 року. У лютому ж російський бізнесмен Костянтин Григоришин, який раніше говорив, що має невикористаний опціон на 50% «Інтера», але не збирається заявляти свої права на канал, раптом передумав — і звернувся до суду. 26 лютого Господарський суд міста Києва, у рекордно короткий термін прийнявши позов до провадження, виніс ухвалу, якою акції «Інтера» було заарештовано. І ще одну, якою просив Міністерство внутрішніх справ і Генеральну прокуратуру розслідувати обставини смерті колишнього власника каналу Ігоря Плужникова та продажу контрольного пакета акцій, що начебто відбувся за підробленими документами.

Смерть у Німеччині

45-річний народний депутат Ігор Плужников помер 22 червня 2005 року у німецькій клініці «Фрідерікенштіфт». За офіційною версією — від гострого інфекційного гепатиту. Проте близь­ке до померлого джерело не виключає лікарської помилки, яка мала місце ще в Україні: хворому начебто дали ліки для розслаблення м’язів, що спричинили асфіксію, а через неї кисневий голод мозку. Після цього німецькі лікарі вже були майже безсилі. Навколо раптової смерті власника найпотужнішого медіаресурсу країни відразу зароїлися похмурі чут­ки. Есдеки, однопартійці Плуж­никова, «вшанувавши» небіжчика в день смерті голосуванням його карткою у Верховній Раді, провели медичну експертизу, щоб виключити можливість отруєння. Натомість депутати Володи­мир Сівкович і Володимир Нечи­порук звернулись із запитом до СБУ та Генпрокуратури з проханням розслідувати обставини смерті Плужникова, посилаючись на інші дані: начебто в крові померло­го було виявлено високу концентрацію отрути. Автори запиту припускали, що раптова смерть депутата могла бути пов’язана із недавніми переговорами щодо продажу його медіаактивів.

Слідство у кримінальній справі, порушеній Міністерством внутрішніх справ щодо відчуження «Інтера» за ознаками злочину, передбаченого п. 4 ст. 190 Кримінального кодексу (шахрайство), не дало результату. Як і слід­ство у порушеній Генпро­куратурою справі щодо обставин смерті Плужникова. Одначе справи не були закриті й чекали свого часу.

71-відсотковий пакет акцій компанії «Українська незалежна ТВ-корпорація» (власника ліцензії каналу «Інтер») по смерті Плуж­никова успадкувала його дружина Світлана. За півтора року, у грудні 2006-го, було офіційно оголошено: 61% «УНТК» переходить до компанії «Україн­ський медіапроект», якою володіє Валерій Хорошковський. Останній на той час уже близько року був головою наглядової ради і відкрито порядкував на «Інтері». 10% акцій залишилися у компанії «Пегас-Телебачення», яка належить Світлані Плужни­ковій. Фактично структури Хо­рош­ковського отримали контроль над «Інтером» іще влітку 2005-го, проте Григоришин відштовхується від дати оформлення угоди — 7 грудня 2006-го і, отже, вважає, що термін позовної давності ще не сплив.

Інтерес Григоришина

Як стверджує Костянтин Григоришин, 19 квітня 2005 року між ним та Ігорем Плуж­никовим було укладено письмову угоду на суму 273, 9 млн. доларів США, за якою російський бізнесмен мав отримати 61% «УНТК», а також частки (90% і 20%) у низці компаній, що входили до групи «Інтер». Аби засвідчити серйозність своїх намірів, Григоришин сплатив Плужникову аванс 10 млн. доларів.

Угода мала бути закрита до 1 липня 2005 року, проте вже в першій половині червня Плуж­ников упав у кому, тож, на переконання позивача, вчинені від імені хворого дії щодо власності не могли бути законними. Відтак позивач просить спадкоємниць Плужникова — дружину Світлану та дочку Олену — продати йому зазначені в угоді активи, як і домовлялися.

Для виконання цієї вимоги суду довелося б анулювати угоду 2006 року, забрати «УНТК» у компанії Хорошковського (чи Фір­таша?) і повернути Плужни­ковим, які зараз володіють лише десятьма відсотками компанії. До речі, ринкова вартість контрольного пакета «Інтера», особливо з огляду на вибори, що насуваються, нині становить не менше 1,5 млрд. доларів. Отже, якщо Фе­міда усміхнеться росіянину, купівля «Інтера» може стати найви­гіднішою оборудкою в його житті.

Чи справді прагне Костянтин Григоришин стати найбільшим медіавласником України? Поін­фор­мовані джерела схильні вбачати у бізнесмені радше добро­вільне знаряддя політичної боротьби (або боротьби за власність), а не головну дійову особу гри. На користь цього припущення свідчить і поведінка бютів­ців, які відіграють роль групи підтримки Григоришина у телеефірі й Верховній Раді — дійшло вже й до блокування трибуни. Не з простої симпатії ж до чужоземного бізнесмена це робиться, врешті-решт. Та й міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, не надто дбаючи про таємницю слідства, робить сенсаційні заяви стосовно деталей розслідуваної його відомством справи, неприховано підігруючи політичним союзникам.

Про те, що він не планує володіти каналом, а лише хоче «відновити справедливість», Григоришин заявив в інтерв’ю «Україн­ській правді» відразу, щойно стало відомо про позов. За інформацією джерел, домовленість, яка існує між бізнесменом і прем’єром, передбачає відшкодування не ринкової вартості «Інте­ра», а суми, зазначеної в сумнозвісній угоді, — 273, 9 млн. доларів. На таку милість прем’єр зможе розраховувати у випадку, якщо допоможе Григоришину дотягнутися до підприємств, до яких бізнесмен має неабиякий апетит. У разі вирішення справи на користь позивача «Інтер» може бути перепроданий структурам, близьким до Тимошенко, або — якщо Юлія Володимирівна матиме підстави для впевненості у своєму майбутньому при владі — націоналізований і перетворений на державний, або навіть «суспільний», телеканал. Певна річ, суспільний у лапках, бо контрольований Кабінетом міністрів. Щоправда, у цього плану є слабка сторона: немає жодних гарантій того, що Григоришин, отримавши «Інтер», не передумає й не вирішить залишити канал собі. В усякому разі цей сценарій стає реальним лише за умови, що Тимошенко залишиться у владі після 2009 року.

Втім, на шляху бліцкригу, розробленого стратегами БЮТ, стоять вельми серйозні, якщо не нездоланні перешкоди. Це передусім Банкова і Партія регіонів, які під час газової війни із задоволенням користалися гостинністю «Інтера», а тепер розраховують на нього в майбутній передвиборній боротьбі й закономірно бояться посилення Тимо­шенко. Не в захваті від переходу найпотужнішої медіазброї під контроль БЮТ будуть і інші політичні сили (крім комуністів — із зрозумілої причини). Не слід також недооцінювати потужну команду юристів «Інтер»-групи, спроможних якщо не виграти процес, то затягти його на роки. Тож імовірно, що позов Григоришина — один із ходів комбінації, метою якої є послабити, нейтралізувати або загнати в кут Фірташа і Хорошков­ського, змусивши їх домовлятися. У цьому випадку винагородою для Тимошенко може стати зміна антитимошенківської інформаційної політики «Інтера», інакше кажучи — лояльність.

Дивні обставини

Розслідуванням обставин смерті Плужникова та продажу «Інтера» на прохання суду займаються Державна служба боротьби з економічною злочинністю МВС і Генеральна прокуратура. 13 квітня заступник ген­прокурора Ренат Кузьмін заявив: перевірка засвідчила, що підпис під дорученням, за яким продавався «Інтер», було підроблено. Ці та інші обставини, за його словами, дають підстави вважати смерть Плужникова невипадковою. А вже 16 квітня голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Ганна Герман повідомила, що Шевченківська прокуратура міста Києва відмовила у розслідуванні обставин смерті Плуж­никова, оскільки німецькі медики ще раз засвідчили: власник «Інтера» розлучився з життям у природний спосіб. Також, за словами пані Герман, Генпрокуратура, перевіривши ситуацію із власністю каналу «Інтер», не знайшла серед власників акцій каналу Фірташа і… Хорошковського. І також відмовила в порушенні кримінальної справи. Відповідна постанова була винесена старшим прокурором ГПУ Перебийносом іще 2 квітня — себто за тиждень до заяв Кузьміна. Є підстави вважати, що суперечливі заяви з Генпрокуратури пов’язані з політичною «багатовекторністю» цього органу, і насправді крапки у перевірках інтерівської справи ГПУ ще не поставлено.

документ 2Тим часом Міністерство внутрішніх справ усерйоз заповзялося знайти якщо не «вбивць» Плужникова, то принаймні порушення в угоді про купівлю-продаж «Інтера». Це підтверджують документи, що опинились у розпорядженні «ДТ». Один із них — копія довіреності від 23 травня 2005 року, виданої Ігорем Плужниковим Сергію Коннову. Цим документом, завіреним нотаріусом Левицьким, власник «Інтера» доручає «здійснювати всі дії, пов’язані з частками та акціями українських та іноземних компаній», інакше кажучи — розпоряджатися своєю власністю. Фахівці-графологи Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру встановили, що підпис Плужникова на довіреності підроблено. За інформацією правоохоронців, 23 травня власник «Інтера» вже перебував у тяжкому стані за кордоном, тож жодних підписів у київській нотаріальній конторі ставити не міг.

Сергій Коннов — старший партнер компанії «Коннов і Созановський», яка входила до складу засновників асоціації «Діловий світ» — громадської організації і головного акціонера УНТК — і тісно співпрацювала з «Інтером», забезпечуючи не лише юридичну підтримку, а почасти й управління компаніями групи. Другого партнера фірми, Сергія Созановського (нині голова правління «Інтера»), називали правою рукою Плужникова, а після смерті останнього — довіреною особою його родини і фактичним керівником каналу. Він же розробив структуру власності «Інтера», захищеної від зовнішніх атак, і виступав гарантом її збереження в разі, якщо із Плужниковим щось станеться.

документ 3Згідно з іншим документом — довідкою ДСБЕЗ — перевірка встановила достовірність факту укладення угоди між Плужни­ковим і Григоришиним. Для виконання угоди сторонам знадоби­лася зміна структури власності каналу, яку здійснював Сергій Коннов, 19 квітня 2005 року ставши учасником ТОВ «Пегас телебачення» (власником 82,5% капіталу, які до того належали Плуж­никову). Наступні збори учасників товариства, на яких Коннов представляв Плуж­никова на підставі тієї самої довіренос­ті від 23 травня, ухвалили рішення про вступ компанії до асоціації «Діловий світ». Десять із 20% акцій «Інтера», якими володіло товариство «Пе­гас телебачення», воно передало «Діловому світу» як вступний внесок, і 8 червня на зборах «Ділового світу» «Пегас телебачення» було прийнято до асоціації. Офіційно ці правочини було зареєстровано 16 червня, коли Плуж­ников був у комі. «Ураховуючи викладене, в діях громадянина Коннова С.В. вбачаються ознаки злочинів, передбачених ч. З ст. 358 КК України (Використання підроблених документів) та ч. 4 ст. 190 КК України (Шахрайство)», — ідеться в довідці.

документ 1Зазначимо, що не тільки експертиза, проведена на замовлення МВС, а й експертиза, замовлена Генеральною прокуратурою Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, засвідчила не лише підроблення підпису Ігоря Плужникова під довіреністю від 23 травня, а й фальсифікацію певних установчих документів, за якими було передано права власності.

Як свідчать джерела в МВС, справи про підробку документів і про смерть Плужникова згодом мають намір об’єднати в одне провадження. Тим часом Блок Юлії Тимошенко вимагає від Верховної Ради створити тимчасову слідчу комісію для розслідування справи «Інтера». Але на останньому засіданні рішення про створення ТСК було заблоковане регламентним комітетом (хоч якими наполегливими були бютівці), тепер повернутися до питання депутати зможуть лише 14 травня.

«Євразійський» вектор

Що ж насправді відбувалося з власністю «Інтера» у 2005-му? Після приходу до влади помаранчевих Ігор Плужников впав у глибоку депресію, посилену проблемами з надуживанням алкоголю. На нього, за словами джерела, за тих часів близького до менеджменту «Інтера», тиснув один із найвищих посадовців держави, вимагаючи продати канал за сміховинною ціною — 100 млн. доларів. Саме цей тиск і спонукав Плужникова шукати інвесторів, бажано — зарубіжних і впливових, які розділили б із ним ризики і могли у разі потреби захистити від свавілля нової влади. Найбільш прийнятним партнером видавалася група Олександра Абрамова «Євраз», що мала добрі стосунки з помаранчевою владою. Проте, розваживши, що придбання українського каналу може стати на заваді планам холдингу щодо виходу на ІРО, Абрамов вирішив діяти неофіційно, через партнера, який представляв інтереси «Євраза» в Україні, — Костянтина Григоришина.

документ 4За словами джерела, умови, на яких Плужников погоджувався розлучитись із контрольним пакетом «Інтера», були вигіднішими за ті, що містяться в опублікованій Григоришиним в інтернеті копії угоди. Після продажу 51% акцій за продавцем на п’ять років залишалося чільне місце в керівних органах «УНТК», а також опціон на придбання всієї частки, отриманої «Євразом». Плужников іще сподівався повернути собі «Інтер» у кращі часи.

Однак у певний момент Григоришин начебто перестав улаштовувати Абрамова. Деякі джерела натякають, що причина була політична — росіяни побоювалися втручання секретаря Ради національної безпеки і оборони Петра Порошенка, який виявляв неабияку зацікавленість у каналі. Переговори припинилися, а відновились уже після смерті Плуж­никова. Тепер «Євраз» представляв Валерій Хорошковський — топ-менеджер і міноритарний акціонер групи. Вдова погодилася продати більшу частку «УНТК» — 61% — і не заперечувала проти того, що з нею розрахуються не відразу, а поступово. Угоду про продаж від імені спадкоємців Плужникова підписував Сергій Коннов.

документ 5Незважаючи на публічні запевнення Валерія Хорошковсь­кого, що «Інтер» він купив для себе і на власні гроші, потрібної суми в нього у 2005 році бути не могло — гроші йому позичив «Єв­раз». Легалізація Хорошковсь­кого як власника каналу збіглася з його виходом із «Євраза»: 12 грудня 2006 року він заявив, що продав свою частку акцій і залишив пост президента холдингу. У ті ж дні в житті «Інтера» з’явився Фірташ: стало відомо, що медіа­група бере в управління його телеканали К1, К2 і «Мега­спорт», а гендиректор К1 Ганна Безлюдна буде призначена генеральним продюсером «Інтера». За кілька місяців «УНТК» офіцій­но придбала канали Фірташа, сплативши за них близько 200 млн. доларів, і відтоді постійно приростала новими активами, найбільшим з яких став канал НТН. Згодом Хорошковський заявив про наявність у власника «РосУкрЕнерго» опціону на придбання 50% холдингу U.A. Inter Media Group. Тим часом багато джерел упевнено називають Фірташа власником значної частки «Інтера». З огляду на непевне становище його основного бізнесу в Україні, власникові «РосУкрЕнерго» було вигідно, а тепер — просто необхідно прикриватися Хорошковським (що, втім, не заважає останньому почуватися на каналі впевнено і тримати під контролем інформаційну політику). Зрештою, щоб переконатись у тому, що Дмитро Васильович почувається на каналі по-хазяйськи, достатньо було дивитися ток-шоу «Свобода на Інтері», де він привертав до себе увагу ведучих жестом, яким невиховані клієнти підкликають офіціантів у кафе.

Втім, джерела запевняють, що у випадку скасування всіх угод і контрактів, які могли бути фальсифіковані, права на канал повернуться до Світлани Плужни­кової. І можна тільки гадати, кого вона обере партнером: крім Фір­таша і Григоришина, серед українських і зарубіжних бізнесменів є чимало охочих позмагатися за контрольний пакет «Інтера». Зокрема називають Ігоря Коломойського, Володимира Гусинського, Віктора Медведчука, а також російський уряд (державна телекомпанія «Первый канал» як акціонер «УНТК» може претендувати на опціон). Наслідки повернення до неринкових методів переділу медіавласності можуть виявитися найнесподіванішими.

Втім, власники «Інтера», хоч хто вони є, не збираються прощатися з каналом і не втрачають надії на мирне врегулювання конфлікту. Про це свідчить відсутність в ефірі каналу не лише інформаційних контратак або волань про допомогу, а й узагалі жодних згадок про позов Григоришина і кампанію з реанімування справи Плужникова. У 2007-му, після першого викиду у ЗМІ компромату, пов’язаного з опціоном Григоришина, Хорошковський пообіцяв: «якщо ситуація буде критичною, будуть названі всі імена і показані документи» і недвозначно натякнув, що «Інтер» у такому разі буде використаний на повну силу для протистояння спробам рейдерських атак. Мовчання каналу в цьому випадку красномовніше за будь-які заяви може свідчити про дві речі. Або про те, що Хорошковський, Фірташ, Коннов і Сазановський відчули, що результати експертизи, які встановили підробку «засадничого» підпису Ігоря Плужникова — то справді для них велика проблема. Або власники «Інтера» мовчать, бо відчувають: те, що відбувається, — поки що не справжня війна, а маневри.

Довідка: Структура власності «Інтера»

Ліцензією на мовлення під логотипом «Інтер» (загальнонаціональна мережа УТ-3) володіє акціонерне товариство закритого типу «Українська незалежна ТВ-корпорація». Акціонерами «УНТК» є ТОВ «Український медіапроект» (61%; бенефіціаром називає себе Валерій Хорошковський), російське ВАТ «Первый канал» (29%), а також ТОВ «Пегас телебачення» (10%; бенефіціаром вважається Світлана Плужникова, яка займає півкрила на шостому поверсі будівлі «Інтера», проте участі в управлінні каналом не бере). У 2007 році для управління активами групи «Інтер» було створено холдинг U.A. Inter Media Group, який володіє 100% «Українського медіапроекту» та іншими компаніями, що входять до холдингу (сім телеканалів, кілька рекламних агентств, продакшн-студій тощо). Насправді можна лише вірити (або не вірити) Хорошковському на слово, що він є бенефіціаром «Інтер»-групи, адже засновниками U.A. Inter Media Group є офшорні компанії, якими може володіти хто завгодно.

Частка телеаудиторії U.A. Inter Media Group («Інтер», НТН, К1, «Мегаспорт», К2, «Ентер-фільм», «Ентер-music») становить близько 30%. Частка на ринку телевізійної реклами — понад 60% (агентства групи також продають рекламу на каналах Віктора Пінчука).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво