Польське дежа-в’ю

Від понеділка 10 липня Польща по праву заслуговує на звання унікальної держави, оскільки її президентом і прем’єром є не лише рідні брати, а й близнюки — Лех та Ярослав Качинські. Відтепер кожен польський громадянин та іноземець, побачивши когось із братів Качинських, матиме певність, що це «глава держави», але залишатиметься в невпевненості — котрий саме. Добре це чи зле? Саме з цього приводу зараз «ламають списи» польські та іноземні публіцисти, а також пересічні громадяни, котрі політику сприймають усерйоз.

Президент Польщі Лех Качинський, доручаючи голові партії «Право і справедливість» Ярославові Качинському сформувати новий Кабінет міністрів після офіційно добровільної відставки попереднього керівника уряду Казімєжа Марцінкевича, дозволив собі такий каламбур: щоб президент і прем’єр країни були братами. Однак експертів, громадян, а також іноземних партнерів Польщі таке пояснення, швидше за все, не задовольняє, і тому підвищену цікавість викликають два наступні запитання. По-перше: чому так несподівано подав у відставку прем’єр-міністр, який на дев’ятому місяці свого правління перебував на вершині популярності (згідно з опитуваннями, йому довіряло понад 70% поляків)? По-друге: чому Ярослав Качинський як голова партії, що перемогла на парламентських виборах, не очолив уряд ще восени минулого року, а тільки тепер?

Відповідь на друге запитання можна знайти, повернувшись до виборчих баталій осені-2005. Тоді перший тур президентських виборів, одним із двох реальних кандидатів у яких був Лех Качинський, відбувався через два тижні після виборів до Сейму, на яких досить несподівано партія братів Качинських «Право і справедливість» перемогла «Громадянську платформу» з відривом у 3%. Згідно з польською політичною традицією, голова переможної партії — Ярослав Качинський — повинен був очолити уряд. Однак соціологічні дослідження показували, що більшість поляків не бажали, щоб і в урядовій резиденції Бельведері, і у Президентському палаці сиділи брати-близнюки. Від іноземних партнерів також надходили делікатні сигнали про те, що очолення рідними братами двох найважливіших у державі посад суперечило б цивілізованим правилам політичної культури, тобто могло б ускладнити позитивне сприйняття Польщі на міжнародній арені.

Тому Ярослав Качинський доручив формувати уряд головному радникові партії з економічних питань Казімєжові Марцінкевичу, якого в Польщі майже ніхто не знав. Ще тоді активно заговорили, що Марцінкевич буде лише «маріонеткою» в руках Качинського, який таким вчинком хоче збільшити шанси свого брата перемогти на президентських виборах.

Так і сталося. Брати Качинські отримали, хоч і не зовсім формально, зате фактично, повноту влади, а відтак — і можливість реалізувати своє бачення розвитку країни, яке вони ж охрестили побудовою «Четвертої Речі Посполитої». Однак не все пішло згідно з планом братів Качинських, і саме в цьому експерти схильні вбачати справжні причини несподіваної відставки прем’єра Марцінкевича.

Першою несподіванкою для братів Качинських стало те, що прогнозований ще перед виборами політичний партнер — «Громадянська платформа» — після тривалих і гострих пост-виборчих суперечок відмовився створювати з ними правлячу коаліцію. Виникла загроза, що переможцям виборів доведеться формувати уряд меншості, якому аж ніяк не вдалось би реалізувати програму «побудови Четвертої РП». Інша можливість — створити так звану «широку коаліцію» з популістською «Сомообороною» та ультра-католицькою Лігою польських родин (ЛПР) — таїла в собі низку деструктивних елементів стосовно керівництва країною та принизливих моментів як для «ПіС», так і для самих братів Качинських. Свого часу лідер «Самооборони» Анджей Леппер публічно піджартовував над братами Качинськими, кажучи, що вони «такі злі», бо з дитинства звикли суперничати за доступ до материнських грудей. Натомість лідер ЛПР Роман Гертих запропонував колись позначити братів Качинських спеціальними кокардами, щоб у Сеймі можна було розрізняти, хто з них Ярослав, а хто — Лех. Та й Качинські зі своїми прихильниками не залишалися в боргу, називаючи у ході передвиборних кампаній «Самооборону» — збройним крилом пост-комуністів, а «елпеерівців» — націоналістичними хуліганами.

Але передвиборна риторика та особисті образи з боку потенційних коаліціянтів для братів Качинських становили меншу проблему, ніж їхня «махрова» ворожість до Європейського Союзу, приватизації, ринкової економіки тощо. А з іншого боку — їхня жадоба влади (жодна з цих партій ніколи не мала доступу до управління державою) і політична непрогнозованість. Створення правлячої коаліції з такими «партнерами», зрозуміло ж, не несло нічого приємного. Але політична доцільність «перемогла», і ще до кінця минулого року було створено уряд із членів «ПіС», «Самооборони» та ЛПР. (Принагідно зазначимо — спільний програмний знаменник між цими силами майже такий самий, як між нашими ПР—СПУ—КПУ).

Польські експерти кажуть — як уряд створили, так він і працював. Анджей Леппер став віце-прем’єром і очолив Міністерство сільськогосподарської політики, але постійно вимагає для своїх людей керівних місць у силових структурах та посад у великих державних акціонерних товариствах. Відомий своїми ксенофобськими й антисемітськими висловлюваннями Роман Гертих теж став віце-прем’єром і міністром освіти. Перші ж його кроки на міністерській посаді призвели до масових учнівсько-студентських протестів та публічної полеміки із владою Ізраїлю.

Та й сам уряд постійно «ковбасить» — за дев’ять місяців відбулися відставки трьох ключових міністрів: 28 квітня — міністра закордонних справ, 3 травня — міністра держмайна, 23 червня — міністра фінансів. І ось 7 липня настала черга самого прем’єра.

Формально все відбулося полюбовно: Казімєж Марцінкевич подав у відставку добровільно і відійшов не «гримнувши дверима», президент без особливих коментарів прийняв відставку і призначив брата новим прем’єром, новий голова уряду пообіцяв продовжувати курс попередника. А ось щодо причини «рокіровки» голова партії був лаконічним. Сказав лише — «ПіС» вирішив, що в нинішній політичній ситуації відповідальність за уряд повинен на себе взяти голова партії, а популярний прем’єр Марцінкевич буде найкращим кандидатом на мера Варшави у листопадових виборах в органи місцевого самоврядування. Крапка. У чому полягає особливість «нинішньої політичної ситуації» і чи мер Варшави важливіший за голову уряду — ці запитання залишилися без відповіді.

Але журналістам (не без допомоги політиків, неприхильних до тандему братів Качинських) вдалося встановити, як розвивалися події напередодні відставки прем’єра. За кілька днів до відставки прем’єр критично оцінює відмову президента їхати на зустріч із президентом Франції та канцлером Німеччини в рамках «Веймарського трикутника». Лех Качинський начебто образився за сатиричну публікацію на адресу свою та свого брата в німецькій пресі і, посилаючись на «стан здоров’я», відмовився від зустрічі. Прем’єр висловив думку, що інтереси Польщі, серед яких, безперечно, велике місце посідають добрі відносини з головними країнами ЄС, — важливіші, ніж особисті кривди. За день до відставки Казімєж Марцінкевич без погодження з лідерами партії зустрічається у Гданську з керівником «Громадянської платформи» Дональдом Туском і начебто обговорює з ним стратегію зовнішньої політики та економічні питання. Кажуть, що ця інформація довела обох братів Качинських до стану «кипіння» і вже наступного дня прем’єрові рішуче запропонували подати у відставку.

Очевидно, що обох вищенаведених фактів замало для таких емоційних рішень, але насправді вони просто стали «останньою» краплею у процесі усвідомлення Качинськими, що Казімєж Марцінкевич перестав бути їхньою слухняною «маріонеткою».

Прем’єр поводився дедалі незалежніше: призначив нового міністра фінансів без консультацій із президентом або головою партії, створив незалежну групу експертів для відбору керівників держпідприємств, не погоджуючись на призначення тільки за рішенням Качинських, до того ж оточував себе фахівцями, не пов’язаними з «ПіС». Проте найбільшою загрозою для тандему братів Качинських стала надзвичайна популярність Марцінкевича серед поляків. Однак заміна популярного голови уряду на малопопулярного — згідно з опитуваннями громадської думки, Ярослава Качинського підтримують лише 20% поляків — навряд чи принесе братам-близнюкам багато користі.

Переважна більшість польських та закордонних експертів вважають, що Ярослав Качинський буде поганим прем’єром, а його уряд — недовговічним. Відома польська антикомуністка і вчений-соціолог Ядвіга Станішкіс висловила думку, що Ярослав Качинський — розумний політик, але буде поганим прем’єром, бо в політичній діяльності керується своїми «маніями». Серед знаних «маній» братів Качинських — «поставити на місце» Європейський Союз, вивести на чисту воду шляхом люстрації колишніх агентів комуністичних спецслужб, врятувати польське національне багатство від комуно-олігархів шляхом гальмування приватизації тощо.

Як свідчить досвід розвитку подій у посткомуністичній Європі останніх п’ятнадцяти років, братам Качинським навряд чи вдасться реалізувати свої «нав’язливі ідеї» повною мірою. Однак тепер їм уже ніщо формально не стоїть на перешкоді. Можуть спробувати. Яку ціну заплатить за такий експеримент Польща, дізнаємося вже невдовзі.