Польща: тускле розлучення близнюків - Політика - dt.ua

Польща: тускле розлучення близнюків

26 жовтня, 2007, 15:31 Роздрукувати Випуск №40, 26 жовтня-2 листопада

Раніше вибори в Польщі називали морською хворобою: електоральні симпатії поляків постійно «хитало» від правих партій до лівих і навпаки...

Раніше вибори в Польщі називали морською хворобою: електоральні симпатії поляків постійно «хитало» від правих партій до лівих і навпаки. Позачергове свято волевиявлення, яке відбулося минулої неділі, стало своєрідним винятком — Польщу ще сильніше хитнуло вправо. Про це свідчать не лише блискучі результати ліберальної «Громадянської платформи» (ГП), яка заволоділа голосами майже 42% виборців, але й той факт, що навіть ПіС (Право і Справедливість), який багатьох розчарував, цього разу заручився підтримкою більшої кількості виборців, ніж на минулих виборах (31%).

Минулих вихідних полякам довелося забути про традиційний вибір між «солідарухами» (вихідці із «Солідарності», присутні в правих партіях) та «комухами» (колишні комуністи, здебільшого представлені в Лівиці демократичній), а зосередитися на тому, чи хочуть вони бачити Польщу, де масове прослуховування телефонів стало улюбленим заняттям окремих можновладців, а віце-прем’єр уголос називає канцлера Меркель «стоншеним виданням Гітлера».

Або ж виборці бажають бачити Польщу, керівництво якої не буде щодня займатися порятунком країни від підступів екс-комуністів (пам’ятається, цим свого часу так само безуспішно займався італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі), тому що кожному свідомому поляку давно зрозуміло: нинішні «комухи» нічим не відрізняються від звичайних європейських соціал-демократів. Польщу, яка не буде кожні переговори з Євросоюзом сприймати як виклик, а найменшу поступку з боку Брюсселя підносити як чергове заспокійливе для особливо закомплексованих — «тепер Польщу поважають».

Напевне, найточніше визначення політиці братів-близнюків дав свого часу Лех Валенса. Ще коли всі з цікавістю спостерігали за першими рухами братів у владі, екс-президент зізнався: свого часу змушений був їх вигнати зі своєї адміністрації, оскільки близнюки тільки те й робили, що плели інтриги і руйнували більше, ніж створювали.

Сьогодні вже можна твердо сказати, що звички братів із часів перебування їх у канцелярії президента Валенси практично не змінилися. Вони продемонстрували справжню майстерність у веденні складних політичних ігор, раз у раз інтригуючи поляків усе новими розслідуваннями, аферами й навіть арештами колишніх однодумців.

Боротьба з корупцією, наприклад, стала для Качинських вдалим прикриттям для того, щоб позбутися з допомогою сумнівної земельної афери віце-прем’єра Анджея Леппера, а заодно й переманити до лав ПіС найбільш розпещених владою представників очолюваної ним «Самооборони». В певний момент полякам, які добре знають українські реалії, довелося лише сумно констатувати: «Схоже, не Україна бере приклад із Польщі, а Польща з України».

Обіцяючи повернути співгромадянам національну гідність, Качинські так завзято опротестовували благі інтеграційні наміри ЄС — від базової угоди з Росією до скасування страти, — що втратили в очах європейських функціонерів гідність власну: в кулуарах Єврокомісії їх нині найчастіше іменують «братами-жахіттячками». Причому, захопившись створенням сімейного руху опору на євросоюзівському фронті, близнюки, схоже, мало усвідомлюють те, що саме неабияким фінансовим вливанням із боку ЄС вони зобов’язані зафіксованим в Польщі за останні півроку шестипроцентним економічним зростанням, що, проте, дозволило Ярославові гордо рапортувати перед достроковими виборами про успіхи свого уряду.

Позитивний ефект вони мали хіба що тоді, коли своєю завзятістю змусили Ангелу Меркель на саміті Росія—ЄС у Самарі виступити з критикою дій російського керівництва, які стосувалися прав опозиції та порушень усіх мислимих демократичних норм щодо проведення мирних демонстрацій: за нашою інформацією, канцлер підіграла братам, сподіваючись на те, що вони підкоригують свою позицію та дадуть зелене світло підписанню базової угоди Євросоюзу з РФ.

Але насправді поляки більше чекали, коли буде дане зелене світло створенню анонсованої Качинськими «справедливої Польщі». Чи, можливо, Ярослав Качинський визнав свою місію виконаною, зробивши кілька відвертих заяв про свій майже спартанський спосіб життя. Явно намагаючись постати в образі такого собі неспокушеного владою та грішми чиновника, в самий розпал передвиборної кампанії він повідав, що в нього досі немає прав водія. Раніше прем’єр також хвалився, що не має банківського рахунку, а всю зарплату віддає матері (власної сім’ї в Ярослава немає). Але от тільки яким чином вписуються в це бачення справедливої (або соціальної) Польщі півтора мільйона поляків, які заробляють собі на хліб в Ірландії та Британії, тому що в їхніх рідних воєводствах безробіття сягає 30%, ані прем’єр, ані його брат-президент так і не дали виразної відповіді.

Як, утім, до пуття не відповіли, який зміст вони вкладали в головну ідею-фікс свого прем’єрства-президентства — проведення в Польщі «моральної революції». Чи варто вважати кульмінаційним моментом цієї «революції» обшук у квартирі міністра внутрішніх справ Януша Качмарека, а потім і його арешт? А можливо, результатом «моральної революції» стали соціологічні опитуванння, які продемонстрували, що під час правління Качинських на чверть побільшало поляків, які ділять оточуючих на «своїх» і «чужих»? Чи цей кульмінаційний момент настав, коли з польського телебачення зник популярний дитячий серіал про «телепузиків», у якому тамтешня влада угляділа пропаганду гомосексуалізму?

Ми недарма приділили стільки уваги роботі, «виконаній» братами Качинськими за два роки. Адже всі ці їхні дії демонструють, що Лех та Ярослав просто намагалися втілювати у своїй політиці всі комплекси та страхи, властиві їх «профільному» електоратові — дещо обмеженим, глибоко віруючим, здебільшого не надто освіченим і консервативним жителям невеличких містечок та сіл.

Але найважливіше — ці дії є головною відповіддю на запитання, чому «моральна революція» Качинських минулої неділі перетворилася на «революцію поколінь» під проводом Туска. Вони пояснюють, що змусило зазвичай пасивну в політичному плані молодь у небаченому досі пориві розсилати одне одному SMS-ки із закликом «Заховай паспорт своєї бабусі». Що змусило їх прийти на виборчі дільниці, забезпечивши рекордну з моменту виборів 1991 року явку.

Втім, не лише активна позиція молоді, здебільшого налаштованої проти Качинських, відіграла ключову роль у поєдинку між ГП та ПіС. Більшість експертів вважають, що багато в чому вирішальними виявилися теледебати між Туском і Качинським. Так-так, у Польщі, як і в Україні, голосували не за політичні програми партій, а за конкретних лідерів.

Проблема Дональда Туска, яка не дозволила йому два року тому стати президентом, полягала в тому, що більшість поляків саме його й не сприймала як лідера: на фоні справжнього майстра політичних ігор Ярослава Качинського лідер «Платформи» здавався занадто м’яким і нерішучим. На нинішніх теледебатах Туск продемонстрував: лідерство йому під силу. Причому зробив це досить переконливо для того, щоб постійні нагадування Ярослава Качинського начебто «Громадянська платформа» — це партія для еліти, а ПіС — для простих людей», втратили будь-який електоральний зміст. З другого боку, Туск має розуміти, що голоси за «Платформу» — це, насамперед, голоси протесту: не було б дворічного правління братів, йому навряд чи вдалося б зібрати настільки щедрий електоральний врожай.

Цікаво, на наш погляд, і таке: як і на минулих виборах, поляки продемонстрували, що економічне зростання в країні та більш низький рівень безробіття — ще не привід укотре обирати ту або іншу партію, якщо вона загрузла в корупційних скандалах (як було в 2005 році з Лівицею демократичною) чи звела стеження та компромат у ранг державної політики (у випадку ПіС). Кажуть, Ярослав Качинський не раз хвалився колегам, що має аудіо- та відеокомпромат на всіх, хто сидить у Сеймі, і, коли він його оприлюднить під час виборів, то «в багатьох туфлі з ніг позвалюються».

Воістину, хоч би якою була наступна коаліція, елементи «качизму» — саме так охрестили політику братів у Польщі — будуть присутні, поки президентом залишається Лех Качинський. Представники ПіС уже неформально заявляють, що президент спробує закріпити за своїми однодумцями певні важливі посади: міністра внутрішніх справ, оборони та іноземних справ (на останнього, до речі, ладять «перебіжчика» із ПіС до «Платформи» та екс-главу оборонного відомства Радослава Сікорського, а також депутата Європарламенту від «ГП» та завзятого лобіста інтересів України в ЄС Яцека Саріуша-Вольського). Крім того, не варто випускати з уваги, що Качинський запросто зможе накласти вето на ті реформи, які, на його думку, не відповідають «солідарній Польщі», але важливі для передвиборних обіцянок «Громадянської платформи» та її найбільш імовірного (і оптимального з погляду електорального сприйняття) партнера по коаліції — Польської селянської партії. При цьому не забуваймо, що мозковим центром у братерському дуеті є Ярослав — у деяких європейських столицях досі згадують, як він із Варшави накачував по телефону брата, котрий перебував на єесівських зборах.

З другого боку, Туск будь-якої миті може перевести стрілки на непоступливого президента, коли не зуміє виконати якоїсь із перед­виборних обіцянок. Наприклад, вивести польські війська з Іраку й Афганістану. Чи зробити більш прагматичним діалог Польщі зі США стосовно розміщення на території країни елементів американської ПРО, що на практиці означає виторгувати для поляків безвізовий режим. Хоча після передвиборних одкровень Качинського, про те, що головним завданням елементів протиракетної оборони США в Польщі є не попередження нападу з боку Ірану або Північної Кореї, а захист від Росії, самі американці добре подумають, чи не змінити їм тактику ведення переговорів.

Без п’яти хвилин прем’єр Туск уже намітив три столиці, які відвідає з візитом насамперед, — це Брюссель, Вашингтон і Москва. Києва, як бачите, в цьому переліку немає, проте є підстави думати, що наявний у Польщі консенсус щодо України не буде порушено, хто б із чинних політиків не був при владі. Качинські відрізнялися хіба лиш тим, що з допомогою України намагалися компенсувати свої вкрай напружені відносини з Росією.

Швидше за все, Туск не буде уподібнюватися Ярославові Качинському, розкидаючи заяви, що Євросоюзу було б непогано назвати терміни вступу України до його лав, але, очевидно, намагатиметься зробити все можливе, аби Польща принаймні частково реанімувала силу свого слова в Брюсселі. Зокрема й якщо це слово буде закинуте на підтримку України. Навряд чи для когось є секретом, що, «відстоюючи своє місце в Європі» — а саме так Ярослав Качинський пояснював непримиренну позицію Варшави з особливо важливих євросоюзівських питань, — близнюки зробили все можливе, щоб Україна залишилася в ЄС де-факто без свого головного лобіста.

Виключно на підбадьорливих заявах братів Качиньских базувалася і підтримка Польщею реалізації багатостраждального проекту Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ. А все тому, що близнюкам, як свідчать наші джерела у Варшаві, відповідальні за енергетичну безпеку довірені особи, науково та популярно пояснили: рано чи пізно труба дістанеться росіянам, а це означає, що Польща власними руками зробить себе ще більш залежною від російських енергоносіїв. Хто знає, можливо, і в оточенні Туска знайдеться свій заступник міністра економіки Пьотр Наїмський, який переконає прем’єра в безперспективності цього проекту. Проте поки що заяви лідера «Громадянської платформи» про потребу наповнити проект практичним виміром можуть подати надію тим, хто досі вважає, що Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ не менш важливий спільний проект Польщі й України, ніж Євро-2012.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво