Польща: спроба закріпитись у вищій лізі ЄС - Політика - dt.ua

Польща: спроба закріпитись у вищій лізі ЄС

1 липня, 2011, 14:50 Роздрукувати Випуск №24, 1 липня-8 липня

Зоряні півроку Польщі розпочалися вчора з її головування в Євро­союзі. Принаймні саме такими наступні шість місяців сприймають у Варша­ві.

© dic.academic.ru

Зоряні півроку Польщі розпочалися вчора з її головування в Євро­союзі. Принаймні саме такими наступні шість місяців сприймають у Варша­ві, хоча й чудово усвідомлюють: після набуття чинності Лісабонською угодою президентство будь-якої країни в ЄС девальвувалося більше, ніж польський злотий відносно долара під час світової фінансової кризи.

Так уже склалося, що нові країни—члени ЄС надають піврічному керівництву в Раді Євросоюзу набагато більше уваги, ніж старі й загартовані не одним таким президентством. Це не тільки непогана можливість відчути вагу своєї країни в Союзі-27, а й шанс довести старожилам євроспільноти: останні дві хвилі розширення Євросоюзу були виправдані.

Завдання, слід визнати, не з дуже простих. У деяких країнах ЄС на кшталт Німеччини останнім часом договорилися до того, що якби не було останніх хвиль розширення Євросоюзу, то вдалось би уникнути навіть економічної та фінансової кризи, в якій зараз перебуває ЄС. І це попри те, що дедалі більшої актуальності набирає ідея: сьогодні справжній поділ Євросоюзу проходить не по лінії Західна — Східна Європа, а по лінії Північна — Південна Європа.

На тлі ситуації в Греції та деяких інших країнах Південної Європи, у Польщі є можливість ще більше зацементувати такий поділ, остаточно зруйнувавши уявлення про відсталу Східну Європу.

Правда, спочатку доведеться реабілітувати її реноме після більш ніж сумнівного президентства Угорщини, що, як відомо, супроводжувалось у країнах Євросоюзу коментарями з приводу авторитарних замашок тамтешнього керівництва і порівняннями угорського прем’єра Віктора Орбана як не з Путіним, то з Лукашенком. Навіть стосовно саміту «Східного партнерства», який спочатку мав відбутись у травні в Будапешті, в дипломатичних кулуарах ходять чутки, що його перенесли на осінь у Варшаву не в останню чергу для того, аби трохи «покарати» угорську владу за продемонстровану нею невідповідність не те що кращим, а й середнім зразкам європейської демократії.

Угорське президентство — безперечно, не тільки вигідне тло для польського. Це ще й своєрідна підказка: для нових країн-членів, які головують у Раді Євросоюзу, брюссельську планку піднято значно вище, ніж для старих і перевірених євросоюзівських бійців. Так, скажімо, Бельгія, що виконувала аналогічну євросоюзівську функцію торік уже дванадцятий раз, головувала в ЄС в умовах глибокої внутрішньополітичної кризи й несформованого уряду. Як резонно зазначають експерти в країнах Центрально-Східної Європи, можна тільки уявити, під яким шквалом критики опинився б будь-хто з новачків ЄС за такого розкладу.

Головування в ЄС — це ще й шанс для Польщі продемонструвати її відданість євроінтеграційному проектові. А не, скажімо, трансатлантичному, чим неодноразово попрікали поляків колеги в «старій» Європі. Проєвропейський тренд чітко намітився в польській зовнішній політиці після того, як повнота влади опинилась у руках представників «Громадянської платформи» Дональда Туска.

Таку корекцію можна пояснити, очевидно, не одним чинником. Частково могла зіграти свою роль та обставина, що багато поляків вважають історичну місію США щодо Варшави практично виконаною: сьогодні Польща є демократичною країною, повноцінним і далеко не останнім членом НАТО і Євросоюзу, економічно стабільною, із завидним рівнем іноземних інвестицій.

Частково на такій зміні акцентів позначилося накопичене незадоволення не зовсім союзницькою поведінкою Вашингтона: Польща залишається єдиною шенгенською країною в Євросоюзі, громадяни якої потребують візи для поїздок у Сполу­чені Штати, а, скажімо, передова роль польського контингенту під час операції в Іраку не принесла країні серйозних дивідендів у вигляді контрактів для тамтешніх компаній.

Крім того, хоч би як намагалися польські політики замаскувати тріщинки в американо-польських відносинах із допомогою недавнього візиту до Варшави президента США, багато польських експертів визнають: Польща залишається країною Буша, а не Обами. І кому як не Обамі, вихідцю з Чикаго — другого, за кількістю жителів-поляків, міста у світі після Варшави, знати, якій американській партії віддають перевагу поляки.

І, нарешті, чи не ключовий момент, на якому сьогодні тримається повноцінне повернення Польщі на євросоюзівську сцену, — істотне покращення відносин із Німеччиною. Впродовж останнього року з’являються нові й нові свідчення того, як гармонійно може діяти цей дует. Причому на зовсім різних напрямах. Це стосується і Білорусі, куди Сікорський та Вестервелле їздили домовлятись із Лукашенком єдиною доступною для нього мовою — мовою кешу, це стосується і Лівії, в ситуації навколо якої Німеччина і Польща, теж абсолютно несподівано, опинилися на однакових позиціях — відмовилися брати участь у військовій операції в цій країні.

Фінансова та економічна криза в ЄС надала лінку з Німеччиною особливої ваги. Польські медіа напередодні президентства в Євро­союзі цитували колишнього єврокомісара, італійського економіста й політика Маріо Монті, який, мабуть, найбільш чітко пояснив, як приймалися впродовж останніх років антикризові рішення в ЄС: більшість їх були підготовлені в Берліні, потім — узгоджені з Парижем, а потім переказані Герману ван Ромпею із супровідним завданням переконати в правильності такого кроку інші країни-члени.

Правда, демонстративні спроби Польщі грати на рівних із Німеч­чиною і Францією (звідси — нав’яз­лива останнім часом ідея Варшави реанімувати Веймарський трикутник) має й зворотний бік. А саме — неоднозначну реакцію в країнах Центрально-Східної Європи: тут виникло відчуття, що Польща їх якщо не ігнорує, то ставить на сходинку нижче від себе. Скептично до спроб Варшави грати у вищій лізі євросоюзівської політики ставляться, наприклад, чимало опініонмейкерів у країнах Вишеградської групи. Далеко не найкращі часи переживають відносини Польщі з Литвою. Поглиблення такої тенденції загрожує тим, що Польщі буде важче в майбутньому виступати в ЄС із позиції неформального лідера цілого регіону, так званої нової Європи.

Особливий нюанс польського президентства в Євросоюзі — парламентські вибори, які відбудуться в цій країні восени. Тобто фактично у розпал польського головування, зважаючи на те, що два літні місяці минуть у період відпусток європейської бюрократії. А коли заходить мова про парламентські вибори, у польських політиків включається така логіка: президентство Польщі в ЄС триватиме якихось півроку, а сейм обирається на всі чотири.

Звісно, і Туск, і Коморовський будуть зацікавлені в тому, аби головування Польщі в ЄС трансформувати в черговий передвиборний здобуток «Громадянської платформи». Звісно, їхній головний опонент — лідер «Права і справедливості» Ярослав Качиньський — намагатиметься довести, що Туск і Ко використали президентство лише задля власного піару, а не для блага пересічних поляків.

Справді, вже сьогодні у Варшаві та деяких інших європейських столицях звучать голоси, що головування РП в Євросоюзі може стати непоганим «політичним полігоном» і для Туска, і для Сікорського. Мовляв, насправді йдеться не лише про майбутню парламентську кампанію в Польщі. І навіть не про наступну президентську. Чим кращими модераторами й талановитішими дипломатами вони зарекомендують себе протягом найближчих півроку, тим більше у польського прем’єра і міністра закордонних справ буде потім шансів обійняти ту чи або іншу посаду в Євросоюзі.

Хоча після Лісабонської угоди ключові повноваження опинилися в офісах Германа ван Ромпея та Кетрін Ештон, експерти в єесівських столицях припускають: якщо станеться щось кризове, наприклад, у країнах «Східного партнерства», то Туску й Сікорському ніхто не заважатиме повною мірою проявитися на «профільному» напрямку Польщі.

Звісно, завдання не з простих. Уже тепер зрозуміло, що Польщі, попри всю амбіційність правлячої команди, навряд чи вдасться досягти серйозного прориву з більшості питань, котрі значаться серед пріоритетів її президентства. Вступ Хорватії до ЄС, який символічно розблокував би подальший процес розширення Євросоюзу, навряд чи стане реальністю в період президентства Варшави. «Східне партнерство» навряд чи перетвориться за півроку на суперефективний інструмент. Вирішальна дискусія з приводу бюджету Євросоюзу на 2014—2020 роки відбуватиметься вже після головування Польщі, хоча й за участі польського єврокомісара з питань бюджету Януша Леван­довського.

І що вже казати про можливий внесок Варшави у справу розвитку демократії на такому екзотичному для Польщі напрямку як Північна Африка. Зрозуміло, візит Сікорсь­кого в Лівію чи Леха Валенси — в Туніс є непоганим бонусом з погляду іміджу, але питання, як завжди, в конкретних результатах. Незрозу­міло поки що також, як Польща боротиметься за солідарність ЄС у питанні Греції, тоді як сама навіть не перебуває в зоні євро.

До речі, пересічні поляки, на відміну від своїх політиків, зовсім по-інакшому бачать внесок Польщі у президентство в Євросоюзі. Згідно з результатами недавнього соцопитування, більшість поляків вважає, що Польща за час свого головування могла б збагатити ЄС промоцією родинних цінностей. На другому місці йде приклад, який наші західні сусіди могли б продемонструвати решті Європи у контексті мобільності на ринку праці.

У Варшаві, очевидно, теж розуміють усю складність високо піднятої планки. Недарма в тамтешніх експертних колах вивели десять неформальних правил головування — своєрідний мінімальний рецепт успіху. Серед них: не скомпрометувати себе; показати всьому Євро­союзові ефективність нинішнього польського уряду; продемонструвати економічний успіх Польщі (славнозвісне зростання економіки РП в момент суцільних спадів на європейському континенті — чи не найбільша гордість уряду Туска); відділити внутрішню політику від президентства в ЄС; не виношувати надмірних очікувань; вміти продемонструвати гнучкість, якщо змінюватимуться міжнародні обставини.

Де у польській схемі головування в ЄС перебуває Україна? Без перебільшення, на ключових позиціях. Хоча б тому, що в час польського президентства має відбутися саміт Україна — ЄС , який — поки що є всі підстави вважати — може увінчатися символічним для Польщі й України оголошенням про завершення переговорного процесу з приводу Угоди про зону вільної торгівлі та Угоди про асоціацію загалом. Не варто, мабуть, нагадувати, що для ЄС зазначена Угода з Україною є своєрідним тестом (test case) на східному напрямку євросоюзівської політики: не вдасться зробити це з Україною, важче буде зробити й з іншими пострадянськими партнерами. А конкретно для Польщі — переконливим свідченням того, що всі її багаторічні зусилля з перетягування українського канату в європейському напрямку не були марними.

У самій Варшаві, схоже, більше акцентують увагу на саміті «Схід­ного партнерства» (СП). Йдеться не тільки про те, щоб його вшанували своєю присутністю ключові фігури євросоюзівської політики, включно з Ніколя Саркозі, який успішно проігнорував інавгураційний саміт СП у Празі. Йдеться про конкретні ініціативи, котрі зможуть вдихнути життя в польсько-шведську ідею. Якщо ж саміт «Східного партнерст­ва» стане ще одним зібранням заради зібрання, а саміт Україна — ЄС все ж таки увінчається декларацією про завершення переговорного процесу стосовно Угоди про асоціацію, то може виникнути цілком логічне запитання: крапка в переговорах між Україною і ЄС — заслуга «Східного партнерства» чи двосторонніх відносин між Києвом і Брюсселем, на які в українській столиці підкреслено робили ставку впродовж останніх років? Очевидно, в період польського президентства Варшава розраховуватиме, що українська влада не виноситиме у публічну площину питання доданої вартості «Східного патнерства», а формула «5+1» (краї­ни СП+Україна), яка б мала замінити сьогоднішній формат «шістки», не пошириться далі неформальних розмов із представниками Партії регіонів.

Звісно, українська «історія успіху» під час польського головування була б значно переконливішою, якби Варшаві не довелося постійно відбиватися з приводу антидемократичних трендів в Україні. Мої польські співрозмовники, близькі до президентської адміністрації, стверджують: Коморовський говорив із Януковичем на цю тему, зокрема торкаючись питання вибіркового правосуддя. Зрозуміло, що якихось радикальніших кроків від Варшави очікувати не слід: її залежність від України та українського вибору на користь ЗВТ з Євросоюзом під час польського головування робить керівництво Польщі дуже терплячим до всіх вибриків молодої демократії, за версією Януковича.

І це при тому, що справжні настрої у Варшаві з приводу України — більш ніж критичні. За результатами експертного опитування, проведеного нещодавно Інститутом світової політики в шести країнах регіону (Росії, Білорусі, Грузії, Румунії, Молдові та Польщі) у рамках проекту «М’яка сила України», лише у польських інтелектуальних еліт Україна асоціюється з відвертим негативом. А саме — з відкотом демократії, корупцією та олігархами.

Тим часом Україна — не єдина країна «Східного партнерства», з якою Польща розраховує мати «історію успіху» під час свого президентства. На схожу роль претендує й сусідня Молдова. У польській столиці неодноразово доводилося чути, що не в останню чергу завдяки особистому втручанню міністра Сікорського у РМ не відбулася так звана лівоцентристська коаліція, натомість — був відтворений Альянс за європейську інтеграцію. Сьогодні в польських дипломатичних колах загадково говорять, що Сікорський уже вигадав рецепт, як подолати внутрішньополітичну кризу в РМ, спричинену неспроможністю тамтешнього парламенту обрати президента країни. Він навіть встиг обговорити свій план із молдовським прем’єром Владом Філатом під час недавньої зустрічі.

Так чи інакше, не знаю, як у Молдові, але в Україні не схильні переоцінювати важливість польського президентства в ЄС. І причина не тільки в Лісабонській угоді. Далися взнаки й невиправдані ставки, які робилися свого часу в Києві на головування в ЄС Швеції. Але правильніше з українського боку було б не тільки не виношувати надмірних очікувань, а й не ускладнювати польське президентство, продовжуючи випробовувати терпіння наших партнерів кримінальними справами, які чомусь тільки в українській владі вважають боротьбою з корупцією.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво