Польові дослідження людського потенціалу

Донецька обласна рада чомусь дуже хоче подовжити з Кабінетом міністрів Угоду про регіональний розвиток. Навіть попри те, що старі домовленості з урядом так до пуття і не виконано, а гарантії від імені керівництва центральних органів влади знову дає Микола Азаров. 2007 року глава Кабміну був першим віце-прем’єром і підписував угоду замість Віктора Януковича, котрий пішов у передвиборну відпустку.

Проте донецькі депутати чомусь сповнені впевненості, що вже цього разу все буде добре. І що обіцяні
2,9 млрд. грн. протягом трьох років обов’язково знайдуться і дійдуть за призначенням, а Кабмін не вдаватиме, що він тут зовсім ні при чому. І що нічим, крім кількох рядків у Законі «Про місцеве самоврядування» не підкріплені, домовленості дотримуватимуться всі учасники.

Проект угоди, опублікований Донецькою обласною радою, припускає, що головними пріоритетами на наступні три роки в регіоні стануть збереження і розвиток людського потенціалу і стимулювання інноваційного розвитку. Місцеві вожді якось раптом помітили, що Донецька область за усіма параметрами, з яких формується індекс людського розвитку, знаходиться на останніх місцях: з екологічної обстановки, демографії, здоров’я жителів і системи охорони здоров’я, рівня освіти тощо.

Звичайно, головна претензія до авторів документа: «А де ж ви раніше, такі розумні, були?» Хіба не про це криком кричали вчені, екологи, громадські працівники, преса? Але затуманені «регіональним патріотизмом» мозкові фільтри народних обранців і чути не хотіли про жодний негатив у рідному Донбасі, вважаючи все це інсинуаціями заздрісників, недоброзичливців й іншої деструктивної опозиції.

Переборювати становище, що склалося, планується «впровадженням в Донецькій області пілотного проекту з дослідження проблем розвитку людського потенціалу». Тобто, простіше кажучи, що робити, поки що до пуття ніхто не знає, але обсяги фінансування вже визначено з точністю до гривні. Ще звертає на себе увагу, що місцеві власті з деякого часу почали оперувати дуже вже специфічними термінами: «територія» і «населення» замість «країна, область, місто» і «народ, громада, жителі». Тепер ось дібралися до «людського потенціалу».

Утім, цікавою в цьому відношенні є ідея створення регіонального ринку праці й формування державних і корпоративних замовлень у вузах не за спущеними з Києва цифрами, а за реальними потребами економіки регіону. «До жирафа нарешті дійшло!» - радісно кричать у таких випадках діти. Екс-губернатор До­нецької області Володимир Логви­ненко твердив про це ще років зо три тому, але його ніхто не чув, бо був він педантичний і не епатажний, на відміну від Анатолія Близнюка, який звеселяє публіку. І університети продовжували штампувати орди нікому не потрібних юристів і економістів, а, скажімо, корпорація ДПЕК, розчарувавшись у співробітництві з вузами, відкрила власну академію для підготовки персоналу.

І знову, вкотре уже, власті обіцяють завзятою спільною працею реконструювати канал «Сіверський Донець-Донбас» - єдину водну артерію Донецької області. Із 2007 року, коли вперше дали подібну обіцянку, посушливий регіон постійно страждає від перебоїв із водопостачанням. Про таке благо цивілізації, як гаряча вода, намагаються зайве не нагадувати, але в багатьох містах навіть холодна йде по годинах, а то й за випадковим графіком - коли вдасться запустити зношені до краю насоси, які пам’ятають часи індустріалізації й першого польоту людини в космос.

І, зрозуміло, не могли не залишити свій слід у проекті угоди нові спортивні захоплення впливових і популярних вихідців із Донбасу. Льодові палаци й легкоатлетичні манежі - наше все, тому що Євро-2012 ось-ось закінчиться, а зимову Олімпіаду чи то на Буковині, чи то в Буковелі проводити чи то будуть, чи то ні... Але ковзанки про всяк випадок побудувати треба. У Донецьку.

У рамках нової «трирічки», на виконання рішень з’їзду... тобто, даруйте, сесії обласної ради, партія (яка, уточнювати не треба?) урочисто обіцяє відселити з аварійного житла чотири тисячі чоловік з допомогою неясного поки що «нового кредитного механізму», а також збільшити до 2015 року виробництво молока на 17%.

Ну й нарешті найцікавіше - інноваційний розвиток Донецької області. Планується створити два наукових парки і центр трансферу технологій, через який розробки місцевих учених продаватимуть своїм же промисловцям. Щоправда, кількість учених і розробок із кожним роком неухильно скорочується, але оптимістів це не зупиняє.

Незадовго до обнародування проекту угоди стан науки, до речі, обговорювали на засіданні регіонального комітету реформ (клон президентського комітету, створений при Донецькій ОДА). Заступник до­нецького губернатора Марина Черенкова, яка побувала в наукових центрах Німеччини, дуже обурювалася тим, що в нас усілякі «ботани» працювати не хочуть, а в бундесів у голов­них дослідниках і керівниках проектів суцільно ходять люди з російськими й українськими прізвищами. За підсумками живої дискусії губернатор Анатолій Близнюк сказав як відрізав: ученим гроші не потрібні, а за кордон їдуть тому, що там устаткування і лабораторії хороші. Авторові сенсаційного відкриття «біологічної норми в 2500 грн.» навіть і заперечити нічого. Справді, навіщо вченим гроші? Що вони на них куплять? У них же жодної фантазії!

Загалом, бідні вчені, заздалегідь жаль їх. Тобто, тих, хто ще не поїхав...

Утім, поки що це все розмови. Обговорення нової угоди між донець­кою владою і Кабміном було б предметним, якби старий договір був виконаний, а ми б тепер міркували, чи туди спрямовують зусилля цього разу.

Та в тому-то й річ, що з 13 спільних заходів, запланованих документом 2007 року, умовно виконаними можна вважати чотири. Завдяки Євро-2012, яке несподівано звалилося на голову, було профінансовано будівницт­ва століття - донецький аеропорт, об’їзна дорога навколо обласного центру і кілька магістральних шосе. Відбудовано студентські гуртожитки, заплановані під розміщення вболівальників. Вивезено небезпечні хімікати зі Слов’янська (але поки що не вивезено з Горлівки). Ось, мабуть, і все. Вирішення проблем вугільної галузі в нову угоду не ввійшло, хоча й за старою особливих результатів у цьому напрямку не досягли. Навіть домогтися того, щоб гроші на заходи в рамках регіональних договорів закладалися в держбюджет окремим рядком, регіонали не зуміли.

Зрозуміло, тоді був чинник особистості прем’єр-міністра - Юлія Тимошенко і її міністр фінансів Віктор Пинзеник фінансування заходів щодо договорів з обласними радами заблокували намертво. Донецька облрада частину своїх грошей зуміла відсудити, але поки що всі не одержала.

Та й тепер є свої ризики. Тоді, за всієї неоднозначності обстановки, Партія регіонів виправдувала свою назву і справді підтримувала місцеве само­врядування, зробивши муніципалітети своєю опорою в боротьбі з помаранчевими, що засіли у виконавчих органах влади.

Нині ж, після побудови «вертикалі», й місцеві, й центральні власті є, де-факто, структурами однієї партії. Якщо в Раді депутати голосують за себе і за свого товариша, то в Донецькій облраді - взагалі не депутати приходять на сесії з чужими картками. Якісь бики «від імені й за дорученням» Олександра Януковича б’ють людей, котрі насмілилися обуритися забудовою свого дитячого майданчика, а колишній топ-менеджер компанії старшого сина президента Олександр Федорук, що сидить у кріслі заступника глави Донецької облради, і сам дивного нічого не помічає, і керівництву не доповідає. І всі знизують плечима: та не в курсі, мовляв...

Місцеве самоврядування - давно вже не те. Регіонали його піднімали, вони ж його й поховали.

Донецьк свого часу став першою ластівкою або, як модно говорити, «пілотним проектом» у спробах перевести відносини центру і регіонів у площину договірних відносин замість традиційної моделі «я начальник - ти дурень». Пізніше аналогічні договори з Кабміном уклали Львівська, Волинська, Вінницька, Івано-Франківська і Херсонська обласні ради. Готується до підписання договір між урядом і Сумською обласною радою. Але результати від нової форми співробітництва центру і регіонів поки що не вражають. А тепер, після зсуву акцентів в адміністративній вертикалі, оптимізму ще менше.