Політикум у власному соку

Попри бурхливі переговори, які проходили у двох високих кабінетах на Банковій і Грушевського, а також в елітному мисливському клубі в Сухолуччі, що поблизу столиці, вирішення долі українського парламенту не зрушилося з мертвої точки. А могло б. Принаймні звільнене Арсенієм Яценюком місце міг зайняти Володимир Литвин. Як стало відомо «Дзеркалу тижня», минулими вихідними активні переговори між лідерами БЮТ, КПУ, Володимиром Литвином та частиною «НУ—НС», що вийшла з-під контролю президента, завершилися результатом, який взаємно задовольняв і забезпечував Володимирові Михайловичу місце спікера. Погоджено було деталі переукомплектування Кабінету міністрів, кадрові зміни в держмонополіях і деяких центральних органах державної влади. Про створення нової коаліції на переговорах, безумовно, йшлося, проте вирішення питання не педалювали: і комуністи нашоукраїнців бентежать, і самі ленінці не рвуться брати на себе формальну відповідальність, і Юлія Володимирівна не хоче ризикувати, що її кандидатуру президент не внесе на затвердження парламенту в разі створення нової коаліції. Додаткова складність: Володимир Литвин контролює не всіх депутатів, які ввійшли у парламент під прапорами блоку його імені. Тимошенко про це знала. Безумовно, учасники переговорів шукали схему, яка б гарантувала виконання обіцянок, котрі задовольняли б усіх. При створенні коаліції такою гарантією могла б бути коаліційна угода. Та оскільки метою переговорів було: зберегти посаду прем’єра за Юлією Тимошенко; обрати Володимира Литвина на посаду спікера; задовольнити кадрові апетити учасників переговорів і створити працюючу більшість у Верховній Раді, то форму гарантій слід було знайти іншу. Сподіваємося, що слова лідера переговорного процесу, адресовані Петру Симоненку й Володимиру Литвину, — «вам зателефонує Путін і все підтвердить», — були жартом. Бо тоді в переговорну групу треба ввести психіатра Семена Глузмана...

Так чи інакше, але домовленості досягли. Голосів Володимирові Литвину для проходження на посаду спікера вистачало: 156 бютівців, плюс 20 литвинівців, плюс 27 комуністів, плюс потрібна кількість представників фракції «НУ—НС», у якій не менше половини депутатів перебувають на безприв’язному утриманні. Інша річ, що переважній більшості вільних депутатів довелося гарантувати місця у прохідній частині майбутнього списку БЮТ — на випадок дострокових парламентських або поєднаних із президентськими виборів. Що, безумовно, не стало таємницею для членів фракції БЮТ, закономірно стурбованих своїми перспективами в тій-таки прохідній частині. Втім, міну недовіри бютівської фракції до частини «НУ—НС», яка відкололася від президента, було закладено ще раніше. І якщо в парламенті проходитимуть знакові для прем’єра голосування, то «Рибакових» у фракції може виявитися чимало — недаремно ж Віктор Ющенко під час зустрічі з групою «39», пойменованою як фракція «НУ—НС», говорив про необхідність зміцнювати контакти з «прогресивною частиною фракції «Регіонів» і «прогресивною частиною БЮТ».

Але не зрослося. До Юлії Тимошенко підійшов Кіндзюліс. Цього разу, як припускають джерела, він був дуже схожий на Віктора Медведчука, що нібито повідав прем’єру про віроломство Володимира Литвина, який після досягнення домовленостей із Тимошенко провів зустріч із Віктором Ющенком. І хоча прибічники Литвина намагалися довести, що Володимир Михайлович: а) м’яко кажучи, не зовсім впевнений у своїх шансах перемогти на президентських виборах, а тому вважав би дуже комфортним чотирирічне перебування на посаді спікера діючого парламенту; б) він за жодних обставин не хоче очолювати парламент, розпустити який до президентських виборів хочуть президент і групи Ахметова й Фірташа, які формують думку Януковича; в) Литвин має дуже напружені відносини з регіоналами і г) вважає Тимошенко найреальнішим кандидатом на перемогу у президентських виборах, тому й не поспішає спалювати мости і псувати з нею стосунки, — Юлія Володимирівна не повірила в його готовність виконувати раніше досягнуті домовленості.

У неділю Тимошенко ініціює переговори з Януковичем. Переговори проходять інтенсивно, політемно й не безрезультатно. На кону той-таки 2010-й і ті ж таки посади — прем’єра та президента, та ж таки конституційна більшість, утворена двома фракціями, що, як максимум, може породити нову Конституцію, а як мінімум — вивести з гри президента. Умовно-достроково. Причому не тільки де-факто, а й де-юре. Адже 2010 р. можна наблизити. Якщо скасування рішення Верховного суду про проведення третього туру може мати сумнівні моральні наслідки для Тимошенко і юридичні — для Ющенка, то консолідована позиція суддів БЮТ і ПР у Конституційному суді з ряду питань може забезпечити перенесення дати президентських виборів.

Але тут Кіндзюліс підійшов до Віктора Федоровича. Точніше — зателефонував. І голосом Ріната Леонідовича м’яко повідав про те, що він, як і інші скромні члени партії, пристане на будь-яке рішення лідера, та тільки лідер мусить пам’ятати, що за наслідки рішення про ситуаційний союз із Тимошенко він відповідає особисто. Лідер завагався. І навіть зробив заяву про необхідність переформатування уряду, не акцентувавши, правда, при цьому увагу на долі прем’єра. А ці тонкощі можуть виявитися значущими. Адже у разі союзу Тимошенко і Януковича уряд справді доведеться переформатовувати. Хоч би які були можливі розклади конструйованої парламентської більшості, Тимошенко не дуже засмучуватиметься, якщо їй дадуть можливість змінити міністрів транспорту, юстиції, фінансів та екології. У свою чергу, «Регіони» готові змінювати кого завгодно, але тільки якщо вкупі з міністром внутрішніх справ.

Ставлення до цих питань шліфується, але в основі можливих домовленостей між ПР і БЮТ лежать ті ж таки напрацювання середини вересня, відповідно до яких змінена Конституція дає широкі повноваження прем’єру Тимошенко, котра не бере участі у президентському виборчому процесі. А от Янукович, можна сказати, отримує шанс сісти в президентське крісло, з якого зможе закріпити свої реальні можливості у владі з допомогою створення парламентської коаліції, котра дає йому 50 відсотків місць у Кабміні.

Усі напрацювання, освіжені в пам’яті в ході розпочатих на цьому тижні переговорів, можуть бути реалізовані в тому разі, якщо Віктор Ющенко не знайде голоси у фракції «НУ—НС», необхідні для підтримки кандидатури Плюща. Знайти їх він повинен був минулого тижня. І обіцяв це «Регіонам». Останні реально володіють 173 голосами, а от 53 голосів у президентській фракції не виявилося. Комуністи приєднатися не поспішають, литвинівці, які втрачають посаду спікера, у принципі, теж. Іван Плющ потрібен президенту не стільки для ухвалення в залі рішень про фінансування дострокових виборів, скільки для забезпечення голосування за відставку Тимошенко. Але навіть якщо це відбудеться, Юлія Володимирівна залишиться виконуючою обов’язки, і змінити її зможе тільки кандидат від сформованої коаліції. Зараз для її створення в президента і «Регіонів» голосів немає. Але він дуже сподівається, що в міру погіршення ситуації в країні наберуться голоси як для відставки Тимошенко, так і для коаліції із достатньою кількістю учасників від «НУ—НС», що дає змогу говорити про те, що фракція в неї ввійшла.

Але регіонали нервують. Адже відставку Яценюка ініціювали вони, а отже, — відповідають за не працюючий у кризовий час парламент. Президент не може забезпечити голоси для затвердження кандидатури Плюща. «Якщо не можете — тоді ми самі», — дедалі голосніше чується в «Регіонах». А «самі» означає тільки одне — з БЮТ. Дедалі більше й більше в уяві регіоналів альтернативою союзу з Тимошенко бачиться таке: після Новорічних свят збіднілий народ кинеться до кас заводів, шахт і компаній, але каси зачинено на великий шуруп — грошей немає. У країні починаються незлагоджені виступи й заворушення, але ґрунт для їх упорядкування та синергії буде створено вельми живильний. А тепер угадайте з трьох разів, хто може стрибнути на спину цьому тигрові. Та ще й із гаслом націоналізації на вустах... Одне слово, з Тимошенко в даній ситуації багато хто з регіоналів псувати стосунки не хоче, тому переговори тривають. А доки вони тривають, парламент залишається без голови, уряд — без змін, економіка — без усвідомленої та концентрованої участі держави, а також без другого пакета антикризових заходів.