ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА — ДВИГУН ЦЕНЗУРИ? - Політика - dt.ua

ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА — ДВИГУН ЦЕНЗУРИ?

23 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 23 травня-30 травня

Коли кілька років тому законопроект про політичну рекламу успішно подолав перше читання, багато п...

Коли кілька років тому законопроект про політичну рекламу успішно подолав перше читання, багато причетних до медійної сфери спостерігачів віднесли цей факт до розряду непорозумінь, що іноді трапляються в галузі законодавства. Про його крайній ступінь недосконалості торочили усі, хто спромігся прочитати хоча б кілька перших статей документа. Так-сяк переживши за цей час без законодавчо регламентованого ринку політреклами парламентські вибори, країна підійшла до передодня виборів президентських. І ось законопроект «сплив» знову. Його автор, член парламентської фракції Комуністичної партії Валерій Мішура, за допомогою Центру стратегічних досліджень і за підтримки посольства США в Україні організував семінар, предметом обговорення на якому став усе той же політрекламний закон.

Відразу слід зауважити, що суттєвих метаморфоз із часу першого читання документ не зазнав. Сповідуючи, вочевидь, принцип консерватизму, його автор зосередив зусилля на популяризації своїх поглядів на проблему та шляхи її вирішення (викладені ним власне в законопроекті), а не на розвитку і перетворенні їх відповідно до тієї критики, що звучала на адресу його дітища. Дуже авторитетна аудиторія, зібрана ним для дискусії з приводу законопроекту, була майже одностайна в думці: в існуючому вигляді законопроект затвердженню не підлягає.

І для цього зовсім не обов’язково вдаватися в докладний аналіз його статей. Досить ознайомитися з визначенням, що дається політичній рекламі. «Це будь-які не заборонені законодавством України друковані, усні, звукові й аудіовізуальні види і форми ідейного впливу на людей із метою прямого чи опосередкованого залучення уваги до суб’єктів політичного процесу, формування в суспільстві і свідомості громадян позитивного до них (суб’єктів) ставлення та (або) направлення політичного поводження громадян на підтримку суб’єктів політичного процесу в громадському житті, зокрема під час виборів (референдумів)».

Якщо до цього додати дефініцію антиреклами, котра також міститься в законопроекті (те ж саме, тільки з метою «поставити під сумнів дії тих чи інших політичних суб’єктів», а також інформувати «про негативні сторони їхніх політичних програм, рішень і практичної діяльності»), то вимальовується до болю знайома картина. Те ж саме покликані робити і, у міру своїх можливостей, а також політичної та фінансової незалежності, роблять сьогодні практично всі (щоправда, за винятком, дедалі частішим як на теперішній час) засоби масової інформації. У цьому полягає їхнє головне призначення і сенс існування. То навіщо ж традиційну діяльність медійників виводити в окремі рамки політичної реклами?

Тим часом, виходячи з положень законопроекту, будь-яке інформаційне повідомлення, у якому згадується та чи інша політична партія, той чи інший кандидат у депутати чи президенти, може друкуватися в газеті або транслюватися по ТБ лише за оплату і під рубрикою «Політична реклама». А решта новин, інформаційних повідомлень й аналітичних матеріалів, що стосуються політичного життя країни, словом, усе те, що ми сьогодні читаємо в друкованих виданнях і бачимо по телевізору, є, виходячи з логіки законопроекту, прихованою політичною рекламою. Оскільки до неї можна віднести і порівняльний аналіз передвиборних програм партій та кандидатів, і повідомлення про візит політдіяча до сусідньої держави, і навіть розважальну програму, у якій та чи інша політична особа розповідає про свою сім’ю та захоплення.

Якщо такий стан речей узаконити, вважає член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Тетяна Лебедєва, об’єктивна інформація буде геть паралізована, а ЗМІ змушені будуть оприлюднювати винятково замовлені й оплачені матеріали чи зовсім відмовитися від висвітлення політичних подій у країні.

Словом, як резонно зауважив топ-менеджер каналу ICTV Олександр Богуцький, у своєму нинішньому вигляді законопроект важливий винятково як привід для залучення уваги до теми політичної реклами як такий. І перш ніж відповідати на питання, пов’язані з цією проблемою, необхідно вирішити значно концептуальніші проблеми: скажімо, підвищити фінансову самостійність ЗМІ і виключити можливість втручання влади в їхню діяльність. Ми не маємо права на таку розкіш, як ще один закон (на додаток до багатьох інших таких же), що не додає прозорості й певності, а лише створює колізії, завдяки яким держава отримає додаткову можливість контролювати, забороняти, анулювати, судити і карати.

Залишається додати, що в моменти найгостріших дискусій і критичних промов у залі, де проходив семінар, не було тих, хто в результаті вирішуватиме питання про життєздатність законопроекту — народних обранців. Вони, як це часто буває, уже заднім числом, коли парламент проголосує, дізнаються, про що, власне кажучи, йдеться. І жахнуться. І почнуть збирати підписи під листами й зверненнями до Президента про необхідність накласти вето. Як це трапилося зовсім недавно з поправками до закону про вибори, відповідно до яких припиняти дію ліцензії телеканалів під час виборчої кампанії Нацрада з телебачення може, минаючи судові інстанції, лише за поданням виборчих комісій. Абсурдність законопроекту — зовсім не привід не звертати на нього уваги. Як показує досвід, це веде до збільшення числа законодавчих непорозумінь.

Ми попросили прокоментувати законопроект тих, хто за родом своєї діяльності причетний до порушуваних у ньому питань.

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

Затвердження законопроекту про політичну рекламу в тому вигляді, у якому він існує на сьогодні, не лише не допоможе розв’язати існуючі в цій сфері проблеми, а навпаки — породить силу-силенну колізій, здатних поставити під загрозу основні принципи виборчого права. Зокрема, принципи гласності і відкритості виборчого процесу, свободи агітації. Насамперед така загроза криється в порядку використання засобів масової інформації для політичної реклами, запропонованому авторами законопроекту. У цій частині він рясніє як внутрішніми протиріччями, так і невідповідністю нормам чинного виборчого законодавства. Так, ті ЗМІ, що мають намір розміщати політичну рекламу, відповідно до однієї зі статей законопроекту, зобов’язані зареєструватися у відповідних виборчих комісіях. На практиці запровадження обов’язкової акредитації ЗМІ може призвести до того, що у певних випадках виборчі комісії матимуть можливість на власний розсуд вирішувати — допускати той чи інший засіб масової інформації до висвітлення виборчої кампанії чи відмовити йому в цьому, позбавивши таким чином можливості поширювати новини політичного життя і навіть офіційну інформацію про хід виборів.

Відповідно до законопроекту, ЗМІ зобов’язані відокремлювати політичну рекламу від інших інформаційних матеріалів і чітко її позначати з метою ідентифікації як рекламного продукту політичного змісту, не допускати в інформаційних програмах новин будь-якої політичної реклами і політичних коментарів, а також будь-якої прихованої політичної реклами в редакційних матеріалах. Однак загальновідомий факт, що саме популярні політичні постаті є головними героями величезної кількості новинарних і авторських аналітичних програм, ток-шоу і теледебатів. За умов, запропонованих законопроектом, журналісти не лише позбавляться своїх конституційних прав, а й втратять можливість виконувати свої професійні обов’язки. Крім того, наведеними положеннями законопроекту перекреслюються норми чинного законодавства, якими гарантується свобода агітації, право громадян України, їхніх об’єднань, колективів підприємств, установ та організацій вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів, їхні політичні, ділові й особисті якості, а також вести агітацію «за» чи «проти» кандидатів на виборах.

У законопроекті чимало й інших суттєвих недоліків, не усунувши які, що можливо лише після обгрунтованої переробки документа, його не можна виносити в сесійний зал.

Ігор ПОПОВ, голова правління Комітету виборців України:

Підготовлений паном Мішурою законопроект, на мій погляд, може більше створити запитань, аніж вирішити ті проблеми, які він, по ідеї, покликаний вирішувати. На сьогодні головною проблемою виборчого процесу є двоякість законодавства, що призводить до необгрунтованих, але водночас законних рішень окружних комісій і судів. Законопроект про політичну рекламу не вирішить це питання, а, навпаки, ускладнить. Центральна чи окружна виборча комісія або Нацрада з телебачення зможуть робити все, що завгодно, аж до заборони виходу новинарних передач, оскільки вони привертають увагу до тих чи інших суб’єктів політичного процесу. Інший великий недолік цього законопроекту полягає в тому, що він містить декларативні норми, не підкріплені механізмом їхньої реалізації, а також не передбачають відповідальності. Він дає додаткові повноваження Центральній виборчій комісії, але водночас не описує, на підставі чого вони повинні цими повноваженнями користуватися. Не говориться, чи то вони повинні подавати звернення в прокуратуру для розслідування фактів порушення цього закону і потім приймати рішення, чи то самі займатися оперативно-пошуковою або моніторинговою діяльністю, щоб мати досить матеріалів для прийняття заборонних рішень.

Взагалі, у сфері політичної реклами є проблеми, що потребують законодавчого врегулювання. Але чи потрібен для цього окремий закон, я сказати не готовий. Оскільки багато протиріч можна відрегулювати внесенням незначних поправок у чинне законодавство. Так, скажімо, 2002 року було практично вирішено проблему виділення рекламного часу на політичну рекламу окремим політичним партіям і блокам за заниженими цінами. Було внесено невелику поправка у виборчий закон, у відповідності з яким телеканали за певний час до початку виборчої кампанії публікують розцінки на політичну рекламу й оголошують ту кількість часу, яку вони готові на неї виділити. І до нас не надходило інформації про те, що хтось із учасників виборчого процесу був дискримінований. Усім продали потрібний їм час за однаковими розцінками.

Є поки проблема з рівністю можливостей у зовнішній рекламі. Але знову ж, їх можна вирішити з допомогою незначних поправок до вже існуючих законів. Як вирішувати головну проблему — порядок і умови розміщення політичної реклами в бюджетних ЗМІ, — ні цей закон, ні експерти поки відповіді не дають.

Олександр ЛЕНГАУЕР, директор українського офісу консалтингової компанії СЕC-Ukraine:

У різних країнах існує різна практика регулювання рекламного ринку. У частині країн це питання вирішується на законодавчому рівні, в іншій частині — шляхом саморегулювання галузі, коли рекламодавці, рекламісти та розповсюджувачі реклами самі розробляють звід правил (рекламний кодекс), добровільно беручи на себе зобов’язання дотримуватися певних правил роботи на ринку. Всі підписанти такого кодексу стежать за його виконанням і вживають заходів стосовно відступників. Основний сенс усіх самообмежень — створення єдиних для всіх правил і їхнє неухильне виконання всіма.

Що стосується політичної реклами, то таких законів немає практично в жодній країні. Що, зрозуміло, не може бути забороною для українських законодавців. Головне тут — домогтися недобровільним шляхом від всіх учасників політичного процесу дотримання певних чесних правил гри. Оскільки добровільно дотримуватися цих правил вони відмовляються, інакше вони самі б зайнялися саморегулюванням.

Більше того, існуюча законодавча база, у принципі, багато спірних питань уже регулює. Це розуміють і автори законопроекту, інакше навіщо їм виписувати таке положення: «забороняється брати участь у політичній рекламній діяльності органам, підприємствам, організаціям, установам і особам, участь яких в агітації під час проведення виборів (референдумів) заборонена законодавством про проведення виборів (референдумів)». Однак, відповідно до української традиції, закони не виконуються і за це ніхто не відповідає.

Головне питання — у разі появи нового закону чи буде він точно виконуватися, стало в Україні вже практично риторичним. Швидше за все, ні. Тож необхідність його прийняття дуже неочевидна.

Та якщо все ж закон про політичну рекламу й ухвалювати, то потрібно надати йому характеру максимально прямої дії, виключивши із нього всі декларативні положення, і спрямувати на те, щоб невиконання головного принципу — принципу рівних можливостей і умов стало об’єктивно неможливим для всіх учасників політичного процесу. Крім того, будь-які неточності, двоякі тлумачення, термінологічні неузгодженості вкрай небезпечні. Зрештою, цей закон не повинен захищати лише опозицію, він повинен встановлювати рівні правила для всіх учасників політичного та виборчого процесу.

І ще, оскільки учасники політичного процесу борються за політичну владу в Україні, у якій Конституцією визначено державною мовою українську, то некоректно дозволяти боротися за цю владу будь-якими зручними рекламодавцю мовами, як пропонується в законопроекті. Агітувати — скільки завгодно, але в законопроекті узагалі відсутній такий термін, а отже, і це явище винесено за його рамки.

У визначенні терміна «політична реклама» слова «будь-які не заборонені законодавством України друковані, усні, звукові й аудіовізуальні види і форми ідейного впливу на людей» у принципі відкривають шлях до використання методів, спрямованих на підсвідомість споживачів політичної реклами.

Є ще багато інших неузгодженостей. Наприклад, попри те що в одній статті під час передвиборної кампанії заборонено припиняти чи відкликати ліцензії ЗМІ, нижче (у статті 19) Нацраді з телебачення та радіомовлення таке право дається.

Кваліфікація фальшивої політичної реклами як підробки вимагає внесення змін у Кримінально-процесуальні кодекси, а цього в законопроекті немає.

Одним словом, якщо й варто приймати такий закон в Україні, то він мусить бути ідеальним. А що означає «ідеальний» ми добре запам’ятали ще зі шкільних часів, із поняття «ідеальний газ», якого в природі не існує.

Олег МЕДВЕДЄВ, PR-директор партії «Яблуко»:

«Щоб управляти краще, треба управляти менше», — такого висновку ще в XVIII столітті прийшов маркіз д’Арженсон, один із перших прибічників laisezz-faire. Це золоте правило лібералізму дуже актуальне для України з нашою системою правового імунітету для одних і повного безправ’я для інших. На жаль, тут і зараз сповна діє принцип, характерний для всіх авторитарних режимів і з граничним цинізмом озвучений іспанським диктатором Франко: «Друзям — усе, ворогам — закон». Це означає, що жорсткість будь-якого закону для опозиції обертається жорстокістю, а для влади компенсується необов’язковістю його виконання. Закон про політичну рекламу винятком не стане.

Вірю, що наміри автора проекту найбільш благі, що він прагне прозорості ерзац-ринку політичної реклами й усунення його головного недоліку — кричущого диспаритету можливостей, що склалися на користь провладних політиків. Однак звід заборонних норм, запропонованих паном Мішурою, стриножить насамперед опозицію, у той час як влада з легкістю обмине всі перепони. Будучи при посадах і регаліях, та ще й при власному телебаченні, її кандидати в змозі генерувати таку кількість інформаційних приводів, за яких у рекламі потреби немає.

Час закону, який у всіх деталях регламентує політичну рекламу й піар, ще не настав. Та, власне, і накопичений країною досвід у проведенні політичних кампаній недостатній для того, щоб передбачити в законі всі моменти. Але коли вже питання про регламентацію поставлено на порядок денний, я запропонував би йти шляхом не всеосяжного й одномоментного врегулювання, а робити поетапні удосконалення, керуючись принципом «не нашкодь». Для «мирного часу» слід поширити чинність закону про рекламу, у тому числі й на політичну рекламу. А під час виборчих кампаній і референдумів політична реклама має регламентуватися законами про відповідні вибори та референдуми. Оскільки в найближчому майбутньому нас очікує ревізія виборчого законодавства, було б доцільно зосередитися на відновленні розділів про передвиборну агітацію, їхньому вдосконаленні з урахуванням найбільших дір, виявлених у період парламентських виборів 2002 року.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво