Погано забуте старе, або Безвихідь як передвиборний козир - Політика - dt.ua

Погано забуте старе, або Безвихідь як передвиборний козир

17 квітня, 2009, 16:28 Роздрукувати Випуск №14, 20 квітня-28 квітня

Кажуть, Уїнстон Черчілль порівнював боротьбу за владу в Радянському Союзі з бійкою бульдогів під килимом...

Кажуть, Уїнстон Черчілль порівнював боротьбу за владу в Радянському Союзі з бійкою бульдогів під килимом. Натякаючи не стільки на жорстокість чи витонченість процесу, скільки на його закритість, що дає учасникам змогу не дотримуватися навіть елементарних «правил пристойності». Щоправда, боротьба без правил мала й свої закономірності. Дивно, скажемо, але в жорстокій сутичці амбіційних наступників чергового вождя, як правило, перемагав той, кого від початку вважали найбезневиннішим, найпоступливішим і найбільш несамостійним, а тому іноді навіть не брали до уваги. Пізніше могли схаменутися — та було запізно.

Здавалося б, у країнах, де перших осіб обирають усенародним голосуванням, такі казуси неможливі. Адже для того щоб заручитися підтримкою більшості, потрібно як мінімум бути яскравою і неординарною особистістю... Тим часом правило діє не скрізь. І не завжди. Особливо за умов затяжної політичної кризи.

Вакуумна технологія

Більшість українських соціологічних компаній ще не оприлюднили результатів своїх квітневих опитувань. Виняток — Research&Branding Group (проводила дослідження 1—9 квітня). За її даними, за останній місяць різко додав Віктор Янукович (тепер він може розраховувати на 27,9% голосів), а Арсеній Яценюк продовжує скорочувати відрив від Юлії Тимошенко (сьогодні — 13,4% проти 15,6%). Якби екс-спікер потрапив у другий тур із прем’єром, стверджують соціологи, він узагалі вийшов би переможцем. Та й Януковичу поступився б менше ніж двома відсотками. Не дивно, що RBG відразу ж запідозрили в «нездорових» симпатіях до Арсенія Петровича. Але тенденція справді очевидна — зростання популярності Яценюка в березні відзначали практично всі соціологи. І майже всі експерти погоджувалися з тим, що особистої заслуги екс-спікера в цьому немає жодної, він просто опинився в потрібний час у потрібному місці.

Втім, і претензій Арсенію Петровичу висунути начебто нема за що. Політичний вакуум у будь-якому разі заповнюється. Якщо ми спостерігаємо одночасне падіння рейтингів президента, прем’єра і (донедавна) лідера опозиції, то їхні відсотки не можуть зникати безслідно. Частину, звичайно, можна списати на тих, хто на вибори тепер не піде чи проголосує проти всіх, але тільки частину. Невеличку. Всі інші голоси — приз для «нових політиків». І тих, хто намагається видати себе за «нового».

Вибори в Тернополі продемонстрували: вакуум недовіри до чинних політиків може втягти у владу практично всіх — від «Єдиного центру» до тягнибоківської «Свободи». Щоправда, у масштабах країни готових голосувати за радикалів поки що не так багато. І, обираючи між Тягнибоком і Яценюком, багато хто віддає перевагу екс-спікеру. Зрозуміло, якби вибір був ширший, виборець, можливо, був би більш перебірливим. Як у Гоголя — «если бы губы Никанора Ивановича да приставить к носу Ивана Кузь­мича»... Та коли — за активного сприяння ЗМІ — усе зводиться до вибору між Олегом Ярославо­вичем і Арсенієм Петровичем, набирає сили зовсім інша логіка. — «Я его слепила из того, что было», — так, здається, співалося в популярній колись пісеньці?

Знову невловимі?

Хоча у випадку з Яценюком усе ще незрозуміло, із чого його, власне, «ліпити» — крім величезного бажання сподобатися виборцям. Екс-спікер настільки намагається відповідати очікуванням, причому очікуванням дуже різним, що про його власні погляди навіть досвідчені експерти в кращому разі здогадуються. Арсенія Петровича, наприклад, вважають лібералом, але тільки тому, що він кілька разів не надто схвально відгукувався з приводу «популістських» соціальних програм, натякав на необхідність скоротити мережу лікарень і відмовитися від газифікації віддалених сіл. Але нині Яценюк із цього приводу не каже нічого — вибори не час для одкровень.

Судження про європейську орієнтацію лідера «Фронту змін» теж здебільшого засновані на припущеннях. І тому факті, що Арсеній Петрович володіє кількома мовами. Щоправда, і в цьому випадку бажання бути зручним для всіх в екс-спікера зрештою все одно переважає. Хоч скільки намагалися московські журналісти домогтися від Яценюка конкретних відповідей на запитання про НАТО чи долю Чорноморського флоту Росії, але витиснули тільки зізнання, що без п’яти хвилин кандидат «не хоче починати дискусію». І справді, навіщо ризикувати? Адже є приклад Володимира Литвина. Його технологи виборцям узагалі нічого не пояснювали. Просто попередили — «Україні потрібен Литвин». Навіщо потрібен, громадяни розмірковують дотепер. А Володимир Михайлович не просто в парламенті, а в спікерах. У тому самому кріслі, яке змушений був поспішно залишити Арсеній Петрович.

Литвин, правда, на відміну від Яценюка, у висловлюваннях завжди був обережним. І досі регулярно згадує співчутливо про «біди народні» — нехай навіть у своєму реальному житті із цим самим народом він практично не перетинається. Арсеній Петрович із «пролетарями», і тим паче «селянами», себе не змішує навіть у профілактичних цілях. А деякі репліки Яценюка-спікера на адресу сільських жителів є таки відверто хамськими. Люди, які досить щільно спілкувалися з Арсенієм Петровичем, зізнаються: він справді переконаний, що «прості люди» мають сприймати його як небожителя. Можливо, це хвороба зіркового хлопчика, який у неповні 35 років устиг порулювати Нацбанком, побувати міністром економіки, керівником МЗС і спікером парламенту. Однак третє місце Яценюка у списку претендентів на посаду президента свідчить швидше про те, що інфантильні замашки лідера «Фронту змін» — насправді зворотний бік інфантильності виборців, які не знаходять у собі сил навіть для такого «інтелектуального подвигу», як вивчення послужного списку кандидата.

У своєму колі

Популярність Арсенія Петровича в колах «великого бізнесу» — явище, безумовно, менш загадкове. Зрештою, з капітанами промисловості Яценюку спілкуватися набагато приємніше. І вони відповідають йому взаємністю. Але підтримують вітчизняні олігархи лідера «Фронту змін» зовсім не з любові до змін. А, фактично, з тієї ж самої причини, що й не такі приємні Арсенію Петровичу звичайні виборці. Із безвиході. Юлія Тимошенко для них надто імпульсивна і «собі на умі», Янукович — надто неповороткий, Ющенко — надто слабкий. Кого ж тоді підтримувати? Тягнибока? Дехто, за чутками, звісно, і Тягнибока підтримує. Але тим більшою була спокуса виростити «свого кандидата» — із наперед заданими і, зрозуміло, зручними для великого бізнесу характеристиками. Щоб у слушний момент показати його спраглому «нових облич» електорату. Як фокусник на очах у здивованої публіки витягує зі свого, здавалося б, порожнього циліндра живого кролика.

І не те щоб технологія була абсолютно нова. Віктор Пінчук, як справжній Тато Карло, стругає політиків, «які подають надії», ще з 2001 року. Правда, Валерій Хорошковський вийшов надто вже схожим на лялькового Кена, Інна Богословська, — навпаки, занадто очевидною пародією на Наталію Вітренко. На їхньому тлі Арсеній Яценюк, хоч так хоч сяк, вийшов набагато ближчим до казкового прототипу, як мінімум — таким самим задерикуватим і амбіційним. Особливо тоді, коли з безпосередністю героя італійської комедії захоплюється власною геніальністю. Але, головне, на відміну від результатів попередніх спроб виростити нове покоління політиків до чергових виборів, у Яценюка набагато більше шансів стати компромісною постаттю для більшої частини представників великого бізнесу, а не «особистим проектом» одного з олігархів. Правда, і передбачуваність такого колективного кандидата буде на порядок меншою — тим більше з таким політичним багажем, як у Арсенія Петровича. Але тут уже вибирати не доводиться. Як тут не згадати Сталіна з його знаменитою фразою «інших письменників у мене немає».

Втім, Юлія Тимошенко впевнена, що у «Фронту змін» справжнім Татом Карло був не Віктор Михайлович, а Дмитро Васильович. Вона взагалі останнім часом схильна керуватися принципом «Якщо у крані немає води — отже, Фірташ і т.д.» А зростання популярності Яценюка — навіть штучне — на Турівській сприймають як чинник безумовно небезпечний. Не дивно, що на нейтралізацію «Фронту змін» і його лідера кинуто чималі сили. Як на мене — навіть непропорційно великі. Причому методи протидії інколи більше дискредитують команду Тимошенко, ніж завдають шкоди потенційному конкурентові.

Показово, до речі, що зростання рейтингу Яценюка спочатку стривожило і регіоналів. Але переполох на Липській тривав недовго. Там вирішили, що Арсеній Петрович «пасеться» на помаранчевому, а отже — чужому електоральному полі. А у разі виходу в другий тур буде не найгіршим спаринг-партнером для Віктора Януковича. Тому у ПР зараз більше думають про те, як правильно використати «чинник Яценюка», і головну увагу приділяють нарощуванню рейтингу власного кандидата.

Найбільша амплітуда у стосунках з екс-спікером спостерігається на Банковій. Бувало, що у Ющенка постать Яценюка викликала справжні ревнощі. Найчастіше Віктор Андрійович підозрював, що лідер «Фронту змін» підіграє Тимошенко. Коли рейтинг Арсенія Петровича різко пішов угору, Ющенко замислився над проектом «наступник». Але, поміркувавши, несподівано для багатьох заявив, що балотуватиметься сам. Правда, вірять у це не всі. Натякають навіть, що, дистанціюючись від екс-спікера публічно, Віктор Андрійович просто не хотів дискредитувати його своєю підтримкою. Правда, для цього Ющенко мав бути на диво самокритичним. Не кажучи вже про двозначні натяки на «каганат». У кожному разі, на Банковій Яценюка з рахунків точно не скидають. Із тих самих міркувань, що й на Липській. Арсеній Петрович — найкращий спойлер для Тимошенко, яку Ющенко сприймає як головного ворога. А якщо у Яценюка з’явиться реальний (а не тільки «намальований») шанс потрапити в другий тур, його можна використати і як анти-Януковича. Чого на світі не буває?

Повторення пройденого?

Щоправда, за всіма цими комбінаціями губиться відповідь на головне запитання: а навіщо кандидат Яценюк потрібен Україні? Багато хто вже встиг побачити в Арсенію Петровичу «удосконалену версію» Ющенка — як концентрацію надій, найчастіше — вочевидь нереальних. Але не меншою мірою Яценюк скидається на Леоніда Кучму. Не нинішнього, звісно. А Кучму 1992—1994 років, якого, пригадується, багато хто недооцінював і відверто розраховував використати у власних інтересах. Але, врешті-решт, Кучма використав їх сам. До речі, сам Леонід Данилович говорить про Яценюка з теплотою й симпатією. Хіба що трохи картає за нарочиту «зірковість».

Кучму свого часу, до речі, теж картали за всеїдність і політичну безбарвність. Досить пригадати його сакраментальне запитання про те, що потрібно будувати — соціалізм чи капіталізм. Сам Кучма демонстративну позаідеологічність, правда, вважав своєю перевагою. Тільки те, що було бодай зрозуміле в середині 90-х, коли країна тільки формувалася, ставала на ноги й тому потребувала своєрідного консервативного сценарію, — тепер видається абсолютним анахронізмом. Щоб рухатися вперед, країні потрібні лідери, здатні запропонувати співвітчизникам справжню стратегічну мету. Здатні на вчинок, зрештою.

Арсеній Яценюк упродовж своєї кар’єри запам’ятався не реформами і не вчинками, а всього кількома жестами. Найяскравішим із яких стала публічна скарга президентові на заступника командира «Кобри» Олексія Кожу, що не уступив йому дорогу. Та ще й середній палець показав. «Кобру» після цього ліквідували. Кожу звільнили. Тільки навіть це робив не Яценюк, а Ющенко.

Тепер Віктор Андрійович запевняє, що для перемоги на виборах Арсенію Петровичу милиці президентської підтримки не потрібні. Звучить, правда, трохи двозначно. Особливо після того, як Яценюк під час відвідин Криму, який став для нього майже рідним, зізнався, що «влада сьогодні валяється на землі, і її просто треба підняти». «Молоді» українські політики напрочуд добре пам’ятають, що писав Володимир Ленін 1917 року.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво