Погані прикмети - Політика - dt.ua

Погані прикмети

16 березня, 2012, 16:27 Роздрукувати Випуск №10, 16 березня-23 березня

Від честі очолити виборчий штаб ПР її лідери минулого тижня відбивалися так затято, немов боялися наврочити.

© Андрій Товстиженко, DT.UA

Суботній з’їзд Партії регіонів буде тринадцятим за ліком в історії нинішньої партії влади. Українські політики не настільки забобонні, щоб пропускати «нещасливі» числа. Чортова дюжина в нумерації з’їзду може навіть вважатися цілком позитивним знаком і свідчити про довголіття організації — багато вітчизняних партій за цей час устигли б зникнути без сліду, а ПР, як бачимо, жива, здорова і йти з влади не збирається. І все-таки не зникає відчуття, що біло-сині намагаються провести з’їзд максимально швидко, наче скоромовкою, кваплячись швидше оформити злиття із «Сильною Україною» — і розійтися. І хоча в країні, судячи з великої кількості білбордів, потоку джинси в новинах і масової роздачі пайків пенсіонерам, вже повним ходом іде передвиборна кампанія, регіонали, проте, роблять вигляд, що їхній тринадцятий з’їзд виборів ну абсолютно ніяк не стосується.

Від честі очолити виборчий штаб ПР її лідери минулого тижня відбивалися так затято, немов боялися наврочити. Андрій Клюєв в інтерв’ю «Инвестгазете» оголосив — як відрізав: «Я не займатимуся передвиборною кампанією ні в якій формі». І назвав можливими кандидатами на цю посаду Олександра Єфремова і Сергія Тігіпка. Реакція Олександра Єфремова була блискавичною і такою ж різкою. Мовляв, «на парканах теж щось пишуть». З Тігіпка вивудити взагалі нічого не вдалося. Мовляв, поки що він навіть не член Партії регіонів, і тому говорити про щось зарано. А Володимир Рибак у відповідь на прохання DT.UA роз’яснити ситуацію, сказав буквально таке: «Коли говорять, що хтось прийде в Партію регіонів і буде начальником штабу — це неправильно… Сергій Леонідович спочатку складе з себе повноваження керівника партії «Сильна Україна». Потім звернеться із заявою прийняти його в члени ПР. Ми її розглянемо, і цілком реально, що підтримаємо і приймемо його в члени партії. З’їзд також може розглянути питання про обрання Тігіпка членом політради партії, заступником голови партії, керівником виборчої кампанії… Тож Сергій Леонідович цілком може очолити виборчий штаб, як, утім, це можуть зробити і інші наявні в нас кандидатури. Це вже прерогатива партії, а не журналістів, які дуже полюбляють будувати різні версії». 

Прерогативи прерогативами, але розпливчастість відповіді Рибака може мати й цілком прозаїчне пояснення. Нинішній керівник «Сильної України» може справді не дуже хотіти очолити штаб. Не тому навіть, що вважає це поганою прикметою — він уже був штабістом 2004-го, і багато хто пам’ятає, чим це закінчилося. Адже він може вважати, що гідний більшого. І розраховувати, скажімо, на те, щоб стати першим номером у партійному списку. Але на перше місце вже претендує Микола Азаров — прем’єр і формальний лідер ПР, з яким у Рибака значно давніші й ближчі стосунки. Тому висловлюватися треба так, щоб і Тігіпка не злякати, але разом з тим вказати йому його місце і позначити стелю «можливих амбіцій». 

З іншого боку, керівник виборчого штабу — це людина, яка так чи інакше відповідатиме за результат. А обіцяти приголомшливу перемогу навіть найбільші оптимісти з регіоналів не можуть. За даними останнього опитування КМІС, партія може розраховувати на 19,7 — проти 15% у «Батьківщини» і 9,3% «Фронту змiн». Але й це — за відвертим визнанням самих «біло-синіх» — не стільки їхня заслуга, скільки свідчення довготерпіння їхнього «базового» виборця, який просто не бачить ніякої альтернативи ПР і голосує «від безвиході». І справді, що зробила нинішня влада, щоб виправдати сподівання жителів Півдня і Сходу? Відповідь Володимира Рибака варта дослівного цитування: «Очікування були невиправданими. Швидкість нашого руху виявилася не такою, як хотіли люди. Ми не встигаємо за настроями суспільства».

Втім, жертвою принципу «кому я заборгував — усім прощаю» стали не тільки звичайні виборці. Що, скажімо, отримали владні еліти цих регіонів, які вважали себе ковалями перемоги Януковича в 2010-му? Найпоширеніший варіант — десант «варягів», єдиною заслугою яких є близькість (реальна або вдало розіграна) до «самого», завдяки чому вони безцеремонно відтісняють «місцевих» від потоків. Як віддячили «вірним партійцям», якщо, звичайно, не зводити їх коло до Ріната Ахметова та Бориса Колеснікова? «Усім спасибі — усі вільні»? Серед бізнес-фаворитів влади «партійні» олігархи в очевидній меншості. Та що там олігархи! Зі словом «наїзд» познайомилися навіть ті регіонали, які в перших лавах фракції билися за парламентську трибуну, але при цьому мали необережність мати власний «свічковий заводик». А тепер керівникам виборчої кампанії їх треба переконати мобілізувати всі свої сили й ресурси для перемоги «рідної партії» на парламентських виборах?

Можна, звісно, сподіватися на мажоритарників. Навіть не тих, кого офіційно висунуть від ПР. У цьому загалом немає необхідності. Відсутню частину можна буде «придбати» оптом і вроздріб уже після виборів. У тому, що в багатьох округах переможуть люди, обтяжені не ідейними переконаннями, а власністю, і через те досить зговірливі, на Банковій не сумніваються. А за висування від партії влади ще й доведеться «вкластися». Причому без особливої гарантії, що по тому самому округу не піде «брат-близнюк» від тієї ж партії, теж упевнений, що він у влади єдиний… Але досвід пізнього Кучми показує, що заляканий мажоритарник — істота ненадійна, а в критичний момент «тушки» можуть побігти навіть в опозицію. Вже тому розмови про можливе відчуження Януковича від Партії регіонів так і залишилися розмовами. Як і роздуми про те, що можна створити щось натомість. Така комбінація вимагає часу, сил і бажання. А бажання щось змінювати, ризикуючи власним комфортом, нинішньому президенту, як українці вже встигли переконатися, не притаманне. Цілком можливо, що це був просто спосіб нагадати соратникам, хто в домі хазяїн. Якщо так, то нагадування подіяло. Гордість, з якою прес-служба ПР повідомила про те, що Янукович не тільки прийде на з’їзд партії, а й розповість про свої соціальні ініціативи, — найкраще тому підтвердження.

Вибір теми для виступу президента, теж, до речі, своєрідна прикмета. Коли президент про соціальні програми (якщо обіцяну «роздачу слонів» можна назвати програмами) згадав тільки зараз, то це означає, що саме таким буде лейтмотив виборчої кампанії. Можливі, звичайно, й додаткові мотиви, на кшталт гальванізації питання про російську мову — «нерозмінний рубль» ПР у кожній виборчій кампанії. Але виключно як доповнення. І за всієї показної позитивності обіцянок (і, зрештою, чому б незаможним не отримати цей «хоч вовни жмут») передвиборна ставка на «соціалку» — прикмета відверто погана. Оскільки, по-перше, демонструє, що нічого іншого в запасі у влади насправді немає. А по-друге, свідчить, що словосполучення «структурні реформи» втратило в її очах будь-яку привабливість. Принаймні до дня голосування. 

Але ж іще недавно публіку запевняли, що в глибокому тилу на Банковій сидять справжні реформатори, які тільки чекають сигналу наступати. І ось-ось — почекайте зовсім трішки — Азаров закінчить наводити порядок і піде спочивати, як реформи підуть семимильними кроками… Натякали, що саме вливання «Сильної України» у ПР буде приводом зробити заміну — приміром, Азарова на Тігіпка. Нехай не в прем’єрському кріслі. Але хоча б у виборчому списку. Або на чолі партії. Рибак, утім, усі ці натяки відкидає категорично. «У мене є очільник партії — Микола Янович Азаров, з яким ми розглядаємо всі питання». Стеля Тігіпка, за словами Рибака, — заступник голови партії. Це не означає, звісно, що Сергій Леонідович не спробує ще поборотися. Хоча б до наступного, чотирнадцятого, з’їзду. Але результат, за визнанням навіть щирих його лобістів, практично визначений. Азаров — на чолі списку. Тігіпко — на чолі штабу. Причому знову, як у 2004-му, здебільшого номінально. За інформаційний супровід, роботу з власними структурами та виборчими комісіями відповідатимуть зовсім інші, перевірені люди. Функція Сергія Леонідовича — публічно відповідати за наслідки їхньої роботи… 

Навіщо все це Тігіпку? Можливо, ви будете посміхатися, але, кажуть, — знову в обмін на ту ж таки перспективу стати прем’єром. Але тепер уже після виборів. От, мовляв, коли Микола Янович матиме депутатський мандат і зможе нарешті відпочити в парламенті, тоді саме час з’явитися зміннику — моложавому, стрункому, харизматичному. Щоправда, зовсім нещодавно таку ж точно перспективу малювали першому віце-прем’єру… І не тільки йому… Але ж мріяти може кожен, чи не так? 

Зате таємні шанувальники Тігіпка розповідають, що Сергій Леонідович нібито поставив перед партнерами жорсткий ультиматум — мовляв, або я, або Віктор Балога. Який теж стукався у ПР. Дехто цим розповідям вірить… Інші, щоправда, запевняють, що з Балогою не домовилися раніше. І зовсім з іншої причини. Хоча дуже хотіли — саме на «Єдиний центр» увесь цей час у своїх інтерв’ю натякали фронтмени регіоналів. Тільки вирішують — і в партії, і в країні — не вони. А Віктор Федорович поставив недвозначну умову — якщо хочеш бути міністром, не балотуйся. От і об’єднується ПР тепер виключно із «Сильною Україною». Іншим доведеться почекати як мінімум до серпня, повідомив Рибак. Категоричним він, щоправда, був тільки щодо Литвина. Мовляв, команда Володимира Михайловича вже вирішила йти на вибори самостійно. Після цього — навіть якби спікер насправді нічого не вирішив — проситися в компанію регіоналів було б не з руки. Прикмета, кажуть, погана…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво