ПО КОМУ ПОДЗВІН ЛИСТОНОШІ? - Політика - dt.ua

ПО КОМУ ПОДЗВІН ЛИСТОНОШІ?

18 квітня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 18 квітня-25 квітня

Любов зла. Але традиційне згадування з цього приводу звіра, під знаком якого проходить нинішній рік, у нашому випадку не цілком доречне...

Любов зла. Але традиційне згадування з цього приводу звіра, під знаком якого проходить нинішній рік, у нашому випадку не цілком доречне. Оскільки цього разу думки про кепський характер згаданого високого почуття виникли в зв’язку з іншими обставинами. Саме в день закоханих, 14 лютого, у поштових скриньках жителів Львівської, Вінницької, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Черкаської областей з’явилися послання з освідченнями в любові одного відомого пана до однієї відомої пані. «Я завжди визнавав і визнаю зараз, що саме віце-прем’єру Ю.Тимошенко мій уряд зобов’язаний своїми досягненнями й успіхами, передусім виплатою зарплат і пенсій», — говорилось у «відкритому листі моїм виборцям», що завершувався словами «щиро ваш Віктор Ющенко». Проте наче на підтвердження тієї непорушної істини, що від любові до ненависті — один крок, а точніше, кілька рядків, через два-три абзаци автор епістоли визнавав: «...для нашої боротьби Юлія Тимошенко приносила набагато більше користі, перебуваючи в ув’язненні в Лук’янівському СІЗО». Оскільки після виходу з-під арешту, на його думку, діяльність Юлії Володимирівни «вносить сум’яття й хаос у свідомість наших спільних прихильників». «Сам факт її існування може перешкодити мені стати президентом!», — журиться автор, абсолютно не переймаючись хоча б мінімальним наближенням стилю листа до мовної манери натурального Ющенка. Віктор Андрійович — особистість, безперечно, складна й суперечлива. Але не настільки, щоб можна було повірити в його різке перевтілення в кровожерного монстра з замашками диктатора-початківця, котрий заявляє, що, повернувшись у слідчий ізолятор, Тимошенко перестане бути проблемою, а «в ім’я національного відродження ніякі жертви не можуть вважатися надмірними».

Проте надавати підробці правдоподібності виробники псевдоющенківських листів, зважаючи на все, і не збиралися. Тож не змарнували нагоди досхочу постьобатися, що в них, треба визнати, непогано вийшло, особливо в тих місцях, де лжеЮщенко називає себе «визнаним Символом і Надією Нації». Це, справді, можна було б вважати жартом, якби не величезний тираж листівок, високий рівень поліграфічного виконання й далеко не смішний організаційний ресурс, задіяний для розповсюдження «валентинок».

У ролі пульверизатора, яким обприскали західні області «отрутохімікатом», призначеним для знищення рейтингу лідера «Нашої України», виступила «Укрпошта». Лише через кілька днів по руках журналістів і політиків пішли гуляти ксерокопії документів, які не залишають ні тіні сумнівів у тому, кому належить авторство витівки. «Відповідно до листа Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» №06-137 від 11.02 03 р. на адресу вузлів поштового зв’язку направлено для безадресної доставки рекламно-інформаційні матеріали ТОВ «Українська телевізійна агенція». Рекламно-інформаційні матеріали повинні бути доставлені в абонентські поштові скриньки населення: у районних центрах — 14 лютого 2003 року, в обласному центрі — 15 лютого 2003 року. У селах доставку рекламно-інформаційних матеріалів не здійснювати. У містах доставку здійснювати переважно в центрі міста. Листівки розподілити рівномірно по доставкових ділянках, видачу листівок листоношам проводити за накладними. Начальникам вузлів поштового зв’язку, поштамту взяти під особистий контроль якість і терміни доставки. Про виконання доповісти у відділ маркетингу дирекції 17.02.03 р. до 11 години» — це лист директора Хмельницького обласного відділення «Укрпошти» Д.Бойка на адресу всіх начальників районних вузлів поштового зв’язку. Аналогічні листи існують у виконанні й інших головних поштовиків областей, у яких «спливло» послання.

Цей, а також інші документи, що відтворюють загальну картину тих подій, викликають стійку асоціацію з обставинами, максимально наближеними до бойових. І, до речі, у цьому, мабуть, немає нічого наднового, оскільки ще далекого 1999 року поява в Умані антисемітських лжелистівок від імені тодішнього кандидата в президенти Євгена Марчука нинішній секретар РНБО охарактеризував «не як політичну боротьбу, а як спецоперацію».

Сьогоднішню листівкову історію, навіть попри наступне її продовження, керівники силових відомств настільки високого звання не вдостоїли. Проте після галасу, здійнятого активістами «Нашої України», були змушені порушити кримінальну справу. Як повідомив, виступаючи у Верховній Раді генеральний прокурор України, справу порушено за статтями Кримінального кодексу 353 (самовільне присвоєння владних повноважень) і 170 (перешкоджання законній діяльності політичних партій). «Створено слідчо-оперативну групу, до роботи якої залучено співробітників Міністерства внутрішніх справ України, — запевнив народних депутатів Святослав Піскун. — Проводяться всі необхідні першочергові слідчі дії та оперативно-пошукові заходи щодо встановлення осіб, причетних до виготовлення й розповсюдження відкритого листа. Зокрема, допитано як свідків посадових осіб й інших працівників «Укрпошти», котрі мали стосунок до укладання й виконання цього договору». Розслідування справи генеральний прокурор, за його ж словами, взяв під свій особистий контроль.

З дня появи лютневого псевдолиста Ющенка минуло два місяці. За цей час встигнули з’явитися ще чотири епістоли та два плакати, які зображують лідера «Нашої України» у найкращих традиціях чорного піару. Ареал їх розповсюдження охоплює все нові й нові регіони країни. Правда, для розповсюдження цієї специфічної друкованої продукції у наступних після першої листівки випадках до послуг «Укрпошти» уже не вдавалися. Цілком імовірно, що керівництво цієї організації, над головою якого нависла досить серйозна загроза стати жертвою чужої війни, саме відмовилося від подальшої участі в «спецоперації». Виступаючи в парламенті, глава Держкомзв’язку Микола Гончар, повідомив, що після цих подій він своїм наказом заборонив «Укрпошті» займатися «доставкою рекламно-інформаційної продукції з політичними ознаками». Не беремося стверджувати, що це стало однією з причин, із яких під Миколою Вікторовичем недавно захиталося крісло. Скоріш за все, небажання «Укрпошти» брати участь у листівковій війні збіглося з наміром її стратегів відмовитися від послуг поштовиків. І наступні витвори контрагітаційного мистецтва розносили вже аматори. А той факт, що її співробітників правоохоронні органи допитували не як підозрюваних, а як свідків, може служити додатковим аргументом для тих, хто переконаний: захід проходив під патронатом влади. Оскільки недоторканність у таких випадках може гарантувати тільки найвище заступництво. Договір, на основі якого відбувалося розповсюдження листа, було укладено між УДППЗ «Укрпошта» в особі директора дирекції з обробки й перевезення пошти Неньки Леоніда Федоровича і товариством з обмеженою відповідальністю «Українська телевізійна агенція» в особі директора Панасевич Інни Володимирівни. Про те, що назване ТОВ уже кілька років як припинило своє існування, а згадана громадянка — і зовсім фіктивна особа, стало відомо мало не відразу після того, як правоохоронні органи розпочали слідство. Як і те, що при встановленні особи замовника, про що повідомив генпрокурор, цю людину буде притягнуто до кримінальної відповідальності. А ось про відповідальність, яку в даному випадку несе виконавець, досі всі скромно мовчать.

На думку глави Держкомітету зв’язку й інформатизації, «Укрпошта» стала заручником прогалин у правовому полі. За його словами, вона не має права вимагати в замовника документального підтвердження достовірності інформації, яку береться розповсюджувати. Нехай навіть так. Але чи можна припустити, що з таким самим ентузіазмом поштовики заходилися б розсилати майже мільйон листівок антипрезидентського змісту без яких-небудь натяків на їхнє походження. А якщо допустити, що держпідприємство, яке бідує і змушене виживати за рахунок «нестандартних доходів», усе-таки зважиться на такий крок, то, певне, легко уявити, до чого він призведе: якщо прогалини в законодавстві справді не дозволять притягнути керівників «Укрпошти» до кримінальної відповідальності, то для їх негайного звільнення вони навряд чи стануть перешкодою.

У даному випадку в «порушників» кримінальної справи інше завдання. Навіть із погляду недосвідченого в юридичних тонкощах спостерігача очевидно, що статті КК, за якими ведеться слідство, дещо не відповідають суті справи. Звернувшись по коментар до кількох авторитетних правознавців, «ДТ» одержало підтвердження своїм сумнівам. «Із погляду юридичних аспектів вини тут хтось добряче потрудився», — вважає відомий адвокат Микола Полуденний. Обрані прокуратурою статті, упевнений він, прирікають справу на неуспіх. «Укрпошта» не повинна була братися за розповсюдження листівок, які не мають вихідних даних, тобто інформації про тираж, друкарню й замовника. А вступ у договірні відносини з неіснуючою фірмою та укладання договору з фіктивною особою — явна ознака принаймні несумлінної роботи. Якщо такі дії не призводять до наслідків, то можна говорити про цивільно-правову відповідальність. А якщо негативні наслідки суттєві, відповідальність стає вже кримінальною. З урахуванням масштабності розповсюдження брехливих даних, які вводять в оману велику кількість людей, на думку пана Полуденного, можна говорити про халатність із боку керівників «Укрпошти»: «І хоча це поняття оцінне, на місці слідчих я порушив би справу саме за цією статтею».

Слідчий Генпрокуратури, котрий займається листівковою справою, Степан Гогільчин, із яким ми спробували поговорити на цю тему, не схотів розмовляти, відмовився від зустрічі і на всі наші запитання по телефону відповідав не завжди доречним, але відрепетируваним «З точки зору слідства, це недоречно». Потрібно віддати йому належне, працівник прокуратури намагався бути з нами максимально чемним і навіть запропонував звернутися через газету до всіх, хто володіє інформацією, яка може допомогти слідству, із закликом поділитися нею. Але не від імені прокуратури, а з власної ініціативи. Проте, пометикувавши над пропозицією, ми вирішили, що кожен повинен займатися своєю справою. При цьому в нас з’явилася зустрічна пропозиція до слідчих органів: давайте ми краще сформулюємо ті запитання, відповіді на які допоможуть успішному виконанню вашого нелегкого завдання. Це набагато більше відповідає нашим уявленням про свою справу. Приміром: чи багато в нас у країні знайдеться власників капіталу, чиї розміри дозволяють займатися настільки недешевою розвагою? За підрахунками керівника штабу «Нашої України» Романа Безсмертного, перший транш листівок обійшовся замовнику в майже мільйон доларів. Можливо, цифру дещо й перебільшено, але треба врахувати традиційний відкіт, узятий із неї реалізаторами акції. До речі, під час інтерв’ю «ДТ», Роман Петрович продемонстрував складений ним кошторис з імовірною схемою витрат на «валентинки». При цьому він признався, що головними споживачами цієї інформації є ті, хто замовляв антиющенківську кампанію: «Нехай знають, що їх пошили в дурні».

Також співробітникам прокуратури й міліції можна порадити відповісти на запитання, хто в нашій країні має достатні владні повноваження, щоб, безперешкодно пройшовши через кордон і митницю, провезти в Україну мільйонні тиражі високоякісної друкованої продукції, яка не містить ніяких даних про її походження? За словами лідера львівської обласної організації «Нашої України», народного депутата Петра Олійника, провівши власне розслідування, «нашоукраїнці» з’ясували, що першу чотириколірну листівку на хорошому офсетному папері було видано в Словаччині. Як і пізніший плакат «за мотивами Рембрандта» із зображенням блудного сина Ющенка, що припав до Леоніда Даниловича зі словами «Благословіть, батьку!». А ще не зайве було б спробувати з’ясувати, хто спроможний задіяти державні канали для розповсюдження брехливої інформації, використовуючи поштову технологію, яка асоціюється з новорічними поздоровленнями «від Президента України», що їх значна частина українських громадян виявила три з половиною місяці тому в своїх поштових скриньках?

Ну і, нарешті (хоча в нормальній країні це призвело б до серйозних розслідувань), украй цікавим могло б стати питання про походження грошей, задіяних у постановці цього недешевого спектаклю. Чи це не кошти від продажу контрабандного спиртного й сигарет? Чи не прибуток, одержаний у результаті нелегального вирубування та продажу лісу? А можливо, це частина капіталу, збитого на лобіюванні чиїхось бізнес-інтересів за допомогою доступу до найвищих кабінетів або за рахунок торгівлі державними посадами? Знайти відповіді на всі ці запитання не так і складно. Як, утім, і передбачити всю безперспективність контрольованого генеральним прокурором розслідування. Знаючи, що «Наша Україна» намагається вести його самостійно, «ДТ» звернулося по коментар до згаданого вже Романа Безсмертного.

За словами головного «нашоукраїнського» штабіста, після виборчої кампанії 1999 року в країні сконцентрувалася чимала кількість друкарських верстатів, ніде і ніким не врахованих і не контрольованих. І хоча про це Роман Петрович скромно мовчить, але саме тодішня втягнутість його у виборчий процес на боці кандидата Л.Кучми сьогодні допомагає йому легко орієнтуватися в подіях. Певне, тому легко віриться, коли він стверджує: «Я знаю все, що мені потрібно знати». «Ось, приміром, заява на виконання друкарських робіт. Її ще було тільки написано, як у мене вже з’явилася копія. Або ось ця листівка — це перша копія, знята з оригіналу. Її щойно зробили, аби почати розмножувати, а вона вже потрапила до мене. Це сталося за чотири дні до того, як було видруковано весь тираж. І ось за цією першою копією ми пройшли за ними весь шлях: знаємо, із ким вони зустрічалися, кого задіяли тощо», — демонструє неабиякий детективний талант Роман Петрович. Про те, як він «навів» правоохоронні органи на надрукований, але ще нерозповсюджений тираж чергової фальшивки, у пресі вже розповідалося. Це була остання спроба видати листівки в Києві. Тепер столицю для лжевидавців закрито, оскільки «Наша Україна», за словами Безсмертного, узяла під контроль усе друкарське устаткування, що перебуває тут. Правда, це не зашкодило з’явитися побрехенькам у Кіровограді, Полтаві, Василькові, Ніжині...

Словом, «нашоукраїнцям», якщо вони не блефують, відомі імена й адреси їхніх кривдників. «Київ, вул. Банкова, 1, адміністрація Президента», — за цією адресою, як повідав нам Петро Олійник, було надіслано посилки з листівками після того, як, завдяки злагодженим діям Червоноградської міськради, Сокальської райради та місцевих правоохоронців, партії фальшивок було затримано в червоноградському й сокальському відділеннях «Укрпошти». «Чому ж у такому випадку країна досі не знає «своїх героїв»? Чого ви чекаєте?», — не могли не запитати ми в Романа Безсмертного. «Я чекаю, що влада й далі допомагатиме нам підвищувати рейтинг і блоку загалом, і Віктора Ющенка зокрема, — пролунало у відповідь. — Це навіть приємно, що наша проблема стає проблемою перших осіб держави, котрі перейшли на партизанські методи боротьби проти свого народу. Або проти окремих осіб, які представляють народ».

Так, справді, кількість прибічників лідера «Нашої України», як свідчать результати соцопитувань, останнім часом дещо збільшилася. Ось тільки навряд чи можна погодитися з тим, що це результат фальшивих листів і антиющенківських плакатів. Просто «нашоукраїнці» нарешті сподобилися на хоч якусь сплановану медіа-підтримку блоку в регіональних ЗМІ. Проте далеко не всі з них згодні з Романом Безсмертним. Той-таки Петро Олійник не схильний благодушничати з того приводу, що листівки не мали негативного впливу на рейтинг лідера «НУ». Оскільки впевнений, що, скоріш за все, не це було головною метою тих, хто завчасно розпочав таку культивацію електорального поля. Передусім вони воліють прищепити виборцю сталу несприйнятливість до єдиного, наявного в розпорядженні «Нашої України» та її лідера, засобу спілкування з народними масами. Крім того, вважає Петро Михайлович, у Львівській, Рівненській, Івано-Франківській та інших західних областях сконцентровано найбільшу кількість громадян, що симпатизують Ющенку. «Пілотний проект було обкатано на регіонах, де спостерігається найбільше протистояння чинному режиму. Врахувавши після «полігонних випробувань» усі помилки та прорахунки, організатори проекту підуть на схід. Там, особливо в глухих далеких селах, вони знайдуть сприйнятливого споживача своєї «локшини», — прогнозує народний депутат.

Можна припустити, що благодатними темами для листівкової творчості на сході країни стануть перекручені думки з приводу українсько-російських відносин, статусу російської мови, воїнів ОУН-УПА, які вкладатимуться в уста Віктора Андрійовича, можливо, уже вишуканіше. Дивно тільки, що, розуміючи всю небезпечність таких інформаційних диверсій, які прямим шляхом ведуть якщо не до громадянської війни, то вже напевне до розколу суспільства, в оточенні Віктора Ющенка продовжують вважати, ніби зростання рейтингу їхнього лідера окупить моральні втрати, яких зазнає країна. Крім того, на війні діють інакші закони, ніж у мирний час. Немає ніякої гарантії, що рейтинги, які, здавалося, у вогні не горять й у воді не тонуть, не стануть жертвою бойових дій. Чи варто випробовувати на міцність симпатії та любов електорату? Любов либонь зла. Не виключено, що й любов виборців — також.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво